ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

30.01.07                                                                                           Справа  № 15/170

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: Кузь В.Л. /головуючий/, Юркевич М.В., Городечна М.І., розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Рівнемонтажспецбуд»(м. Рівне)

на рішення господарського суду Рівненської області

від 24.10.2006р. у справі № 15/170

за позовом приватного підприємства «Рівнемонтажспецбуд»(м. Рівне)

до відповідача державного підприємства «Острозьке лісове господарство»(м. Острог)

про стягнення в сумі 124633,54грн.

за участю представників:

від позивача: Поляков М.О., Величко О.М.

від відповідача: Якимчук О.О.

З правами та обов’язками, передбаченими ст. 22 ГПК України, сторони ознайомлені.

Рішенням від 24.10.2006р. у справі №15/170 господарського суду Рівненської області (суддя Пєтухов М.Г.) відмовлено в задоволенні позову приватного підприємства «Рівнемонтажспецбуд»(м. Рівне) до державного підприємства «Острозьке лісове господарство»(м. Острог) про стягнення в сумі 124633,54грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, приватним підприємством «Рівнемонтажспецбуд» подано апеляційну скаргу, у якій скаржник просить рішення господарського суду Рівненської області скасувати, з огляду на наступне:

- господарський суд неправомірно застосував ч. 5 ст. 315 ГК України, оскільки такий строк не відноситься до позовної давності;

- висновок суду про неправомірність посилання позивача, як на підставу нарахування штрафних санкцій, на ст.ст. 127, 142, 153 Статуту автомобільного транспорту УРСР є помилковим інше.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, вважає, що підстави для скасування рішення господарського суду Рівненської області - відсутні з огляду на наступне:

Відповідно до норми ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу. Згідно з вимогою ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тримала порівняно із загальною позовною давністю.

Стосовно регулювання правовідносин, які виникли із перевезення вантажу автомобільним транспортом застосовуються чинні положення Статуту автомобільного транспорту УРСР та Господарського кодексу України, щодо правовідносин, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цього кодексу, тобто з 01.01.04.

Прикінцевими положеннями (п. 6) Господарського кодексу України встановлено, що до господарських відносин, зазначених в п. 4 Розділу IX цього Кодексу, застосовуються строки позовної давності, передбачені цим Кодексом, у такому порядку:

- спеціальні строки позовної давності, встановлені законодавством, чинним до набрання чинності цим Кодексом, якщо вказані строки, перевищують строк, встановлений Господарським кодексом України;

- збільшені спеціальні строки позовної давності відповідно до встановлених цим Кодексом строків, якщо тривалість раніше чинних строків є меншою, порівняно із встановленими цим Кодексом строками позовної давності.

Відповідно до ст. 165 Статуту автомобільного транспорту УРСР претензії автотранспортних підприємства пред’являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред’явлення претензії.

Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами з договорів перевезення є господарськими правовідносинами, відповідно до норми ст. 3 Господарського кодексу України і повинні регулюватись нормами цього кодексу. При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з того, що згідно уточнених позовних вимог, які були предметом розгляду в суді першої інстанції, позивач просив стягнути з відповідача 36046,30грн. вартість наданих послуг з врахуванням індексу інфляції за період з квітня 2004 по травень 2005 років; 4757,71грн. - основного боргу за січень, лютий 2004року; 14869,59грн. простоїв за період з квітня по грудень 2004року; 1841,80грн. неустойки за невиконання грошових зобов’язань за квітень 2004- травень - 2005р.р., 1744,88 - 3% річних за період з квітня 2004 по 20 вересня 2006р.р. (т. ІІІ, а.с. 106-107).

Як зазначено вище, Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004року.

Нормою ч. 5 ст. 315 ГК України встановлено, що для пред’явлення перевізником до вантажовідправників позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

При цьому, Львівський апеляційний господарський суд зазначає, що суттєвим для визначення дотримання строку позовної давності є визначення початку перебігу такого строку по позовних вимогах.

З приводу цього суд апеляційної інстанції встановив:

відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Згідно з умовами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.04 №01, який укладений між сторонами, встановлено, що оплата проводиться за попередніми розрахунками згідно поданого рахунку (п. 3.3; т. 1 а.с. 8). А тому, надаючи послуги з перевезення без отримання попередньої оплати позивач діяв на свій страх та ризик і, відповідно до цього, на початок здійснення перевезення позивач знав про те, що у нього виникло право на отримання оплати. Разом з цим, рахунки на оплату послуг з фактичного перевезення виставлялись позивачем наприкінці кожного місяця (т. 1, а.с. 9-19).

Відповідно до цього і визначається початок перебігу шестимісячного строку позовної давності, встановленого як зазначено вище ч. 5 ст. 315 ГК України.

Позов позивачем подано на розгляд господарського суду 13 травня 2005, а тому строк позовної давності по вимогах за період до 13.11.04 сплинув.

Щодо суми основного боргу за надані послуги, починаючи з листопада 2004 (рахунок №36 від 30.11.04 на суму 6694,79 (помилково завищені на 506,86грн, про що зазначено позивачем у заяві про уточнення позовних вимог, т. ІІІ а.с. 107), то Львівський апеляційний господарський суд встановив:

Позивачем, згідно даних заяви про уточнення позовних вимог, надані послуги за період: за листопад та грудень 2004р. на суму 6187,93грн. та 13948,50грн. відповідно. У січні-лютому 2005року на суму 5836,37 та 2823, 55 грн. відповідно. Всього на суму 28796,5грн.

Відповідачем в рахунок погашення вартості наданих послуг за цей період поставлено за погодженням сторін лісопродукцію на загальну суму 20259,73 грн., що підтверджено товаротранспортними накладними та даними акта звірки станом на 31.10.06 (т. ІІ, а.с. 131-132).

Окрім того, суд апеляційної інстанції визнав правомірним врахування місцевим господарським судом факту стягнення позивачем з відповідача суми 12206,86 грн. на виконання виданого по даній справі наказу суду від 08.09.05 при першому розгляді даної справи. З врахуванням цього відповідачем сплачено і погашено борг на загальну суму 32466,59грн.

Виходячи з цього, борг відповідача перед позивачем по оплаті вартості наданих послуг по перевезенню вантажів за період з листопада 2004р. по травень 2005 року - відсутній.

Львівським апеляційним господарським судом визнано правомірним висновок місцевого господарського суду про те, що встановлені ст. 625 ЦК України інфляційні та річні нарахуванню та застосуванню до правовідносин між сторонами у справі не підлягають, оскільки фактично розрахунки між сторонами за їх погодженням проводились у безгрошовому вигляді шляхом поставки відповідачем лісопродукції. Дана обставина підтверджена і позивачем у позовній заяві та уточнених до неї, а також в акті звірки взаємних розрахунків станом на 31.01.06. Тобто, судом досліджено порядок розрахунків між сторонами відповідно до вимог постанови від 22.05.06 Вищого господарського осуду України.

Щодо позовних вимог про стягнення вартості понаднормативного простою автотранспорту, то такі вимоги ґрунтуються  лише на односторонніх відмітках, вчинених позивачем на його примірниках накладних і непогоджених з відповідачем, а тому такі докази є неналежними і до уваги судом не приймаються. Даний висновок ґрунтується на вимогах ст. 127 Статут автомобільного транспорт у УРСР, про що зазначено і в постанові Вищого господарського суду України від 22.05.06 по даній справі (т. ІІ, а.с. 126-130).

Окрім того, по даних вимогах також сплинув термін позовної давності станом на листопад 2004року.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд –

П О С Т А Н О В И В:

Рішення від 24.10.2006р. у справі №15/170 господарського суду Рівненської області залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали даної справи повернути в місцевий господарський суд.

    Головуючий          суддя                                                  Кузь В.Л.

          суддя                                                  Юркевич М.В.

                                                  суддя                                                  Городечна М.І.