Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 листопада 2023 року                                                             Справа№200/5403/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2, код ЄДРПОУ 26288796), Державної судової адміністрації України (01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

                                                                  ВСТАНОВИВ:

27 вересня 2023 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, відповідача-2: Державної судової адміністрації України. У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду і допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач акцентував увагу на протиправності дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за спірний період, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 в розмірі 2102,00 грн.

Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди яку він отримує повинен обчислюватися виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні.  На його думку, застосування відповідачем спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді є неправомірним та суперечить Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Закону України "Про прожитковий мінімум", які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2023 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2023 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Витребувано за ініціативою суду у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України: інформацію про те, чи передбачав затверджений на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області кошторис видатків та щомісячний розпис видатків, обсяг фінансування витрат на виплату суддівської винагороди (бюджетних асигнувань) для обчислення та виплати суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2021 року (2270,00 грн.), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.) (тобто, чи виділено головним розпорядником (Державною судовою адміністрацією України) Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Донецькій області достатньо коштів для обчислення та виплати у період з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі станом на 01 січня 2021 року (2270,00 грн.), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.)); інформацію у формі пояснень та її документальне підтвердження про те, чи могла б бути виплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня 2021 року (2270,00 грн.), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн.) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн.) за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачалися для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в затвердженому на 2021 рік, 2022 рік та 2023 рік кошторисі та щомісячному розписі видатків. Також витребувати у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області: належним чином засвідчені копії розрахункових листів (довідки) про розмір нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 1 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року із зазначенням складових винагороди.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

11.10.2023 на адресу суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшов відзив, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідч-1 зазначає, що статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що у 2021, 2022 та 2023 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн. З огляду на це, з 01.01.2021 суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн. а доплати обчислюються із цього ж розміру. Відповідно до штатного розпису Селидівського міського суду Донецької області на 2021-2023 роки посадовий оклад судді цього суду становить 63060 грн. Враховуючи це, Територіальне управління ДСА України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено у позові.

Крім того відповідачем-1 зазначено, що позивачем порушено встановлений статтею 122 КАС України строк звернення із позовом до суду. Також заявлено клопотання щодо необхідності залучення до участі у справі Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України.

27.10.2023 на адресу суду від Державної судової адміністрації України надійшов відзив, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач-2 зазначив, що на виконання статті 34 Бюджетного кодексу України, Міністерством фінансів України у п. 6 листа від 11.08.2020 № 04110-08-2/24733 щодо підготовки бюджетних запитів на 2021-2023 роки вказано, що на 2021 2023 роки видатки на оплату праці працівників бюджетної сфери розраховано з урахуванням прогнозованого розміру посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС та прогнозованого розміру мінімальної заробітної плати, працівників державних органів, суддів на рівні 2020 року. Зазначає, що Закон № 1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів, але не визначає який саме розмір прожиткового мінімумів слід застосовувати у відповідному році. ДСА України та ТУ ДСА України в Донецькій області, жодними своїми рішеннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Просить врахувати при ухваленні рішення висновок Верховного Суду викладений у постанові від 26.09.2018 в справі № 820/1853/17.

Крім того відповідачем-2 зазначено, що позивачем порушено встановлений статтею 122 КАС України строк звернення із позовом до суду. Також заявлено клопотання щодо необхідності залучення до участі у справі Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України та про розгляд цієї справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2023 у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та Державної судової адміністрації України про залучення до участі у справі Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України – відмовлено. Також відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України «Про призначення та звільнення суддів» №425/2016 від 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області № 62-к від 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зараховано до штату Селидівського міського суду Донецької області.

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області №16-к від 08 листопада 2018 року з 19 жовтня 2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу.

Із розрахункових листів про виплату суддівської винагороди у період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року встановлено, що розмір посадового окладу позивача становив 63060 грн.

Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн (2102 х 30 = 63060).

Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює ТУ ДСА в Донецькій області.

Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року проведено у відповідності до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Позивач такі дії ТУ ДСА в Донецькій області вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 року у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 року у розмірі 2481 гривня, на 01.01.2023 року у розмірі 2684 гривні.

Відтак, ключовим питанням цього спору є те, чи можна вважати правомірними дії відповідача-1 при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн.

Визначаючись щодо спірного питання, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

- працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня;

- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні.

Статтею 7 Закону України № 1982-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Судом безспірно встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. Ця обставина підтверджується поданими відповідачем розрахунковими листами.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів України № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX, разом із встановленням на 01 січня 2021, 2022 та 2023 років прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., 2481,00 грн. та 2684,00 грн. відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України № 1082-IX, Закону України № 1982-IX та Закону України № 2710-IX.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat ge№erali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior ge№eralis №o№ derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закони України № 1082-IX, № 1982-IX та № 2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Суд зауважує, що Закони України № 1082-IX, № 1982-IX та № 2710-IX не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 року у розмірі 2481 гривня, на 01.01.2023 року у розмірі 2684 гривні, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. у період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Законів України № 1082-IX, № 1982-IX та № 2710-IX була неправомірною.

Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.

Підсумовуючи суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2021 року складає 2270 гривень, на 01.01.2022 року складає 2481 гривня, на 01.01.2023 року складає 2684 гривні

Щодо посилання відповідачів на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17 то така не беруться до уваги, оскільки прийнята у інших правовідносинах, яка не є подібними із тими, що є спірними в цій справі.

У справі № 820/1853/17 ключовим питанням спору було те, яка величина підлягає застосуванню при обчисленні суддівської винагороди мінімальна заробітна плата чи прожитковий мінімум.

Натомість до 2021 року спорів тотожних цьому, який виник між ОСОБА_1 та ТУ ДСА в Донецькій області, ДСА України не виникало, оскільки для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року.

Тому релевантними висновками Верховного Суду, які підлягають врахування при ухваленні цього рішення є ті, що викладені в постановах від 10.11.2021 в справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22 де поставало аналогічне питання щодо правомірності застосування при обчисленні суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Донецькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 в розмірі 2102 грн та похідні від них вимоги про зобов`язання ТУ ДСА України в Донецькій області вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.

Згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В силу ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Відповідач-1 - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022 та 2023 роки).

Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 29.09.2023 витребовувалися докази з метою встановлення того, що стало причиною невиплати позивачу суддівської винагороди у повному розмірі та обчислення посадового окладу виходячи із величини прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 року у розмірі 2 270 гривень, на 01.01.2022 року у розмірі 2 481 гривня, на 01.01.2023 року у розмірі 2 684 гривні.

На виконання ухвали суду від 29.09.2023 відповідачем-2 надано пояснення із яких встановлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021, 2022 та 2023 роки була застосована в розрахунковій величині 2 102 гривні.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди" яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Із урахуванням зазначеного висновку Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача-2 вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача також підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача-1 та відповідача-2 на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю (далі КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Однак приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).

Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22, від 07.09.2023 у справі 280/1340/23. 

Разом із цим, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19 липня 2022 року строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), закінчилася тільки 30.06.2023, відтак встановлений статтею 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду дотримано, оскільки з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 27.09.2023.

Щодо клопотання позивача про зобов`язання відповідача-1 та відповідача-2, як суб`єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у строк один місяць звіт про виконання судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідачів при виконанні покладеного судом обов`язку.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд,

                                                                    ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (адреса: 84112, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2, код ЄДРПОУ 26288796), Державної судової адміністрації України (01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.08.2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривень.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду і допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи із встановленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи із встановленого на 01.01.2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, за період з 01.01.2023 року по 31.08.2023 року, виходячи із встановленого на 01.01.2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, з доплатою за вислугу років в розмірі 20%, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.     

Суддя                                                                                   О.С. Духневич