ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

15 листопада 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/12022/23

Головуючий у першій інстанції – Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1283/23

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія Івана Миколайовича на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2023 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на автомобіль та звільнення майна з-під арешту.

                                      У С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив: встановити факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 28 грудня 2018 року по 10 березня 2022 року; визнати спільною сумісною власністю транспортні засоби VOLKSWAGEN PASSAT, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та MINI COOPER, 2001 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 ; поділити спільне майно, виділивши йому у власність зазначені транспортні засоби, та стягнути з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» компенсацію вартості 1/2 частини транспортних засобів, на яку мала право ОСОБА_2 , в рахунок погашення її заборгованості згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03 квітня 2023 року; зняти арешт з транспортних засобів, накладений постановою про опис та арешт майна боржника від 20 липня 2023 року.

Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме, транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Мотивуючи таку заяву, зазначав, що 20 липня 2023 року спірний транспортний засіб арештовано та вилучено у нього на підставі постанови приватного виконавця про опис та арешт майна боржника, внаслідок цього порушено його права, як співвласника транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску, який хоча і зареєстрований за відповідачкою ОСОБА_2 , проте належать сторонам у рівних частках, оскільки придбаний в період фактичних шлюбних відносин.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи  забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 по зведеному виконавчому провадженню № 72000091, яке знаходиться в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія І.М.

В апеляційній скарзі приватний виконавець Веремій  І.М., вважаючи ухвалу необґрунтованою та такою, що суперечить нормам процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку районного суду про наявність порушеного права ОСОБА_1 , оскільки на час винесення ухвали про забезпечення позову провадження у справі відкрито не було. Відповідну ухвалу суд виніс лише 31 серпня 2023 року.

Приватний виконавець зазначає, що судом першої інстанції всупереч приписам ч. 4 ст. 154 ЦПК України на позивача не покладено обов`язок щодо внесення на депозитний рахунок суду застави, достатньої для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову.

Посилається на те, що суд, вирішуючи питання забезпечення позову, проігнорував принцип збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, оскільки оскаржуваною ухвалою фактично заблоковано виконання наказу від 25 квітня 2023 року про примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області та грубо порушені конституційні права стягувача у виконавчому провадженні на гарантоване виконання судового рішення. Зазначає, що є недопустимим забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Указує, що фактично ухвалою суду загальної юрисдикції заблоковано виконання рішення суду іншої юрисдикції. У разі виникнення питань щодо рішень та дій виконавця позивач мав би звернутися до суду, який видав виконавчий документ.

Наголошує на ігноруванні районним судом правових висновків Верховного Суду у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18, відповідно до яких суди мають співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 у період з 06 березня 2008 року по 10 травня 2022 року у зареєстрованому шлюбі не перебувала. 05 травня 2021 року вона набула право власності на автомобіль MINI COOPER, 2001 року випуску, отже вказаний транспортний засіб є власністю боржниці, на яку у передбаченому чинним законодавством порядку було звернено стягнення.

Просив відшкодувати понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн шляхом стягнення їх з позивача.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи ухвалу суду незаконною, винесеною з порушенням норм процесуального права та посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача зазначає, що заява ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі за позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Несумлінних дій відповідачів судом не встановлено.

Звертає увагу, що як позивач у заяві, так і суд в ухвалі не навели конкретних фактів щодо проведення приватним виконавцем реальних виконавчих дій з реалізації нерухомого майна (опис, оцінка, передача на продаж). Заявником не доведено, що він звертався до приватного виконавця із заявою про зупинення виконавчих дій, а виконавець у такому зупиненні відмовив.

Стверджує, що забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його, проте за обставинами справи наведеного не встановлено.

У наданому на апеляційні скарги відзиві представник позивача – адвокат Прокоф`єв Б.І., вважаючи оскаржувану ухвалу суду законною та прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити, а оскаржувану ухвалу суду – залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводи відзиву, представник зазначає, що ОСОБА_1 подано обґрунтований позов про визнання права власності на транспортний засіб, який арештовано та виставлено приватним виконавцем на продаж. Реалізація спірного транспортного засобу здійснюється в межах виконавчого провадження на електронних торгах, що не оспорюється приватним виконавцем. Саме відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 150 ЦПК України наявні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення продажу арештованого автомобіля, оскільки невжиття вказаного заходу може призвести до порушення права власності позивача на рухоме майно.

Стверджує, що про обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду свідчить правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20. Згідно з іншим правовим висновком Верховного Суду, що міститься у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19, з відповідним позовом в порядку, передбаченому ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», може звернутися не тільки єдиний власник майна, а також співвласник у разі наявності спільної сумісної власності. Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації. Предметом даного спору є неподільні речі – транспортні засоби, які є спільною сумісною власністю позивача та відповідачки ОСОБА_2 .

Вважає, що обидві апеляційні скарги зводяться до цитування загальних положень чинного законодавства, яке регулює порядок забезпечення позову, без посилання на конкретні факти чи докази, які б обґрунтовували незаконність ухвали суду, яка, в свою чергу, не зупинила виконання рішення Господарського суду Чернігівської області, а лише обмежила можливість здійснити реалізацію конкретного арештованого майна, право власності якого правомірно оспорюється позивачем. Крім того, наведеним рішенням стягнуто заборгованість з боржника ОСОБА_2 , а не звернуто стягнення безпосередньо на транспортний засіб, тому приватний виконавець має можливість здійснювати виконання рішення шляхом розшуку іншого майна боржника та звертати на нього стягнення. 

Посилається на те, що є безпідставними твердження приватного виконавця щодо необхідності оскарження його дій в господарському суді, оскільки ОСОБА_1 не ставить питання про визнання дій приватного виконавця протиправними, а просить визнати право власності на арештоване майно та виключити його з-під арешту.

До відзиву адвокатом Прокоф`євим Б.І. додано докази понесених позивачем витрат на правничу допомогу, за якими загальна вартість виконаних робіт, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 10 000 грн

Відповідачкою ОСОБА_2 відзив на апеляційні скарги у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та представника АТ КБ «ПриватБанк», приватного виконавця, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). 

Дійшовши висновку про необхідність задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Районний суд указав, що на час розгляду судом заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, передбачені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, з якими закон пов`язує обов`язкове застосування зустрічного забезпечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 з 05 травня 2021 року являється власником транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 30).

На виконанні приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія І.М. перебуває зведене виконавче провадження № 72000091 з примусового виконання наказу від 25 квітня 2023 року про примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/121/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитом в сумі 165 166,32 грн та заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії в сумі 15 805,72 грн.

В ході виконання наказу від 25 квітня 2023 року про примусове виконання рішення Господарського суду Чернігівської області у справі № 927/121/23 виконавцем встановлено, що боржник виконавчі документи не виконує, боржнику на праві власності належать транспортні засоби, тому з метою реального виконання виконавчих документів необхідно описати і арештувати майно боржника. Постановою приватного виконавця Веремія І.М. від 20 липня 2023 року транспортний засіб MINI COOPER, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 арештовано, вилучено у позивача та в подальшому виставлено на електронні торги (а.с. 31-32).

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив: встановити факт спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з 28 грудня 2018 року по 10 березня 2022 року; визнати спільною сумісною власністю транспортні засоби VOLKSWAGEN PASSAT, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та MINI COOPER, 2001 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 ; поділити спільне майно, виділивши йому у власність зазначені транспортні засоби, та стягнути з нього на користь АТ КБ «ПриватБанк» компенсацію вартості 1/2 частини транспортних засобів, на яку мала право ОСОБА_2 , в рахунок погашення її заборгованості згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03 квітня 2023 року; зняти арешт з транспортних засобів, накладений постановою про опис та арешт майна боржника від 20 липня 2023 року» (а.с. 2-9).

Одночасно позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме, транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 78-81). Обґрунтовуючи заяву, посилався на  порушення права власності, указуючи, що є співвласником транспортного засобу, який придбано в період спільного проживання з ОСОБА_2 . Зазначений автомобіль оформлено на відповідачку, проте знаходився у користуванні ОСОБА_1 . На час звернення з заявою на підставі постанови приватного виконавця від 20 липня 2023 року транспортний засіб арештовано, вилучено у позивача та виставлено на продаж.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи  забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 по зведеному виконавчому провадженню № 72000091, яке знаходиться в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія І.М.(а.с. 82-84).

Підстави для забезпечення позову та його види визначені положеннями ст. 149, 150 ЦПК України.

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України передбачені види забезпечення позову. Згідно з п. 5 ч. 1 даної статті позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як зазначено у постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 4 постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення

виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг   позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників у справі про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників у справі про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Аналізуючи наведені норми, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відповідає обставинам справи, оскільки заявником у поданій заяві підтверджено належними доказами як підстави обрання саме викладеного в заяві виду забезпечення позову, так і вказано на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного виду може призвести до порушення права власності заявника, а також утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Звернувшись з позовом про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на автомобіль та звільнення майна з-під арешту,  ОСОБА_1 вказував, що спірний транспортний засіб придбано у період спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , отже рухоме майно є спільною сумісною власністю. Оскільки автомобіль зареєстровано за відповідачкою, яка є боржником у виконавчому провадженні з виконання рішення суду про стягнення з неї грошових коштів в рахунок кредитної заборгованості, постановою приватного виконавця від 20 липня 2023 року спірний транспортний засіб, який є предметом позову, арештовано, вилучено з користування ОСОБА_1 та виставлено на продаж на електронні торги. 

Беручи до уваги наведені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими твердження позивача про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову щляхом зупинення продажу арештованого майна, а саме, транспортного засобу MINI COOPER, 2001 року випуску, оскільки невжиття вказаного способу може призвести до порушення права власності позивача на майно.

Апеляційним судом відхиляються твердження приватного виконавця, що, обравши захід забезпечення позову у вигляді зупинення продажу арештованого майна, районний суд фактично зупинив виконання судового рішення, з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 указав, що зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно. Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі. Посилання касаційної скарги на те, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову фактично зупиняє реалізацію відповідачем права на виконання судового рішення, є безпідставними, оскільки вказаний спосіб забезпечення позову ніяким чином не перешкоджає державному/приватному виконавцю проводити виконавчі дії у межах виконавчого провадження по виконанню цього рішення суду, а саме вживати заходів, направлених на розшук іншого майна, що належить на праві власності боржнику. Тобто зазначений спосіб забезпечення позову не зупиняє виконання судового рішення у іншій справі, а лише зупиняє продаж певного (спірного) майна, яке є предметом спору в іншій справі, а не всього майна боржника.

Отже, оскаржувана ухвала не зупиняє виконання рішення Господарського суду Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_2 кредитної заборгованості, а лише обмежує можливість здійснювати реалізацію конкретно визначеного арештованого майна, право власності на яке оспорюється на даний час позивачем. Приватний виконавець має законне право та можливість здійснювати виконання вказаного рішення суду шляхом розшуку іншого майна боржника та звертати на нього стягнення, що буде повністю відповідати інтересам стягувача – АТ КБ «ПриватБанк».

Предметом позову ОСОБА_1 є рухоме майно (транспортні засоби), яке, на переконання позивача, є спільною сумісною власністю його і відповідачки.

У постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 725/7187/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду, відступивши від раніше сформованих правових позицій, дійшла висновку, що застосування способу захисту права чи інтересу не має відбуватися шляхом порушення прав та/або інтересів інших суб`єктів приватних відносин. Норма ч. 1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі. Очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.

Передумовою для виплати такої компенсації співвласнику майна являється визначення його частки у власності. Позивач просить визнати його власником всіх транспортних засобів. З огляду на те, що спірний транспортний засіб вже виставлявся на реалізацію, існує реальна загроза того, що у разі його відчуження при ухваленні судового рішення на користь ОСОБА_1 та визнання його власником автомобіля повністю або частково, позивачу необхідно буде ініціювати нові судові провадження щодо оспорення результатів торгів або стягнення з приватного виконавця відповідної компенсації за свою частку у майні, що фактично нівелює результати розгляду цієї справи.

Апеляційний суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що є хибними твердження приватного виконавця щодо необхідності оскарження його дій в порядку господарського судочинства, оскільки ОСОБА_1 не оспорює процес виконання рішення господарського суду, а, захищаючи право власності на спірний автомобіль, просить в порядку забезпечення позову тимчасово зупинити його реалізацію.

Зважаючи на наведене у сукупності, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову. Доводи апеляційних скарг цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.   

Вирішуючи заявлене приватним виконавцем Веремієм І.М. у апеляційній скарзі та представником позивача – адвокатом Прокоф`євим Б.І. у відзиві клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положення ст. 141 ЦПК України зобов`язують суд здійснювати розподіл таких витрат при вирішенні спору. У справі за позовом ОСОБА_1 остаточного судового рішення по суті заявлених вимог не ухвалювалось, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вирішення даного питання є компетенцією суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, 

                                    П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Веремія Івана Миколайовича залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 серпня 2023 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.   

Повний текст постанови складено 16 листопада 2023 року.

Головуюча:                                                                 Н.В. Шитченко

         Судді:                                                                 Н.В. Висоцька

                                                                                    О.І. Онищенко