Судове рішення #488761606

                                       

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


7 листопада 2023 року м. Мукачево Справа №303/5924/23

                                                        2/303/904/23

                                               

        Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.

секретар судового засідання Станкович К.І.,


       розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» від імені якого діє Комарницька Оксана Богданівна

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

та зустрічним позовом ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА»

третя особа без самостійних вимог товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА»

про визнання недійсним п. 1.5.1 договору про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 №4952932,


ВСТАНОВИВ:

       

       27 червня 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (надалі – ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА») від імені якого діє Комарницька Оксана Богданівна звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї суми заборгованості в розмірі 49200,00 грн. (в т.ч.: 15000,00 грн. – тіло кредиту, 34200,00 грн. - проценти), інфляційних втрат у сумі 12152,40 грн., трьох відсотків річних у сумі 1989,57 грн., сплаченого судового збору у сумі 2147,20 грн. та витрат на правову допомогу у сумі 10000,00 грн.

Як на підставу для задоволення позовних вимог ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС Україна» (надалі – ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, зобов`язання позичальника зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними.

Разом з тим, 01.12.2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №01.12/2022-Ф, за умовами якого до ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» перейшло право вимоги за договором №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 щодо ОСОБА_1 .

       Нормативно-правовою підставою для можливості задоволення судом заявлених вимог за первісним позовом наведено приписи ст.ст. 514, 516, 525, 526, 530, 553, 554, 1046, 1048, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 19, 20, 27, 28, 175-177, 184, 187, 279, 280 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі ухвали суду від 07.07.2023 року було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

7 серпня 2023 року уповноваженим представником ОСОБА_1 було подано через систему «Електронний суд» зустрічний позов, (зареєтрований судом 08.08.2023 Вх. № 18569) про визнання недійсним з моменту укладення договору, положення договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», викладене в п. 1.5.1 договору щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити 1.90% за користування фінансовим кредитом.

Ухвалою суду від 8 серпня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА», об`єднавши їх в одне провадження.

За таких обставин, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

       Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовуються доводами про те, що умови п.1.5.1 та 1.7 договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, стосовно нарахування процентів у розмірі 1.90% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день протягом строку користування кредитними коштами є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності, такі договірні положення породжують дисбаланс договірних прав та обов`язків споживача, внаслідок чого на позивача ( ОСОБА_1 ) може бути покладено обов`язок щодо сплати великої суми коштів (34200,00 грн) від суми неповернутого кредиту та (або) не сплачених відсотків за рік за порушення строку сплати кредиту та (або) процентів.

       Такий розмір пені при застосуванні цих умов, за доводами представника позивача за зустрічним позовом, призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами, що узгоджується із п. 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Нормативно-правовою підставою для можливості задоволення судом заявлених вимог за зустрічним позовом наведено приписи ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 203, 215, 627 Цивільного кодексу України.

       У поданому відзиві на первісну позовну заяву (а.с. 124-132), представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 висловив свою незгоду із позовними вимогами, з посиланням на те, що позивачем (ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА») не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку є правильними.

       Крім того, умова п. 1.5.1. договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, стосовно нарахування процентів у розмірі 1,90% в день є несправедливою у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», внаслідок чого на відповідача покладено обов`язок сплати 24079,41 річних відсотків від суми неповернутого кредиту та (або) не сплачених відсотків за рік за порушення строку сплати кредиту та (або) процентів, що призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.

       На підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №21200-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17 березня 2022 року, позичальник звільняється від відповідальності визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому ОСОБА_1 вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з неї інфляційних втрат та трьох відсотків річних з 24.02.2022 року.

       Разом з тим, на думку представника ОСОБА_2 , при укладанні договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, було порушено вимоги ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема у договорі не було вказано, що ОСОБА_1 ознайомлена з інформацією, що міститься в ч. 2 та в ч. 3 ст. 9, ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування» та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

       Також відповідач не погоджується із вимогою щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., у зв`язку із її завищеним розміром та не співмірністю зі складністю роботи.

       Враховуючи наведене, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 у повному обсязі.

       У поданому відзиві на зустрічну позовну заяву (а.с. 144-151) уповноважений представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_3 висловила свою незгоду із зустрічними позовними вимогами, з посиланням на те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» було укладено електронний кредитний договір, що був підписаний шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «А884003», який власноручно був введений ОСОБА_1 у відповідності до вимог ч. 6 та ч. 8 ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Зазначене свідчить про те, що позичальник ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли всіх істотних умов та уклали його в належній формі.

       Крім того, проценти нараховано в межах погодженого строку надання кредиту та в межах автопролонгації відповідно до поденного розрахунку. Нараховані відсотки не носять штрафний характер.

       Переказ коштів, виданих за договором №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, було здійснено шляхом перерахування на банківську картку, яку ОСОБА_1 особисто вказала в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера.

Оскільки предметом судового розгляду за зустрічною позовною заявою є визнання недійсним положень договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», представник Крюкова М.В. у відзиві на зустрічну позовну заяву просила суд замінити первісного відповідача з ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та передати справу за підсудністю за місцезнаходженням відповідача.

Крім того, представник ОСОБА_3 просила суд у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а первісний позов ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити.

       Уповноваженим представником позивача за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) подано відповідь на відзив на первісну позовну заяву (а.с 168-171), в якій наведено аналогічні за змістом доводи, які вже раніше були зазначені у відзиві на зустрічну позовну заяву.        

       Уповноважений представник позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) подав відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву (а.с.180-186), до якого додав клопотання про залучення до участі за зустрічною позовною заявою співвідповідача ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА».

       Представник ОСОБА_2 звертає увагу суду також на те, що сума заборгованості у розмірі 55760,00 грн., яка зазначена ОСОБА_3 у відзиві на зустрічну позовну заяву відрізняється від суми, яка була вказана у первісній позовній заяві, належного обґрунтування стягнення цієї суми представником не наведено. Крім того, відзив на зустрічну позовну заяву містить відомості щодо особи, яка взагалі не є стороною по справі ( ОСОБА_4 ), що на думку представника ОСОБА_2 свідчить про те, що відзив на зустрічну позовну заяву підготовлений не в межах розгляду даної справи.

       На підставі ухвали суду від 05.10.2023 у задоволенні клопотання представника відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) ОСОБА_3 про заміну первісного відповідача у зустрічному позові з ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та передачу справи за підсудністю за місцезнаходженням відповідача – відмовлено.

       У задоволенні клопотання представника позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) ОСОБА_2 про залучення до участі у справі за зустрічною позовною заявою співвідповідача ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» - відмовлено, натомість залучено це товариство до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог.

У судове засідання уповноважений представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) та її представник також не з`явилися, натомість представник ОСОБА_2 подав клопотання про проведення розгляду справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 .

Від третьої особи без самостійних вимог за зустрічною позовною заявою пояснень чи заяв не надходило.

Разом з тим, слід констатувати фактичну відсутність будь – яких процесуальних обмежень щодо можливості розгляду справи по суті судом.


       Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.


1. Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Судом встановлено, що 21 жовтня 2021 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений договір №4952932 про надання споживчого кредиту (а.с. 38-48), на підставі якого товариство надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 15000,00 грн строком на 30 днів.

Положенням п. 1.5.1 зазначеного Договору було встановлено стандартну процентну ставку 1,90% в день, яка застосовується:

- у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору (30 днів), якщо не виконані умови для застосування зниженої процентної ставки;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2 Договору;

- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 Договору.

На підставі договору факторингу №01.12/22-Ф від 01.12.2022 року ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» право грошової вимоги, в тому числі і щодо ОСОБА_1 , включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошового зобов`язання та інші платежі, право на одержання яких належало ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (а.с. 59-67).

01.12.2022 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було підписано акт прийому-передачі Реєстру боржників за договором факторингу №01.12/22-Ф.

Згідно з даними з Реєстру боржників (витяг), ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передало ТОВ «ФК ФІНТРАСТ УКРАЇНА» право вимоги заборгованості до боржника ОСОБА_1 у сумі 49200,00 грн. (15 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 34200,00 грн. - заборгованість за відсотками) (а.с. 14).


2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання) , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Посилаючись на обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) вказує на те, що за позичальником рахується заборгованість в розмірі 49200,00 грн. (що складається з 15000,00 грн. – тіло кредиту, 34200,00 грн. - проценти), інфляційних втрат - 12 152,40 грн., 3 відсотки річних -1989,57 грн.

Разом з тим, передаючи на розгляд суду зустрічний позов відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) зазначив у ньому вимогу про визнання недійсним з моменту укладення, положення договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», викладене в п. 1.5.1 договору щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити 1.90% (одна ціла дев`яносто сотих відсотків) за користування фінансових кредитом.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам первісного та зустрічного позову, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які вони посилаються, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

       Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

       У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

       Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних кредитних правовідносин між учасниками справи з метою встановлення підставності позовних вимог за первісним позовом та зустрічним позовом.

Так, судом встановлено, що на виконання умов договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року, кошти кредиту були перераховані ОСОБА_1 у безготівковій формі за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що підтверджується зокрема, відповіддю ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ», яка була надана суду на виконання ухвали суду від 05.10.2023 року в частині витребування доказів.

Як вбачається з наданої відповіді від 17.10.2023 № 3391 (а.с. 231), ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» є небанківською фінансовою установою та надає фінансові платіжні послуги, зокрема переказ коштів без відкриття рахунків у національній валюті на підставі відповідної ліцензії виданої на підставі рішення Національного банку України за №21/772-рк від 29.04.2023. Товариством 21.10.2021 успішно було здійснено переказ коштів за платіжною операцією №1008062978 на картковий рахунок НОМЕР_1 з призначенням платежу «видача кредиту №952932 ОСОБА_1 » на суму 15000, 00 грн.

Таким чином, суд вважає встановленим та доведеним в межах розгляду справи факт отримання відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) коштів у сумі 15000,00 грн. в результаті укладання між нею та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» договору № 4952932 про надання споживчого кредиту.

Відповідно до положень п. 10.8 зазначеного договору, підписуючи його споживач ( ОСОБА_1 ) підтвердила, що їй у чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; б) вказана в ч. 1 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на веб сайті.

Разом з тим, звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 посилається на несправедливість п. 1.5.1 договору № 4952932 про надання споживчого кредиту, у зв`язку з чим просить визнати такий недійсним.

Відповідно до приписів частини другої  ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно з п. 5 частини третьої ст. 18 наведеного Закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про  встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя ст. 215 Цивільного кодексу України).

У контексті наведеного, слід зазначити, що у відповідності до частини четвертої ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року по справі №363/1834/17 звертає увагу на те, що «свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами. Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі N 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10))».

Згідно з умовами п. 1.7 договору № 4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору склала за стандартною ставкою 24079,41 % річних, за заниженою ставкою – 5844,50% річних

       Разом з тим, суд приходить до висновку, що  встановлення в п. 1.5.1. договору № 4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021, процентної ставки в розмірі 1.90% в день від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання протягом строку користування кредитними коштами слід вважати несправедливими у контексті приписів п. 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, тіло кредиту складає 15000,00 грн., а розмір нарахованих процентів відповідно до оспорюваного положення п. 1.5.1 договору - 34200,00 грн., що становить більше ніж п`ятдесят відсотків вартості кредиту.

Таким чином, встановлений у договорі розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є явно завищеним, а також не відповідає вимогам п. 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності, як наслідок, свідчить про непропорційність великої суми компенсації у разі невиконання позивачем зобов`язань за цим договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 27 січня 2020 року по справі №754/6091/18 вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно з частиною третьою статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, суд відхиляє доводи представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним), відносно того, що підписуючи договір позичальник погодилася на укладання договору саме такого змісту, що нівелює на її думку, усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів, оскільки принцип свободи договору не звільняє кредитодавця від обов`язку укладати правочин відповідно до вимог законодавства.

         Надана відповідачем картка обліку договору, що по своїй суті є розрахунком заборгованості, не підтверджує законність закріплення в оспорюваному договорі такого розміру процентів, що становить непропорційно велику суму компенсації за невиконання (прострочення) виконання зобов`язань позичальником.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, внаслідок неналежного виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, уповноважений представник позивача за первісним позовом просила стягнути з боржника також інфляційні втрати у розмірі 12152,40 грн.

       Як вбачається з наведеного у позовній заяві розрахунку інфляційних втрат, такі розраховано за період з березня 2022 року по травень 2023 року.

       Разом з тим, у відзиві на позовну заяву представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не погоджується стосовно стягнення з неї інфляційних витрат та трьох відсотків річних з 24.02.2022 року, посилаючись на те, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану №2120-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17 березня 2022 року було доповнено «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України відносно того, що позичальник звільняється від відповідальності встановленої ст. 625 Цивільного кодексу України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені).

       Надаючи правову оцінку вказаним доводам та запереченням, суд виходить з наступного.

       На підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України  щодо дії норм на період дії воєнного стану №2120-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17 березня 2022 року, було доповнено пунктом 6-1  розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" такого змісту:

       "6-1. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Також вказаним Законом було доповнено пунктом 18 Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України такого змісту:

«У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

       Таким чином, аналізуючи фактичні обставини справи на предмет їх відповідності наведеним положенням законодавства, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат з ОСОБА_1 , які були нараховані за період з березня 2022 року по травень 2023 року слід відмовити, оскільки такі начислення позивачем за первісним позовом (відповідачем за зустрічним позовом) проведені за період, що починається після 24.02.2022 року.

       Разом з тим, позовна вимога щодо стягнення трьох відсотків річних, яка розрахована позивачем за первісним позовом за період з 19.02.2022 по 26.06.2023 підлягає частковому задоволенню.

       В силу приписів пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України,  вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних підлягають задоволенню лише за період з 19.02.2022 по 23.02.2022 року, що становить 4 дні (тобто до 24.02.2022 року - часу впровадження у країні воєнного стану).

       Таким чином, розмір трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 суд розраховує наступним чином:

       15000,00 грн. (сума основного боргу) * 3% річних : 100% : 365 (кількість днів у році) * 4 (кількість днів прострочення)=4,93 грн.

       Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає частковому задоволенню.

       Суд також вважає підставними та такими, що підтвердженні належними доказами позовні вимоги за зустрічним позовом щодо визнання недійсним з моменту укладення договору, положення договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», викладені в п. 1.5.1 договору щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплатити 1.90% (одна ціла дев`яносто сотих відсотків) за користування фінансових кредитом, як таке, що є несправедливим у контексті приписів п. 5 частини третьої ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

По відношенню до цього, суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).


3. Відповідно до частини першої ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача за первісним позовом підлягає до стягнення на користь позивача за первісним позовом судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 508,64 грн.

Разом з тим, оскільки зустрічний позов задоволено повністю, з відповідача за зустрічним позовом на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

              До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат представником позивача за первісним позовом був наведений у позовній заяві та складався із витрат щодо сплати судового збору 2147,20 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування даних витрат суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у Рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу, представник позивача за первісним позовом ОСОБА_5 надала: довіреність на справу, ордер серії АА №1318944 від 26.06.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4206 від 26.10.2010, посвідчення адвоката від 26.10.2010, договір про надання правничої (правової) допомоги від 23.06.2023, рахунок на оплату по замовленню №442/26/06 від 26.06.2023, звіт про надання правової допомоги згідно договору від 23.06.2023 №23.06.23, платіжну інструкцію №571 від 26.06.2023 на суму 10000,00 грн. з призначенням платежу «сплата за збір, аналіз, складання та подання позовної заяви…».

Як вбачається із звіту про надання правової допомоги на підставі договору від 23.06.2023 №23.06.23, адвокат Комарницька О.Б. та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» підписали цей звіт в підтвердження того, що адвокат надала останньому наступну правову допомогу: збір та аналіз доказів і матеріалів документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором вартістю 5000,00 грн; складання позовної заяви у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором вартістю 5000,00 грн., всього у сумі 10000,00 грн.

Разом з тим, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

В контексті наведеного, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) у відзиві на позовну заяву висловив свої заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, у зв`язку з їх безпідставно завищеним розміром, не співмірністю зі складністю роботи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг. На думку представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) така вимога, не підлягає задоволенню.

Також ОСОБА_2 звертає увагу на розбіжності щодо кількості наданих послуг, які зазначались у рахунку на оплату по замовленню №442/26/06 від 26.06.2023 (три послуги) та у звіті від 23.06.2023 (дві послуги). Крім того, в поданих документах не зазначено у чому полягає складність справи у світлі заявлених витрат на суму 10000,00 грн, скільки часу витрачено адвокатом на цю справу, чим підтверджується опис та витрачений час на послуги.

Суд враховує, що у поданому суду договорі про надання правничої (правової) допомоги від 23.06.2023 не встановлено розмір/ціну послуг щодо професійної правничої допомоги, які надавалися адвокатом.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові по справі № 922/3812/19, звернув увагу на те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Приймаючи до уваги фактичні обставини по справі у контексті з вищевказаними положеннями законодавства, та запереченнями представника відповідача за зустрічним позовом, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 5000,00 грн., що відповідатиме на думку суду таким критеріям визначення та розподілу судових витрат, як їх обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.


На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 279, 281, 284 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,




УХВАЛИВ:


1. Первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» від імені якого діє Комарницька Оксана Богданівна задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» суму 15004,93 (п`ятнадцять тисяч чотири гривні 93 копійки) гривень (в т.ч.: 15000,00 грн – заборгованість за кредитом; 4,93 грн – три проценти річних) заборгованості за договором №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» суму 508,64 гривень (п`ятсот вісім гривень 64 копійки) у відшкодування судового збору та суму 5000,00 гривень (п`ять тисяч гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом – відмовити.

5.  Зустрічний позов ОСОБА_1 від імені якої діє ОСОБА_2 задоволити.

6. Визнати недійсним з моменту укладення положення п. 1.5.1 договору №4952932 про надання споживчого кредиту від 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» щодо зобов`язання ОСОБА_1 сплачувати 1.90% в день (одна ціла дев`яносто сотих відсотків) за користування фінансовим кредитом.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» в дохід держави судовий збір в сумі 1073,60 грн.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

    10. Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом): товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА», 03150, м.Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2, код ЄДРПОУ 44559822.

       Представники позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом):

- ОСОБА_5 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .

       Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

       Третя особа без самостійних вимог: товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА», 03062, м.Київ, пр. Перемоги, 90-А, код ЄДРПОУ 41078230.




Суддя                                                                 В.В. Кость







  • Номер: 22-ц/4806/1498/23
  • Опис: про стягнення заборгованості
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 303/5924/23
  • Суд: Закарпатський апеляційний суд
  • Суддя: Кость В.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено склад суду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 04.12.2023
  • Дата етапу: 04.12.2023
  • Номер: 22-ц/4806/1498/23
  • Опис: про стягнення заборгованості
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 303/5924/23
  • Суд: Закарпатський апеляційний суд
  • Суддя: Кость В.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 04.12.2023
  • Дата етапу: 02.01.2024
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація