ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6709/23 Справа № 212/3016/22 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року                                                                м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Тимченко О.О.,

суддів: Зубакової В.П.,Остапенко В.О.

за участю секретаря судового засідання – Примак Н.М.

учасники справи:

позивач - Криворізька північна окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах Криворізької міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/3016/22 за позовом керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого дії ОСОБА_2 ,

на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року, повний текст судового рішення виготовлено 26 травня 2023 року, ухваленого суддею Колочко О.В. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, -

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАЯВИ

У червні 2022 року керівник Криворізької північної окружної прокуратури звернувся до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 13 вересня 2021 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Нянчуром С.М. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю площею 16 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Покровської районної в місті ради про присвоєння об`єкту поштової адреси № 532 від 20.12.2017, технічного паспорту б/н, виданого 30.01.2021 ТОВ «БТІ та експертизи». При цьому, вказане рішення виконавчим комітетом не приймалось, відомості щодо надання у користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель комунальної власності, відсутні, реєстрацію дозвільних документів ОСОБА_1 у зв`язку із будівництвом зазначеного об`єкта нерухомого майна площею 16 кв.м. не виявлено. Вказаний об`єкт, зареєстрований за ОСОБА_1 як нерухоме майно, збудований за відсутності будь-яких дозвільних документів, для будівництва якого земельна ділянка не виділялася, є самочинно збудованим майном, реєстрація якого не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку і єдиним способом захисту порушених прав власника земельної ділянки територіальної громади міста Кривого Рогу передбачено саме знесення самочинно збудованого майна. Державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 прийнята за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню з одночасним припиненням речових прав відповідача на вказане майно.

Просив суд усунути перешкоди у здійсненні Криворізькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності шляхом звільнення ОСОБА_1 самовільно зайнятої земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю (магазини) загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Нянчура С.М. з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року позовні вимоги керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації прав задоволені: зобов`язано ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд; скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2456638312060); Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір в сумі 4 962 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки, однак, рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради за № 532 від 20.12.2017, яке було підставою для проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , зазначеним органом самоврядування не приймалося. Нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , які у акті обстеження відповідним органом зазначені як тимчасові приміщення, зареєстровані як об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Передумовою для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, у тому числі тих, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна та речових прав на земельну ділянку. Доказів щодо надання у користування та реєстрації дозвільних документів ОСОБА_1 у зв`язку із будівництвом об`єкта нерухомого майна нежитлової будівлі площею 16 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суду не надано. Дозвільні документи у сфері містобудування у зв`язку із спорудженням об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 в Реєстрі будівельної діяльності відсутні. Адреса АДРЕСА_1 жодному об`єкту на території Покровського району м. Кривого Рогу не надавалась, відповідні розпорядчі документи про присвоєння або зміну вказаної адреси відсутні. Паспорти прив`язки тимчасових споруд не оформлювались, містобудівні умови та обмеження для проектування та будівництва не надавались. В матеріалах справи відсутні дозвільні документи на будівництво та введення в експлуатацію зазначеного об`єкта нерухомого майна. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у користування відповідачу ОСОБА_1 не надавалась. Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за відповідачем на вказану земельну ділянку відсутні. Також, відсутні будь-які документи на підтвердження надання Криворізькою міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, будь-які угоди щодо такого використання не укладалися. Законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 відсутні. Згідно зі статтею 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , вказує, що рішення суду є не в повній мірі законним, об`єктивним та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені вимог позивача відмовити.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд зобов`язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, однак не задовольнив вимогу про усунення перешкоди у здійсненні Криворізькою міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної форми власності шляхом звільнення. Разом з цим, судом в рішенні, як і до цього прокурором в позові, не конкретизовано загальну площу земельної ділянки, яка підлягає звільненню, її межі. Крім того, судом не встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 , її межі та площу.

Вказує, що порядок знесення об`єктів самочинного будівництва, визначений статтею 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не може бути застосований до спірних відносин з огляду на те, що вказаний об`єкт є тимчасовою спорудою, яка виготовлена без фундаменту та створена з полегшених матеріалів, встановлюється на певний час та підлягає демонтажу за наявності підстав, визначених пунктом 2.30 Порядку № 244, а не знесенню як капітальне будівництво. Разом з тим, жодного доказу, що саме ОСОБА_1 встановив малі архітектурні форми, чи є власником цих споруд, позивачами не надано. Тому суду першої інстанції слід було закрити провадження у справі в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, оскільки відсутній предмет спору. Зазначає про неналежний спосіб захисту порушених прав та інтересів позивачем.

