ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2023 року                                                    м. Дніпро         Справа №  904/9411/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  Чередка А.Є. (доповідач)      

суддів: Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Примак С.А.) від  25.05.2023р. у справі № 904/9411/21

за  заявою  Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (м. Дніпро)

до боржника Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" (49038, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 119-А; ідентифікаційний код 03328184)

про визнання банкрутом, -       

                                                       ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21 у задоволенні заяви ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022), з урахуванням уточненої заяви (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022) - відмовлено.     

Ухвала мотивована тим, що ліквідатором не встановлено обставин доведення до банкрутства з огляду на відсутність доказів незаконного заволодіння третіми особами  майном та коштами боржника, прийняття рішень, спрямованих на таке зменшення активів боржника, що призвели до банкрутства боржника.      

Не погодившись з вказаною ухвалою до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі", в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022), з урахуванням уточненої заяви (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022) та стягнути з  Дніпровської міської ради на користь Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 32 917 913,06грн.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:

- висновки суду першої інстанції про недоведення ліквідатором незаконного відчуження майна банкрута на користь третіх осіб, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями засновників банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо непогашення їх кредиторських вимог, невідповідають обставинам справи, оскільки в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують прийняття Дніпровською міською радою та її виконкомом рішень, якими банкрута було позбавлено усіх основних засобів та можливості здійснювати господарську діяльність, без передачі іншим особам його кредиторської заборгованості та визначення джерел її погашення;

- судом першої інстанції не враховані обставини справи, які свідчать що Дніпровською  міською радою та її виконкомом цілеспрямовано приймалися дії з доведення Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" до банкрутства та завдання шкоди кредиторам, що є підставою для покладення на неї субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута згідно з ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства;

- судом першої інстанції не врахована практика Верховного Суду в аналогічних справах про необхідність покладення на орган місцевого самоврядування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, у випадку бездіяльності чи вчинення дій, які призвели до банкрутства комунального підприємства та неможливості здійснення розрахунку з кредиторами.  

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.06.2023р. поновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.08.2023р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.08.2023р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 26.09.2023р.

У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 26.09.2023р. по 31.10.2023р.

Представник апелянта у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник Дніпровської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу кредитора безпідставною, посилаючись при цьому на те, що підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора стало не доведення ним обставин, які є підставою для покладення субсидіарної відповідальності на власника банкрута.

Дніпровська міська рада також вказує, що рішення про передачу активів банкрута, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, прийняті не Дніпровською міською радою, а іншим органом місцевого самоврядування у відповідності до вимог чинного законодавства, що підтверджується судовими рішеннями у справах № А25/235-06, № 7/296(32/285)-06, № 39/107, № 200/4482/13-а, № А14/144-07. Крім цього, активи, що перебували у володінні банкрута не були його власністю, тому не могли бути включені до його ліквідаційної маси.

У зв`язку з цим Дніпровська міська рада вважає, що провадження у справі № 904/9411/21 відкрито за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" з пропуском строку позовної давності стосовно заявлених кредиторських вимог, а подання заяви про притягнення ради до субсидіарної відповідальності містить ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки заявником подано заяву щодо вирішення питання, яке вже вирішено судом.

Зазначає Дніпровська міська рада і про те, що згідно з ст.ст. 107, 109, 119, 133, 141, 163, 176, 619 ЦК України, ст.ст. 24, 78, 136, 219 ГК України відсутні підстави для покладення на Дніпровську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс".

31.10.2023р. Дніпровською міскою радою подані до апеляційного суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, які переважно повторюють доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу та містять незгоду з врахуванням під час розгляду даної справи постанови Верховного Суду від 10.08.2023р. у справі № 904/8850/14, у якій на думку ради відсутні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.

Також, 31.10.2023р. Дніпровська міська рада звернулася до апеляційного суду з заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням в Україні військового стану та поданням до справи додаткових пояснень, з якими необхідно ознайомитись усім учасникам справи.

Інші учасники справи також не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку представників, не подали відзивів на апеляційну скаргу, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом обов`язковою не визнавалася, а неявка представника Дніпровської міської ради, яким надані пояснення по суті справи в судовому засіданні 26.09.2023р., та представників інших учасників справи, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу по суті у відсутності представників інших учасників справи, відхиливши при цьому заяву Дніпровської міської ради про відкладення розгляду справи як безпідставну.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2022р. відкрито провадження у справі № 904/9411/21 про банкрутство Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" (49038, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 119-А; код ЄДРПОУ 03328184). Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" в сумі 29 988 893,67 грн. - основний борг (4 черга задоволення); 81 200,00 грн. - 1 черга задоволення (судовий збір та авансування витрат арбітражного керуючого). Визнано Дніпропетровську міську раду учасником провадження у справі про банкрутство Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс". Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 06.08.2022. Розпорядником майна Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" призначено арбітражного керуючого Зибіна Антона Олександровича (свідоцтво № 71 від 08.02.2013; 49041, м. Дніпро, а/с 2547).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022р. Завершено попереднє судове засідання у справі про банкрутство Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс". Зобов`язано розпорядника майна внести до реєстру вимог кредиторів Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" вимоги наступних кредиторів:

- Акціонерне товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на суму 29 988 893,67 грн. - 4 черга задоволення вимог кредиторі, 81 200,00 грн. - 1 черга задоволення (судовий збір та авансування витрат арбітражного керуючого);

- Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на суму 2 555 702,33 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів та 4 962,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2022р. у справі № 904/9411/21: припинено процедуру розпорядження майном Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс"; припинено повноваження розпорядника майна арбітражного керуючого Зибіна Антона Олександровича; визнано Міське державне комунальне експлуатаційне підприємство "Дніпроміськелектротранс" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 12.07.2023; ліквідатором Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" призначено арбітражного керуючого Зибіна Антона Олександровича (свідоцтво № 71 від 08.02.2013; 49041, м. Дніпро, а/с 2547).

01.11.2022р. до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута Дніпровської міської ради (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022).

28.11.2022 до Господарського суду Дніпропетровської області від ліквідатора надійшла уточнена заява про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022), згідно з якою ліквідатор просив суд притягти Дніпровську міську раду до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута та стягнути з Дніпровської міської ради на користь Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 32 917 913,06грн.

Вказана заява обґрунтована тим, що Дніпровська міська рада як єдиний засновник банкрута прийняла ряд рішень про передачу з балансу Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" на баланс іншого комунального підприємства – МКП «Дніпровський електротранспорт» усього майна банкрута, за допомогою якого банкрут проводив свою господарську діяльність, у зв`язку з чим банкрут став неплатоспроможним та не мав можливості відновлення платоспроможності за рахунок здійснення безпосередньо ним господарської діяльності, тобто Дніпровська міська рада довела Міське державне комунальне експлуатаційне підприємство "Дніпроміськелектротранс" до банкрутства, тому підлягає притягненню до субсидіарної відповідальності за його непогашеними зобов`язаннями.              

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21 у задоволенні заяви ліквідатора про притягнення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022), з урахуванням уточненої заяви (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022) відмовлено.     

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду  Дніпропетровської області від 25.05.2023 року про відмову у притягненні Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності, яка і є предметом апеляційного оскарження, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На час відкриття провадження у даній справі про банкрутство, звернення ліквідатора з заявою про покладення субсидіарної відповідальності на власника банкрута та постановлення місцевим господарським судом оскаржуваної ухвали, набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність  Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже, вирішуючи питання про покладання субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, суд враховує зміст та умови застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

Частиною 1 ст. 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Господарського кодексу України, у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Законом, який передбачає поряд з відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Кодекс України з процедур банкрутства, яким також визначений обов`язок ліквідатора здійснити всю повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника.

Так, обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі). Наведений висновок про застосування норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 927/1191/14.

Без розгляду питання про субсидіарну відповідальність осіб, винних у доведенні до банкрутства, суд позбавлений можливості розглянути звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс з дотриманням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. Аналогічний висновок про застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 911/1423/19.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Оскільки законодавство не пов`язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на третіх осіб із наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, то в цьому випадку особи за спеціальним приписом Кодексу притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.

У разі коли після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи - боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника, якщо такі особи не доведуть протилежного.

Можливістю подання в межах справи про банкрутство заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, наділений виключно ліквідатор банкрута, який, здійснивши на виконання своїх повноважень аналіз фінансового стану банкрута, зобов`язаний звернутися до суду з відповідним позовом.

Положення частини другої статті 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, тому саме детальний аналіз ліквідатором фінансового стану банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство дасть йому змогу ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, щодо доведення до банкрутства юридичної особи (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 24.02.2021 у справі № Б8/191-10).

Кодексом України з процедур банкрутства (статті 61, 62, 65) передбачено певну сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору під час ліквідаційної процедури, та перелік додатків, які долучаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів). Подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій під час ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

Звернення ліквідатора до господарського суду про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства є частиною принципу безсумнівної повноти дій у ліквідаційній процедурі (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 04.03.2021 у справі № 911/1814/17).

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.02.2021 у справі № 911/1423/19, суть принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі полягає в тому, що обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення та повернення в ліквідаційну (конкурсну) масу всього майна (майнові права, законні очікування) боржника. До складу майна боржника слід віднести також майнові права, які виникають у зв`язку з визнанням угод недійсними в порядку статті 42 КУзПБ. Зокрема, до законних очікувань слід віднести субсидіарну відповідальності третіх осіб, засновників, керівників боржника та інших осіб за доведення боржника до банкрутства або у разі його банкрутства з вини цих осіб (частина друга статті 61 КУзПБ).

Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16 субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.03.2021 у справі № 906/904/16 визначене частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у цьому випадку – права кредиторів на задоволення їх вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені через відсутність майна у боржника.

Об`єктивну сторону такого правопорушення становлять дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина п`ята статті 41 Закону про банкрутство (частина друга статті 61 КУзПБ) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: “банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника…”.

Однак законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність становлять об`єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають братися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника щодо його інших зобов`язань;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок про вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності щодо покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, суд має відмежовувати дії суб`єктів відповідальності, які належать до ризиків підприємницької діяльності, від винних дій таких суб`єктів, що мали наслідком настання неплатоспроможності боржника та відсутність активів на задоволення вимог кредиторів (стаття 42 ГК України).

Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Суб`єкти правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності за частиною п`ятою статті 41 Закону про банкрутство чітко визначені цією нормою. Це – засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови доведення вчинення ними винних дій (бездіяльності), що спричинили наслідки у вигляді неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15.

На особу, яка отримала вигоду з протиправної (недобросовісної) поведінки керівника чи засновників боржника, поширюються правила субсидіарної відповідальності, за якими суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (щодо масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, що не могло б утворитися у разі відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

До суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду його інтересам та кредиторів, які можуть виражатися, зокрема, у:

– прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання (“фірмами-одноденками” тощо);

– наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

– призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

– створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

– використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

– отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу) сукупного доходу, отримуваного від здійснення діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;

– використанні і розпорядженні майном боржника як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

– вчиненні інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Установлення причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства) належить до об`єктивної сторони цього правопорушення, обов`язок доведення якого покладається на ліквідатора.

Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, – дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

Статтею 61 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства, яка є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутстві боржника та уникнути відповідальності.

Якщо дії третьої особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не спричинені використанням нею своїх можливостей щодо визначення дій боржника на шкоду кредиторам боржника. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. За статтею 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.

Звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства та доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14, не становить безумовний доказ доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, у тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування.

Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства, за приписами абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18 заява про покладення субсидіарної відповідальності може бути подана ліквідатором до суду в разі, коли буде встановлена недостатність майна боржника для повного задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Якщо після визнання боржника банкрутом за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи – боржника погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника допоки такі особи не доведуть протилежного.

Керуючись ст. 61 КУзПБ ліквідатором Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" арбітражним керуючим Зибіним А.О. подано заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, кредиторські вимоги по яких залишилися незадоволеними у ліквідаційній процедурі за недостатністю активів банкрута, на його засновника – Дніпровську міську раду.

До предмету доказування в даному випадку входять обставини господарської діяльності боржника, які потягли нездатність боржника виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, виконання керівниками та засновником боржника своїх обов`язків відповідно до Статуту боржника та вимог законодавства щодо недопущення банкрутства боржника, причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) засновника, виконавчого органу підприємства та виникненням кредиторських вимог, які не можуть бути задоволені через відсутність майна боржника, їх розмір, наявність/відсутність вини згаданих осіб у банкрутстві боржника - доведення до банкрутства.

Відмовляючи у задоволенні заяви ліквідатора місцевий господарський суд виходив з того, що ліквідатором не надано належних доказів незаконного відчуження майна банкрута на користь третіх осіб, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями засновників банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо непогашення їх кредиторських вимог, а також не встановлено обставин доведення до банкрутства з огляду на відсутність доказів заволодіння будь-ким із зазначених осіб майном та коштами боржника, прийняття рішень, спрямованих на таке зменшення активів боржника, що призвели до банкрутства боржника.

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції безпідставними, помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи.  

Так, згідно з п.п. 1.1., 1.3. Статуту Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" (зі змінами та доповненнями), підприємство є власністю Дніпропетровської міської ради нарадних депутатів, є юридичною особою та діє на засадах госпрозрахунку.  

Відповідно до п. 2.1. Статуту, основною метою та завданням підприємства є надання транспортних послуг пасажирам міста.

Згідно з п. 3.2. Статуту, майно належить підприємству на праві повного господарського відання.

За п. 3.4. Статуту, джерелами формування майна підприємства, зокрема є: основні засоби, передані власником – Дніпропетровською міською радою і придбані за рахунок власних коштів; доходи одержані від виробничої діяльності, а також інших видів господарської діяльності; капітальні вкладення та дотації з бюджету.

Відповідно до п. 5.1. Статуту, джерелом фінансування виробничої діяльності та створення фондів економічного стимулювання підприємства є доходи від перевезення пасажирів та дотація з бюджету.

Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.09.2003р. № 2757 з балансу Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" на баланс Міського комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» з метою формування цілісного майнового комплексу та статутного фонду останнього передано майно згідно з інвентаризаційним описом станом на 01.07.2003р., а саме відповідно до Акту приймання-передачі 01.10.2003р. основні засоби, нематеріальні активи, сировина та матеріали, незавершене будівництво на загальну суму 98 233 428,07грн.

Вказане вище рішення виконкому прийнято на виконання п. 3.2. рішення міської ради від 30.07.2003р. № 32/11 «Про створення Міського комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт».

Також, на виконання п. 3.2. рішення міської ради від 30.07.2003р. № 32/11 «Про створення Міського комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт», рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.01.2004р. № 3 з балансу Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" на баланс Міського комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт» з метою формування цілісного майнового комплексу та статутного фонду останнього передано майно згідно з інвентаризаційним описом станом на 01.11.2003р., а саме відповідно до Акту приймання-передачі 26.01.2004р. основні засоби, сировина та матеріали на загальну суму 912 169,65грн.

Таким чином, наведеними вище рішеннями Дніпровської міської ради та її виконкому, з господарського відання Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" було вилучено та передано Міському комунальному підприємству «Дніпровський електротранспорт» усе майно банкрута, тобто банкрута було позбавлено всіх основних засобів (активів), за допомогою яких він провадив свою господарську діяльність та мав можливість здійснювати розрахунок з кредиторами, внаслідок чого банкрут також припинив свою господарську діяльність.  

Вищенаведене також підтверджується балансом банкрута станом на 22.01.2004р. та звітом про фінансові результати за 2004р., які містять відомості про відсутність на конець звітного періоду в Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" основних засобів та доходу.

Разом з цим, питання щодо правонаступництва особи, яка отримала майнові активи банкрута та фактично продовжувала здійснювати господарську діяльність з надання послуг пасажирських перевезень у м. Дніпропетровську міською радою не вирішено, а кредиторська заборгованість банкрута – Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" залишилася без майнового забезпечення.

Так, як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття вищенаведених рішень Дніпропетровською міською радою та її виконкомом,  заборгованість Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" перед ВАТ “Енергопостачальна компанія “Дніпрообленерго”, правонаступником якого є Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі", за спожиту електроенергію складала 33 417 306,35грн., що зокрема підтверджується рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2002 по справі № 5/245 та від 22.04.2003 по справі № 9/101.

Положеннями  статті 143 Конституції України  і  статті 327 ЦК України  унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною п`ятою  статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до  статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",  органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам тощо.

Особливості господарської діяльності, правовий режим майна комерційного комунального підприємства та порядок розпорядження ним врегульовані положеннями  Господарського кодексу України  (далі -  ГК України).

Частинами першою-четвертою  статті 78 ГК України  передбачено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Як встановлено апеляційним судом та не оспорюється учасниками справи, Міське державне комунальне експлуатаційне підприємство "Дніпроміськелектротранс" є комунальним підприємством, яке створено 20.01.1992р. у відповідності до рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів, майно підприємства є комунальною власністю Дніпропетровської міської ради та перебувало у банкрута на праві повного господарського відання, власником банкрута  є Дніпропетровська (Дніпровська) міська рада.

Згідно з  ч.ч. 1, 2 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається  майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність  підприємства.

Відповідно до частини десятої  статті 78 ГК України, особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Частиною сьомою  статті 77 ГК України  встановлено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Враховуючи обставини справи щодо: створення Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" для здійснення господарської діяльності з надання транспортних послуг та з метою отримання прибутку із закріпленням за ним на праві повного господарського відання майна комунальної власності;  вилучення у банкрута усього майна за рішеннями Дніпропетровської міської ради від 30.07.2003р. № 32/11,  Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.09.2003р. № 2757 та від 22.01.2004р. № 3 і передання майна від банкрута до іншої юридичної особи, не вирішивши питання про правонаступництво особи, яка отримала майнові активи банкрута; відсутності активів у банкрута, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, слід дійти до висновку, що сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності Дніпропетровської  міської ради, попри її обов`язок як власника та засновника банкрута та як органу управління майном боржника передбачити можливість настання негативних для банкрута наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені  Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» заходи щодо запобігання банкрутству Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" (ст.ст. 3, 5 Закону, ст. 4 КУзПБ), перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості банкрутом здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, що в подальшому створили  умови та підстави для визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна банкрута.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи Дніпровської міської ради щодо неможливості включення до ліквідаційної маси майна, яке перебувало у володінні банкрута, але не було його власністю та відсутності у зв`язку з цим підстав для покладення на міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, адже такою підставою, в першу чергу, є позбавлення банкрута майна, за допомогою якого він мав можливість провадити господарську діяльність та розраховуватись з кредиторами, тобто фактичне припинення його діяльності без визначення правонаступника.  

До того-ж, згідно норм як ст. 42 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так і ст. 62 КУзПБ, усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.  

З огляду на вищенаведене відхиляє колегія суддів і доводи міської ради про те, що правомірність рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.09.2003р. № 2757 та від 22.01.2004р. № 3 про передачу майна банкрута Міському комунальному підприємству «Дніпровський електротранспорт» підтверджена судовими рішеннями у справах № А25/235-06, № 7/296(32/285)-06, № 39/107, № 200/4482/13-а, № А14/144-07.

Колегія суддів наголошує, що у даному випадку, протиправність дій та бездіяльності Дніпропетровської міської ради полягає у вилученні усього майна банкрута, чим позбавлено останнього можливості відновити свою платоспроможність та розрахуватися з кредиторами, а не у самому факті розпорядження комунальною власністю шляхом створення нового комунального підприємства та передачі йому комунального майна для здійснення статутної діяльності, правмірність здійснення чого і була предметом дослідження у вищенаведених справах.

Також, апеляційний суд вважає безпідставними доводи Дніпровської міської ради про прийняття рішень щодо передачі майна банкрута від 18.09.2003р. № 2757 та від 22.01.2004р. № 3 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, а не самою радою, адже саме Дніпропетровська міська рада є засновником банкрута та у відповілдності до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування» здійснювала раніше і здійснює зараз реалізацію права власності територіальної громади міста на комунальне майно.

Крім цього, вказані вище рішення приймалися виконкомом, як виконавчим органом ради, саме на виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 30.07.2003р. № 32/11 «Про створення Міського комунального підприємства «Дніпровський електротранспорт».

Щодо доводів Дніпровської міської ради про відкриття провадження у справі № 904/9411/21 за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" з пропуском строку позовної давності стосовно заявлених кредиторських вимог та подання заяви про притягнення ради до субсидіарної відповідальності зі зловживанням процесуальними правами, оскільки заявником подано заяву щодо вирішення питання, яке вже вирішено судом, то вони є необгрунтованими, враховуючи що звернення з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є правом кредитора, грошові вимоги ініціюючого кредитора до банкрута підтверджені судовими рішеннями, які невдалося виконати саме через відсутність в банкрута будь-якого майна, та визнання судом першої інстанції вимог Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" ухвалою від 17.02.2022р. про відкриття провадження у справі № 904/9411/21, яка ніким не оскаржувалася та набула законної сили.

З матеріалів справи також вбачається, що розпорядник майна Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" у липні 2022р. подав для долучення до матеріалів справи аналіз фінансово-господарської діяльності боржника,  згідно з яким вбачається, що фінансовий стан підприємства характеризується ознаками стійкої фінансової неплатоспроможності та неможливістю відновлення платоспроможності боржника за рахунок здійснення безпосередньо ним господарської діяльності, виявлено ознаки приховування банкрутства шляхом подання недостовірних відомостей про свої зобов`язання в фінансовій звітності.

Слід також зазначити, що у випадку звільнення Дніпровської міської ради від субсидірної відповідальності за зобов`язаннями банкрута мало б місце порушення прав кредиторів та положень  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  у розрізі легітимних прав кредиторів у справі про банкрутство на повне або часткове погашення їх грошових вимог.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до висновків якого, зокрема, щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства: пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Єршова проти Російської Федерації", враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

Таким чином, матеріали та обставини у справі № 904/9411/21 вказують на винну, протиправну поведінку засновника Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс", до якого заявлено вимогу, яка виражається у діях та бездіяльності, категорії прояву та форми вираження якої наведено вище по тексту постанови, що розкриває об`єктивну сторону правопорушення.

Апеляційний суд наголошує, що суб`єктивна сторона правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності для засновника – Дніпровської міської ради характеризується навмисним вчиненням дій (прийняттям рішень з виводу активів банкрута), що призвело до припинення його господароської діяльності та неплатоспроможності (банкрутства), без створення умов для погашення банкрутом кредиторської заборгованості.

Особою, до якої заявлено вимогу, не доведено протилежного, її вина у вчиненому правопорушенні у вигляді доведення до банкрутства належними доказами не спростована, а виходячи з принципу правової презумпції субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, закріпленого у статті 61 КУзПБ та статті 41 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), вважається встановленою.

Отже, аналізуючи встановлені обставини справи, виходячи з презумпції безсумнівної повноти дій ліквідатора, у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати, що ліквідатором Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" Зибіним А.О. не було вчинено всіх можливих, розумних та адекватних дій у ліквідаційній процедурі щодо повного встановлення активів банкрута та формування ліквідаційної маси для погашення усіх кредиторських вимог. При цьому, встановивши неможливість такого погашення, ліквідатором розглянута можливість подання в межах справи про банкрутство заяви до особи, яка відповідно до законодавства несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями банкрута у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

Розмір субсидіарної відповідальності визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою (абз. 1 ч. 2 ст. 61 КУзПБ).

Ліквідатором розмір субсидіарної відповідальності засновника Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" у зв`язку із доведенням до банкрутства визначено у загальній сумі 32 917 913,06грн., яка визначена як різиця між сумою визнаних вимог кредиторів – 32 917 913,06грн. та наявних у боржника активів, які у банкрута відсутні.  

Виходячи з встановлених апеляційним судом обставин справи слід дійти до висновку, що неможливість задоволення вищенаведених вимог кредиторів у загальній сумі 32 917 913,06грн. виникла внаслідок винних дій засновника Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" з доведення останнього до банкрутства, що складає собою об`єкт правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.  

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що вивчення та оцінка наданих та зібраних матеріалів справи у їх сукупності та співставленні надають можливість встановити наявність всіх елементів правопорушення, за яких настає субсидіарна відповідальність згідно з ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а відтак і наявність підстав для задоволення заяви ліквідатора Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" Зибіна А.О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута на його засновника - Дніпровську міську раду.

Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим господарським судом з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в силу ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги кредитора, скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового рішення про задоволення заяви ліквідатора Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" про застосування субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022), з урахуванням уточненої заяви (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022).

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 231, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

                                                     ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21 – задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023р. у справі № 904/9411/21 – скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Заяву ліквідатора про притягнення Дніпровської міської ради до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута (вх. суду № 37050/22 від 01.11.2022), з урахуванням уточненої заяви (вх. суду № 41160/22 від 28.11.2022), – задовольнити.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 32 917 913,06грн.

Видачу наказу, на виконання даної постанови, згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 06.11.2023 року.

Головуючий суддя                                                                                   А.Є. Чередко  

Суддя                                                                                                          Т.А. Верхогляд

Суддя                                                                                                          Л.А. Коваль