Єдиний унікальний номер: 448/1312/23

Провадження № 2/448/424/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

30.10.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий - суддя Юрій БІЛОУС,

за участю секретаря судового засідання Оксани ТХІР,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиська міська рада Львівської області, як орган опіки та піклування,

суть позову: про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та відібрання дитини від матері без позбавлення такої батьківських прав,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , не з`явився, (заява),

відповідачка ОСОБА_2 , не з`явилась (заява),

представник Служби у справах дітей - Руслана ЧУРА, не з`явилась (клопотання),

в с т а н о в и в:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

І. Стислий виклад обставин справи:

Громадянин ОСОБА_5 (також надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що 04.08.2007 року між ним та гр. ОСОБА_6 , (також надалі Відповідачкою) було укладено шлюб, який зареєстрований Годинівською сільською радою Мостиського району Львівської області за актовим записом №08. Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: дочок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стверджує, що спільне сімейне життя у них з Відповідачкою не склалося через постійні непорозуміння. З відповідачкою проживають окремо та не підтримують подружніх відносин. Вважає, що їх сім`я розпалася остаточно, шлюб існує лише формально. Залишатися і надалі у такому шлюбі наміру немає, будь-яке примирення між ними неможливе.

Вказує, що на даний час він, позивач, разом з дочкою ОСОБА_8 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому він самостійно виховує дочку ОСОБА_8 , оскільки мати (Відповідачка) не приймає будь-якої участі у її вихованні та не спілкується з нею, не проявляє до дитини уваги, не цікавиться її розвитком, не підтримує будь-якого зв`язку із нею, тим самим Відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у здобутті дитиною морального та фізичного виховання.

Стверджує що нещодавно відповідачка змінила своє місце проживання та місце проживання дитини - дочки ОСОБА_8 без його, позивача згоди, як батька.

Покликається на те, що постійного заробітку відповідачка не має, не в повній мірі може забезпечити дитину усім необхідним, більш того відповідачка має намір виїхати за межі території України на тимчасові роботи, про що неодноразово наголошувала як йому, так і його батькам.

Зазначає, що на його (позивача) думку задля гармонійного розвитку дочки ОСОБА_8 , він має проживати разом з нею, оскільки дитина сама висловлювала неодноразово такий намір. Він, позивач має будинок в якому вони проживають з дочкою ОСОБА_8 , такий відповідає усім житлово-побутовим умовам, дитина має власну кімнату, яка оснащена усім необхідним. Визначення місця проживання дочки ОСОБА_8 разом з ним, позивачем - пов`язано з бажанням захистити інтереси дитини та її права на навчання, безпеку, належний догляд, в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв`язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею та дідусем, надання дитині можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею з урахуванням думки як матері, так і батька. Відповідачка як мати належної уваги, турботи та піклування дочці ОСОБА_8 не надає, належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню дитини, а тому позивач звернувся з даним позовом.

З огляду на наведене, просить суд:

- розірвати шлюб між ним (Позивачем) і відповідачкою;

- визначити місце проживання малолітньої дитини - дочки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також залишити її для подальшого самостійного виховання та утримання разом з ним, батьком (позивачем);

- відібрати малолітню ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від матері ОСОБА_11 (відповідачки), без позбавлення такої батьківських прав.

ІІ. Позиція учасників справи:

В судове засідання Позивач не з`явився, однак подав клопотання в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю, з підстав наведених у позовній заяві. Просив його позов задоволити в повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, однак через канцелярію суду подала заяву, в якій підтвердила ті обставини, що шлюбні відносини між ним та Відповідачкою вже давно припинені, міцної сім`ї утворити їм не вдалось. Їх спільна дочка ОСОБА_8 проживає разом з батьком (Позивачем), котрий є фізично здоровим та має задовільний стан здоров`я, такий не вживає алкогольних напоїв та наркотичних засобів, має стабільний заробіток, проживає у будинку, де створені належні умови для проживання. У вказаній заяві зазначила, що дочка ОСОБА_8 прив`язана до батька. Вона, відповідачка, в свою чергу має намір виїхати за межі України на тимчасові роботи. Чи повернеться на територію України відповіді дати не може. Дочці ОСОБА_8 вона не має змоги приділяти ту турботу, в тій мірі, яка їй необхідна, а тому не заперечує щодо позовних вимог позивача ОСОБА_12 .

Представник третьої особи - Мостиської міської ради Львівської області, як Органу опіки і піклування Чура Р., в судове засідання не з`явилась, однак подала клопотання, в якому зазначила, що підтримує Висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Мостиської міської ради №5 від 11.10.2023 року. У прийнятті рішення щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_13 покладається на розсуд суду. Просила розгляд справи проводити у її відсутності.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За змістом частини 1 статті 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

10.08.2023 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану цивільну справу передано на розгляд судді Білоусу Ю.Б.

11.08.2023 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

18.09.2023 року ухвалою суду залучено третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Мостиську міську раду Львівської області, як орган опіки та піклування.

30.10.2023 року ухвалою суду прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог сторони позивача.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності із статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони перебувають між собою у шлюбі, який зареєстровано Годинівською сільською радою Мостиського району Львівської області за актовим записом №08.

Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей: дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як слідує із викладених у позовній заяві пояснень Позивача, подружжя вже тривалий час разом не проживають та жодних шлюбних стосунків не підтримують, шлюб існує лише формально, між подружжям відсутні почуття любові та довіри один до одного. Позивач несе моральні страждання, тому наполягає на розірванні шлюбу, примирення з відповідачкою не бажає.

Судом також встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, на даний час дочка сторін - ОСОБА_8 проживає разом із батьком - позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач просить визначити місце проживання дочки ОСОБА_8 , залишити її для подальшого самостійного виховання та утримання разом з ним (Позивачем), відібравши таку від матері (відповідачки), без позбавлення такої батьківських прав.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Про допустимість доказів зазначено у статті 78 ЦПК України, згідно вимог якої, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Надання доказів на підтвердження доводів і обставин, на які позивач посилається як на підставу свої вимог, є обов`язком саме позивача, і їх ненадання є неналежним виконання процесуальних прав та свідчить про те, що позивач не вчиняє активних дій для доведення обґрунтованості своїх вимог перед судом.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Своїми процесуальними правами сторони під час розгляду вищевказаної цивільної справи розпорядились на власний розсуд.

Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу між сторонами, то з даного приводу суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, подружжя вже тривалий час разом не проживають та жодних шлюбних стосунків не підтримують, шлюб існує лише формально, між подружжям відсутні почуття любові та довіри один до одного.

Позивач зазначає, що несе моральні страждання, тому наполягає на розірванні шлюбу, примирення з Відповідачкою категорично не бажає.

В свою чергу Відповідачка визнала позов, про що зазначила в поданій нею заяві на адресу суду.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Згідно статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.

Відповідно до статті 2 СК України Сімейний Кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.

Згідно статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У відповідності до статті 18 СК України суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способом захисту сімейних прав та інтересів є припинення правовідношення.

Припинення правовідношення, - антипод встановлення правовідношення, який має випадки, коли інтересам особи, права якої порушені значною мірою, відповідає саме припинення існуючого сімейного правовідношення.

Відповідно до статті 51 Конституції України та частини 1 статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно статті 112 СК України, вирішуючи спір про розірвання шлюбу, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

При вирішенні даного спору, суд виходить із того, що добровільність шлюбу це одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, з огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що є правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Зокрема, слід розірвати шлюб між сторонами, котрий був зареєстрований 04.08.2007 року Годинівською сільською радою Мостиського району Львівської області за актовим записом №08.

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини, то суд приходить до такого висновку.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до частин 4 та 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Суд також враховує висновок Верховного Суду, відображений у постанові від 15.01.2020 по справі №148/1555/17, за яким рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Із системного тлумачення частини 1 статті 3 та статті 9 Конвенції «Про права дитини», частин 2 і 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Слід зазначити, що досить тривалий час спільна малолітня дитина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з позивачем за адресою: с.Годині, Яворівського району Львівської області. Позивач має достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини.

Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу.

Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток.

Відповідачка на теперішній час залишила дитину - дочку ОСОБА_8 на позивача, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Відповідачка не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини - ОСОБА_9 разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, зв`язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідачка визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживали разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком, позивачем.

Щодо відібрання дитини від одного з батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, суд керується наступним.

Відповідно до положень частини 1 статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.

Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв`язку із її тяжким станом здоров`я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Позивач в позові вказує, що самостійно займається вихованням та утриманням дочки ОСОБА_8 , піклується про неї, має житло, в якому створені належні умови для проживання дитини та її розвитку. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує її усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний та духовний розвиток дочки, цікавиться станом здоров`ям та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу.

Також, позивач у позові стверджує, що відповідачка залишила дочку ОСОБА_8 на виховання позивачу та має намір покинути територію України. Дитиною відповідачка не цікавиться, участі у її вихованні не приймає.

Відповідачка жодним чином не спростувала вказані обставини, відзив на позов не надала, навпаки визнала позов у повному обсязі.

За наведених обставини, суд доходить висновку, що відповідачка, як мати не усвідомлює в повній мірі свого ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, зняла з себе обов`язки з виховання та забезпечення дитини - ОСОБА_9 , про що свідчить її заява про визнання позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання дитини у матері без позбавлення такої батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв`язку з самостійним вихованням дочки ОСОБА_8 батьком без участі матері, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відібрання дитини без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і Відповідачка, відповідно до частини 3 статті 170 СК України, не позбавлена можливості повернути сина.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 755/5684/18-ц).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В рішенні ЄСПЛ «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003р. §36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, - суд зобов`язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.

Також в рішенні «Гірвісаарі проти Фінляндії" (№ 49684/99, 27.09.2001р. §30) ЄСПЛ вказує: «ще одне призначення належно обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам спору, що вони були почуті; також, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд судом вищої інстанції; лише за умови винесення обґрунтованого рішення забезпечується публічний контроль за здійсненням правосуддя».

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову сторони Позивача, з наведених вище мотивів та підстав.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Інші доводи та посилання сторони позивача суд залишає поза увагою з огляду на відсутність їх значення для вирішення спору.

V. Вирішення долі судових витрат по справі:

За правилами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторона позивача не заявляла клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за позивачем ОСОБА_15 .

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Мостиська міська рада Львівської області, як орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини та відібрання дитини від матері без позбавлення такої батьківських прав, - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстрований 04 серпня 2007 року Годинівською сільською радою Мостиського району Львівської області за актовим записом №08.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , відібравши малолітню доньку ОСОБА_16 , у матері - ОСОБА_4 , без позбавлення такої батьківських прав.

Понесені ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору залишити за таким.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду, яке є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.

Копію рішення, після набрання ним законної сили, надіслати до Мостиського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Міністерства юстиції України Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Повний текст судового рішення складено 09.11.2023 року

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мостиська міська рада Львівської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22, Яворівського району Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС