ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/17028/20 Номер провадження 22-ц/814/3772/23Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Кириченко В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту рішення – 03 травня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду м.Харкова суду із вказаним позовом, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просила ухвалити рішення, яким:

скасувати параграф 2 наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року,

поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди,

стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1  середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2020 року по 28 березня 2023 року у сумі 143 616 грн. 

В обґрунтування заявлених вимог позивачка стверджувала, що з 01 жовтня 2015 року працювала на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Після виходу з лікарняного з 05 вересня 2020 року по 15 вересня 2020 року постійно перебувала на роботі і виконувала свої трудові обов`язки.

З 16 вересня по 01 жовтня 2020 року вона перебувала на лікарняному, а 02 жовтня 2020 року після виходу на роботу дізналася, що її звільнено за прогул.

Вважала своє звільнення незаконним, так як відсутній сам факт прогулу, наказ про звільнення не містить даних про дати вчинення нею прогулу, у порушення вимог ст.149 КЗпП України у неї не відібрано пояснень, первинна профспілка, членом якої вона є, розглянула подання адміністрації про згоду на звільнення без її участі.

Розпорядженням голови Верховного Суду від 08.03.2022 №2/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, справи підсудні Московському районному суду м.Харкова підлягають розгляду Октябрським районним судом м. Полтави.

19.09.2022 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Октябрського районного суду м.Полтави з Московського районного суду м.Харкова за підсудністю розподілена цивільна справа №643/17028/2020.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за недоведеністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що у справах такої категорії тягар доказування законності звільнення працівника покладений на відповідача, який не долучив до справи жодного локального нормативного акта, яким врегульовані трудові відносини між позивачкою і відповідачем з урахуванням того, що вона на момент звільнення працювала на 0,5 ставки посади доцент кафедри, тобто мала працювати три години щоденно у шестиденному робочому тижні.

У матеріалах справи відсутні документи, а саме розклад занять, індивідуальний навчальний план, тощо, які б підтверджували, що позивачка 05 і 07 вересня 2020 року була задіяна у будь-яких навчальних чи інших заходах кафедри чи навчального закладу у цілому.

Посилання суду на п.1.2. положення про кафедру і, відповідно, його висновок, що кафедра є основним місцем роботи суперечить ст.33 ЗУ «Про вищу освіту» з урахуванням вимоги закону про наявність не менше п`яти науково-педагогічних працівників, які працюють на кафедрі за основною посадою.

Визнаючи доведеним факт прогулу 05 вересня 2020 року, суд першої інстанції проігнорував наявні у справі докази про те, що саме у цей день позивачка приймала іспит у студента. Аналогічним чином стосовно прогулу, який начеб-то мав місце 07 вересня 2020 року, суд не взяв до уваги те, що саме у цей день позивачка була присутня у навчальному закладі, подала особисто заяву в.о. ректора з вимогою розібратися у питанні відсутності навантаження для неї на навчальний рік.

Судом також не надано оцінки тій обставині, що за станом на 05 вересня 2020 року роботодавець не виконав обов`язку із забезпечення умов праці, а саме не встановив навчальне навантаження для позивачки.

У наказі про звільнення відсутнє посилання на дати прогулу, лише зроблене посилання на рішення профспілкового комітету про надання згоди на звільнення, яке ухвалене без участі позивачки.

Судом не надано оцінки факту невиконання відповідачем вимог ст.149 КЗпП України.

Звертається увага, що текст судового рішення, його мотивувальна частина є автентичною копією додаткових письмових пояснень відповідача, які містяться у справі на а.с.122-126.

Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи убачається, з 01.10.2015 ОСОБА_1 займала посаду доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти ХНПУ ім.Г.С.Сковороди, згідно наказу про переведення №156 від 05 жовтня 2015 року.

Згідно наказу від 29.08.2019 №124 ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти, переведено з 02.09.2019 на 0,5 ставки (т.1 а.с.99, зворот).

ОСОБА_1 з 26.08.2020 по 04.09.2020 та з 16.09.2020 по 01.10.2020 була тимчасово непрацездатна за станом здоров`я, що підтверджується копіями листків непрацездатності відповідно (т.1 а.с.26, 27).

Згідно актів співробітників кафедри: від 07.09.2020, від 08.09.2020, від 09.09.2020, від 10.09.2020, від 14.09.2020, від 11.09.2020, від 14.09.2020, від 15.09.2020 «Про відсутність на робочому місті», доцент кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти ОСОБА_1 була відсутня на роботі без попередження 05.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 07.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 08.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 09.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 10.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 11.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 12.09.2020 з 08.00 до 16.00 годин, 14.09.2020 з 08.00 до 17.00 годин. ОСОБА_1 не надавала письмових пояснень щодо відсутності на роботі (т.1 а.с.61, 62, 66-70, 72).

Відповідно до акту від 14.09.2020 нач.відділу кадрів ХНПУ імені Г.С.Сковороди ОСОБА_3 , пом.ректора з режиму та безпеки ОСОБА_4 , ОСОБА_1 повідомлено про направлення до профспілки подання про звільнення за прогули, бо після лікарняного, що закінчився 04.09.2020 ОСОБА_1 з`явилася на кафедрі і здала лікарняний 10.09.2020 о 16.00 годині. До цього на кафедрі і у відділі кадрів ОСОБА_1 не з`являлася (т.1 а.с.59).

09.09.2020, як слідує із рапорту від 09.09.2020 нач.відділу кадрів ХНПУ імені Г.С.Сковороди ОСОБА_2 , згідно з заявою ОСОБА_1 від 07.09.2020 її лікарняний закінчився, але не зважаючи на те, що вона пише у заяві, що вона була на кафедрі і розмовляла з завідувачем кафедри ОСОБА_5 , на кафедрі вона не була і до відділу кадрів університету лікарняний не надала. Про її відсутність на роботі з 27.08.2020 складені акти співробітниками кафедри. Прохає порушити клопотання перед профспілкою університету на розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 за прогули (т.1 а.с.57).

09.09.2020 в.о.ректора ХНПУ імені Г.С.Сковороди ОСОБА_2 звернувся до Голови Первинної профспілкової організації ХНПУ імені Г.С.Сковороди Білецької С.А. з поданням, про звільнення 07.09.2020 за п.4 ст.40 КЗпП України ОСОБА_1 доцента кафедри суспільно-політичних дисциплін і менеджменту освіти (т.1 а.с.55).

24.09.2020 оскільки ОСОБА_1 була членом первинної профспілкової організації ХНПУ ім.Г.С.Сковороди, тому питання щодо звільнення за прогули (п.4 ст.40 КЗпП України) було вирішено за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, що слідує із копії листа первинної профспілкової організації від 28.09.2020 №001/09 щодо надання згоди на звільнення; протоколу засідання профспілкової організації №11 від 24 вересня 2020 року (т.1 а.с.29, 47, 48).

Подання на звільнення ОСОБА_1 роботодавцем направлене до первинної профспілкової організації 09.09.2020 та у встановлений законом термін (15 днів) отримано погодження, надане президією профспілкового комітету ХНПУ імені Г.С. Сковороди від 24 вересня 2020 року.

Наказом Харківського Національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди №128 від 02.10.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти 07.09.2020 за прогули п.4 ст.40 КЗпП України. Підстава наказу рішення президії профспілкового комітету (т.1 а.с.46-48).

02.10.2020 ОСОБА_1 вручено: витяг з оскаржуваного наказу, трудову книжку (т.1 а.с.2).

Згідно табелів обліку використання робочого часу кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Історичного факультету ХНПУ імені Г.С. Сковороди за вересень 2020 року в графі «Відмітки про явки та неявки за числами місяця» щодо доцента ОСОБА_1 05.09.2020 та 07.09.2020 значиться позначка «П» (т.1 а.с.73-76).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності фактів відсутності позивачки на робочому місці 05 і 07 вересня 2020 року більше трьох годин без поважних причин, а також з того, що відповідачем виконана передбачена законом процедура звільнення працівника.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення догана або звільнення.

Згідно із статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника.

Згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (постанова Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц). прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Відповідно до п.20 ч.1 ст.3 ЗУ «Про зайнятість населення» робоче місце - місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Згідно з частиною першою статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року (справа № 947/6744/21), від 06 лютого 2023 року (справа № 522/17702/21) зазначено, що робоче місце працівника - це певна зона, де працівник знаходиться і працює із застосуванням у процесі роботи різних технічних та/або інших засобів. Основою визначення робочого місця є функціональний розподіл праці у взаємозв`язку із засобами праці, що дозволяє розглядати робоче місце як місце докладання робочої сили працівників.

Трудова діяльність працівника може здійснюватися (а відповідно його робоче місце може знаходиться) безпосередньо на підприємстві (фіксоване робоче місце) або в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків.

Відповідно до ст.29 КЗпП України до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:

1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи;

2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;

3) права та обов`язки, умови праці;

4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис;

5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);

6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;

7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);

8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;

9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

За змістом ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченими ст.ст.77-80 ЦПК України.

Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції визнав доведеними два факти прогулу, а саме 05 вересня і 07 вересня 2020 року, пославшись, зокрема на акти від 07 вересня і від 08 вересня 2020 року (т.1 а.с.61,62), у яких зазначено, що ОСОБА_6 була відсутня на роботі з 08.00 до 16.00, а також на Положення про кафедру суспільно-правових дисциплін і менеджмента (т.1 а.с.129-133), відповідно до п.1.2 якого до складу кафедри входять не менше п`яти науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менш як три з них мають науковий ступінь або вчене (почесне) звання.

Оцінюючи наявні у справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність факта виконання відповідачем вимог ст.29 КЗпП України у частині визначення робочого місця позивачки, ознайомлення її з правилами внутрішнього трудового розпорядку або умовами встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу, оскільки у справі відсутні будь-які докази у підтвердження зазначених обставин – внутрішні нормативні акти університета або ж кафедри. 

З 29.08.2019 ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти, переведено з 02.09.2019 на 0,5 ставки (т.1 а.с.99, зворот), отже кафедра згідно п.1.2 Положення не може вважатися її основним місцем роботи. Інших внутрішніх документів учбового закладу, які б визначали робоче місце ОСОБА_1 , яка працювала на 0,5 ставки, у справу не надано.

Згідно табеля робочого використання робочого часу (т.1 а.с.76) на кафедрі суспільно-правових дисциплін і менеджмента був встановлений шестиденний робочий тиждень, отже з урахуванням 0,5 ставки, а також Галузевої угоди між Міністерством освіти України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки тривалість робочого дня ОСОБА_1 мала становити три години.

Відповідачем визнається і підтверджено поданими у справу доказами те, що ОСОБА_1 05 вересня 2020 року перебувала на роботі і приймала іспити у студентів, скасування ж у подальшому результатів цих іспитів не спростовує факта перебування ОСОБА_1 на роботі.

Відповідачем також визнається і підтверджено наданими у справу доказами те, що ОСОБА_1 не було встановлене педагогічне навантаження на 2020-2021 навчальний рік, у зв`язку з цим вона саме 07 вересня 2020 року була в університеті і зверталася до керівництва із відповідною заявою.

Враховуючи наведене слід дійти висновку про недоведеність факта прогулу 05 і 07 вересня 2020 року, тобто відсутність на робочому місці більше трьох годин без поважних причин, отже рішення суду першої інстанції, мотивувальна частина якого дійсно є відтворенням додаткових пояснень відповідача, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Згідно з підпунктом «е» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, у яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абзац другий пункту 3 Порядку № 100).

Згідно копії довідки про доходи від 24.05.2021 року № 33-32-119 (т.1 а.с.146) позивачці була нарахована заробітна плата (за два попередні місяці роботи перед звільненням): липень 2020 року (23 робочих дні) – 5 010,22 грн, серпень 2020 року (20 робочих дні) – 4 836,30 грн, всього 9 846,52 грн (з урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору).

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати, обчислений відповідно до положень Порядку № 100, становить 228,99 грн (9 846,52 грн / 43 відпрацьованих робочих дні.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац третій пункту 8 Порядку № 100).

Період вимушеного прогулу позивачки обчислюється з наступного дня після звільнення, яким є 05 жовтня 2020 року (03.10.2020 (субота) та 04.10.2020 (неділя), по день ухвалення судом рішення - 06 листопада 2023 року, і це складає 64 робочі дні 2020 року + 250 робочі дні 2021 року + 257 робочих днів 2022 року + 221 робочий день 2023 року = 792 робочих дні.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу буде складати 792 дні х 228,99 грн = 181 360,08 грн.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що, подаючи позовну заяву до суду першої інстанції та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , була звільнена від сплати судового збору за частину позовних вимог (щодо часткового скасування наказу та поновлення на роботі). Позовні вимоги задоволені. Таким чином, з Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди необхідно стягнути на користь держави 840,80 грн судового збору.

За подачу позовної вимоги, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач повинна була сплатити судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. – не сплатила. Вказана позовна вимога задоволена в повному обсязі. Таким чином, з Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди необхідно стягнути на користь Держави 840,80 грн судового збору.

За подачу апеляційної скарги щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач сплатила судовий збір у розмірі 1 610,40 грн. Вказана позовна вимога задоволена в повному обсязі. Таким чином, позивач має право на стягнення з Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди судовий збір у розмірі 1 640,80 грн.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд  

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 травня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати параграф другий наказу Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди №128 від 02 жовтня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 07 вересня 2020 року за прогули.

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільно-правових дисциплін і менеджменту освіти Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 жовтня 2020 року по 06 листопада 2023 року у сумі 181 360 грн 08 коп.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 610 грн 40 коп.

Стягнути із Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди на користь держави судовий збір у розмірі 1 681,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 06 листопада 2023 року.

Головуючий суддя                                                  О.А. Лобов

Судді:                                                                        А.І.Дорош

      В.М.Триголов