ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2023 р. справа № 300/5970/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Гомельчука С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, площа Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецький район, Чернівецька область, 58002 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом, з урахуванням уточнень, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 091630014471 від 23.02.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до стажу період з 26.02.2002 по 04.07.2022 на підставі поданих ОСОБА_1 довідок, період роботи з серпня 1983 року по листопад 1988 року в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців, та призначити з 16.02.2023 пенсію за віком та виплатити недоотримані суми пенсії з 16.02.2023 по теперішній час на підставі скасованого рішення № 091630014471 від 23.02.2023.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернулася з заявою до Відділу обслуговування громадян № 6 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо обчислення страхового стажу та визначення права на призначення пенсії за віком. 08.03.2023 їй надійшла відповідь щодо відмови у призначенні пенсії за віком при виповненні 60 років та за наявності визначеної законодавством тривалості страхового стажу. Відмова мотивована тим, що відповідно до поданих уточнюючих документів та даних системи персоніфікованого обліку страховий стаж складає 21 рік 1 місяць 20 днів (рішення відповідача-2 № 091630014471 від 23.02.2023). 28.03.2023 позивач повторно звернулася до відповідача-1, 26.04.2023 їй листом повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком, яку обґрунтовано тим, що документи, які підтверджують стаж роботи в росії та інші документи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом російської федерації, тому надані довідки не можуть враховуватися.

12.06.2023 ОСОБА_1 повторно звернулася з заявою до відповідача - 1, у якій було надано документи, що підтверджують стаж роботи в росії з апостилем, проставленим компетентним органом російської федерації. 08.07.2023 надійшла відповідь від відповідача-1 з відмовою на призначення пенсії за віком у зв`язку з тим, що у поданих документах разом із заявою апостиль має засвідчувати дійсність документу, а не дійсність підпису і посади особи, яка засвідчила копію документу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), в порядку, визначеному статтею 263 КАС України.

Ухвалою суду від 27.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву, який надійшов на адресу суду 05.10.2023, в якому зазначило, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Страховий стаж позивача становить 21 років 1 місяць 20 днів, при необхідних 30 роках, таким чином ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Вказав, що листом Головного управління № 3307-2845/К-02/8-0900 від 25.04.2023 позивача повідомлено, що до страхового стажу враховано спірний період, а саме, період догляду за дітьми 1982 та 1985 року народження з 03.06.1983 по 01.03.1988. Зазначив, що чинним законодавством не передбачено зарахування періоду догляду за дитиною в кратному обчисленні стажу роботи.

Архівною довідкою ТОВ Бурова компанія "Евразія" від 27.10.2022 № 01-795 зазначений період здійснення догляду за дитиною до 1,5 років, а саме: з 08.08.1983 по 14.11.1988, а також зазначено період, в який позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, зокрема з 08.10.1986 по 27.10.1986, з 14.09.1987 по 28.09.1987, з 12.10.1987 по 25.10.1987, та з 24.02.1988 по 08.03.1988.

Також вказав, що враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, згідно якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, стаж роботи на території російської федерації не враховується до страхового стажу.

Ухвалою суду від 16.10.2023 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

16.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, відповідно до якої просить позовні вимоги задовольнити. Зазначила, що підставою для обчислення стажу роботи є документальне підтвердження наявності в особи стажу роблти в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях та поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, а також постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148.

06.11.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтовано тим, що при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, органом Пенсійного фонду України розраховано стаж, який склав 21 рік 1 місяць 20 днів. Зауважив, що згідно із поданою заявою про призначення пенсії від 16.02.2023 та доданими документами, до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано всі періоди роботи.

На думку відповідача - 2 в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, розрахунок стажу ОСОБА_1 проведено згідно з вимогами чинного законодавства.

09.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якій вказала, що для підтвердження трудового стажу відповідачу - 2 було надано всі необхідні документи щодо спірного періоду. Також зазначила, що наявність трудового договору не є виключною підставою підтвердження трудового стажу.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення встановив таке.

ОСОБА_1 відповідно до відомостей паспорту серії НОМЕР_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16.02.2023 позивач звернулася до відділу обслуговування громадян №6 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивачем до заяви долучено сканкопії документів: паспорт; код; довідку про реєстрацію місця проживання; свідоцтва про народження дітей ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 та документи, які підтверджують досягнення ними трирічного віку; диплом серії НОМЕР_2 від 23.06.1983; довідку № 678 від 20.09.2022 про зміну назви підприємства; довідку № 677 від 20.09.2022 про стаж; архівну довідку № 01.7-01/1056 від 19.10.2022 про стаж; довідки про заробіток № 143 від 26.09.2022, № 155 від 03.10.2022 та № 01.7-01/1055 від 19.10.2022, а також індивідуальні відомості про застраховану особу.

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно з принципом екстериторіальності, органом, що призначає пенсію, визначено відповідача - 2.

В результаті опрацювання заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області прийнято рішення про відмову від 23.02.2023 №091630014471 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (28 років). Страховий стаж становить 21 рік 1 місяць 20 днів.

В результаті опрацювання заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову від 23.02.2023 №091630014471 в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (28 років). Страховий стаж становить 21 рік 1 місяць 20 днів. Зазначене рішення було направлено позивачу листом пенсійного органу від 06.03.2023 №0900-0209-8/9670.

28.03.2023 позивачка повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо призначення, здійснення нарахування і виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №3307-2845/К-02/8-0900/23 від 25.04.2023 позивачку повідомлено, що документи, які підтверджують стаж роботи в росії та інші документи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом російської федерації. Надані до звернення довідки без проставлення апостиля компетентним органом російської федерації не можуть бути враховані для призначення пенсії.

12.06.2023 ОСОБА_1 , повторно звернулася з заявою до Головного Управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області. До заяви надано документи, що підтверджують стаж роботи в росії з апостилем, проставленим компетентним органом російської федерації.

Листом Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області № 6101-5596/К-02/8-0900/23 від 07.07.2023, повідомлено, що апостиль має засвідчувати дійсність документу, а не дійсність підпису і посади особи, яка засвідчила копію документу. Крім того повідомлено, що для зарахування періоду роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі в пільговому обчисленні, один рік роботи за один рік і шість місяців страхового стажу, необхідно надати документи, які б підтверджували право на користування пільгами, передбаченими Указом Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року, зокрема документи про укладення строкових договорів, або відповідні договори, які б визначали пільги. У листі вказано про відсутність підстав для призначення пенсії за віком позивачу.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також застосовує положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі- Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Приписами частини 1 статті 24 Закон №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058).

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

За змістом статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу 30 років.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.02.2023 за №091630014471, з урахуванням Форми РС-право, до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 26.02.2002 по 04.07.2022 та 08.08.1983 по 14.11.1988 - один рік як рік і шість місяців.

Відтак, вищезазначені періоди є спірними, позивач просить зарахувати їх, зокрема, до страхового стажу для призначення пенсії за віком..

У ході розгляду справи встановлено, що позивач працювала, зокрема, з 08.08.1983 по 14.11.1988 в ТОВ "Бурова компанія "Евразія" Сибірська філія, у період з 27.05.1985 по 03.09.1986 перебувала в декреті по догляду за дитиною до 1,5 років в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі (Ханти-Мансійський автономний округ) (а.с. 71).

У період з 26.02.2002 (наказ № 15-к від 27.02.2002) по 31.03.2006 (наказ № 68-к від 30.03.2006), ОСОБА_1 працювала повний робочий день при повному робочому тижні у філії ВАТ "Тюменьенерго" Когалимські електричні мережі, розташованому в Когалимі Ханти - Мансійського автономного округу - Югри (північніше 60 північної широти), на місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, відповідно до довідки № 87 від 29.06.2022 (а.с. 19).

У період з квітня 2006 року по жовтень 2008 року, ОСОБА_1 працювала у ТОВ "Бурова компанія "Євразія", що підтверджується довідкою № 01-431 від 25.05.2022 (а.с.69).

У період з 20.10.2008 по 03.10.2016, позивач працювала в товаристві з обмеженою відповідальністю "Газпром нафта шельф", що підтверджується наступними документами: довідкою № УРП-91 від 25.11.2022, довідкою № УРП-666 від 17.10.2012, трудовим договором № 133/08 стд від 20.08.2008 (а.с. 21-22, 27-28).

В період з 09.04.2018 по 04.07.2022, ОСОБА_1 працювала в ТОВ "Морнафтогазпроект", що підтверджується трудовим договором № 16/18 від 09.04.2018 року; довідкою від 01.06.2022, довідка про доходи № 003К-000005 від 11.07.2022; довідкою про доходи № 003К-000004 від 11.07.2022; довідкою про доходи за 2022 рік від 11.07.2022, угодою від 04.07.2022 про розірвання трудового договору № 16/18 від 09.04.2018 (а.с.27-66).

Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Пунктом третім постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Згідно з пунктом 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 року № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільги, передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Відповідно до положень вищевказаної Інструкції, період роботи у зазначених місцевостях зараховувався до загального трудового стажу у наступному порядку: за період з 01.03.1960 один рік роботи зараховувався за один рік і 6 місяців; за період з 01.08.1945 до 01.03.1960 один рік роботи зараховувався за два роки, якщо робітник мав право на пільги у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1945. Пільгове обчислення трудового стажу відповідно до зазначених Указів поширювалось лише на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях, на підставі документів (трудової книжки, довідки), які б стверджували право на пільги.

Аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи у таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 26.09.1967, а також постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148.

При цьому, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Тобто, наявність трудового договору не є виключною і єдиною підставою для пільгового обчислення страхового стажу і вказана норма надає особі можливість надавати вказані документу за її вибором.

Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться у постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 173/637/17, від 03.07.2018 у справі № 302/662/17-а, від 25.09.2018 у справі № 554/1723/17, від 31.07.2019 у справі № 287/15/17-а та від 21.08.2019 у справі № 750/1717/16-а.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що листом №3307-2845/К-02/8-0900/23 від 25.04.2023 відповідачем-1 повідомлено ОСОБА_1 , що період догляду за дітьми з 03.06.1983 по 01.03.1988 зараховано до страхового стажу. Однак, як встановлено в ході розгляду справи вказаний період не зараховано як один рік за 1,5 роки, що на думку суду є протиправним, оскільки документами підтверджується, що позивач працювала у вказаний період з серпня 1983 року по листопад 1988 року в районах Крайньої Півночі, тому вказаний період має бути зараховано до пільгового стажу у пільговому обчисленні один рік за один рік і шість місяців.

Щодо посилання відповідача-1 на рішення Української сторони про припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відповідно до якої проводилося взаємне визнання та зарахування стажу, суд зазначає, що ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Відповідно до статті 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Отже, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Відповідно до статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховуються при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Положення цієї Угоди були чинними на момент роботи позивача у спірних періодах та на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що дія цієї Угоди припинена згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 639 від 24.06.2023.

При цьому суд враховує, що 29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17.

Отже, обчислення стажу роботи ОСОБА_1 в період з 26.02.2002 до 04.07.2022 р., яка працювала в філії ВАТ "Тюменьенерго" Когалимські електричні мережі", ТОВ "Бурова компанія "Євразія", ТОВ "Газпром нафта шельф", ТОВ "Морнафтогазпроект", (російська федерація) здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась трудова діяльність позивача.

Для підтвердження стажу ОСОБА_1 надала до пенсійного органу довідки про заробітну плату.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Суд зазначає, що на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Аналіз наведених статей свідчить про те, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Суд зазначає, що 01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Проте суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Відтак, відсутні підстави для відмови позивачу у зарахуванні до стажу періоду роботи з 26.02.2002 по 04.07.2022.

Водночас, суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у цьому провадженні), сформовану у рішенні від 21.01.1999 р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії". Зокрема, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Щодо вимоги позивача зобов`язати призначити їй пенсію за віком з 16.02.2023, суд зазначає таке.

При вирішенні цього спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Окрім цього, варто зауважити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 по справі №823/59/17.

Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Окрім цього, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі, коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьев проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути "ефективним" як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.

Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи до страхового стажу, а також призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з момету виникнення права на її призначення.

Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить з такого.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі - Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання пов`язані з веденням обліку пенсійних активів осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законами України і статутом Пенсійного фонду України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Постанова №22-1) (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за №339/35961), передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бекофісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.

Відповідно пункту 4.2 розділу IV Постанови №22-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Судом встановлено, що заяву про призначення пенсії позивач подала за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, що підтверджується та не оспорюється відповідачами у відзивах. Тому суд погоджується із позивачем, що публічно-правові відносини на момент звернення за призначенням такої пенсії, у неї виникли саме з Головним управлінням Пенсійного фонду в Івано-Франківській області. Крім того, суд звертає увагу, що саме відповідач-1 після відмови відповідачем-2 у призначенні пенсії, надавав відповіді ОСОБА_1 в результаті повторного її звернення.

При цьому, суд зазначає, що пунктом 4.10 Постанови №22-1 передбачено, що після приначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав на пенсійне забезпечення в даному випадку буде зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати відповідний страховий стаж, а також призначити позивачу пенсію за віком з 16.02.2023. Вказане, на думку суду, буде забезпечувати реалізацію передбаченого у статті 2 КАС України завдання адміністративного судочинства, а саме справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналогічний підхід щодо способу захисту в подібних правовідносинах між фізичною особою та пенсійним органом в справах щодо призначення пенсії використано Верховним Судом у постановах від 18.11.2022 у справі №560/3734/22, від 17.01.2023 у справі №392/1357/17 (2а/392/109/17) та від 12.12.2022 у справі №174/420/17 (2а/174/63/2017). Так, за наслідками розгляду згаданих справ було зобов`язано пенсійний орган призначити пенсію позивачу, при цьому зобов`язано той територіальний підрозділ, до якого позивач звертався з усіма необхідними документами, а не той, який за принципом екстериторіальності розглядав такі документи.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відтак, враховуючи, що заявлені позовні вимоги належать до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір у розмірі 1073,60 грн, сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 28.08.2023, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, яким винесене рішення № 091630014471 від 23.02.2023, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 091630014471 від 23.02.2023 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до стажу період роботи в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі з 26.02.2002 по 04.07.2022 на підставі поданих ОСОБА_1 довідок.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) період роботи з серпня 1983 року по листопад 1988 року в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі у пільговому обчисленні один рік як один рік і шість місяців.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити з 16.02.2023 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком та виплатити недоотримані суми пенсії з 16.02.2023 по теперішній час на підставі скасованого рішення № 091630014471 від 23.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, площа Центральна, 3, м. Чернівці, 58002) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.