Справа № 463/3161/23

Провадження № 2/463/1168/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2023 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,

представника відповідача - Саницького А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення 146970,83 гривень матеріальної шкоди та 10000,0 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 03.12.2022 року о 16 год. 00 хв. по вул.Круп`ярська,8 в м.Львові, відповідач, керуючи транспортним засобом марки «Mitsubishi Pajero Wagon» р.н. НОМЕР_1 порушив вимоги ПДР України та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Renault Zoe» р.н. НОМЕР_2 , який належить позивачу. На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ «СК «Євроінс Україна» і 10.03.2023 року остання виплатила йому страхове відшкодування у розмірі 130000,0 гривень. Проте, згідно висновку експерта вартість матеріального збитку, завданого транспортного засобу становить 276970,83 гривень. Різницю між фактичним розміром шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням в сумі 146970,83 гривень просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.

Крім того, внаслідок протиправних дій відповідача йому заподіяно моральну шкоду. Після пошкодження майна змінився звичний ритм його життя, обмежились можливості у пересуванні. Пережив стрес, виникла роздратованість, а відповідач відмовляється в добровільному порядку відшкодувати завдані збитки, що також негативно впливає на нього. Розмір моральної шкоди оцінює до суми 10000,0 гривень, які також просить стягнути з відповідача.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Позовна заява поступила до суду 24.04.2023 року.

Разом з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, яка задоволена ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 26.04.2023 року і в порядку забезпечення позовних вимог накладено арешт на автомобіль марки «Mercedes-BENZ ML 350 3498» р.н. НОМЕР_3 , заборонивши відповідачу відчужувати його, шляхом внесення відповідних записів про накладення арешту до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Після цього ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 09.05.2023 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Надалі заявник ОСОБА_3 , яка не є учасником справи подала до суду заяву про скасування заходів забезпечення позову, мотивуючи тим, що саме вона є власником зазначеного автомобіля. Відповідач при цьому також подав заяву про скасування заходів забезпечення позову, яка мотивована аналогічними підставами.

З огляду на такі обставини, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 26.05.2023 року, витребувано у Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області інформацію про те, кому станом на сьогоднішній день належить на праві власності автомобіль марки «MERCEDES-BENZ ML 350 3498», колір чорний, VIN-код НОМЕР_4 , рік випуску 2009, а також зазначити номерний знак вказаного вище транспортного засобу.

Після надходження відповіді з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, якою підтверджено факти, викладені в заявах про скасування забезпечення позову, суд своєю ухвалою від 18.08.2023 року задовольнив заяву відповідача та скасував заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 24.04.2023 року. В свою чергу, заяву ОСОБА_3 повернуто заявнику, про що також постановлено відповідну ухвалу від 18.08.2023 року.

Відповідач також подав клопотання про направлення справи за підсудністю за місцем його проживання. Оскільки у спірних правовідносинах допускається можливість пред`явлення позову за правилами альтернативної підсудності, ухвалою суду від 31.08.2023 року, у задоволенні такого клопотання відмовлено.

В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача під час виступу із вступним словом висловився про підтримку позовних вимог. Дав пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні під час виступу із вступним словом позов заперечив. Зазначає, що відповідач свою вину у вчиненні ДТП визнав також визнає той факт, що внаслідок ДТП позивачу була заподіяна матеріальна шкода. Син відповідача пропонував позивачу відшкодувати шкоду, однак останній відмовився. Разом з тим, сторона відповідач вважає, що сума позову в частині відшкодування матеріальної шкоди є занадто завищеною, а в частині відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підтверджена жодними доказами. Також звертає увагу суду на те, що позов в частині відшкодування матеріальної шкоди не підлягає до задоволення, оскільки експертом при визначенні суми відшкодування було нараховано ПДВ, що суперечить судовій практиці Верховного суду. З врахуванням наведеного, просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив.

Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе завершити розгляд справи у відсутності осіб які не з`явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 03.12.2022 року о 16 год. 00 хв. по вул.Круп`ярська,8 в м.Львові, відповідач, керуючи транспортним засобом марки «Mitsubishi Pajero Wagon» р.н. НОМЕР_1 порушив вимоги ПДР України та здійснив зіткнення з автомобілем марки «Renault Zoe» р.н. НОМЕР_2 .

Власником автомобіля марки «Renault Zoe» р.н. НОМЕР_2 є позивач, що стверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.6).

Постановою Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2023 року (а.с.7), яка не оскаржувалоась і набрала законної сили, відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно висновку експерта № 22330 від 25.03.2023 року (а.с.12-19), вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки «Renault Zoe» р.н. НОМЕР_2 в цінах на дату ДТП становить 276970,83 гривень.

Також відомо, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс Україна» згідно полісу обов`язкового страхування № 207822738, що стверджується даними відкритого реєстру чинності полісу внутрішнього страхування (а.с.8). Відповідно до банківської виписки по рахунку позивача, 10.03.2023 року страхова компанія відповідача перерахувала на рахунок позивача страхове відшкодування у розмірі 130000,0 гривень.

Вважаючи, що розміру страхового відшкодування недостатньо для покриття матеріальних збитків позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17(постанова від 08.02.2021 року) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Оскільки згаданою вище постановою Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2023 року встановлено вину відповідача у вчиненні ДТП, суд в межах цієї справи вказаний факт визнає преюдиційним та не буде його повторно досліджувати.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладення обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Таким чином, обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Подібні за змістом висновки сформульовані також в постановах Верховного Суду від 14.08.2019 року у справі № 344/3008/17, від 15.10.2020 року у справі № 755/7666/19, від 16.02.2022 року у справі № 709/370/20.

Як уже зазначалось вище, вартість матеріального збитку становить 276970,83 гривень, тоді як страхова компанія відповідача виплатила страхове відшкодування в сумі 130000,0 гривень. При цьому, згідно цього ж висновку, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 254701,34 гривень. Так само, вартість відновлювального ремонту теж становить 254701,34 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу.

Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду.

Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості.

Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків.

Відповідно до пункту 8.6.1. Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики).

Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ.

Пунктом 8.6.2. Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»).

Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується.

Під час розгляду цивільної справи № 757/29950/14-ц (постанова від 07.04.2021) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що системний аналіз пункту 32.7. частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.

При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 420/998/18.

У справі яка розглядається, відповідно до дослідницької частини висновку, (а.с.16-18), вартість матеріального збитку розрахована в тому числі із врахуванням втрати товарної вартості автомобіля, яка згідно відповідних обчислень (а.с.18зв.) становить 22269,49 гривень. Відповідно, загальна вартість матеріального збитку (276970,83 гривень) включає в себе як вартість відновлювального ремонту (254701,34 гривень) так і величину втрати товарної вартості (22269,49 гривень), що підтверджено і безпосередньо експертом Холодцовим Д.В. під час його допиту в суді.

Згідно згаданої вище практики Верховного Суду, як перші так і другі витрати є шкодою, стягнення якої слід проводити з винуватця ДТП.

Отже, правильним є стягнення з відповідача різниці між фактичною вартістю матеріального збитку та страховим відшкодуванням, яка становить 146970,83 гривень. Відтак, таку вимогу суд визнає обґрунтованою і ухвалює рішення про її задоволення в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 10000, гривень суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Крім того, за змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також вона може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, суд вважає, що компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства і навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

На думку суду, дії відповідача, які призвели до пошкодження майна позивача беззаперечно спричинили душевні страждання, які проявились в тому, що було порушено звичайний спосіб його життя, для відновлення якого позивач повинен був докладати додаткових зусиль та витрачати свій час.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, як вказує Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 752/17832/14-ц (постанова від 15.12.2020) визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тому, у справі яка розглядається суд вирішуватиме питання про розмір моральної шкоди на основі принципів розумності, справедливості та співмірності і з врахуванням загальних обставин справи, а саме, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

У контексті особистих обставин позивача слід врахувати, що після пошкодження транспортного засобу у позивача вимушено змінився звичний життєвий ритм. Що стосується загального контексту, то насамперед мова йде про те, що станом на даний час позивачу лише частково відшкодовані збитки.

Відтак, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, враховуючи те, що відповідач є інвалідом 2-ої групи, суд присуджує позивачу 5000,0 гривень моральної шкоди, які мають бути стягнуті з відповідача, як винуватця ДТП.

Отже, в цій частині позов слід задовольнити частково.

Відповідач відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

В такому випадку у відповідності до вимог ч.6 ст.141 ЦПК України, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача, необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи і витрати на професійну правничу допомогу.

Правила розподілу судових витрат закріплені у ст.141 ЦПК України.

Так, за змістом частини третьої цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У справі яка розглядається позивач просить стягнути витрати за проведення експертизи у розмірі 4500,0 гривень, які сплачені ним згідно відповідних квитанцій від 16.01.2023 року та від 10.03.2023 року (а.с.38, 39). Суд вважає, що такі витрати мають значення для справи, оскільки експертиза проводилась саме на підтвердження розміру завданої шкоди.

З огляду на характер спірних правовідносин та предмет спору, суд не вважає, що розмір таких витрат є необґрунтованим та/або непропорційним. Зрештою, у справі немає доказів про неспівмірність таких витрат, а в силу вимог частини дев`ятої статті 139 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на відповідача.

Крім того, ніщо не вказує на недобросовісність поведінки позивача при розгляді справи.

Також, немає підстав для висновку, що спір міг бути ефективно вирішений з користю для кожної із сторін в позасудовому порядку.

Як наслідок, суд погоджується з обґрунтованістю розміру витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і стягує їх з відповідача.

Що ж стосується витрат на професійну правничу допомогу, позиція суду є наступною.

За змістом частин другої, третьої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої-шостої цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі договору про надання правової допомоги від 05.12.2022 (а.с.40-41).

Також, до матеріалів справи долучено додаток до договору, згідно якого за надання правової допомоги позивач сплачує гонорар в розмірі 6000,0 гривень (а.с.42). Відповідно до дублікату квитанції від 07.12.2022 (а.с.42зв.), позивач сплатив витрати на правову допомогу в сумі 6000,0 гривень.

Представник відповідача у судовому засіданні жодних заперечень щодо витрат на правову допомогу не висловив.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Застосовуючи таку практику у межах цієї справи, суд вважає, що критерій реальності адвокатських послуг та критерій розумності їхнього розміру дотримані в повній мірі і тому, такі витрати також є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.

Всього з відповідача на користь позивача слід стягнути 10500,0 гривень судових витрат.

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 146970,83 гривень та моральну шкоду у розмірі 5000,0 гривень, а всього 151970,83 гривень (сто п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот сімдесят гривень 83 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10500,0 гривень судових витрат.

Судовий збір сплачений позивачем ОСОБА_1 у розмірі 2056,51 гривень, який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 , компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .

Повний текст судового рішення складено - 16 листопада 2023 року.

Суддя                                                                        Грицко Р.Р.