КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.05.2009                                                                                           № 40/251

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Мартюк А.І.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Лосєва  А.М.

 при секретарі:           Царенко А.М.

 За участю представників:

 від позивача - Бабарико М.А. – дов. №184/1-02 від 23.04.2009р.;

                              Кравцова Е.В. – дов. №185/1-02 від 23.04.2009р.;

 від відповідача - Ковальов Ю.Ю. – дов. №1/17 від 02.02.2009р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.02.2009

 у справі № 40/251 (суддя Пукшин Л.Г.)

 за позовом                               ВАТ "Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія"

 до                                                   ЗАТ "Холдингова компанія "Бліц-Інформ"

              

             

 про                                                   розірвання договору про партнерство

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про припинення правовідношення з відповідачем шляхом розірвання Договору про партнерство №1 від 10.01.2000р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов спірного Договору частина наданих відповідачу приміщень використовується ним не за призначенням, окрім того, ніяких спільних проектів між позивачем та відповідачем не ведеться, майно передане за Договором використовується виключно у господарській діяльності відповідача, що не відповідає меті, з якою вищезазначений Договір укладався. Зважаючи на вищенаведене, у відповідності до ст.ст. 16, 651, 652 Цивільного кодексу України позивач просить суд розірвати Договір про партнерство №1 від 10.01.2000р.

Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив суд припинити правовідношення між ним та відповідачем шляхом розірвання договору про партнерство від 10.01.2000р. №1/4, а також зобов'язати відповідача повернути приміщення, одержані ним за вказаним Договором. При цьому позивач послався на положення ст. 1130 Цивільного кодексу України, зазначивши про те, що відсутність спільної діяльності між сторонами за Договором виключає наявність певної спільної мети. Також, позивач стверджує, що в порушення умов Додаткової угоди №9 до Договору відповідач не забезпечив можливість спільної експлуатації наданих йому в оренду об'єктів (приміщення їдальні, магазину, холу, тамбуру), оскільки даними об’єктами користуються виключно працівники відповідача, що підтверджується службовими записками співробітників позивача до служби внутрішньої безпеки ВАТ „УкрНДІСВД”. Окрім того, позивач зазначив, що надіслання пропозиції про розірвання договору іншій стороні, передбачене ст. 188 Господарського кодексу України, є способом досудового врегулювання спору, недотримання якого не може бути підставою для повернення позову або відмови у задоволенні позовних вимог та надав суду лист №781/1-02 від 22.12.2008р., в якому позивач пропонував відповідачу достроково розірвати спірний Договір.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про його необґрунтованість та непідтвердженість належними доказами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 29.04.2009р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з нез’явленням представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 13.05.2009р.

Представники позивача в судовому засіданні 13.05.2009р. підтримали апеляційну скаргу, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 скасувати, прийнявши нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 як таке, що прийняте з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10 січня 2000 року між Українським науково-дослідним інститутом спеціальних видів друку, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство „Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку” корпоративне підприємство Державної акціонерної компанії „Українське видавничо-поліграфічне об'єднання” (далі - позивач) та Закритим акціонерним товариством „Видавництво „Бліц-Інформ” (далі – відповідач) було укладено Договір про партнерство (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.1.1, п.2.1, п.2.3), сторони зобов'язувались шляхом об'єднання майна та зусиль спільно діяти у сфері науково-виробничої діяльності по розробці та виготовленню поліграфічного обладнання, матеріалів і продукції з метою збільшення обсягів виробництва та отримання прибутку від виконання спільних проектів. При здійсненні кожного виду діяльності Сторони укладають Додаткові угоди до вказаного договору, врегульовуючи у цих додаткових угодах правовідносини сторін з фінансування спільних розробок та заходів, кредитування спільної діяльності, з передачі один одному матеріальних цінностей у встановленому порядку у тимчасове чи постійне користування і ін. Права та обов'язки сторін по кожному виду співпраці визначаються у відповідних Додаткових угодах до даного Договору.

В п.5.1 Договору сторони погодили строк дії останнього з моменту підписання до 14.01.2010р.

Пізніше, між сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору. Зокрема, 08.02.2001р. було укладено Додаткову угоду №9 до Договору, в п.1.2 якої передбачено, що з метою впровадження спільних проектів по вдосконаленню соціально-побутового, медичного та культурно-освітницького обслуговування працівників сторін за Договором, Інститут (позивач) передає, а Видавництво (відповідач) приймає нежитлові приміщення медичного пункту площею 76,4 кв. м.; їдальні площею 503,1 кв. м.; магазину, холу, тамбуру - загальною площею 103,3 кв. м., конференц-залу площею 522,4 кв. м. згідно зі схемами, що додаються до Угоди.

Факт приймання-передачі вищевказаних приміщень підтверджується відповідними актами та не заперечується сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, зокрема, зазначав про невиконання відповідачем зобов'язань, передбачених Додатковою угодою №9, а саме п.2.2, яке полягає в обмеженні відповідачем можливості спільної експлуатації переданих йому об'єктів, а також стверджував про істотне порушення договору відповідачем, що є законодавчо визначеною підставою для його дострокового розірвання.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновками позивача, вважає їх помилковими, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України розірвання договору віднесено до одної з форм відповідальності за порушення зобов’язання.

Підстави для зміни або розірвання договору наведені в ст. 651 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

          Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту порушення відповідачем умов спірного Договору та додаткових угод до нього, а саме недопущення позивача до спільного використання майна, яке є об'єктом спільної діяльності, позивач надав суду службові та доповідні записки фізичних осіб – співробітників ВАТ „УкрНДІСВД”. Однак, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем не було надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з метою врегулювання питання відносно допуску співробітників позивача до приміщень, переданих відповідачу з метою спільного використання, та/або доказів, які б засвідчували, що саме відповідач (його співробітники) перешкоджає позивачу у використанні майна, яке є об’єктом спільної діяльності, тощо.

Відповідно до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відносно посилання позивача на порушення відповідачем істотних умов договору, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у статтях 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Окрім того, цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Натомість, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази істотного порушення відповідачем умов спірного Договору, які б могли бути підставою для його розірвання в судовому порядку.

Твердження позивача про надіслання на адресу відповідача пропозиції відносно дострокового розірвання спірного договору (лист №781/1-02 від 22.12.2008р.) та, відповідно, дотримання вимог ст. 188 Господарського кодексу України, судом також не може бути прийняте до уваги, оскільки вищевказаний лист був направлений позивачем після звернення з позовом до суду. До того ж, положення статті 188 Господарського кодексу Україну є нормами матеріально-правовими, а не процесуальними, у зв’язку з чим визначений Господарським кодексом України порядок розірвання договору не може ототожнюватись із досудовим порядком врегулювання спору.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.   

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного позивач суду не надав. Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, у зв’язку з чим підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 відсутні і  апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги, не відшкодовуються.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку” корпоративного підприємства ДАК „Укрвидавполіграфія” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2009р. у справі №40/251 - без змін.

2. Матеріали справи №40/251 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Мартюк А.І.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Лосєв  А.М.

 18.05.09 (відправлено)