Справа № 761/47007/19

Провадження № 1-кп/761/602/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі - головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120 191 001 000 068 88 від 19.07.2019, у якому

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Сватове Луганської області, громадянка України, українка, з середньою освітою, яка офіційно не працевлаштована, у зареєстрованому шлюбі не перебуває, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, не судима,

обвинувачується за ч. 1 ст. 115 КК України,

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Строк застосованого до обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою спливає 14.05.2023, однак завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим у зв`язку з складністю кримінального провадження.

У зв`язку з цим прокурор просив продовжити строк тримання обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою, оскільки ризики неналежної поведінки останньої, зокрема, переховування від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілу та свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення не зменшилися та продовжують існувати у цьому кримінальному провадженні.

Обвинувачена ОСОБА_8 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора, просила змінити запобіжний захід на більш м`який - домашній арешт.

Захисник ОСОБА_7 також просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора, наполягаючи на необґрунтованості зазначених державним обвинувачем ризиків та безпідставності тривалого утримання її підзахисної під вартою, тому захисник наполягала на застосуванні до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу.

Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.

У силу ч. 3 ст. 331 КПК суд за наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На стадії судового розгляду кримінального провадження відповідно до положень Глави 28 КПК встановленню підлягає, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом, отже оцінка обґрунтованості підозри, яка відповідно до положень Глави 18 КПК є складовою порядку вирішення питання щодо продовження строку дії застосованого запобіжного заходу, на цій стадії судового провадження виключається.

Таким чином, суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

З наведено витікає, що суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) - є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Статтею 9 КПК визначено, що під час кримінального провадження суд зобов`язаний керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв`язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.

У рішенні «Сергій Волосюк проти України» ЄСПЛ визначив, що тривалість попереднього ув`язнення особи у відповідній справі не має перевищувати розумного строку, для визначення якого необхідно дослідити факти на користь та проти існування реального суспільного інтересу, який за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи особи.

Також, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов`язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.

З наведеного витікає, що для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Ріш. Конституційного суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009), тобто має зіставити аргументи «за» та «проти» звільнення такої особи.

Отже, вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки ОСОБА_8 , суд має керуватись наявністю підстав, які свідчать про необхідність подальшого ізолювання цієї особи від суспільства з метою забезпечення інтересів невизначеного кола громадян.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Як зазначено у Рішенні ЄСПЛ «Александр Макаров проти Росії» національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими у судовому засіданні доказами.

У своєму рішенні у справі «Мерчеп проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що в деяких випадках стосовно особливо тяжких злочинів великого значення набувають характер і тяжкість висунутих обвинувачень, які свідчать проти звільнення особи та на користь тримання його під вартою.

Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинувачених запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням їх під вартою, має дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченим дій.

Відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , вступила у словесний конфлікт зі своїм знайомим ОСОБА_9 , під час якого у ОСОБА_8 сформувались особисті неприязні відносини та виник злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 .

У подальшому ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на протиправне заподіяння смерті з мотиву особистих неприязних стосунків, взяла предмет, що має колюче-ріжучі властивості, а саме - кухонний ніж, наблизилась до ОСОБА_9 та нанесла останньому зазначеним предметом не менше одного удару в область передньої поверхні лівої грудної частини тулуба останнього, тобто в ділянку, де знаходяться життєво важливі органи людини.

Внаслідок вищеописаних дій ОСОБА_9 спричинена горизонтальна колото-різана рана на передній поверхні грудної частини тулуба зліва, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_9 .

Отже, характер інкримінованих обвинуваченій дій, що полягали у свідомому, умисному заподіянні іншій особі смерті, свідчить про небезпідставність висновку про наявність високої ймовірності вчинення обвинуваченою позапроцесуальних дій з метою переховування від суду.

Викладене, на переконання суду, свідчить про актуальність ризику переховування обвинуваченої від суду, з метою уникнення покарання.

Також, приймаючи до уваги, що обвинувачена не має офіційного та стабільного джерела доходу, суспільно корисною працею не займалась, не виключено, що остання може вчинити інше кримінальне правопорушення.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч. 1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання доцільним продовження строку тримання обвинуваченої під вартою.

При цьому відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 , призвів до загибелі людини.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 181, 194, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.

Продовжити строк тримання обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою по 29 травня 2023 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду упродовж п`яти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3