ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
07.02.07 Справа № 7/226
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-судді Городечної М.І.
суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 б/н від ІНФОРМАЦІЯ_1 року (вх. НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року) на рішення господарського суду Рівненської області від 11.10.2006 року у справі № 7/226
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м. Рівне
про стягнення 16317,73 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність від ІНФОРМАЦІЯ_3 року.
від відповідача: не з”явився.
Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.10.2006 року у справі № 7/226 задоволено частково позов Приватного підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємця ОСОБА_2: стягнено з останньої на користь позивача 2028,53 грн. основного боргу, 162,28 грн. інфляційних нарахувань, 227,49 грн. 3% річних та судові витрати: 102 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В позові в частині стягнення 13839,43 грн. пені відмовлено.
Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач у справі) не погоджуючись з рішенням місцевого суду в частині відмови в позові про стягнення пені подала апеляційну скаргу б/н від ІНФОРМАЦІЯ_1 року (вх. НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 року), в якій вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято за неправильного застосування норм матеріального права, посилаючись на наступне:
- суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що п. 5.4 договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_4 року суперечить Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченого платежу, оскільки такий висновок не відповідає положенням Цивільного кодексу України зокрема ч. 2 ст. 551 ЦК України;
- місцевий суд неправильно застосував положення ч. 6 ст. 232 ГК України, дійшовши висновку про те, що нарахування пені за період лютого-квітня 2005 року по 11 липня 2006 року, що не відповідає зазначеній нормі ГК України.
Апелянт просить рішення Господарського суду Рівненської області від 11.10.2006 року у справі № 7/226 скасувати та прийняти нове рішення, яким поданий ним позов задоволити повністю.
Приватний підприємець ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги не заперечила. Явку представника в судове засідання не забезпечила. Направлені на наявну в матеріалах справи її адресу (АДРЕСА_1 згідно даних про державну реєстрацію як суб”єкта підприємницької діяльності -а.с. 25-26, 40-41) ухвала апеляційного суду від 04.12.2006 року двічі поверталась з відміткою відділення “Укрпошти” на конверті про її не вручення; інших даних про місцезнаходження відповідача в апеляційного суду не має. За наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 22, ст. 101 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку про забезпечення ним права відповідача на судовий захист та можливість здійснення апеляційного перегляду Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.10.2006 року у справі № 7/226 за наявними матеріалами справи та за відсутності представника відповідача в судовому засіданні.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
Відповідно до договору купівлі-продажу від ІНФОРМАЦІЯ_4 року, укладеного між сторонами (надалі Договір), відповідач по накладних НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, НОМЕР_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року, НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_7 року, НОМЕР_5 відІНФОРМАЦІЯ_8 року, НОМЕР_6 від ІНФОРМАЦІЯ_9 року одержав від позивача товари побутової хімії на загальну суму 2028,53 грн. Відповідно до п.п. 2.2, 3.2 Договору відповідач зобов'язувався виконати розрахунки шляхом безготівкового перерахування коштів протягом 21 дня після одержання товару за кожною накладною.
Таким чином, дана Угода по своїй правовій природі містить ознаки договору поставки, оскільки відповідає всім правовим вимогам відносин між сторонами, що регулюються § 1 глави 30 ГК України, § 1 глави 54 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не виконано свого зобов”язання за Договором щодо оплати отриманих по вищезазначених накладних товарів. Доказів протилежного відповідачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України суду не подано.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема з договорів та інших правочинів.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 525 цього ж Кодексу, Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у відповідності до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів погашення боргу в сумі 2028,53 грн.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 2028,53 грн. є підставним та обгрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Крім цього, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності нарахування 162,28 грн. інфляційних втрат, оскільки виходячи зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначені нарахування є складовою частиною суми основного боргу, нараховані в зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання, факт прострочення відповідачем грошового зобов”язання щодо оплати отриманих по Договору товарів вищевстановлено судом, розмір інфляційних втрат обраховано вірно (а.с. 10), а отже, позов в цій частині підлягає стягненню.
Також підлягає стягненню з відповідача й 227,49 грн., що складає 3% річних від простроченої суми за весь час користування відповідачем даними грошовими коштами по кожній накладній згідно розрахунку позивача до позовної заяви (а.с. 11), що повністю відповідає ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо рішення місцевого суду в частині відмови в позові щодо стягнення пені, то апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині вимог слід частково скасувати, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5.4 Договору за несвоєчасну оплату отриманого товару відповідач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% від вартості поставленого товару за кожен день прострочки.
Апеляційний суд погоджуючись з висновком суду першої інстанції про те, що встановлений сторонами в Договорі розмір пені в силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 193, ч.ч. 4, 6 ГК України, ст.ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань” обмежена подвійною обліковою ставкою НбУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, водночас відмовив повністю в позові щодо стягненню пені. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що враховуючи вищенаведені положення законодавства, п. 5.4 Договору, з позивача слід стягнути пеню за несвоєчасне виконання зобов”язання щодо оплати отриманого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. При цьому, враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, апеляційний суд вважає за необхідне здійснити перерахунок пені, що підлягає стягненню з відповідача, відповідно до даної норми Закону, а саме за шестимісячний період, починаючи з дня коли зобов”язання мало бути виконано по поставці по кожній накладній: стягнути з відповідача 57,02 грн. пені, а в решті позовної вимоги про стягнення пені -рішення місцевого суду залишити без змін.
Враховуючи вимоги ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати розподілити пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 104, 105 ГПК України,
Львівський апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 частково задоволити.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 11.10.2006 року у справі № 7/226 в частині відмови в позові про стягнення 57,02 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в частині стягнення 57 грн. 02 коп. пені задоволити. В решті рішення залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в Господарський суд Рівненської області.
Головуючий- суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь