Справа № 185/1656/23

Провадження № 2/185/1309/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року                                                м.Павлоград        

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

за участю секретаря судового засідання Іжболдіної І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду,

встановив:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі по тексту - Відповідач - 1) та Державної казначейської служби України (далі по тексту - Відповідач - 2), в якому просить стягнути з Державного бюджету України в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди на користь ОСОБА_1 3 075 300 гривень та 10 000 гривень витрати на правничу допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що позивач з 01.12.1993 року працював на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області у званні майор міліції.

17 лютого 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/01 за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 365 КК України та 21 лютого 2009 року відносно позивача обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

12 травня 2009 року відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/02 за ознаками злочинів передбачених ч.2 ст.368 КК України, а також 12 травня 2009 року відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/03 за ознаками злочинів передбачених ч.3 ст.364 КК України, ч.2 ст.368 КК України. 12 травня 2009 року вищевказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження під № 35099015.

25 червня 2009 року постановою старшого слідчого прокуратури м .Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. позивач був притягнутий в якості обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст.368 КК України, ч.3 ст.364 КК України.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року позивач був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.368, ч. 2 ст.364 КК України йому було призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк три роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; на підставі ст.54 КК України позивач був позбавлений спеціального звання «майор міліції»; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

16 листопада 2010 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року залишено без змін. Міра запобіжного заходу залишилася підписка про не виїзд.

29.12.2010 року Постановою Павлоградського міськрайонного суду усунена описка у вироку від 12.08.2009 року «Рахувати правильно засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України.».

Позивач звернувся з письмовою заявою до прокуратури м. Дніпро, про зупинення виконання вироку. 06.02.2011 року прокуратура м. Павлограда Дніпропетровської області відмовила в винесенні розпорядження про зупинення виконання вироку.

Постановами державного виконавця ВДВС Павлоградського міськрайонного управляння юстиції від 10.12.2010 року та 13.12.2010 року відкрито виконавчі провадження: ВР 23319561, ВП №23319784, ВП № 23319679 на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року.

09 січня 2011 року позивач з`явився в Павлоградський МВ УМВС України в Дніпропетровській області та був затриманий в порядку ст.106 КПК України (1960р.) на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року.

Ухвалою колегії Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2010 року були скасовані.

Справу направлено на новий судовий розгляд.

Позивач з 19 травня 2011 року по 13 липня 2011 року, без жодного запобіжного заходу, без будь яких підстав, та документів, обмежуючих право на волю, утримувався в містах позбавлення волі посиленого режиму в Менській виправній колоній в Чернігівській області (№91). Таким чином, позивач зазначає, що він перебував в місцях позбавлення волі з 09.01.2011 по 13.07.2011 року.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.09.2014 року позивача за пред`явленим обвинуваченням було виправдано.

24.12.2014 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок від 19.09.2014 було скасовано.

25 квітня 2017 року вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позивач був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст. 368, ч. 1 ст. 364 КК України і було призначено покарання: за ч.3 ст.368 КК України у вигляді шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за ч.1 ст.364 КК України три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк два роки, зі штрафом 4250,00 грн. в дохід держави; відповідно до п.3.ч.1 ст.49 КК України позивач був звільнений від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності; на підставі ст.54 КК України позивач був позбавлений спеціального звання «майор міліції»; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

12 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду позивач був виправданий, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року - скасовано, справу закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діях позивача складів вказаних злочинів.

25.02.2020 року позивачем була подана касаційна скарга до Верховного Суду України та Верховний Суд України 1 червня 2020 року розглянув касаційну скаргу і відмовив у витребуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.

18.11.2020 рішенням Верховного Суду ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2020 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Позивач стверджує, що незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 17.02.2009 року до 18.11.2020 року, а саме 141 місяць, а під вартою 6 місяців 4 дні.

Крім зазначеного вище позивач зазначає, що силовими органами було організовано проти нього провокацію в результаті якої навмисно було завдано тілесні ушкодження. Так, 11.02.2016 року під час прямування в потязі невідома особа навмисно використовуючи складний ніж як кастет, спричинила позивачу тілесні ушкодження у вигляді перелому шелепи в двох місцях.

Також через ізоляцію від суспільства, в період перебування позивача під вартою, були погіршені відносини із сім`єю, що в подальшому призвело до розірвання шлюбу.

Також в газеті "Популярні відомості" від 05.11.2014 року було опубліковано не правдиву щодо позивача інформацію, щодо скоєння тяжких злочинів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він зазнав страху переслідування, ймовірної кари та душевних страждань у зв`язку з усіма вищевказаними обставинами.

У зв`язку із викладеним позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом.

Відповідач-1 подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позову. Вважає, що на даний час в Україні відсутні нормативно сформульовані критерії та загальний метод оцінки розміру компенсації моральної шкоди. У зв`язку з цим законодавцем встановлено нижню межу такого розміру - не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Також відповідач - 1 вказав, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Також відповідач - 1 наголосив, що позивач просить 3 075 300 грн моральної шкоди, проте ця сума набагато перевищує мінімальну межу компенсації, якщо враховувати що позивач знаходився під кримінальним переслідуванням повних 120 місяців, як вказує відповідач, помножити на мінімальну заробітну плату, тобто 6700 грн, то розмір буде становити 804 000 грн. Крім цього, відповідач - 1 вважає, що розмір судових витрат, який вказав позивач як вимогу - завищений. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач-2 не надавав до суду жодних заперечень, клопотань та заяв.

Ухвалою суду від 08 лютого 2023 року провадження у справі відкрито та постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання з`явились позивач, представник позивача та представник відповідача - 1. Представник відповідача - 2 та третя особа не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Позивач та його представник підтримали позовні вимоги та надали пояснення, які відповідають змісту позовної заяви.

Представник відповідача – 1 заперечував проти задоволення позову з підстав зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17 лютого 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/01 за ознаками злочину передбаченого ч.2 ст. 365 КК України. 21 лютого 2009 року відносно позивача старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

12 травня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/02 за ознаками злочинів передбачених ч.2 ст.368 КК України, а також 12 травня 2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. відносно позивача порушено кримінальну справу №35099015/03 за ознаками злочинів передбачених ч.3 ст.364 КК України, ч.2 ст.368 КК України. 12 травня 2009 року вищевказані кримінальні справи об`єднані в одне провадження під № 35099015.

25 червня 2009 року постановою старшого слідчого прокуратури м .Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. позивач був притягнутий в якості обвинуваченого до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст.368 КК України, ч.3 ст.364 КК України.

13.07.2009 року старшим слідчим прокуратури м. Павлограда Дніпропетровської області Дацко С.В. відносно позивача складено обвинувальний висновок по кримінальній справі №35099015.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року позивач був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.365, ч.2 ст.368, ч. 2 ст.364 КК України йому було призначено остаточне покарання у вигляді шести років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк три роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; на підставі ст.54 КК України позивач був позбавлений спеціального звання «майор міліції»; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

16 листопада 2010 року Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року залишити без змін. Міра запобіжного заходу залишилася підписка про не виїзд.

29.12.2010 року Постановою Павлоградського міськрайонного суду усунена описка у вироку від 12.08.2009 року «Рахувати правильно засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст.364 КК України.».

Постановами державного виконавця ВДВС Павлоградського міськрайонного управління юстиції від 10.12.2010 року та 13.12.2010 року відкрито виконавчі провадження: ВР 23319561, ВП №23319784, ВП № 23319679 на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року.

09 січня 2011 року позивач був затриманий в порядку ст.106 КПК України (1960р.) на підставі вироку Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.08.2010 року.

Ухвалою колегії Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 травня 2011 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2010 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 листопада 2010 року та постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.12.2010 року щодо позивача були скасовані.

Відповідно довідки про звільнення ОСОБА_1 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 09.01.2011 року по 13.07.2011 року.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.09.2014 року позивача за пред`явленим обвинуваченням було виправдано.

24.12.2014 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок від 19.09.2014 було скасовано.

25 квітня 2017 року Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області позивач був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст. 368, ч. 1 ст. 364 КК України і було призначено покарання: за ч.3 ст.368 КК України у вигляді шість років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного майна в дохід держави; за ч.1 ст.364 КК України три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах внутрішніх справ і державної влади на строк два роки, зі штрафом 4250,00 грн. в дохід держави; відповідно до п.3.ч.1 ст.49 КК України позивач був звільнений від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності; на підставі ст.54 КК України позивач був позбавлений спеціального звання «майор міліції»; залишено міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

12 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду позивач був виправданий, вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року - скасований, справу закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року - за відсутністю в діях позивача складу злочину.

Позивачем була подана касаційна скарга до Верховного Суду України, проте постановою Верховного суду від 01 червня 2020 року відмовлено у витребуванні кримінальної справи для перевірки її в касаційному порядку.

18.11.2020 рішенням Верховного Суду ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2020 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

За змістом положень ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі по тексту – Закон 266/94) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно п.2 ч.1 ст. 2 Закону 266/94 Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Стаття 3 Закону 266/94 передбачає, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Статтею 4 Закону 266/94 передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету; Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно ст. 13 Закону 266/94 Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Розмір мінімального розміру заробітної плати встановлюється відповідним Законом України «Про державний бюджет України».

Суд вважає, що позивачем за допомогою належних і допустимих доказів було доведено завдання йому моральної шкоди перебуванням під слідством і судом тривалий час.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд виходить з того, що відшкодування моральної шкоди не повинно приводити до безпідставного збагачення позивача.

Законодавчо встановлено мінімальний розмір моральної шкоди.

Норма частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Сам факт наявності ухвали Дніпровського апеляційного Суду про скасування обвинувального вироку є підставою для відшкодування шкоди згідно Закону 266/94, а тому доводи відповідача-1 про відсутність підстав для задоволення позову є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачами не доведено суду відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди. Відповідачі не були позбавлені можливості заявити відповідні клопотання щодо проведення судових експертиз для визначення розміру завданої моральної шкоди (за згоди позивача), або надати докази, які б заперечували завдання позивачу моральної шкоди.

Позивач визначаючи строк за який підлягає відшкодуванню моральна шкода зазначає з 17.02.2009 року по 18.11.2020 року. Проте, суд не може погодитись з таким визначенням строку та вважає, що його слід рахувати з 17.02.2009 року, тобто з моменту порушення відносно позивача кримінальної справи та по 12.02.2020 року, тобто до дати набрання законної сили ухвалою Дніпровського апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінальної справи, що складає майже 11 років, тобто майже 132 місяця. Також суд вважає, що позивач зазнав значно більше страждань під час його перебування під вартою з 09.01.2011 року по 13.07.2011 року

Враховуючи тривалість знаходження позивача під слідством і судом, підстави закриття справи (за відсутністю в діянні складу злочину), враховуючи особисті характеристики позивача, та те, що встановлення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не перешкоджає суду збільшити такий розмір, суд вважає, що слід застосувати підсилюючий коефіцієнт 1,5, а за час перебування позивача під вартою – 3.

При визначенні розміру моральної шкоди суд також приймає й той факт, що позивача було позбавлено спеціального звання «майор міліції».

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу 18 вересня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано.

Позивачем надано виписку з медичної карти стоматологічного хворого, де зазначено про перелом нижньої челюсті, що згідно з висновком експерта є ушкодженнями середньої тяжкості. З цим фактом позивач неодноразово звертався до поліції, прокуратури, Державного бюро розслідувань та офісу генерального прокурора.

Позивач надав копію трудової книжки, з якої вбачається, що 03.03.2009 року ОСОБА_1 був звільнений з органів внутрішніх справ, згідно наказу ГУМВС №29 о/с.

Позивачем не доведено суду причинно-наслідковий зв`язок між розірванням ним шлюбу та знаходженням під слідством і судом, тому суд не приймає це до уваги під час визначення розміру моральної шкоди.

Посилання позивача на те, що відносно нього були скоєні кримінальні правопорушення щодо викрадення телефону та завдання йому тілесних ушкоджень також не приймаються судом, оскільки ним не доведено причинно-наслідкового зв`язку між цими подіями та його перебуванням під слідством і судом.

Також суд критично ставиться до посилання позивача на розповсюдження інформації в ЗМІ щодо його знаходження під слідством і судом, оскільки з наданої ним газетної статті неможливо встановити його особу (стаття знеособлена, не містить посилання на особу позивача), а інших належних і допустимих доказів позивачем не надано.

Також, посилання позивача на те, що він був звільнений та не отримував зарплатню - необґрунтовані виходячи з того, що в судовому засіданні позивачем було зазначено, що він звільнився за заявою про звільнення за власним бажанням, а не в результаті його звільнення за наслідками притягнення його до кримінальної відповідальності.

За таких обставин, з урахуванням вимог розумності і справедливості, сума, яка підлягатиме стягненню на користь позивача в якості моральної шкоди, буде дорівнювати 126 місяців * 6700,00 грн (розмір однієї МЗП) * 1,5 (підсилюючий коефіцієнт) + 6 місяців (перебування під вартою) * 6700,00 грн (розмір однієї МЗП)*3,0 (підсилюючий коефіцієнт).

Отже, суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення вказаного позову, а саме у розмірі 1 386 900,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання позивача на інші доводи без доведення причинно-наслідкового зв`язку між подіями та знаходженням ним під слідством і судом не впливають на рішення суду.

Щодо визначення розміру судових витрат, що підлягають стягненню на користь позивача суд вказує таке.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу з підстав зазначених відповідачем.

Отже, оскільки суд задовольняє позов частково в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 386 900,00 грн, то з держави Україна на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4509,80 грн (1 386 900,00 грн (задоволена судом сума до стягнення) * 10 000,00 грн (заявлені до стягнення судові витрати) : 3 075 300 грн (сума усіх позовних вимог) = 4509,80 грн).

Керуючись ст.2,12,13,81,89,141,259,265 ЦПК України, суд:

ухвалив:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа: ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1 386 900,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4 509,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 листопада 2023 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - 1: Дніпропетровська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02909938, місцезнаходження: проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро.

Відповідач - 2: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ: 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ.

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

        Суддя                                                         М. М. Перекопський