ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" вересня 2015 р. м. Київ К/800/61167/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі, оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Козюна Анатолія Валентиновича, старшого оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_11, старшого оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_12, оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Лапика Дмитра Володимировича про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, за касаційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_12 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 8 травня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі (далі - УМВС), оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Козюна Анатолія Валентиновича, старшого оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_11, старшого оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_12, оперуповноваженого Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі Лапика Дмитра Володимировича в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо: видачі направлення на проведення перевірки законності здійснення господарської діяльності; проведення відповідачами перевірки законності здійснення господарської діяльності; складання протоколу огляду та вилучення майна, вилучення майна без рішення суду; відібрання пояснень з приводу порушення законодавства у сфері економіки; складання протоколів про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення; розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, а також просив стягнути з останніх на його користь моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що дії відповідачів не ґрунтуються на вимогах закону, вчинені з порушенням його прав, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 8 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії старших оперуповноважених Відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_11, ОСОБА_12 щодо проведення перевірки законності здійснення позивачем господарської діяльності та стягнуто з останніх моральну шкоду, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині відмови у позові, скасувати та задовольнити позов у повному обсязі, а відповідач - рішення судів в частині задоволених позовних вимог скасувати та відмовити у позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарг з таких підстав.

Задовольняючи частину позовних вимог суди виходили з того, що незаконність дій відповідачів була встановлена прокуратурою міста Севастополя в ході проведеної перевірки, а тому, в силу приписів частин 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України такі обставини не підлягали доказуванню.

Відмовляючи в решті позову, суди виходили з того, що визнання дій конкретної посадової особи - начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Севастополі ОСОБА_10, є неможливим, оскільки останній на час розгляду справи цієї посади не обіймає, при цьому дії інших відповідачів не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони вже притягнуті до дисциплінарної відповідальності, а відповідно до частини 9 статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Статут) за кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

Проте до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм процесуального права, з таких підстав.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В порушення зазначених вимог закону суди попередніх інстанцій не з'ясували усі обставини у справі, не надали належної правової оцінки наявним доказам, оцінки діям відповідачів з урахуванням критеріїв, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України з посиланням на норми чинного, у період спірних правовідносин, законодавства.

Також, суди, застосовуючи при розгляді справи приписи частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не правильно розтлумачили її зміст, при цьому, ототожнили різні за своїм значенням та правовим навантаженням поняття судового рішення і подання прокуратури, надавши преюдиційне значення останньому, і, як наслідок, дійшли неправильного висновку про відсутність обов'язку щодо доказування обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу і на те, що сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Статут, тоді як розгляд і вирішення адміністративної справи здійснюється незалежно, неупереджено і об'єктивно, відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тобто поза межами процесу притягнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України до дисциплінарної відповідальності, а судовим рішенням не можуть накладатись дисциплінарні стягнення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій фактично застосували частину 9 статті 14 Статуту як процесуальну норму, відмовивши на її підставі у задоволенні позову без з'ясування дійсних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, що є помилковим і не відповідає вимогам статей 11 і 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо висновків судів про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди, колегія судді вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Водночас, відповідно до підпункту 2 частити 3 статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір, суди не звернули увагу на положення вищевказаних правових норм, а відтак дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення цієї частини позову та стягнення з відповідачів на користь позивача моральної шкоди.

За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_12 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 8 травня 2013 року і ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.

Судді: Я.Л. Іваненко

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало