Справа № 761/47007/19

Провадження № 1-кп/761/826/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 120 191 001 000 068 88 від 19.07.2019, у якому

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Сватове Луганської області, громадянка України, українка, з середньою освітою, яка офіційно не працевлаштована, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, 11 лютого 2021 рокузареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, не судима,

обвинувачується за ч. 1 ст. 115 КК України

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Ухвалою суду від 02.11.2020 продовжений строк дії застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 31.12.2020, однак у зв`язку з тим, що завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось за можливе судом відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 , зазначивши, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що остання може переховуватись від суду, вчинити незаконний вплив на потерпілу та свідків.

Потерпіла підтримала думку прокурора.

Обвинувачена не заперечувала проти продовження строку тримання під вартою.

Захисник покладалася на розсуд суду.

Суд, заслухавши думки учасників, дослідивши наявні у суду матеріали, дійшов висновку про таке.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом.

Метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року №10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.

У силу ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого двомісячного строку дії цього запобіжного заходу. За наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Під час досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК у разі вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Однак, враховуючи, що відповідно до Глави 28 КПК судовий розгляд кримінального провадження здійснюється з метою встановлення, чи доведена поза розумним сумнівом вина особи у зазначених прокурором в обвинувальному акті злочинних діях, оцінка обґрунтованості підозри на цій стадії провадження виключається.

Тобто, вирішуючи питання доцільності подальшого утримання особи під вартою, суд має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Беручи до уваги практику Європейського Суду, суд, вирішуючи питання розумності продовження строку подальшого утримання обвинувачених в умовах несвободи, а також для цілей з позиції Європейського Суду з прав людини та виконання положень Конвенції для того, щоб позбавлення волі не вважалось свавільним, окрім додержання національного законодавства при застосуванні та продовженні такого заходу забезпечення, повинен враховувати особливості конкретної справи, у якій необхідне тривале утримання особи під вартою, оскільки у деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дає змогу гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості, характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.

Крім того, у силу ст. 178 КПК суд враховує вагомість доказів вчинення обвинуваченим інкримінованого правопорушення, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого діяння, міцність соціальних зв`язків останнього в місці постійного проживання., у тому числі родини і утриманців.

Суд звертає увагу, що у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції тримання під вартою має задовольнити вимогу пропорційності, з огляду також на рішення Європейського суду у справі «Ладент проти Польщі».

Вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки обвинуваченої, суд має керуватись наявністю підстав, які свідчать про необхідність подальшого ізолювання ОСОБА_8 з метою забезпечення дієвості кримінального провадження.

Отже, суд бере до уваги тяжкість інкримінованого обвинуваченій злочину, який відповідно до ст. 12 КК віднесений до особливо тяжких злочинів та передбачає покарання до 15 років позбавлення волі.

Крім того, суд враховує характер та наслідки інкримінованого злочину, що спричинив загибель людини, а також особу обвинуваченої, яка не має постійного місця проживання, сталих соціальних та родинних зв`язків.

Викладене у своїй сукупності, на переконання суду, свідчить про актуальність встановлених раніше ризиків переховування обвинуваченої від суду, а також вчинення нею незаконного тиску на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни останніми наданих раніше показань.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо обвинуваченої ОСОБА_8 строку дії застосованого до неї запобіжного заходу.

При цьому відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, що спричинив загибель людини.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Продовжити строк тримання обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою по 11 квітня 2021 року включно.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3