ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

02.11.2023Справа № 44/227-б-15/174-б

За заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітел"

(ідентифікаційний код 32983828)

про банкрутство

Суддя Пасько М.В.

Представники: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заявник звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство, оскільки неспроможний сплатити борг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2010 порушено провадження у справі.

Постановою Господарського суду міста Києва від 11.05.2010 визнано боржника банкрутом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2015 надано ліквідатору боржника дозвіл на продаж майна боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Шмуйло А.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2019 продовжено строк ліквідаційної процедури у справі № 44/227-б-15/174-б та повноваження ліквідатора боржника на шість місяців, тобто до 28.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Гольчановського Г.С.

Враховуючи, що станом на 06.12.2022 від ліквідатора боржника не надійшло звіту та ліквідаційного балансу на затвердження, а також закінчився строк ліквідаційної процедури у справі, розгляд справи призначено на 31.01.2023.

Ліквідатор боржника у судове засідання призначене на 31.01.2023 не з`явився та вимоги ухвали суду від 06.12.2022 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2023 відкладено розгляд справи на 28.03.2023 та зобов`язано ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

Ліквідатор боржника у судове засідання призначене на 28.03.2023 не з`явився та вимоги ухвали суду від 31.01.2023 не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 відкладено розгляд справи на 30.05.2023 та повторно зобов`язано ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

19.05.2023 від ліквідатора боржника надійшла заява про дострокове припинення його повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2023 відкладено розгляд справи на 03.08.2023 та повторно зобов`язано ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 відкладено розгляд справи на 31.08.2023 та повторно зобов`язано ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 відкладено розгляд справи на 02.11.2023 та повторно зобов`язано ліквідатора боржника надати суду на затвердження звіт та ліквідаційний баланс.

У судовому засіданні, розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

Після винесення постанови Господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року до суду не надійшло жодної заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

У відповідності до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частинами 1, 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу унормовано, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (на даний час Кодекс України з питань банкрутства), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами частин 1 і 2 статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Боржник скористався своїм правом звернутися до господарського суду із заявою про банкрутство, вказавши про неможливість сплатити заборгованість перед ПАТ КБ "Надра" (правонаступник ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП").

За змістом ч. 4 статті 34 до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються:зокрема,докази загрози неплатоспроможності; перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також щодо кожного кредитора - ім`я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), сума грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов`язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстави виникнення зобов`язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором.

Встановивши у засіданні 11.05.2010, що боржник визнає заборгованість за кредитом перед ПАТ КБ "Надра" (правонаступник ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП"), суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання боржника банкрутом.

Однак, висновків про дійсний розмір заборгованості боржника перед ПАТ КБ "Надра" (правонаступник ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП"), яку належить визнати в справі про банкрутство, включити до реєстру вимог кредиторів та задовольняти в установленому порядку, суд не робив, безпосередньо вимоги кредитора не були предметом розгляду в судовому засіданнях, їх розмір суд не встановлював і не визнавав.

Визнання судом вимог кредитора без його звернення до господарського суду є порушенням принципу належного урядування, норм Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, суд констатує, що після офіційного оприлюднення оголошення про визнання боржника банкрутом станом на дату проведення засідання до боржника не висунуто вимог.

Зазначені обставини унеможливлюють подальше провадження у справі про банкрутство боржника, оскільки Кодекс України з процедур банкрутства не передбачає можливості здійснювати процедури банкрутства стосовно особи, до якої не висунуто вимог кредиторів.

З цього приводу суд ще раз зазначає, що ПАТ КБ "Надра" (правонаступник ТОВ "ФК "ДНІПРОФІНАНСГРУП") не звернулося до господарського суду в установленому порядку за захистом свого права як кредитора у справі про банкрутство боржника, тому захист такого права в судовому порядку в даній справі відбутися не може.

Слід зазначити, що ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства містить особливі підстави для закриття провадження у справі про банкрутство.

Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо:1) боржник - юридична особа не внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;2) юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того самого боржника;4) відновлено платоспроможність боржника або погашені всі вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів;5) затверджено звіт керуючого санацією або ліквідатора в порядку, передбаченому цим Кодексом; 6) до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог; 7) справа не підлягає розгляду в господарських судах України; 8) господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства унормовано, що провадження у справі про банкрутство може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 5 і 7 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом), у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 8 і 9 частини першої цієї статті, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6 частини першої цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом.

У випадках, передбачених пунктами 4 - 6 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню (ч. 4 ст. 90 КУзПБ).

Так, відповідно до п. 6 ч. 1ст. 90 КУзПБ зазначено, що Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог.

Але, як зазначено вище, частиною 2 вказаної статті визначено стадії, на яких суд може закрити провадження у справі з підстав, передбачених п. 6 цієї статті.

Так, у випадку, передбаченому пунктом 6 частини першої даної статті, - суд може закрити провадження у справі лише після визнання боржника банкрутом.

Наразі, пунктом 8 частини 1 статті 90 КУзПБ передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство юридичної особи, якщо господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки судом встановлено, що після оприлюднення офіційного оголошення про визнання боржника банкрутом станом на дату проведення засідання до боржника не висунуто вимог, суд не має змоги належним чином надати обгрунтовану оцінку твердженням боржника щодо його неплатоспроможності.

У такій ситуації, на переконання суду, подальше провадження у справі про банкрутство є неможливим, тому його належить закрити на підставі п. 8 ч.1 ст. 90 КУзПБ.

Визначаючи підставу для закриття провадження у справі про банкрутство, суд виходить з того, що КУзПБ не встановлено вичерпних підстав для закриття провадження у справі про банкрутство до визнання боржника банкрутом в разі, якщо після оприлюднення офіційного оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство до боржника не висунуто вимог, а пунктом 8 частини 1 статті 90 КУзПБ передбачено підставу для закриття провадження у справі про банкрутство в такому випадку.

Відповідні норми КУзПБ про закриття провадження у справі про банкрутство є процесуальними і повинні застосовуватися, зокрема, у відповідності до частини 3 статті 3 ГПК України, якою передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]".

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України"). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України")

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить про те, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Підсумовуючи вищевикладене, суд за результатами розгляду справи констатує про відсутність заяв кредиторів з вимогами до боржника, недоведення боржником своєї неплатоспроможності та закриває в зв`язку з цим провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітел" (ідентифікаційний код 32983828).

За наведених обставин, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 231, 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Керуючись ст. 90 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Закрити провадження у справі № 44/227-б-15/174-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Еквітел" (ідентифікаційний код 32983828).

2.Припинити дію мораторію з 02.11.2023 року.

3.Ухвала набрала чинності з дати її прийняття та підлягає оскарженню в установленому законом порядку.

Суддя М.В. Пасько