СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
1 березня 2007 року |
Справа № 2-2/16493-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Горошко Н.П.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
представник позивача - не з'явився - відкрите акціонерне товариство "Кримспецсільгоспмонтаж";
представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_1 від 09.06.2005 - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 14.11-14.12.2006 у справі № 2-2/16493-2006
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж" (11 км Московського шосе,Гресівський, місто Сімферополь, 95493)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
про стягнення 210 793,17 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача - суб'єкта підприємницької діяльності - арбітражного керуючого ОСОБА_1 про стягнення 210 793грн. 17коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 травня 2003року по заяві ініціюючого кредитору Управління ПФУ у Сімферопольському районі АРК господарським судом Автономної Республіки Крим було відкрите судове провадження по справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж".
20 січня 2004року ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж" задоволено клопотання комітету кредиторів про відкриття судової процедури - санації та призначено керуючим санації арбітражного керуючого ОСОБА_1
17 серпня 2006 року було задоволено клопотання комітету кредиторів про заміну керуючого санацією ОСОБА_1 на арбітражного керуючого ОСОБА_3. При вивченні фінансової діяльності підприємства на час проведення процедури санації в особі ОСОБА_1 керівництвом відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж" було встановлено нанесення збитків шляхом безпідставного зняття з рахунків боржника та перерахування на рахунок приватного підприємця ОСОБА_1 коштів у розмірі 210 793грн. 17коп.
Заявою, в судовому засіданні, що відбулося 23.11.2006, позивач зменшив позовну суму і просив стягнути необґрунтовано отримані грошові кошти в сумі 209545грн.24коп, мотивуючи свої вимоги тим, що в період з 20 січня 2004 року по 17 січня 2006 року відповідачем незаконно були зняті грошові кошти в сумі 209545грн.24коп., тоді як згідно пунктам 11,13 статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі "Закону"), виплата арбітражному керівникові додаткової винагороди може проводитися за рахунок коштів кредиторів шляхом формування фонду, стаття 31 названого Закону не передбачає виплат додаткової винагороди за рахунок грошових коштів боржника, пункт 10 статті 3-1 Закону передбачає тільки виплату послуг і витрат.
Ухвалою від 27.07.2005 за клопотанням комітету кредиторів була затверджена додаткова винагорода арбітражному керуючому Никонову у розмірі 10% від сум укладених угод з продажу майна боржника, але не вказано, що арбітражний керуючий має право задовольнити додаткову винагороду за рахунок коштів, які надходять до відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільхозмонтаж" і комітет кредиторів не має таких повноважень. На думку позивача ухвалою від 27.07.2004. затверджено право кредиторів платити додаткову винагороду арбітражному керуючому, а не право арбітражного керуючого знімати кошти з рахунків боржника. На думку позивача з сенсу пунктів 10,11,13 статті 3-1 Закону убачається, що додаткова винагорода виплачується за якісно виконану роботу по поверненню грошей кредиторам і є правом кредиторів, а не їх обов'язком. Крім того, на час заміни арбітражного керуючого в основному були погашені в повному об'ємі вимоги кредиторів другої черги, а не вимоги кредиторів, які находяться в комітеті кредиторів, а кредитори другої черги згоди на виплату додаткової винагороди не давали.
