ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/7132/15-ц Номер провадження 22-ц/814/1202/23Головуючий у 1-й інстанції Штих Т.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів: Дорош А.І.,Лобова О.А.

секретар: Кириченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ» , третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області про визнання права власності в порядку спадкування

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ» (далі - ТОВ «ТЦ «ЦУМ»), третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина на 4/12 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , вартістю 5 639 957,00 грн, 4/12 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1 358 кв. м, вартістю 5 161 902,00 грн, автомобіль «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 1 307 049,04 грн, автомобіль «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 441 206,90 грн, автомобіль «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 385 343,60 грн, квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 43 962,00 грн, гараж № НОМЕР_4 у гаражному кооперативі «Яр» , що розташований за адресою м.Харків, вул..Леніна ,1, вартістю 43 962,00 грн, на частину майна ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , в розмірі 25 процентів від статутного фонду товариства, вартістю 5 804 950,00 грн (станом на час проведення експертизи від 02 жовтня 2017 року). За життя її мати склала заповіт, за умовами якого заповіла їй квартиру АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_4 в гаражному кооперативі «Яр» , що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , інше майно заповіла її брату ОСОБА_8 .

Вона та брат в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. 14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654) на квартиру АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_4 в гаражному кооперативі «Яр» , що розташований за адресою: м. Харків, вул. Леніна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , за життя право власності на спадкове майно не оформив.

Протягом останніх трьох років вона проживала разом з матір`ю, оскільки вона потребувала допомоги та догляду, на час відкриття спадщини вона була непрацездатною особою у зв`язку з досягненням 57 років, а отже має право на обов`язкову частку.

Посилаючись на наведене, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла14 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно: 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн, частину земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію в розмірі 326 762,35 грн, частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний НОМЕР_5 , залишити його у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію у розмірі 360 301,70 грн, частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію в розмірі 96 335,90 грн, частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: м.Харків, майдан Рози Люксембург , 1/3 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства , виходячи з її долі в статутному товаристві у розмірі 25 процентів, станом на час відкриття спадщини, у розмірі 1 451 237,50 грн.  

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що місце проживання необхідно відрізняти від місця тимчасового перебування фізичної особи. Оскільки позивач з 2006 року проживала у Сполучених Штатах Америки (далі - США), період останніх років проживання з матір`ю необхідно вважати її тимчасовим перебуванням, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована частина третя статті 1268 ЦК України. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Ураховуючи, що позивач, будучи громадянкою США на час відкриття спадщини, не досягла пенсійного віку, мала бізнес у США та сплачувала там податки, суд дійшов до висновку, що вона не набула статусу непрацездатної особи. Посилання позивача на те, що на час смерті матері, їй було 57 років, а тому вона відповідно до законодавства України є непрацездатною особою, не знайшли свого підтвердження, оскільки вона не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що набула статусу непрацездатної особи в України, а Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може бути до неї застосований,так як вона не є громадянкою України.

10 грудня 2018 року ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставин у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, та не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.

Сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право на обов`язкову частку у спадщині врегульовано частиною першою статті 1241 ЦК України, відповідно до якої таке право мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Юридичним фактом, який презюмує постійну непрацездатність особи, є пенсійний вік. Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі № 1-1/2014 роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку у спадщині, грунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку. Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Оскільки позивач на момент смерті матері ОСОБА_7 досягла віку 57 років, вона є непрацездатною за віком. Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України її обов`язкова частка у спадковому майні становить від частки, яка належала б їй за законом, якби ОСОБА_7 не було складено заповіт, а тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до слідуючого висновку.

ОСОБА_9 є громадянкою США, дочкою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На день смерті ОСОБА_7 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

15 лютого 2011 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Л. М., відповідно до якого заповіла ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартиру АДРЕСА_3 та гараж№ НОМЕР_4 у гаражному кооперативі «Яр», що розташований за адресою м.Харків, вул.. Леніна ,1. Інше майно ОСОБА_7 заповіла сину – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн, на 1/4 частину земельних ділянок за адресою будинок АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, на частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: м.Харків, майдан Рози Люксембург, 1/3 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її частки в статутному капіталі товариства в розмірі 1 451 237,50 грн, що складає 25 процентів статутного капіталу товариства.

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями якого є його дружина – ОСОБА_2 , діти – ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та неповнолітня на час розгляду справи ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_8 право власності на спадкове майно не оформив.

14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654), згідно з яким ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_3 та гаража № НОМЕР_4 у гаражному кооперативі «Яр» , що розташований за адресою м.Харків, вул..Леніна , 1.

Оскільки ОСОБА_9 є громадянкою США, зазначені правовідносини регулюються із застосуванням Закону України «Про міжнародне приватне право» (зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону, спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Статтею 71 зазначеного Закону встановлено, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зазначені положення кореспондуються з частиною першою статті 4 ЦПК України.

Відповідно до ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Вказане кореспондується із ст.3 ЗУ « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

ОСОБА_9 , звертаючись до суду з позовом посилалась на те, що вона відповідно до ч.1 ст.1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у майні померлої.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 607/24365/19, від 08 грудня 2021 року у справі №552/3281/20.

Пунктом 5.9 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, врегульовано, що право на обов`язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов`язкової частки. Право на обов`язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов`язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов`язкову частку. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов`язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов`язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК України йому роз`яснено і він не претендує на одержання обов`язкової частки у спадщині.

Судовим розглядом встановлено , що відповідної заяви про відмову від права на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_9 нотаріусу не надавала.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Встановивши, що на час смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивач ОСОБА_9 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була непрацездатною особою за віком (пенсіонером), відповідно суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивач не входила до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_7 згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України.

Апеляційний суд вважає помилковими твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що остання набула статусу непрацездатної особи в Україні, а ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може бути застосований до неї , оскільки вона не є громадянкою України.

Адже, відповідно до ч.4 ст.8 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , у редакції , що діяла на момент відкриття спадщини іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не

передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

А відтак дія вказаного закону поширюється і на ОСОБА_9 , яка на час відкриття спадщини була громадянкою США , та перебувала на території України на законних підставах.

Згідно абзацу 2-3 ст.1 розділу ІІІ ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , у редакції , що діяла на момент відкриття спадщини право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно.

Оскільки ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , вона згідно вищезазначеного закону станом на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи у віці 57 років , вважалась непрацездатною особою та мала право на обов`язкову частку у вигляді частини спадщини.

З огляду на що апеляційний суд приходить до висновку , що позовні вимоги ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню .

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Звертаючись із позовом ОСОБА_9 зокрема просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/4 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , та 1/12 житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом ст.ст. 328, 392 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи, набуття позивачем права власності на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_7 стало можливе шляхом звернення до суду із відповідним позовом про визнання права власності , тож позивач обґрунтовано звернулась до суду з вказаним позовом, обравши належний спосіб захисту своїх прав.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що наявними у ній письмовими доказами в повній мірі підтверджується належність спадкодавцю на праві власності на час її смерті, майна а саме: житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1  , земельних ділянок за адресою будинок АДРЕСА_2  , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер  НОМЕР_1 , автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер  НОМЕР_2 , автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер  НОМЕР_3 , частини в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: м.Харків, майдан Рози Люксембург, 1/3 , пропорційно частці  ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її частки в статутному капіталі товариства в розмірі 1 451 237,50 грн, що складає 25 процентів статутного капіталу товариства.

Вказане майно ОСОБА_7 заповіла брату позивача ОСОБА_11 на підставі заповіту від 15 лютого 2011 року, який чинний на час її смерті та невизнаний/нескасований судом на час вирішення спору у цій справі.

При цьому, оскільки позивач ОСОБА_9 на час смерті ОСОБА_7 , як рідна донька була непрацездатною, тож має право на обов`язкову частку у спадковому майні щодо якого померла залишила заповідальне розпорядження.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, що зумовлює задоволення позову, оскільки іншим шляхом аніж в судовому порядку, позивач позбавлений можливості набути право власності на обов`язкову частку у спадковому майні, враховуючи, що наявний заповіт на ім`я ОСОБА_8 .

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

З огляду на що , суд апеляційної інстанції вважає , що підлягають задоволенню вимоги позивача , щодо визнання за нею права власності на :

-на 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн;

- на 1/12 частину земельних ділянок за адресою будинок АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн;

-на частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: м.Харків, майдан Рози Люксембург, 1/3 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її частки в статутному капіталі товариства в розмірі 1 451 237,50 грн, що складає 25 процентів статутного капіталу товариства.

Крім іншого , ОСОБА_9 заявляла вимоги , щодо транспортних засобів, які остання просила залишити у власності відповідачів: автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України)

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Суд дослідивши вимоги у цій частині вважає, що вони підлягають задоволенню, та підлягає грошовій компенсації з відповідачів ОСОБА_2 що діє в ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_13 вартості кожного з транспортних засобів.

Так , ринкова вартість автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 встановлена за матеріалами справи , на момент оцінки складає – 1 307 049,4 грн.

Ринкова вартість автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 встановлена за матеріалами справи , на момент проведення експертизи складає – 1 441 206,9 грн.

Ринкова вартість автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 на момент оцінки , розрахована по матеріалам справи складає – 385 343,6 грн.

Оскільки, сторонами по справі не заявлялось клопотань про призначення додаткових експертиз з визначення вартості спірного майна суд вважає , що вірним буде здійснити розрахунок грошової компенсації за висновками експертизи наявної у матеріалах справи.

Тож , з розрахунку відповідно до ст.1241 ЦК України сума грошової компенсації за транспортні засоби складає :

автомобіль «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 – 326 762, 35 грн.( 1 307 049,4 /4)

автомобіль «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_2 – 360 301,73 грн. (1 441 206,9 /4)

автомобіль «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 – 96 335,9 грн.( 385 343,6 /4)

Апеляційний суд перевіривши матеріали справи встановив, що відповідачі ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мають дохід, а отже спроможні виплатити позивачу визначені експертним дослідженням суми фінансової компенсації за кожного з автомобілів, у загальній сумі 783 399,98, і така сума не буде становити для відповідачів надмірний тягар, а отже вимога про залишення автомобілів у власності відповідачів з відповідною компенсацією підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та не застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 317, 319, 358 ЦК України.

Відповідно до п.2,ч.1.ст 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 12 листопада 2018 року – скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла14 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно:

-4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн,

- частину земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн,

- частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з ОСОБА_2 що діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 326 762,35 грн,

- частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний НОМЕР_5 , залишити його у власності відповідачів, стягнувши з ОСОБА_2 що діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 360 301,70 грн,

- частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_3 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з ОСОБА_2 що діє в інтересах, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 96 335,90 грн,

- частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: м.Харків, майдан Рози Люксембург , 1/3 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства , виходячи з її долі в статутному товаристві у розмірі 25 процентів, станом на час відкриття спадщини, у розмірі 1 451 237,50 грн. 

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І.Дорош

О.А. Лобов