ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"15" вересня 2015 р. № К/800/23426/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Маринчак Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Сихівському районі Львова Головного управління ДФС у Львівській області

на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015

у справі№2а-12271/10/1370

за позовомДержавної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова

доОСОБА_1

простягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 81760,00 грн. податку з власників транспортних засобів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 позов задоволено та стягнуто з відповідача 81760,00 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 у даній справі, скасована постанова Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2013, прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та вважаючи його безпідставним, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.2009 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 посвідчено довіреність ОСОБА_1 строком дії один рік до 02.07.2010, якою він надав право ОСОБА_3 представляти його інтереси в митних органах при розмитненні транспортного засобу та органах ДАІ при державній реєстрації такого транспортного засобу на його ім'я.

08.07.2009 за ОСОБА_1 здійснено першу реєстрацію транспортного засобу марки Fiat Scudo, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1997 року випуску; 11.08.2009 першу реєстрацію транспортного засобу марки Peugeot Expert 220, державний номерний знак НОМЕР_2, 1997 року випуску; 04.09.2009 першу реєстрацію транспортного засобу Citroen Jumpy, державний номерний знак НОМЕР_3, 1999 року випуску; та 24.02.2010 першу реєстрацію транспортного засобу Volkswagen T4, державний номерний знак НОМЕР_4, 1998 року випуску.

Під час здійснення першої реєстрації транспортних засобів в Україні сума податку з власників транспортних засобів, що підлягала сплаті відповідачем за кожний з транспортних засобів, становила 19050,00 грн., 19050,00 грн., 19050,00 грн. та 24610,00 грн. відповідно.

Відповідно до листа ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 22.11.2010 №5459/17-115 кошти з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів від ОСОБА_1 08.07.2009, 11.08.2009, 04.09.2009 та 24.02.2010 до місцевого бюджету Сихівського району м. Львова не надходили, що також підтверджується листом Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи управління Державтоінспекції Головного управління МВС України у Львівській області.

Водночас, суд першої інстанції встановив факт несплати відповідачем податку при реєстрації транспортних засобів з вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 01.07.2013, з якого, зокрема вбачається, що потерпілим відповідач у встановленому процесуальним законодавством порядку не визнавався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що проведення повіреним ОСОБА_1 на його ім'я першої реєстрації вказаних вище транспортних засобів за відсутності сплати ним податку з власників транспортних засобів та зарахування його до місцевого бюджету обумовлює необхідність стягнення зазначеного податку з нього в судовому порядку. При цьому та обставина, що транспортні засоби були зареєстровані не є доказом того, що податок відповідачем сплачено, як і не є підставою для звільнення відповідача від конституційного обов'язку сплатити такий податок. Ненадходження коштів до бюджету не звільняє власника транспортних засобів від сплати податку.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні даної справи, суд першої інстанції не врахував того, що вчинення реєстраційної дії можливе лише за особистою заявою заявника про реєстрацію транспортного засобу, а також того, що у разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право користування пільгами, перша реєстрація в Україні транспортних засобів не проводиться. В обґрунтування викладеного, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на наявність в матеріалах справи копій двох квитанцій про сплату ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Зокрема, згідно приписів пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи спір про правомірність стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів не досліджували обставини фактичного перерахування податку, що підлягав сплаті відповідачем за кожний з транспортних засобів та причини ненадходження його до місцевого бюджету.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Так, суд першої інстанції встановив факти несплати відповідачем податку при реєстрації транспортних засобів та ненадходження коштів до бюджету, посилаючись на листи ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 22.11.2010 №5459/17-115 та Львівського відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи управління Державтоінспекції Головного управління МВС України у Львівській області, а також на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 01.07.2013.

При цьому, наявним в матеріалах справи квитанціям (а.с.99, 107) про сплату ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів 08.07.2009 та 12.08.2009 взагалі не надано юридичної оцінки достовірності даних, вказаних в них, з огляду на те, що в них особою, що сплатила податок зазначено ОСОБА_1, відповідно поза увагою залишена і необхідність надання належної оцінки суперечності доказів, що підтверджують одні й ті самі обставини.

Питання відсутності або наявності квитанцій за наступні дві реєстрації, як і обставини щодо причин ненадходження податку до бюджету, також не досліджені та не оцінені.

Не виправив цієї помилки і апеляційний суд, пославшись в судовому рішенні лише на наявність в матеріалах справи копій двох квитанцій про сплату ОСОБА_1 податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, та не зроблено дослідження щодо сплати податку при реєстрації ще трьох транспортних засобів (суд апеляційної інстанції зробив лише припущення, що таке реєстрація можлива була лише при сплаті податку), що виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів у цій частині, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

В той же час,суд апеляційної інстанції, не надаючи правової оцінки наявному у справі вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 01.07.2013 та іншим доказам, визнав безумовною обставину неможливості здійснення реєстрації транспортних засобів відповідача без сплати ним податку, що дає підстави стверджувати про неповноту встановлення всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення даної справи. А також про те, що такий висновок ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки зроблений без дослідження належних та допустимих доказів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки та доводи податкового органу, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки дослідження та відсутність належної оцінки доказів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Як зазначалось вище, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах четвертій та п'ятій статті 11 названого Кодексу, зобов'язує суд вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені вимоги норм процесуального права, які є гарантією прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень у даній справі дотриманні не були. Адже суди не вжили необхідних заходів для належної перевірки обставин, що є предметом доказування у даній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

А відтак рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не має правових підстав робити висновки в судовому рішенні на підставі доказів, які викликають сумнів.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі Львова Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді Н.Є.Маринчак

М.В.Сірош