Відповідач позов не визнає вказуючи на те, що арбітражний керуючий відповідно до статті 3-1 Закону, має право на оплату своїх послуг, на відшкодування витрат, на отримання додаткової винагороди. Пункт 10 статті 3-1 Закону встановлює три джерела засобів для здійснення виплат арбітражному керуючому - за рахунок виробничої діяльності боржника, за рахунок реалізації майна боржника, за рахунок коштів кредиторів і виплата арбітражному керуючому додаткової винагороди за рахунок коштів одного з джерел правомірна. Ні пункт 11, ні пункт 13 Закону, ні інша норма Закону не встановлює, що виплата додаткової винагороди можлива тільки з фонду створеного за рахунок засобів кредиторів, Закон не визначає підстави при яких арбітражному керуючому може встановлюватися і виплачуватися додаткова винагорода. Комітетом кредиторів було ухвалене рішення щодо виплат арбітражному керуючому додаткової винагороди - протокол НОМЕР_2 від 11.08.2003, протокол НОМЕР_3 від 10.03.2004, протокол НОМЕР_4 від 14.04.2004. З протоколу НОМЕР_2 від 11.08.2003 видно, що комітетом кредиторів створений фонд для виплати додаткової винагороди 730грн. щомісячно з травня 2003 року до припинення повноважень розпорядника майна, джерело формування - кошти боржника. Протоколом НОМЕР_3 від 10.03.2004 затверджена додаткова винагорода керівникові санацією у розмірі 10% від суми включеної в план санації пропозиції інвестора і затверджених комітетом кредиторів і судом, а також 10% від суми реалізованого майна. Протоколом НОМЕР_4 від 14.04.2004 керівникові санацією затверджена додаткова винагорода в сумі 42000грн., джерело відшкодування цих витрат передбачене за рахунок коштів боржника отриманих від реалізації майна, виплата додаткової винагороди керівникові санацією передбачена після підготовки плану санації і рішення про визначення джерела фінансування - кошти боржника відповідає вимогам статті 3-1 Закону.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2005 у справі 2-26/521.1-2005 затверджена додаткова винагорода у розмірі 10% від суми включеної в план санації пропозиції інвестора і затвердженої комітетом кредиторів і судом і 10% від суми реалізованого майна. Ухвалою ГС АРК від 31.03.2006 по справі 2-26/2028.1-2006 затверджена додаткова винагорода в сумі 42000грн. і в обов'язки суду не входить затвердження джерела виплат . Крім того при здійсненні виплат між арбітражним керуючим і боржником проводилися звірки і з боку головного бухгалтера боржника претензій не пред'являлось. Відповідач також вказує на те, що перерахування коштів на підставі статті 3-1 Закону пов'язане не тільки з додатковою винагородою, але і з оплатою послуг відшкодуванням витрат арбітражного керуючого і у зв'язку із специфікою роботи банків арбітражний керуючий в платіжних дорученнях вказував призначення платежу як додаткову винагороду. Посилається відповідач і на те, що з боку відповідача відсутня протиправності поведінки, оскільки Закон не забороняє виплату арбітражному керуючому додатково винагороди із засобів боржника, рішення про розмір, порядок і джерело виплати додатково винагороди було встановлено комітетом кредиторів і затверджено судом.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11-14.12.2006 (суддя Толпиго В.І.) позов відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж" до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про стягнення 210 793,17 грн. задоволено частково.
Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства "Кримспецсільгоспмонтаж" 178022 грн. 91 коп. необґрунтовано отриманих коштів, 1780 грн. 23 коп. держмита та 99 грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У стягненні 32 770 грн. 26 коп. відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду скасувати.
Основний аргумент апеляційної скарги полягає в тому, що рішення господарського суду прийнято при порушенні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.02.2007, суддю Сотула В.В. було замінено на суддю Горошко Н.П.
Відповідно до розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 01.03.2007, суддю Прокопанич Г.К. було замінено на суддю Плута В.М.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд розглянувши матеріали справи встановив, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1212 Цивільного процесуального кодексу України, особа, яка незаконно придбала майно, зобов'язано відшкодувати шкоду.
Для виникнення зобов'язання з неспроможного збагачення необхідна наявність наступної умови: відсутність правової підстави для придбання, тобто набувальник збагатив за рахунок потерпілого без підстави, встановленої законом, договором і т.п. При розгляді спору, господарським судом помилково зроблений висновок про відсутність у арбітражного керуючого ОСОБА_1 законних підстав для виплати додаткової винагороди за рахунок засобів боржника.
Згідно статті 4 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує господарські справи на підставі норм чинного законодавства.
Так, частини норм господарського процесуального кодексу України містять посилання на Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом" (далі по тексту - Закон). Закон слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах, пов'язаним з банкрутством.
Відповідно до статті 1 Закону, арбітражний керуючий є учасником провадження у справі про банкрутство.
Виплата додаткової винагороди, пов'язана з виконанням обов'язків керівника санацією боржника в справі про банкрутство ВАТ "Кримспецсільхозмонтаж".
Таким чином, порядок і правові підстави для виплати арбітражному керуючому додаткової винагороди встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Пунктом 4 статті 3-1 Закону встановлено, що арбітражний керуючий має право на отримання винагороди в розмірі і порядку, передбаченому Законом.
Відповідно до пункту 13 статті 3-1 Закону, кредитори мають право встановлювати арбітражному керуючому додаткову винагороду, розмір якої затверджується судом.
Таким чином, згідно статті 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для виплати арбітражному керуючому додаткової винагороди є рішення комітету кредиторів про встановлення розміру і порядку виплати арбітражному керуючому додаткової винагороди і затвердження судом розміру такої винагороди.
В матеріалах справи є документи, підтверджуючі правомірність виплати
арбітражному керуючому додаткової винагороди.
Комітетом кредиторів ухвалені наступні рішення щодо додаткової винагороди арбітражному керуючому:
• (протокол НОМЕР_3 від 10.03.2004)
«Затвердити додаткову винагороду керівнику санацією у розмірі 10 % від суми включеного в план санації пропозиції інвестора і затвердженого комітетом кредиторів і судом, а також 10 % від суми реалізованого майна».
• (протокол НОМЕР_4 від 14.04.2004)
«Затвердити керівнику санацією додаткову винагороду в сумі 42000 (сорок дві тисячі)грн. Джерело відшкодування даних витрат передбачити за рахунок засобів Боржника отриманих від реалізації майна. Виплатити керівнику санацією додаткову винагороду в сумі 42000грн. після підготовки плану санації».
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2005 у справі № 2-26/521.1-05 затверджено додаткову винагороду керівнику санацією у розмірі 10 % від суми включеного в план санації пропозиції інвестора і затвердженого комітетом кредиторів і судом, а також 10% від суми реалізованого майна.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2006. у справі № 2-26/2028.1-06 керівнику санацією затверджено додаткову винагороду в сумі 42000 грн.
Таким чином, вимоги Закону щодо підстав для виплати додаткової винагороди дотримані повністю. Встановлення яких-небудь інших підстав, не передбачених Законом, не потрібне.
Як вказано в рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 № 04-5/1193 рішення комітету кредиторів є засобом волевиявлення кредиторів і не може признаватися господарським судом недійсним, оскільки по своїй правовій природі не є актом юридичної особи, державної або іншого органу.
При прийнятті судових актів у справах про банкрутство суд повинен давати оцінку таким рішенням відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України і взяти їх до уваги, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
У справі № 2-2/16493-2006 суд не мав права давати оцінку рішенням комітету кредиторів (протоколи НОМЕР_3 і 8), оскільки така оцінка вже дана судом у справі № 2-26/2028.1 -06.
У справі № 2-26/2028.1-06 про банкрутство ВАТ "Кримспецсільхозмонтаж" суд повно і всесторонньо досліджував протоколи НОМЕР_3 і НОМЕР_4, як докази, дав їм правову оцінку відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України і виніс законні і обґрунтовані ухвали (ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.07.2006 і 31.03.2006, які набули чинності, не скасовані і підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені судом під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при розгляді інших спорів, в яких беруть участь ті ж самі сторони.
Висновок суду про те, що рішення комітету кредиторів суперечить вимогам Закону і не має юридичної сили помилковий, оскільки факт про правомірність рішень комітету кредиторів вже встановлений судом в справі № 2-26/2028.1-06 (обидві сторони взяли в ньому участь).
В частині 1 статті 1166 Цивільного кодексу України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювачу шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності.
Протиправною поведінкою в цивільних правовідносинах є порушення особою вимог правової норми, тобто здійснення заборонених дій.
Жодною нормою Закону не встановлена заборона виплачувати арбітражному керуючому додаткову винагороду за рахунок засобів боржника.
На підставі висловленого, апеляційна інстанція вважає, що рішення господарського суду прийнято при порушенні норм матеріального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11-14.12.2006 у справі № 2-2/16493-2006 скасувати.
В позові відмовити.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді Н.П. Горошко
В.М. Плут