ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2023 р. Справа№ 910/5590/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 (повний текст складено 10.07.2023)

у справі № 910/5590/22 (суддя - Ягічева Н.І.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

про стягнення 37 493,29 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство (далі - КП) виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 37 493,29 грн, з яких: 31 913,36 грн боргу, 4 061,47 грн інфляційних втрат та 1 518,46 грн 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач здійснював споживання теплової енергії у нежитловому приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Шулявська, буд. 15-23, площею 80,0 кв.м, проте не вносив плату.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на те, що відповідач проект договору № 340852-0101 на постачання теплової енергії від 28.01.2021 не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого позивачем договору не надав, протокол розбіжностей до нього не склав, будь-якої інформації щодо користувачів та/або власників нежитлових приміщень постачальній організації не надав, але теплову енергію фактично споживав, ухиляючись від оплати за неї. Водночас, позивач зазначав, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку її оплати.

За твердженням апелянта, господарський суд при прийнятті рішення не взяв до уваги, що нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Шулявська, буд. 15-23, площею 80,0 кв.м, перебуває у відповідача на праві господарського відання і саме відповідач, як користувач, балансоутримувач та розпорядник нежитлового приміщення несе зобов`язання по платі за спожиту теплову енергію і про заборгованість якої він був обізнаний. На переконання позивача, обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за спірний період та її вартість, підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: актом прийняття теплового вузла обліку; актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон; відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання; обліковими картками; актами приймання-передавання товарної продукції; довідкою про нарахування за теплову енергію за особовим рахунком.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Шаптала Є.Ю., Станік С.Р., поновлено апелянту пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26.09.2023 до суду надійшов відзив відповідача із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому він, зокрема, просив здійснити розгляд справи з повідомленням учасників справи, а також здійснити огляд багатоквартирного житлового будинку № 15/23 по вул. Шулявська у м. Києві та нежитлового приміщення площею 80,00 кв.м, якщо воно знаходиться у цьому будинку.

Cуддя Станік С.Р. перебував у відряджені з 25.09.2023 по 28.09.2023, а з 29.09.2023 по 27.10.2023 у відпустці.

Cуддя Гончаров С.А. перебував у відряджені з 14.10.2023 по 24.10.2023, а з 25.10.2023 по 10.11.2023 у відпустці.

Колегія суддів, проаналізувавши доводи відповідача, а також приписи процесуального закону, не вбачає підстав для задоволення цих клопотань, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у справі є вимога про стягнення 37 493,29 грн, вказана справа повинна розглядатися судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Водночас ч. 10 ст. 270 ГПК України також встановлює, що з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідачем зазначено про те, що для повного з`ясування та перевірки заперечень апелянта відносно дійсних обставин справи, встановлення спірних правовідносин є необхідним виклик учасників справи під час її апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 наведеної статті суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

На переконання колегії суддів, оскільки предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, наведене свідчить про одночасне існування двох умов, визначених ч. 6 ст. 252 ГПК України, за наявності яких суд може відмовити у задоволенні клопотання учасника справи про розгляд справи в судовому засіданні.

Стосовно огляду нерухомого майна.

Відповідно до статті 82 ГПК України письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Апеляційний суд зазначає, що за змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У свою чергу, багатоквартирний житловий будинок та наявність/відсутність нежитлового приміщення у ньому, огляд якого відповідач просить провести за місцезнаходженням нерухомого майна, не є доказом в розумінні статті 73 ГПК України, а є об`єктом, з приводу теплопостачання до якого виник спір у даній справі.

Враховуючи наведене та предмет спору у даній справі, клопотання про огляд доказу за його місцезнаходженням не відповідає положенням статті 82 ГПК України та задоволенню не підлягає.

10.10.2023 до суду надійшли заперечення позивача у яких він, зокрема, просив поновити пропущений процесуальний строк на їх подання, оскільки відзив було ним отримано 27.09.2023, а заперечення подані 06.10.2023.

Згідно ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів вважає за можливе поновити строк та прийняти до розгляду заперечення позивача на відзив.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 "Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 10.04.2018 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Згідно з п. 2.2.1 Статуту КП "Київтеплоенерго", затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 323 від 13.05.2016 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1160 від 27.06.2019) предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Таким чином, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго".

01.02.2021 КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" із супровідним листом № 30/5/3/1362 від 28.01.2021 направлено на адресу відповідача проект договору № 340852-0101 на постачання теплової енергії від 28.01.2021, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії, на умовах передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що при виконанні його умов, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 п. 2.2 договору енергопостачальна організація зобов`язується: постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Підпунктами 2.3.1, 2.3.2 пункту 2.3 договору на споживача покладено обов`язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку № 4 до договору.

Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2021. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.05.2018 (пункт 8.1 договору).

Додатком № 1 до договору передбачено, що теплопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді орієнтовно Q рік = 7,7 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0049 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qo = 0,0049 Гкал/годину (п.п. 1.1 п. 1).

Згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП "Київтеплоенерго" для опалення - 1 351,62 грн/Гкал.

Додатком № 4 до договору визначено:

- абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України "Про заставу" як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2);

- абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. пр-т Повітрофлотський, буд. № 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 3);

- абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України (пункт 7).

Додатком № 7 до договору визначено "Умови припинення постачання теплової енергії".

У супровідному листі № 30/5/3/1362 від 28.01.2021 позивачем зазначено, що у разі не підписання та/або не повернення КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на адресу КП "Київтеплоенерго" договору на постачання теплової енергії № 340852-01001 від 28.01.2021 у встановлений ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) строк, пропозиція КП "Київтеплоенерго" буде вважатись прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України, у даному випадку датою укладання договору буде вважатися дата підписання його зі сторони позивача.

Відповідач на вказаний лист надав відповідь № 624/3 від 02.03.2021 у якій зазначив, що нежитлове приміщення за адресою вул. Шулявська, 15-23 є власністю територіальної громади міста Києва та було передано до КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на праві господарського відання, однак відповідач не є споживачем послуг з централізованого опалення, у зв`язку з чим примірники договору № 340852-0101 від 28.01.2021 на постачання теплової енергії підлягають поверненню.

Як зазначав позивач, ним здійснювалося постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Шулявська, буд. 15-23, зокрема, нежитлового приміщення площею 80,0 кв. м за особовим рахунком № 340852, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період та відомостями обліку споживання теплової енергії.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначав, що ним належним чином поставлялась відповідачу теплова енергія за договором, однак відповідач своєчасну плату за поставлену теплову енергію не вносив, в результаті чого за період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 31 913,36 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з своєчасної оплати на поставлену теплову енергію позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 518,46 грн 3 % річних та 4 061,47 грн інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до норм статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частинами 1, 2 статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Разом з тим, згідно зі статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Виходячи з тлумачення пункту 2 статті 205 ЦК України і пункту 2 статті 642 ЦК України, можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов`язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.

Частиною 1 статті 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме: Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила).

Згідно статті 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Таким чином, договір на постачання теплової енергії є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).

Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на споживачів покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору на постачання теплової енергії або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Аналогічне за змістом визначення мітиться у пункті 3 Правил.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" унормовано, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" до основних обов`язків споживача належить, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Отже, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.

Разом з цим, постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Цим законом зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (частина 2 пункт 1 та 5 статті 7 вказаного Закону).

Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема, договору на постачання теплової енергії.

Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору про постачання теплової енергії.

На підтвердження факту споживання відповідачем теплової енергії у спірний період позивачем надано корінці нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон по обліковому запису № 340852-0101 та відомостями обліку споживання теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Шулявська, буд. 15-23.

При цьому питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

Колегія суддів також зазначає, що з огляду на приписи Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, 25.09.2019 у справі № 522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц.

Разом з тим, як вбачається з сформованих позивачем облікових карток адресою споживання КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" зазначено - вул. Шулявська, буд. 15-23, без визначення конкретного об`єкту нерухомого майна.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначав, що нежитлове приміщення загальною площею 80,00 кв.м, яке за твердженням позивача розміщене у багатоквартирному будинку 15/23 по вул. Шулявська у місті Києві, до підприємства не передавалось та не обліковувалось як ідентифікований та виокремлений об`єкт нерухомості, і позивачем не надано доказів щодо приналежності зазначеного приміщення відповідачу.

Рішенням Київської міської ради "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва" № 270/270 від 09.10.2014 КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" перейменовано в КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. КП зобов`язано передати підприємству житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01.08.2014.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 80 від 09.02.2011 за КП "Керуюча дирекція" закріплено на праві господарського відання майно згідно додатку. Зі змісту вказаного додатку вбачається, що до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації передано та закріплено за КП "Керуюча дирекція" жилий будинок за адресою: вул. Шулявська, буд. 15-23, загальною площею 9 683,12 кв.м, в т.ч. з площею нежитлових приміщень - 125,00 кв.м.

Відповідні відомості відображені і в додатку № 1 до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 801 від 30.12.2016, яким внесені зміни до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 80 від 09.02.2011.

Відповідно до частин 1, 2 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Відповідачем надано копію витягу з технічного паспорту будинку № 15/23 по вул. Шулявська у м. Києві, згідно якого станом на 26.10.2018 в зазначеному будинку наявні два нежитлових приміщення загальною площею 127,7 кв.м (№ 160 площею 71,1 кв.м. та № 160а площею 56,6 кв.м).

При цьому, власником вказаної групи приміщень, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 21.06.2019 є Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ 22883141).

31.05.2021 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Громадською організацією "Аделаїда" (орендар) та КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (балансоутримувач) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 992, об`єктом оренди якого є нежитлові приміщення 1-ого поверху в житловому будинку загальною площею 71,1 кв.м за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шулявська, 15/23.

Отже, принаймні з травня 2021 року споживачем теплової енергії в частині нежитлових приміщень в будинку по вул. Шулявська, 15/23 є не відповідач у справі, а інша особа, та решта площі нежитлових приміщень є меншою, ніж визначена позивачем у розрахунках до позову.

Водночас, з наявних у матеріалах справи доказів у суду першої інстанції була відсутня можливість самостійно встановити фактичні обсяги, вартість та періоди споживання теплової енергії за спірним об`єктом саме відповідачем.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогіднсть, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Вирішуючи спір у цій справі, місцевим судом враховано наведені норми процесуального закону та, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і в сукупності, суд дійшов відповідних висновків.

З урахуванням вищевикладеного, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту споживання відповідачем теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Шулявська, буд. 15-23 у період з жовтня 2019 року по грудень 2021 року в сумі 31 913,36 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення вказаної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованими.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та вона не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-282 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/5590/22 залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала