ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 442/7748/20

провадження № 61-4119св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Перша Дрогобицька державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2021 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Перша Дрогобицька державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.

Позов мотивований тим, що ухвалою Дрогобицької міської ради від 19 березня 2003 року № 182 надано у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 820,00 кв. м за тією ж адресою для ведення садівництва. 06 липня 2005 року на підставі вказаної ухвали їм видано державні акти про право власності серії ЯА № 569960 та серії ЯА № 569961 на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610600000:01:018:0026 та 4610600000:01:018:0024. Оскільки частки співвласників земельної ділянки між ними визначені добровільно не були, 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення часток у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки. Під час розгляду справи дізнався, що 17 червня 2010 року державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В. ОСОБА_2 - спадкоємцю ОСОБА_6 видані свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки площею 0,0820 га з цільовим призначення для ведення садівництва, яка розташована на АДРЕСА_2 та належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯА № 569961, і на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки площею 0,1 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_2 та належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯА № 569960. Позивач вважав, що ці свідоцтва належить визнати недійсними з огляду на те, що у зв`язку з їхньою видачею порушено його права на частку у зазначених земельних ділянках. Крім того, звертав увагу на те, що частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки між співвласниками ніколи не визначались, оскільки відсутні рішення суду чи договір між співвласниками.

Позивач просив:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 червня 2010 року, видане державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В., що посвідчує право ОСОБА_2 на 3/8 ідеальні частини земельної ділянки для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:018:0026;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 червня 2010 року, видане державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В., що посвідчує право ОСОБА_2 на 3/8 ідеальні частини земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:018:0024.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 червня 2010 року, видане державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В., що посвідчує право ОСОБА_2 на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки для ведення садівництва за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:018:0026. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 червня 2010 року, видане державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В., що посвідчує право ОСОБА_2 на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:018:0024.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 681,60 грн понесених судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує на те, що на момент видачі свідоцтв про право на спадщину частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки не були визначені, відтак, видавши оскаржувані свідоцтва відповідачу, було порушено його право на частку у праві на земельні ділянки;

суд приймає доводи позивача, оскільки згідно з архівними копіями державних актів, які були витребувані судом, відмітки щодо часток у спільній сумісній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відсутні. Крім того, будь-яких доказів про те, що співвласниками земельних ділянок між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до видачі оскаржуваних свідоцтв було досягнуто домовленості та визначено частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки відповідачем не надано і таких судом не встановлено. Водночас відповідно до витребуваних нотаріусом при видачі оскаржуваних свідоцтв витягів з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру від 19 травня 2010 року належні ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельні ділянки на вулиці Стрийській в місті Дрогобичі з кадастровими номерами 4610600000:01:018:0026 та 4610600000:01:018:0024 перебувають у спільній сумісній власності (т. 1, а. с. 141 зворот, а. с. 145), тобто без визначення часток;

матеріали справи не містять доказів добровільної згоди співвласників у праві спільної сумісної власності на землю щодо визначення їхніх часток, а тому проставлення у невстановлений судом спосіб відмітки в оригіналах державних актів на право власності на землю, які наявні у ОСОБА_2 , відбулося без відома та згоди, зокрема позивача, що не можна визнати законним;

проставлення в оригіналах державних актів, які перебувають у відповідача (за період з дня видачі державних актів із 06 липня 2005 року до дня видачі оскаржуваних свідоцтв 17 червня 2010 року), часток ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у праві спільної власності на землю відбулося без згоди та відома, зокрема ОСОБА_1 , призвело до зменшення його частки у праві на земельні ділянки та порушення його права на власність. Більше того, розбіжність в архівних копіях державних актів, які були витребувані судом (відсутні відмітки про визначення часток співвласників), та в оригіналах державних актів, які зберігаються у ОСОБА_2 (наявні відмітки про визначення часток співвласників), свідчить про неоднозначність цих правовстановлюючих документів та вказує на порушення прав позивача видачею свідоцтва про право на спадщину відповідачці з визначенням без згоди позивача часток у праві спільної сумісної власності на землю, яке підлягає захисту шляхом визнання цих свідоцтв недійсними;

щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції зазначив, що позивачем було заявлено про визнання недійсними свідоцтв про спадщину від 17 червня 2010 року, про наявність яких він довідався у серпні 2020 року при зверненні до суду з позовом про припинення спільної сумісної власності і визначення часток, а тому позовна давність за цими вимогами не пропущена. Крім того,будь яких доказів, які б вказували на те, що на час видачі оскаржуваних свідоцтв про право на спадщину позивачу було відомо про проведений розподіл часток у спільній сумісній власності, відповідачем суду на надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2021 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на архівних копіях державних актів, які надані на вимогу суду першої інстанції, відсутні відмітки щодо часток у спільній сумісній власності співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що свідчить про те, що проставлення у невстановлений спосіб відмітки про частки співвласників в оригіналах державних актів на право власності на землю, які наявні у ОСОБА_2 , відбулося без відома та згоди, зокрема позивача, тому внаслідок видачі оскаржуваних свідоцтв відповідачу порушено право позивача на частку у праві на земельні ділянки;

доводи відповідача про те, що право власності на частину земельних ділянок набуті нею на підставі статті 120 ЗК України відповідно до частки спадкодавця у житловому будинку, не заслуговують на увагу, оскільки за приписами вказаної норми закону (в редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, право на земельну ділянку у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди спадкоємець міг отримати у випадку, якщо в особи спадкодавця та інших співвласників відсутнє право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля. Однак, як зазначено вище, спадкодавець ОСОБА_6 за життя була співвласником земельних ділянок на праві спільної сумісної власності, де частки співвласників є рівними;

стосовно доводів відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо моменту початку перебігу позовної давності, колегія суддів звертає увагу на таке. В апеляційній скарзі, посилаючись на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/1369/13, ОСОБА_2 зазначає, що ще у 2012 році позивач знав про спір щодо неподіленого майна, при цьому іншого майна, крім спірного, у них немає. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги на спростування висновків суду у цьому контексті, колегія суддів наголошує, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Позивач зазначає, що з оскаржуваними свідоцтвами ознайомився лише після того, як у серпні 2020 року звернувся із позовом до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про припинення спільної сумісної власності та визначення частки кожному із співвласників у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки. Натомість відповідач вважає, що ще у 2012 році позивач знав про спір щодо неподіленого майна, покликаючись при цьому на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі № 442/1369/13. Однак із дослідженого під час апеляційного розгляду справи вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року у справі № 442/4369/13 встановлено, що конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 мав місце 06 жовтня 2012 року під час огляду місця підключення водопровідної труби до будинку на АДРЕСА_2 , при цьому жодної інформації про проведення розподілу часток у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки, у вказаному вироку немає. Також не встановлено обставин, за яких ОСОБА_1 міг довідатися або довідався про існування оскаржуваних свідоцтв, із дослідженої копії спадкової справи № 39/2009 щодо майна спадкодавця смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказана справа надана на вимогу суду першої інстанції завідувачем Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що про оскаржувані свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 довідався із відзиву, наданого у межах розгляду цивільної справи № 442/5322/20 за його та ОСОБА_3 позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності, з яким він звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у серпні 2020 року і до якого було долучено копії оскаржуваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом. Звернувшись до суду із цим позовом у грудні 2020 року, позивач не пропустив визначений законом строк давності звернення до суду.

Аргументи учасників

У травні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивач заперечив той факт, що станом на 2013 рік йому було відомо про те, що нібито його права порушені, незважаючи на те, що у справі наявний вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року, яким позивача засуджено за завдання тілесних ушкоджень чоловікові ОСОБА_2 ЇЇ чоловік як потерпілий у цьому кримінальному провадженні вимушений був звернутися до суду, ознайомитися із матеріалами вказаного кримінального провадження, у тому числі отримати звукозапис судових засідань у цій справі. При прослуховуванні звукозапису було з`ясовано, що в ході судових дебатів у цьому кримінальному провадженні позивач чітко вказував на те, що він буде звертатися до суду за вирішенням цього конфлікту, який виник внаслідок «спору щодо неподіленого майна». Цей технічний запис судового засідання датований листопадом 2013 року, що свідчить про те, що на той момент позивач вважав свої права порушеними та чітко вказував на те, що планує у судовому порядку вирішити суперечки. Тому саме з цього моменту належить обчислювати позовну давність. Копію технічного запису судового засідання було надано суду апеляційної інстанції для перегляду у судовому засіданні, однак усупереч вимогам статті 369 ЦПК України суд відмовився від дослідження доказів у справі та одразу після наданих сторонами пояснень приступив до стадії судових дебатів. Безпосередньо у судовому засіданні її представник наголосив на тому, що судом пропущена стадія огляду матеріалів справи та перевірки пояснень сторін доказами. Однак головуючий у судовому засіданні категорично заперечив проти цього та наполіг саме на проведенні судових дебатів у справі без перевірки доказів, наявних у справі.

У серпні 2022 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 надійшло клопотання, у якому він просить здійснити розподіл судових витрат. Клопотання мотивоване тим, що 25 липня 2022 року ОСОБА_2 сплатила представнику гонорар у розмірі 3 000,00 грн за надання консультацій та підготовку проєкту касаційної скарги, які, на переконання представника відповідача, належить включити до складу витрат на розгляд справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції; касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року в частині підстави касаційного оскарження, зазначеної у пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про дослідження технічного запису судового засідання у кримінальній справі № 442/1369/13-К (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, щоухвалою Дрогобицької міської ради від 19 березня 2003 року № 182 надано у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 820,00 кв. м для ведення садівництва.

06 липня 2005 року на підставі вказаної ухвали ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видано державні акти про право власності серії ЯА № 569960 та серії ЯА № 569961 на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610600000:01:018:0026 та 4610600000:01:018:0024 (архівні копії без визначення часток) (т. 1, а. с. 11-12).

17 червня 2010 року державний нотаріус Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В. видав ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки площею 0,0820 га, цільове призначення - для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_2 та яка належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯА № 569961, і на 3/8 ідеальних частин земельної ділянки площею 0,1 га, цільове призначення - для ведення садівництва, розташованої на АДРЕСА_2 та належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ЯА № 569960 (т. 1, а. с. 13-14).

Вказані свідоцтва були видані на підставі поданих нотаріусу Ліскевич М. О. державних актів серії ЯА № 569961 та серії ЯА № 569960, в яких наявні відмітки про частки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на земельні ділянки (т. 1, а. с. 130-140).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, мотивовану тим, що про смерть спадкодавця ОСОБА_6 у грудні 2007 року позивачу було достовірно відомо, оскільки останній проживав у тому ж будинку, що й ОСОБА_6 . Крім того, у провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області перебувала кримінальна справа № 442/4369/13, вироком від 04 листопада 2013 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, а саме за завдання чоловікові ОСОБА_2 - ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень. У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснював, що конфлікт виник через неподілене майно (частки у будинку та земельних ділянках, спадкоємцем яких є ОСОБА_2 ). На переконання представника відповідача, що до 06 жовтня 2012 року позивачу було відомо про наявність оспорених свідоцтв, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку пропуском позовної давності (т. 1, а. с. 95-96).

Позиція Верховного Суду

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

У частинах першій і другій статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2023 року у справі № 752/18506/20 (провадження № 61-2434св23), зазначено, що «аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 335/13418/18 (провадження № 61-15300св20) вказано, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише про відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини, тощо».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження

№ 61-9916сво21) зазначено: «у приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. У частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов`язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачою такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов`язувати саме з таким моментом».

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину»

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі ухвали Дрогобицької міської ради від 19 березня 2003 року № 182 він, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м на АДРЕСА_1 для обслуговування житлових і приватизованих будинків, господарських будівель і споруд та земельної ділянки площею 820,00 кв. м для ведення садівництва;

указані земельні ділянки є об`єктами права спільної сумісної власності означених осіб - саме такий правовий режим визначений ухвалою міської ради від 19 березня 2003 року. 06 липня 2005 року на підставі цієї ухвали ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 видані державні акти про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610600000:01:018:0026 та 4610600000:01:018:0024;

як установлено судами попередніх інстанцій, в архівних копіях зазначених державних актів, які були надані відділом у місті Дрогобичі міськрайонного управління Держгеокадастру у Дрогобицькому районі та місті Дрогобичі на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів від 17 травня 2021 року, відсутні записи про визначення часток у праві власності на спірні земельні ділянки (т. 1, а. с. 194, 211-213);

один зі співвласників спірного нерухомого майна - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, після смерті якої спадщину прийняла ОСОБА_2 . Зокрема, 17 червня 2010 року державний нотаріус Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Лютик Р. В. видала ОСОБА_2 два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а саме на 3/8 ідеальні частини земельної ділянки площею 0,1000 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 4610600000:01:018:0024, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 3/8 ідеальні частини земельної ділянки площею 0,0820 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 4610600000:01:018:0026, цільове призначення - для ведення садівництва,

позивач мотивував свої вимоги тим, що частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки між співвласниками ніколи не визначались, рішення суду чи договір між співвласниками про виділ часток відсутні, а тому видача зазначених свідоцтв із визначенням часток земельних ділянок відповідачу є незаконним.

Установивши, що на момент видачі свідоцтв про право на спадщину частки у праві спільної сумісної власності на земельні ділянки не були визначені, внаслідок видачі оскаржуваних свідоцтв відповідачу було порушене право спільної сумісної власності на земельні ділянки позивача на земельні ділянки, що підтверджується архівними копіями державних актів, які були витребувані судом, відповідно до яких відмітки щодо часток у спільній сумісній власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки порушення у зв`язку з видачею свідоцтв про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким у цьому випадку є позивач як співвласник земельних ділянок, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не оцінили вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року у справі № 442/1369/13-к, у якому, на переконання ОСОБА_2 , містяться показання ОСОБА_1 про те, що ще у 2012 році йому було відомо про виділення часток земельних ділянок, через що і виник конфлікт між ОСОБА_1 та чоловіком ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , а тому з огляду на початок відліку позовної давності, який мав місце у 2012 році, у задоволенні позову, поданому у грудні 2020 року, необхідно було відмовити у зв`язку з пропуском позовної давності.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 листопада 2013 року у справі № 442/1369/13-к встановлено: факт заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 у підвалі будинку на АДРЕСА_1 , обставини вчинення кримінального правопорушення (наявність неприязних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (чоловіком відповідача), раптово виниклий конфлікт між ними тощо), доведено вину ОСОБА_1 та призначено покарання, а не факт обізнаності позивача у проведеному розподілі часток у справі спільної сумісної власності на земельні ділянки. Зі слів у вироку «спір щодо неподіленого майна», на які посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, неможливо встановити, що мова йшла про спір з приводу законності видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

За таких обставин відповідач не довела належиними та допустимими доказами, що позивач міг отримати раніше інформацію про порушення свого права.

Щодо аргумента касаційної скарги про порушення апеляційним судом - відмову у прослуховуванні звукозапису судових засідань у кримінальній справі № 442/1369/13-к колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року в справі

№ 279/11692/15-ц (провадження № 61-1233св19) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».

Відповідно до звукозапису судового засідання 05 квітня 2022 року в судовому засіданні під час виступу у судових дебатах у суді апеляційної інстанції представник відповідача наполягав на огляді матеріалів справи - прослуховуванні звукозапису судових засідань у кримінальній справі № 442/1369/13-к, який був поданий до апеляційного суду разом із додатковими поясненнями. Апеляційний суд фактично відмовив у цьому клопотанні правильно вказавши, що таке клопотання необхідно було заявляти до стадії судових дебатів. Крім того, представник відповідача в порушення вимог статті 367 ЦПК України не навів і не надав доказів поважності причин ненадання зазначеного доказу (звукозапису судового засідання в іншій (кримінальній) справі) до суду першої інстанції, що виключає можливість прийняття цього доказу судом апеляційної інстанції.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення і постанова судів попередніх інстанцій прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук