ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2023 року                                                                                м. Чернівці

справа № 727/1655/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.

секретар Паучек І. І.

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

апеляційна скаргаТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 вересня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Гавалешко П. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» (далі - ТзОВ «ФК «Прайм Альянс») звернулося до суду з позовом.

Позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 21 818 доларів США 46 центів, що становило 797 870 гривень 54 копійки згідно з курсом НБУ станом на день подання до суду позовної заяви.

Посилалося на те, що 09 липня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №279/07/08Ра/к. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 97 000 доларів США зі строком користування до 08 липня 2015 року.

09 липня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», ОСОБА_2 та позичальником було укладено договір поруки №279/07/08Ра/п. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 поручилась перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту за договором №279/07/08Ра/к від 09 липня 2008 року.

10 грудня 2014 року рішенням Апеляційного суду Чернівецької області стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 9 липня 2008 року в сумі 143 646 доларів США, що станом на 14 липня 2014 року становило 1 642 946 гривень 93 копійки.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 08 травня 2018 року замінено стягувача ПАТ «ВТБ Банк» на правонаступника ТзОВ «ФК «Довіра та гарантія прав» за кредитним договором №279/07/08Ра/к від 09 липня 2008 року у виконавчому провадженні по примусовому виконанню рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року.

29 січня 2019 року між ТОВ ФК Довіра та Гарантія» та ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» укладено договір факторингу № 29/01/19-1 від 29 січня 2019 року відповідно до якого за вказаним вище кредитним договором право вимоги перейшло до ТзОВ «ФК «Прайм Альянс».

Відповідачі не погасили наявну заборгованість за кредитним договором, а тому позивач має право на стягнення трьох відсотків річних.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 вересня 2023 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором №279/07/08Ра/к не може бути захищене в примусовому порядку, адже ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» пропустило строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання та у поновленні цих процесуальних строків їм відмовлено.

Зобов`язання за кредитним договором № 279/07/08/Ра/к від 09 липня 2008 року за своїми ознаками на час звернення із цим позовом є натуральним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що основна вимога кредитора вже захищена судовими рішеннями у справі №727/2-7980/13 за якими з відповідачів стягнуто суму боргу, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним. Та обставина, що апелянтом пропущено строк на пред`явлення виконавчих листів у справі №727/2-7980/13 до виконання не має правового значення, оскільки закон не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Наявність судових рішень не позбавляє кредитора на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦПК України сум.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали відзив на апеляційну скаргу.

Просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилалися на те, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що між позивачем та відповідачем виникло натуральне зобов`язання, яке не може бути захищене в примусовому порядку, оскільки ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» пропустило строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання та у поновленні такого строку було відмовлено.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

09 липня 2008 року між ПАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є АТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №279/07/08Ра/к. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 97 000 доларів США зі строком користування до 08 липня 2015 року. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний був сплачувати проценти у розмірі 13,5 відсотків річних (а.с.6-10).

09 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, згідно умов якого ОСОБА_2 поручається за виконання ОСОБА_1 зобов`язань по кредитному договору №279/07/08/Ра/к від 09 липня 2008 року (а.с.11).

Відповідно до ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 квітня 2019 року замінено стягувача у справі №727/2-7980/13 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на його правонаступника – ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» (а.с.16-17).

10 грудня 2014 року Апеляційним судом Чернівецької області стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором № 279/07/08/Ра/к від 09 липня 2008 року у розмірі 143 646 доларів США 10 центів, що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 14 липня 2014 року, становило 1 642 946 гривень 93 копійки.

З розрахунку наданого позивачем вбачається, що ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» було нараховано три відсотки річних на суму заборгованості, яка визначена рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року, за період з 01 лютого 2017 року по 23 лютого 2022 року в сумі 21 818 доларів США 46 центів, що еквівалентно гривні за курсом на день подання позовної заяви 797 870 гривень 54 копійки.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Чернівці від 01 жовтня 2019 року у справі №727/7980/13-ц, якою було відмовлено в задоволенні заяви ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» про видачу дубліката виконавчого документу та поновлення строку на його пред`явлення до примусового виконання (а.с.12-15).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в позові.

Щодо позовної вимоги про солідарне стягнення трьох процентів річних з позичальника

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду            від 8 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Позичальник неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 143 646 доларів США 10 центів, яка стягнута постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року. Рішення суду відповідачами не виконано, тому кредитор має право на стягнення трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо позовної вимоги про солідарне стягнення трьох процентів річних з поручителя

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки. Велика Палата Верховного Суду вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц.

З урахуванням наведених норм права, фактично встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що вимога позивача про солідарне стягнення трьох відсотків річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України з поручителя підлягає задоволенню.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі №725/677/19.

Щодо застосування до правовідносин положення закону щодо строку позовної давності

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу зробили заяву про застосування положень закону щодо строку позовної давності (а.с.32-36).

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява була надіслана до суду поштою 17 лютого 2023 року (а.с.21).

Отже, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно три проценти річних за останні три роки, які передували подачі позову, а саме за період з 17 лютого 2020 року по 16 лютого 2023 року в сумі 12 928 доларів США 15 центів виходячи з наступного розрахунку:

143 646,10/100х3х3=12928,149

З позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути три проценти річних у доларах США та вказати еквівалент вказаної суми в національній валюті гривні на день подання до суду позову.

Колегія суддів враховує, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, може внести двозначність до розуміння суті обов`язку боржника.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та Верховного Суду у постанові від 5 лютого 2020 року у справі №750/2000/18.

Щодо інших аргументів сторін

Помилковим є висновок суду першої інстанції та аргумент відповідачів про те, що зобов`язання, яке виникло між сторонами за своїми ознаками на час звернення із цим позовом є натуральним, не може бути захищене в примусовому порядку, оскільки ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» пропустило строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання та у поновленні цих процесуальних строків йому відмовлено.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15 (провадження № 61-32171сво18) сформулювала висновок про те, що «натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога у такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».

Натомість у справі, що переглядається, зобов`язання за кредитним договором не є натуральним, оскільки ці зобов`язання отримали судовий захист постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 10 грудня 2014 року, а тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь період невиконання рішення суду про стягнення коштів в межах строку позовної давності, який обчислюється останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України. Відмова суду у поновленні строку для звернення рішення суду до примусового виконання не робить зобов`язання натуральним.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, які Верховний Суд виклав у постанові від 7 серпня 2023 року у справі №752/9858/21.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» три проценти річних в сумі 12 928 доларів США 15 центів за період з 17 лютого 2020 року по 16 лютого 2023 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову на загальну суму 12 928 доларів США 15 центів, що становить 59,25 відсотка від ціни позову (21 818 доларів 46 центів).

З платіжної інструкції №8453 від 17 лютого 2023 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 16 725 гривень 01 копійка (а.с.5). З врахуванням заяви про зменшення позовних вимого судовий збір підлягав сплаті в сумі 11 968 гривень 06 копійок.

З платіжної інструкції №8977 від 20 жовтня 2023 року вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 17 952 гривні 09 копійок (а.с.151).

Отже, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТзОВ «ФК «Прайм Альянс» слід стягнути по 8 863 гривні 84 копійки з кожного в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382  ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 вересня 2023 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» три проценти річних в сумі 12 928 (дванадцять тисяч дев`ятсот двадцять вісім) доларів США 15 центів за період з 17 лютого 2020 року по 16 лютого 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Прайм Альянс» по 8 863 (вісім тисяч вісімсот шістдесят три) гривні 84 копійки з кожного в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 17 листопада 2023 року.

Головуючий                                                        Олександр ОДИНАК

Судді                                                                Мирослава КУЛЯНДА

                                               Наталія ПОЛОВІНКІНА