Справа № 127/9859/14-ц

Провадження № 22-ц/801/2214/2023

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2023 рокуСправа № 127/9859/14-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Берегового О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_2 ,

відповідачі – Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Вінницька міська рада (відповідач за зустрічним позовом),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Управління Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області, Департамент адміністративних послуг Вінницької міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Путіліна Євгена Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року, ухвалене у складі судді Сичука М. М. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Лука-Мелешківської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, реєстраційна служба Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, про визнання недійсними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 29 липня 2005 року № 4598 та № 4594 позивачка є власником земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , загальною площею 0,2000 га, про що їй було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ЯА № 923250, зареєстрований під № 010500301249.

Попереднім власником земельної ділянки №  НОМЕР_1 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 04 листопада 1997 року № 1143, був ОСОБА_10 , а власником земельної ділянки №  НОМЕР_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року № 1416 була ОСОБА_11 .

У 2013 році ОСОБА_1 звернулася до управління Держземагенства у Вінницькому районі із заявою щодо внесення відомостей до Державного земельного кадастру про належну їй земельну ділянку, проте з`ясувалося, що ця земельна ділянка накладається на земельні ділянки, власниками яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішень Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 січня 1998 року та від 25 січня 2005 року відповідно.

Після ознайомлення з публічною кадастровою картою та отримання відповіді від Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 06 червня 2014 року № 179, було встановлено можливе суміщення належних ОСОБА_1 на праві власності земельних ділянок додатково із земельними ділянками  АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , власниками яких є ОСОБА_12 та ОСОБА_4 .

Межа м. Вінниці зі сторони спірних земельних ділянок не змінювались з 1962 року по день подачі позову, що підтверджується листами розробника документації із землеустрою ДП «Вінницький науково – дослідний та проектний інститут землеустрою» від 09 березня 2010 року, від 20 липня 2007 року, від 20 жовтня 2007 року, від 06 вересня 2007 року та відповідями управління містобудування та архітектури Вінницької міської ради від 31 травня 2007 року та 06 червня 2008 року.

Відповідно до листа управління містобудування та архітектури Вінницької міської ради від 27 липня 2007 року та схеми земельних ділянок, що знаходяться на межі м. Вінниці та Луки-Мелешківської Вінницького району Вінницької області, належні ОСОБА_1 земельні ділянки більшою своєю частиною знаходяться в межах м. Вінниці.

ОСОБА_1 вважає, що рішення Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області  в частині передачі земельних ділянок у приватну власність відповідачам є недійсними, оскільки прийняті поза межами повноважень сільської ради та порушують її право власності на земельні ділянки, у зав`язку із чим вона позбавлена можливості перереєструвати своє право власності відповідно до вимог ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і вимог статті 125 ЗК України та розпоряджатися ними як власник.

На думку позивачки, надання їй у власність земельних ділянок № № НОМЕР_2 , НОМЕР_1 в частині, що розташована в межах м. Вінниці Вінницькою міською радою народних депутатів у власність відбулось правомірно, тобто в межах повноважень і на підставі закону. У той же час розпорядження землями поза межами населеного пункту, здійснене Лука-Мелешківською сільською радою Вінницького району Вінницької області, суперечить законодавству та виходить за межі повноважень вказаного органу місцевого самоврядування.

Оскільки державні акти відповідачам видані на підставі рішень, які, на думку ОСОБА_1 , підлягають визнанню недійсними та скасуванню, то і зазначені державні акти на право приватної власності на землю, видані на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 підлягають визнанню недійсними.

З урахуванням вказаних обставин та заяв про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 звернувшись в суд із даним позовом, просила визнати недійсними та скасувати:

-рішення 10 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року в частині передачі земельної ділянки, площею 306 кв. м, у приватну власність ОСОБА_4 , що суміщається із земельною ділянкою належною їй на праві власності та входить в межі м. Вінниці;

-рішення 14 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 січня 1998 року в частині передачі земельної ділянки площею 585 кв. м, у приватну власність ОСОБА_3 , що суміщається із земельною ділянкою, належною їй на праві власності та входить в межі м. Вінниці;

-рішення 20 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 січня 2005 року в частині затвердження технічної документації та видачі державного акта на земельну ділянку, площею 272 кв. м. ОСОБА_5 , що суміщається із земельною ділянкою, належною їй на праві власності та входить в межі м. Вінниці;

-визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані: ОСОБА_4 , зареєстрований за № 146 від 26 вересня 1997 року; ОСОБА_3 , зареєстрований за № 514 від 15 липня 1998 року; ОСОБА_5 , зареєстрований за № 010582800359 від 27 травня 2008 року;

-витребувати у ОСОБА_2 на свою користь земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:03:59:0059, належну ОСОБА_1 на підставі державного акта на праві власності на земельну ділянку серії ЯА № 923250, зареєстрованого 15 листопада 2005 року за № 010500301249 (заява про збільшення, зменшення позовних вимог а. с. 135-139, 148-151, т. 1; а. с. 51-55, том 2; заява про уточнення – а. с. 175, том 2).

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участі третіх осіб – Управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, реєстраційна служба Вінницького міського управління юстиції Вінницької області про визнання незаконним та скасування державного акта, обґрунтувавши свої вимоги тим, що відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 18 листопада 2015 року № ОС-180 вбачається часткове суміщення належної їй земельної ділянки та земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , у зв`язку з чим порушуються її права як власника.

Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 923250 на ім`я ОСОБА_1 на земельні ділянки № НОМЕР_2 та №  НОМЕР_1 з кадастровими номерами 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059 по АДРЕСА_2 виданий з порушенням закону, а тому просила суд визнати недійсним та скасувати його.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 лютого 2017 року замінено третіх осіб у справі: управління Держземагентства на управління Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області (далі – управління Держгеокадастру), реєстраційну службу на Вінницьку МР в особі департаменту адміністративних послуг.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року у задоволенні первісного позову та зустрічного позову було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 923250, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059 і скасовано його державну реєстрацію, а відтак позивач ОСОБА_1 втратила повноваження власника, у зв`язку з чим відсутнє порушення її прав та законних інтересів.

З огляду на це суд першої інстанції виснував, що не може повторно визнати та скасувати вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку, відтак відсутнє порушення прав позивача ОСОБА_2 , а тому в задоволенні зустрічного позову також слід відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У травні 2017 року адвокат Путілін Є В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу адвоката Путіліна Євгена Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Путіліна Євгена Вікторовича задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Путіліна Євгена Вікторовича було задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким:

-позов ОСОБА_1 задоволено;

-визнано протиправними і скасовано: рішення 10 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 04 грудня 1996 року щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 , рішення 14 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 30 січня 1998 року щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 , рішення 20 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області від 25 січня 2005 року в частині затвердження ОСОБА_5 технічної документації та видачі державного акта на земельну ділянку площею 0,1000 га;

- визнано недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку, видані: ОСОБА_8 , серії ВН, зареєстрований за № 146 від 26.09.1997; ОСОБА_3 , серії НОМЕР_3 від 15.07.1998, зареєстрований за № 514; ОСОБА_5 , серії ЯА № 397587, зареєстрований за № 010582800359 від 14.10.2005;

-витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:03:59:0059, належну ОСОБА_1 на підставі державного акта на праві власності на земельну ділянку серії ЯА № 923250, зареєстрованого 15.11.2005 за № 010500301249.

-у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участі Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору), про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку – відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року скасовано постанову Вінницького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Панасюк О. С., судді: Голота Л. О., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року самовідвід судді Панасюка О. С. задоволено, справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Голота Л. О., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду на 15 листопада 2023 року о 13 год. 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що висновок суду про втрату позивачкою ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки є необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 є чинним.

Водночас відповідачі набули право власності на земельні ділянки на підставі рішень Лука-Мелешківської сільської ради від 04.12.1996, 30.01.1998, 25.01.2005, 17.03.2006, які прийняті за межами її повноважень, оскільки сільська рада розпорядилася землями, що входять до меж міста Вінниці.

Також ОСОБА_1 вважає безпідставною відмову суду у задоволенні клопотання про проведення додаткової судової земельно-технічної експертизи, оскільки питання у цьому клопотанні було поставлене з метою встановлення суміщення земельних ділянок саме в частині земельної ділянки №  НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 та земельних ділянок належних ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 .

Доводи особи, яка подала заперечення на апеляційну скаргу

У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області в письмовій заяві апеляційному суду при вирішенні справи по суті покладався на його розсуд.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави.

Відповідач ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням виконавчого комітету Вінницької МР від 25 грудня 1997 року

№ 1416 ОСОБА_11 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_5 . Земельна ділянка виділена для будівництва і обслуговування житлових будинків відповідно до рішення міської ради від 27 червня 1996 року № 504, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 18 травня 1998 року (а. с. 9, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Вінницької МР від 04 листопада 1997 року № 1143 ОСОБА_13 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га. Земельна ділянка виділена для будівництва і обслуговування житлових будинків згідно з рішенням міської ради від 20 липня 1997 року № 586, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 16 серпня 1999 року (а. с. 10, т. 1).

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 29 липня 2005 року № 4598 та № 4594 ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_11 і ОСОБА_13 земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з кадастровими номерами: 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059 (а. с. 15, 16, т. 1).

15 листопада 2005 року ОСОБА_1 на підставі вищевказаних договорів купівлі-продажу отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,2000 га (а. с. 11, т. 1).

27 травня 2008 року управлінням земельних ресурсів у Вінницькому районі ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 268122, площею 0,1000 га, по АДРЕСА_6 , кадастровий номер 0520682803:02:002:0137. Підставою для цього стало рішення третейського суду від 11 квітня 2008 року у справі № 3/62-08 (а. с.14, т. 1). Указана земельна ділянка була придбана нею у ОСОБА_5 , якій вона належала на підставі рішення Лука-Мелешківської СР від 25 січня 2005 року (а. с. 13, т. 1).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії І-ВН № 021393 ОСОБА_3 на підставі рішення 14 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської СР від 30 січня 1998 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Лука-Мелешківської СР, із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 397587 ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, у межах згідно з планом, яка розташована по АДРЕСА_6 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Указана земельна ділянка виділена ОСОБА_5 на підставі рішення 20 сесії 4 скликання Лука-Мелешківської СР від 25 січня 2005 року (а. с. 185, т. 1).

06 червня 2013 року Лука-Мелешківська СР у відповідь на запит ОСОБА_1 від 17 травня 2013 року повідомила останню про осіб, які отримали державні акти на земельні ділянки згідно з планом забудови № 165 і № 166 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ) (а. с. 31, т. 1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно – технічної експертизи № ОС-180 від 18.11.2015 року, на підставі проведеного дослідження встановлено, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2000 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 частково суміщається з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520682803:02:002:0137, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 268172 від 27.05.2008 року. Площа даного суміщення становить – 415 кв.м.; площу та конфігурацію суміщення наведено у план – схемі співставлення меж земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520682803:02:002:0137, що належить на правах приватної власності ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 0,1000 га, що належить на правах приватної власності ОСОБА_3 , земельної ділянки площею 0,1000 га, що належить на правах приватної власності ОСОБА_4 , земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520682803:02:002:0214, що належить на правах приватної власності ОСОБА_12 та земельної ділянки площею 0,2000 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059, що належить на правах приватної власності ОСОБА_1 .

На підставі проведеного дослідження встановлено, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2000 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 частково суміщається з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, площею 0,1000 га, що належить на правах приватної власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на землю серії І-ВН № 021393 від 15.07.1998 року. Площа даного суміщення становить – 957 кв.м., з земельною ділянкою для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель, площею 0,1000 га, що належать на правах приватної власності ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ВН від 26.09.1997 року. Площа даного суміщення становить 544 кв.м.; площу та конфігурацію суміщення наведено у план – схемі співставлення меж земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520682803:02:002:0137, що належить на правах приватної власності ОСОБА_2 , земельної ділянки площею 0,1000 га, що належить на правах приватної власності ОСОБА_3 , земельної ділянки площею 0,1000 га, що належить на правах приватної власності ОСОБА_4 , земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 0520682803:02:002:0214, що належить на правах приватної власності ОСОБА_12 та земельної ділянки площею 0,2000 га, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059, що належить на правах приватної власності ОСОБА_1 (а. с. 12-42, т. 2).

Відповідно до державного акта на право користування землею від 15 грудня 1962 року, у постійне користування виконавчому комітету Вінницької міської Ради депутатів трудящих міста Вінниці Вінницької області було відведено 5 183,3 га землі згідно з наведеним у акті планом і описом меж (а. с. 17-19, т. 1).

Постановою Верховної Ради України від 19 червня 2003 року «Про зміну меж міста Вінниці Вінницької області» було включено у межі міста Вінниця Вінницької області, у тому числі 11,2 га земель Лука-Мелешківської СР (а. с. 20, т. 1).

На підставі вказаної постанови державне підприємство «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (перенесення на місцевість) окружної межі міста Вінниці (а. с. 21-26, т. 1).

Відповідно до листа державного підприємства «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 09 березня 2010 року № 776 згідно з наявних у державному підприємстві матеріалів межа міста Вінниці зі сторони села Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області, починаючи з 1962 року по 19 червня 2003 року, не змінювалася (а. с. 27, т. 1).

Судами розглядалася справа № 127/4819/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , управління Держгеокадастру, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними і скасування рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта про право власності на землю.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня

2016 року у вказаній справі у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 04 листопада 1997 року № 1143 про передачу ОСОБА_13 безоплатно у приватну власність земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_2 , площею 1000 кв. м, згідно з рішенням від 26 липня 1996 року № 586. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ВН № 3/469, виданий на ім`я ОСОБА_13 на земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 0510100000:03:059:0059, і скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0510100000:03:059:0059, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, укладений 29 липня 2005 року між ОСОБА_13 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В. В. 29 липня 2005 року та зареєстрований у реєстрі за № 4594. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 923250, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на земельну ділянку, площею 0,2000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, 0510100000:03:059:0059, скасовано його державну реєстрацію. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі

№ 127/4819/16-ц (провадження № 61-908св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року скасовано, залишено в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року.

Висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2022 року № ОС-390, складеного на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року, на підставі проведеного дослідження та наданих матеріалів справи було відображено з урахуванням державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Вінницької обласної Ради депутатів трудящих від 15 грудня 1962 року, межу міста Вінниці в частині її проходження відносно:

– земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:03:059:0058, площею 0,10000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), належної ОСОБА_1 (державний акт серії ЯА № 923250 від 15 листопада 2005 року, зареєстрований за № 010500301249);

– земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:03:059:0059, площею 0,10000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ), належної ОСОБА_1 (державний акт серії ЯА № 923250 від 15 листопада 2005 року, зареєстрований за № 010500301249);

– земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520682803:02:002:0137, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , належної ОСОБА_2 (державний акт серії ЯЖ № 268172 від 27 травня 2008 року, зареєстрований за № 010882800288);

– земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , належної ОСОБА_4 (державний акт серії ВН № 021393 від 26 вересня 1997, зареєстрований за № 146), згідно з меж, визначених «Технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_6 , виконаною товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-земельний альянс» у 2019 році;

– земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0520682800:02:002:0733, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , належної ОСОБА_3 (державний акт серії І-ВН № 021393 від 15 липня 1998 року, зареєстрований за № 514), що графічно відображено на план-схемах у додатках 6, 7 до висновку (а. с. 136, 137, т. 8).

З урахуванням відновленої межі між містом Вінниця і селом Лука-Мелешківська, що міститься на бланку державного акта 1962 року, вищевказані земельні ділянки розташовані в межах міста Вінниця (а. с. 111-140, т. 8).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до статті 22 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Аналогічне положення міститься у статті 125 ЗК України.

Згідно зі статтею 23 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналогічна норма міститься у статті 126 ЗК України.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право (статті 16, 386, 391 ЦК України).

Згідно із нормами статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, та застосування інших, передбачених законом, способів.

З урахуванням наведених норм матеріального права підставами для задоволення позову власника чи користувача є встановлення факту порушення його прав та існування перешкод у здійснення ним цих прав.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення Апеляційного суду Вінницької області від 08 грудня 2016 року у справі №127/4819/16-ц, на яке посилався суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року скасовано із залишенням без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 жовтня 2016 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відтак при розгляді цієї справи підлягають перевірці обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень, зокрема, щодо фактичного розташування спірних земельних ділянок в межах міста Вінниці чи села Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області, а відтак компетенції відповідних органів місцевого самоврядування щодо розпорядження ними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України (в редакції 2001 року) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 174 ЗК України (в редакції 2001 року) рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

За змістом пункту 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень районних рад входило на час виникнення спірних правовідносин і входить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою району в межах і в порядку, визначених законом.

До прийняття ЗК України 2001 року положеннями ЗК України 1990 року також встановлювалось, що межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України. Включення земельних ділянок до межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до статті 31 цього Кодексу (стаття 63 ЗК України 1990 року).

Межі сільських населених пунктів встановлюються і змінюються районною, міською в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів. Використання земель сільського населеного пункту здійснюється відповідно до проектів планування та забудови даного населеного пункту (стаття 65 ЗК України 1990 року).

Отже, межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватись рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж.

Крім того, статтею 46 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.

Відповідно до статті 176 ЗК України (в редакції 2001 року) межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Проте чинними на час розгляду справи нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів України на межі адміністративно-територіальних утворень.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України (в редакції 2001 року) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 цього Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття міською радою рішення), визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону України № 1699-III від 20.04.2000 «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Пунктом 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста).

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натурі (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункту не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/або зміни меж.

Таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року при розгляді справи № 6-2686цс16.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як уже зазначалося відповідно до державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Вінницької обласної ради депутатів трудящих від 15 грудня 1962 року, у постійне користування виконавчому комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих міста Вінниці Вінницької області було відведено 5 183,3 га землі згідно з наведеним в акті планом і описом меж.

Постановою Верховної Ради України від 19 червня 2003 року № 1014-IV «Про зміну меж міста Вінниця Вінницької області» було включено у межі міста Вінниця 11,2 га земель Лука-Мелешківської СР, на підставі чого державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (перенесення на місцевість) окружної межі міста Вінниці. Відповідно до листа цього державного підприємства від 09 березня 2010 року № 776 межа міста Вінниці зі сторони села Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області, починаючи з 1962 року по 19 червня 2003 року, не змінювалася.

Експертом було виготовлено план-схему проходження межі населених пунктів міста Вінниця та села Лука-Мелешківська по спірних земельних ділянкам й відображено межу між містом Вінницею та селом Лука-Мелешківська Вінницького району Вінницької області згідно з даних, наданих указаним державним підприємством.

Крім того, відповідно до висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2022 року № ОС-390 (а. с. 111-140, т. 8), складеного на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року, було відображено межу міста Вінниця в частині її проходження відносно спірних земельних ділянок із урахуванням державного акта на право користування землею від 15 грудня 1962 року.

У цьому висновку вказано, що з урахуванням відновленої межі між містом Вінниця і селом Лука-Мелешківська, що міститься на бланку державного акта 1962 року, усі спірні земельні ділянки розташовані в межах міста Вінниця.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що земельні ділянки № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 були надані ОСОБА_14 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) Лука-Мелешківською сільською радою у 1996-1998 роках.

Відтак важливим для вирішення справи є встановлення чи знаходилися спірні земельні ділянки в межах міста, чи за його межами (у межах села) на момент надання земельних ділянок у власність фізичним особам, де саме проходила/проходить межа між населеними пунктами та чи в межах своїх повноважень діяли як міська рада, так і виконавчий комітет сільської ради при видачі державних актів на спірні земельні ділянки.

З матеріалів справи видно, що земельні ділянки № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 зазначені на Генеральному плані забудови с. Лука-Мелешківська 1995 року, складеного ХППАВ комітетом у справах будівництва та архітектури та виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів, погодженому Головним архітектором району та м. Вінниці, яким передбачено забудову с. Лука-Мелешківська (а. с. 236-245, том 4; а. с. 249, том 6).

Крім того у 1996 році Вінницьким філіалом Української академії аграрних наук Інституту землеустрою було винесено в натурі вказаний план забудови та складено Технічний звіт по встановленню в натурі меж земельних ділянок, що відводяться під індивідуальне житлове будівництво на території Луко-Мелешківської сільської Ради народних депутатів Вінницького району Вінницької області, із якого вбачається місцезнаходження спірних земельних ділянок (а. с. 238-248, том 6).

Також колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2017 року у Лука-Мелешківської сільської ради та ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було витребувано технічну документацію про межу населеного пункту с. Лука-Мелешківська до та після 2003 року, зокрема, зі сторони м. Вінниці у районі знаходження спірних земельних ділянок, на що були отримані відповіді, згідно із якими така технічна документація не розроблялася, а відтак відсутня як у ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», так і в Лука-Мелешківської сільській раді.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).

З урахуванням встановлених судом обставин справи, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_14 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), Лука-Мелешківська сільська рада діяла поза межами своїх повноважень, адже земельні ділянки № 164, № 165, № 166 знаходилися на плані забудови с. Лука-Мелешківська 1995 року, при цьому межі населеного пункту винесені в натурі, що підтверджується Технічним звітом по винесенню таких меж.

Таким чином апеляційний суд виснує, що порядок набуття земельних ділянок із боку ОСОБА_14 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) не був порушений, а відтак вони є добросовісними набувачами.

Разом з тим очевидним є суміщення (накладення) земельної ділянки, належної ОСОБА_1 із земельними ділянками ОСОБА_14 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що відповідно явилось підставою звернення позивачів до суду із відповідними позовними вимогами.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на обраний ОСОБА_1 спосіб захисту.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 – на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Вимога про визнання недійсним рішення сільської ради не є належною у спорі про витребування земельних ділянок (пункт 67 вищевказаної постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 08 липня 2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 01 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (постанови: від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65цс22; від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96цс21).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Заявляючи позов ОСОБА_1 з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, про зміну предмета позову, про зменшення позовних вимог, про уточнення позовних вимог, просила суд, зокрема визнати недійсними та скасувати рішення Лука-Мелешківської сільської ради в частині передачі земельних ділянок відповідачам та визнати недійсними видані їм державні акти на право власності на земельні ділянки.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішень Лука-Мелешківської сільської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на землю є неефективним способом захисту та не зможе відновити порушених, на її думку, прав, а тому не можуть бути задоволені.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про витребування від ОСОБА_2 на її користь земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:03:59:0059, належну ОСОБА_1 на підставі державного акта на праві власності на земельну ділянку серії ЯА №923250, зареєстрованого 15.11.2005 року за №010500301249, апеляційний суд зазначає таке.

Як вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_2 , як і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , користується земельною ділянкою тривалий час від початку отримання у власність. Зокрема, на спірних земельних ділянках відповідачами виставлені огорожі, проведено світло, викопана криниця, зведені будівлі та ін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-203цс21) зазначено, що для того, щоб захід втручання у право мирного володіння земельною ділянкою узгоджувався з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мало встановити лише те, що виділення такої ділянки у приватну власність не відповідало певним вимогам закону. У кожному такому випадку слід також встановити, чи є легітимна мета відповідного втручання, яка випливає, зокрема, зі змісту абзацу другого вказаної статті, а також, чи є втручання у право мирного володіння земельною ділянкою за обставин конкретної справи пропорційним відповідній меті.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатаю Верховного Суду і в постанові від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання – пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституційний принцип непорушності права власності закріплено і вищевказаними нормами ЦК України.

Відповідно до вимог статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу

в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування – передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач – внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 100)).

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22), щодо сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном, за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України (пункт 8.45).

З огляду на викладене, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачі є добросовісними набувачами земельних ділянок, задоволення позову ОСОБА_1 у частині витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 , яка понад 15 років користується належною їй земельною ділянкою, у той час як сама ОСОБА_1 , придбавши земельну ділянку, тривалий час не цікавилася її станом, на думку колегії суду, буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо заяви ОСОБА_15 про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

ЄСПЛ у свої рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії"; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Відтак, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, підстав для застосування строку позовної давності немає.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування державного акта ЯА № 923250 про право приватної власності ОСОБА_1 на земельні ділянки № НОМЕР_2 та АДРЕСА_2 , одна з яких суміщається із земельною ділянкою ОСОБА_2 , колегія зазначає таке.

Як видно із матеріалів справи оскаржуваний державний акт ЯА № 923250 виданий ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 29 липня 2005 року № 4598 та № 4594, які є чинними.

Відтак, враховуючи зміст позовних вимог ОСОБА_2 , апеляційний суд вважає, що скасування самого лише державного акту ЯА № 923250 не зможе відновити права ОСОБА_2 , які вона вважає порушеними, тому обраний нею спосіб захисту є неефективним, і відповідно зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із постановленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, заявлених у даній справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, тому понесені судові витрати слід залишити за ними.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Путіліна Євгена Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Лука-Мелешківської сільської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , правонаступниками якої є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Управління Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області, Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання недійсними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельної ділянки – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, за участі третіх осіб – Управління Держгеокадастру у Вінницькому районі Вінницької області, Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, про визнання незаконним та скасування державного акту – відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повна постанова складена 17 листопада 2023 року.

Головуючий                                                                 В. В. Оніщук

Судді                                                                         Л. О. Голота

                                                                                О. Ю. Береговий