Не відповідає фактичним обставин справи висновок суду про відсутність рішення про присвоєння поштової адреси за № 532 від 20 грудня 2017 року у виконкомі, адже відповідачем додано належно засвідчену копію даного рішення, а в допиті підписантів рішення (свідків) суд безпідставно відмовив. Тимчасові приміщення (кіоски) не можуть бути зареєстровані як об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відсутні будь-які документи на підтвердження зайняття земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 . Припущення суду про державну реєстрацію трьох тимчасових споруд, спростовуються матеріалами справи та документами державного реєстратора.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Відзив мотивований тим, що не відображення в резолютивній частині рішення обставин, встановлених в судовому засіданні та викладених в мотивувальній частині рішення, не може не вважатися не підтвердженою обставиною, або не визначеною обставиною, а також обставиною, яка припускає кілька варіантів тлумачення. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Акт обстеження земельної ділянки є належним, достовірним та достатнім доказом по справі. При здійсненні державної реєстрації права власності на спірний об`єкт ОСОБА_1 державний реєстратор не вказав документ, який є підставою для реєстрації. Тимчасова споруда до будівель не належить, бо не є нерухомістю, визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація, міститься у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000. Спірний об`єкт (як нерухомого майна), на який зареєстровано право власності за відповідачем, не існує фізично, як і не існує офіційно присвоєної адреси. Зібраними у справі доказами підтверджується, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно протиправно було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 нежитлова будівля, яка за своїми характеристиками не є об`єктом нерухомого майна. Належним способом захисту порушених прав та інтересів у даній категорії справ є скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації.

Криворізька міська рада надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що судом першої інстанції при ухвалені рішення в повній мірі дотримано норми матеріального та процесуального права, встановлено обставини справи та досліджено докази, у зв`язку з чим, підстави для його скасування відсутні, а зміст і вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими. Передумовою для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна є отримання дозвільних документів у сфері містобудівної діяльності, які в матеріалах справи відсутні. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у користування відповідачу не надавалась. Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за відповідачем на вказану земельну ділянку відсутні.

Представник Криворізька північна окружна прокуратура Дніпропетровської області в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

ОСОБА_1 в судове засіданні не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено, що 13 вересня 2021 року державним реєстратором – приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М. на підставі рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривий Ріг ради Дніпропетровської області від 20.12.2017 № 532 «Про присвоєння об`єкту поштової адреси»» зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060) (том 1 а.с. 26-27, 47).

Згідно копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 60392476 від 16 вересня 2021 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Нянчур С.М., Криворізький районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на будівлю, що розташована АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 за заявою від 13.09.2021 за реєстраційним номером 47826022, яку подав ОСОБА_1 , та поданими документами для її проведення (том 1 а.с. 47).

Відповідно до копії листа виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради від 12.01.2022 рішення про присвоєння поштової адреси за № 532 від 20.12.2017 у виконкомі відсутнє. Заява та документи на присвоєння поштової адреси від громадянина Одноволєнка ОСОБА_3 не надходили (том 1 а.с. 39).

Виконком Криворізької міської ради у своєму листі від 20.01.2022 повідомив, що рішення Криворізької міської ради щодо відведення земельної ділянки для будівництва об`єкту для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 не приймалось (том 1 а.с. 40).

Згідно з копією акту обстеження земельної ділянки, площею приблизно 35 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , від 21 січня 2022 року, проведеного спеціалістами сектору з питань будівництва, регулювання земельних відносин та індивідуальної житлової забудови відділу житлово-комунального господарства виконкому Покровської районної в місті ради, при візуальному огляді земельної ділянки виявлено розташовані три тимчасові споруди. Перша споруда приблизного розміру 2х2 кв.м ведеться підприємницька діяльність з продажу тютюнових виробів. Друга споруда приблизного розміру 2х2 кв.м ведеться підприємницька діяльність з продажу хлібобулочних виробів. Тертя споруда приблизного розміру 4х2 кв.м з продажу шаурми. Договір оренди земельної ділянки відсутній. Орендна плата за використання земельної ділянки не здійснюється, що призводить до втрат надходження коштів до міського бюджету (том 1 а.с. 42-43).

Відповідно до копії довідки № 191424 від 10.09.2021, виданої ОСОБА_1 Криворізьким районним БТІ, інформація відносно реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня (том 1 а.с. 48).

У відповіді на запит керівника Криворізької північної окружної прокуратури від 18 січня 2022 року КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» ДОР повідомляє, що в архіві документи стосовно об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (том 1 а.с. 49).

З листа Державної інспекції архітектури містобудування України від 31.05.2022 встановлено, що інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання за параметрами пошуку « АДРЕСА_1 » «замовник ОСОБА_1 », не виявлено (том 1 а.с. 53-54).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 , підлягає частковому задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах Криворізької міської ради, суд першої інстанції виходив з того, позивачем доведено належними і допустимими доказами, що земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля, у користування чи власність ОСОБА_1 не надавалась, а здійснене ним будівництво нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , які у акті обстеження відповідним органом зазначені як тимчасові приміщення, зареєстровані як об`єкт нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є самочинним, проведеним без отримання будь-якої дозвільної документації, оскільки рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради за № 532 від 20.12.2017, яке було підставою для проведення такої державної реєстрації права власності за відповідачем, зазначеним органом самоврядування не приймалося.

Оскільки, Криворізькою міською радою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у користування відповідачу ОСОБА_1 не надавалась, документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за відповідачем на вказану земельну ділянку відсутні, суд першої інстанції дійшов висновку, що, з урахуванням положень статті 376 ЦК України та статті 212 ЗК України, підлягають задоволенню вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2456638312060), то суд першої інстанції зазначив, що вони також підлягають задоволенню, адже є належним способом захисту прав та інтересів Криворізької міської ради, в інтересах якої діє прокурор.

Про те повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можливо з н6аступних підстав.

Вірними є висновки суду першої інстанції про для задоволення позовних вимог Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах Криворізької міської ради, про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. Mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

 За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, – до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16 вересня 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

За обставинами справи №212/3016/22 мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Кривого Рогу) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на якій, без відповідних дозвільних документів та без погодження із власником, розташована нежитлова будівля, загальною площею 16 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , згідно державної реєстрації права власності, проведеної на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), яка є самочинним будівництвом, проведеним без отримання будь-якої дозвільної документації, оскільки рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради за № 532 від 20.12.2017, яке було підставою для проведення державної реєстрації права власності за відповідачем, зазначеним органом самоврядування не приймалося.

Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, і той, який обрав позивач, можна використати для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких він звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, зокрема неефективним, і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлену позовну вимогу взагалі не можна використати для захисту права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, таку вимогу не можна розглядати як спосіб захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 36), 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18).

Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Кривого Рогу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом її повернення від ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що вимога  про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, підлягає розгляду за правилами негаторного позову.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 909/392/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17, від 07 квітня 2021 року у справі №308/13730/15, від 29 жовтня 2021 року у справі №916/1769/20.

Однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №916/1666/18).

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини першої статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Положеннями статті 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30 липня 2019 року у справі №926/3881/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №924/1220/17 (провадження № 12-26гс19)

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) у подібних правовідносинах зазначено, що «належним способом захисту прав власності Львівської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови…».

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Державна реєстрація - це не підстава набуття права власності на нерухоме майно, а засвідчення державою вже набутого права власності, яке виникло, зокрема, на підставі правочину, при цьому факт реєстрації права власності на нерухоме майно є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення речового права, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

Частиною першою статті 375 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до статті 376 ЦК України та роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених у пунктах 4, 12 постанови № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року

у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України)».

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (див. постанови Верховного Суду: від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18, провадження № 61-22552 св 19), від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, провадження № 61-14898св21).

Як вбачається з матеріалів справи, 13 вересня 2021 року державним реєстратором – приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М. на підставі рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривий Ріг ради Дніпропетровської області від 20.12.2017 № 532 «Про присвоєння об`єкту поштової адреси»» зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060) (том 1 а.с. 26-27, 47).

Відповідно до копії листа виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради від 12.01.2022, рішення про присвоєння поштової адреси за № 532 від 20.12.2017 у виконкомі відсутнє. Заява та документи на присвоєння поштової адреси від громадянина Одноволєнка ОСОБА_3 не надходили (том 1 а.с. 39).

Виконком Криворізької міської ради у своєму листі від 20.01.2022 повідомив, що рішення Криворізької міської ради щодо відведення земельної ділянки для будівництва об`єкту для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 не приймалось (том 1 а.с. 40).

У відповіді на запит керівника Криворізької північної окружної прокуратури від 18 січня 2022 року КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації» ДОР повідомляє, що в архіві документи стосовно об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні (том 1 а.с. 49).

З листа Державної інспекції архітектури містобудування України від 31.05.2022 встановлено, що інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання за параметрами пошуку « АДРЕСА_1 » «замовник ОСОБА_1 », не виявлено (том 1 а.с. 53-54).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку,  що земельна ділянка, на якій розташована спірна нежитлова будівля, у користування чи власність ОСОБА_5 не передавалася, а здійснене ним будівництво проведено без отримання будь-якої дозвільної документації, а відтак по своїй суті самочинним та останній не міг набути права власності на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про відсутність рішення про присвоєння поштової адреси за № 532 від 20 грудня 2017 року у виконкомі не відповідає фактичним обставинам справи, адже, відповідачем додано належно засвідчену копію даного рішення, а в допиті підписантів рішення (свідків) суд безпідставно відмовив, колегією суддів до уваги не приймаються.

Так, згідно відомостей виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради від 12.01.2022, рішення про присвоєння поштової адреси за № 532 від 20.12.2017 у виконкомі відсутнє. Заява та документи на присвоєння поштової адреси від громадянина Одноволєнка ОСОБА_3 не надходили (том 1 а.с. 39), а відповідач ОСОБА_1 , заявляючи на наявність у нього належним чином засвідченої копії даного рішення, не надав суду доказів його звернення до виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривому Розі ради із відповідною заявою на присвоєння поштової адреси спірному об`єкту нерухомості, зокрема, не зазначив дату подання такої заяви та її реєстраційний вхідний номер у Виконавчому комітеті Покровської районної в місті Кривому Розі ради.

Доводи ж останнього щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у допиті підписантів рішення (свідків) є необґрунтованими та не спростовують самі по собі висновки суду першої інстанції, а відповідного клопотання щодо допиту таких свідків у суді апеляційної інстанції від відповідача ОСОБА_1 не надходило.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірний об`єкт нерухомості є тимчасовою спорудою, яка виготовлена без фундаменту та створена з полегшених матеріалів, а тимчасові приміщення (кіоски) не можуть бути зареєстровані як об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є неприйнятними, адже, згідно матеріалів справи, 13 вересня 2021 року державним реєстратором – приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М. на підставі рішення виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривий Ріг ради Дніпропетровської області від 20.12.2017 № 532 «Про присвоєння об`єкту поштової адреси»» зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060) (том 1 а.с. 26-27, 47), а не на тимчасову споруду.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного припущення суду першої інстанції про державну реєстрацію трьох тимчасових споруд є надуманими, оскільки в оскаржуваному рішенні суду такі висновки відсутні. При цьому, дійсно, судом наведено міст копії Акту обстеження земельної ділянки, площею приблизно 35 кв.м, за адресою:  АДРЕСА_1 , від 21 січня 2022 року, проведеного спеціалістами сектору з питань будівництва, регулювання земельних відносин та індивідуальної житлової забудови відділу житлово-комунального господарства виконкому Покровської районної в місті ради, згідно якого, при візуальному огляді земельної ділянки виявлено розташовані три тимчасові споруди. Перша споруда приблизного розміру 2х2 кв.м ведеться підприємницька діяльність з продажу тютюнових виробів. Друга споруда приблизного розміру 2х2 кв.м ведеться підприємницька діяльність з продажу хлібобулочних виробів. Тертя споруда приблизного розміру 4х2 кв.м з продажу шаурми. Договір оренди земельної ділянки відсутній. Орендна плата за використання земельної ділянки не здійснюється, що призводить до втрат надходження коштів до міського бюджету (а.с. 42-43). Разом з тим, оскаржуване рішення суду ґрунтується саме на висновках щодо неправомірної реєстрації права приватної власності за  ОСОБА_1   (РНОКПП  НОМЕР_1 ) на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою:  АДРЕСА_1  (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060) (том 1 а.с. 26-27, 47).

Таким чином, ОСОБА_1 неправомірно набув право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060) та, відповідно, вказана нежитлова будівля розташована на спірній земельній ділянці незаконно.

Протягом розгляду даної справи відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження законності зведення спірної будівлі та наявності законних підстав користування спірною земельною ділянкою.

Отже, нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за ОСОБА_1 , є самочинно збудованим, власник земельної ділянки своєї згоди на легітимізацію права власності на вказане майно не надавав, тому у останього не могло виникнути право власності на нього, у зв`язку з чим власник може застосовувати способи захисту свого права власності на земельну ділянку шляхом звільнення земельної ділянки від цього майна незалежно від проведеної державної реєстрації права власності.

Як вже зазначалося вище, рішення Криворізької міської ради щодо відведення земельної ділянки для будівництва об`єкту для здійснення підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 не приймалось (том 1 а.с. 40).

Наразі нежитлова будівля, загальною площею 16 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2456638312060), зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , що сворює перешкоди власнику земельної ділянки у її користуванні, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушеного права Криворізької міської ради, у даному випадку, буде зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що порядок знесення об`єктів самочинного будівництва, визначений статтею 38 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності » не може бути застосований до спірних відносин з огляду на те, що вказаний об`єкт є тимчасовою спорудою, яка виготовлена без фундаменту та створена з полегшених матеріалів, встановлюється на певний час та підлягає демонтажу за наявності підстав, визначених п.2.30 Порядку № 244, а не знесенню як капітальне будівництво, є неприйнятними, адже, предметом даного спору є звільнення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташована нежитлова будівля, загальною площею 16 кв.м., якій присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна – 2456638312060 та право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 60392476 від 16 вересня 2021 року, державний реєстратор прав на нерухоме майно приватний нотаріус Нянчур С.М., Криворізький районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл., яка, згідно технічного паспорту, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , має бетонний фундамент (т. 1 а.с. 65-70), тоді як, за визначенням частини другої статті 28 Закону України « Про регулювання містобудівної діяльності », тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Слід зазначити, що, згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Відповідно до частини 4 цієї статті Закону, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення. 

Звернувшись до державного реєстратора та зареєструвавши право власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 не зазначав про те, що ця будівля є тимчасовою спорудою, а навпаки, здійснив її реєстрацію, як нерухомого майна, а тому до наведених вище доводів апеляційної скарги слід відноситись критично.

Оскільки, належна ОСОБА_1 нежитлова будівля, загальною площею 16 кв.м., розміщена на спірній земельній ділянці, та на яку зареєстровано право власності, чинить перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою комунальної власності, а відтак вимога про зобов`язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, є законною.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 передбачено, що відповідачем за негаторним позовом повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Доводи апеляційної скарги про те, що жодного доказу, що саме ОСОБА_1 встановив малі архітектурні форми, чи є власником цих споруд, позивачами не надано, колегією суддів не приймаються, оскільки ці обставини підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому наявні відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 прав власності на об`єкт нерухомості, який розташований на спірній земельній ділянці.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом в рішенні, як і до цього прокурором в позові, не конкретизовано загальну площу земельної ділянки, яка підлягає звільненню, її  межі, колегією суддів не приймається, оскільки ОСОБА_1 зобов`язано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, із значенням її адреси, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, а саме: нежитлова будівля, загальною площею 16 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , згідно державної реєстрації права власності, проведеної на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), що, як уже зазначалося вище, є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Відтак, позивачем доведено, що саме ОСОБА_1 вчиняє перешкоди у використанні належної територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради земельної ділянки, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявні підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд.

Проте, колегія суддів не може погодитись із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову прокурора в частині необхідності скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1  за ОСОБА_1 , проведеної на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1  на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2456638312060), виходячи з наступного.

Так, недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56))».

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що «задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно суди не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою».

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням, на думку прокурора, самочинного будівництва, є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що « визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом ».

У постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19) вказано: «враховуючи, що об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом спору у цій справі, є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. При цьому обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України».

ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, № 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Отже, ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, суд першої інстанції не врахував, що зазначені вимоги не забезпечать усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом; власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 200/2192/18 (провадження № 61-19765св19), від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22), від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21), від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 (провадження № 61-5180св21) та від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5276св21).

Водночас неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

За таких обставин, позовні вимоги прокурора Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах Криворізької міської ради, про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведеної на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), задоволенню не підлягають, у зв`язку з обранням позивачем неправильного способу захисту порушеного права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, скасуванню в частині задоволення позовних вимог прокурора Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах Криворізької міської ради, до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2456638312060), з ухваленням нового рішення відмову в задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Так, вирішуючи спір в частині зобов`язання ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури, та зменшує цей розмірі з 4 962,00 грн. до 2 481,00 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог.

Крім того, враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, з урахуванням сплати відповідачем ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 443,00 грн (Т. 2 а.с. 10), з Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір у розмірі  3 721,50 грн, тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, скасувати.

В задоволенні позовних вимог керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Криворізької міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю загальною площею 16 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , проведену на підставі рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчура С.М. (індексний номер рішення 60392476 від 16.09.2021, номер запису про право власності 43982944), з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на вказаний об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2456638312060), відмовити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року змінити в частині розміру стягнутого з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судового збору, змінивши суму з 4 962 гривень 00 копійок на 2 481 (двох тисяч чотириста вісімдесяти однієї) гривні 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) гривня 50 (п`ятдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий:                                                        О.О.Тимченко

Судді:                                                                В.П. Зубакова

                                                                       В.О.Остапенко

Повне судове рішення складено 01 листопада 2023 року.

Головуючий                                                        О.О. Тимченко