КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2023 року           № 320/7911/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення обмеження при виплаті позивачу пенсії максимальним розміром 45038,44 грн;

- зобов`язати відповідача здійснювати виплату нарахованої позивачу пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, цільових грошових допомог, індексацій та інших доплат, передбачених пенсійним законодавством) без обмеження її розміру, починаючи з 01.10.2020.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що внаслідок протиправних дій відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром, починаючи з 01.10.2020 він щомісячно отримує пенсію в заниженому розмірі.

Позивач стверджує, що після отримання відповіді від відповідача на запит про надання розрахунків пенсії позивача, він дізнався, що внаслідок проведених ГУ ПФУ перерахунків пенсії розмір його пенсії складав з 01.10.2020 – 52210,55 грн, з 01.03.2022 – 59467,86 грн, з 01.03.2023 – 61015,56 грн. Проте, незважаючи на підвищення розміру пенсії, відповідачем застосовано обмеження її сумою в 45038,44 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до статті 43 Закону №2262 в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової  грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) з 01.01.2018 не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач стверджує, що Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ встановлено обмеження до 31.12.2017. Тобто рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/1016 не скасовує обмеження виплати пенсій за 2016 рік, а тому дії відповідача є правомірними.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію за вислугу років з 29.12.2017 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» як особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії під час проходження військової служби.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 в адміністративній справі №640/2908/18 визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо виплати позивачу пенсії в обмеженому розмірі та зобов`язано ГУ ПФУ здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її розміру, починаючи з 29.12.2017.

На виконання вказаного рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, за результатами якого розмір пенсії (з надбавками) склав 45038,44 грн, що підтверджується, зокрема, розрахунком пенсії за вислугу років 29.12.2017.

Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років 01.10.2020 підсумок пенсії позивача з надбавками склав 52210,55 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії – 45038,44 грн.

Розрахунком пенсії за вислугу років станом на 01.03.2022 підтверджується, що пенсія позивача у підсумку (з надбавками) становить 59467,86 грн, а з урахуванням обмеження максимальним розміром – 45038,44 грн

Згідно розрахунку пенсії за вислугу років 01.03.2023 підсумок пенсії позивача з надбавками склав 61015,56 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії – 45038,44 грн.

Означеними перерахунками підтверджується здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача, проте її виплата здійснена не була з підстав обмеження пенсії максимальним розміром 45038,44 грн.

Листом від 07.03.2023 №6630-2984/Щ-02/8-2600/23 за наслідками розгляду звернення позивача надано роз`яснення щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №826/2908/18 в межах зобов`язальної частини.

В означеному листі відповідачем вказано, що у січні 2022 року відповідно до поданої до ГУ ПФУ заяви від 22.09.2021 позивачу з 01.10.2020 з урахуванням положень статті 51 Закону №2262 проведено перерахунок пенсії відповідно до довідки від 18.01.2022 №21-08зп про додаткові види грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по листопад 2017 року.

Наголошено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 у справі №826/2908/18 не покладено зобов`язань щодо виплати позивачу пенсії без обмеження максимального розміру в подальшому у разі проведення перерахунків пенсії (зокрема, у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму, зміною грошового забезпечення, встановленням нових підвищень, проведенням індексації тощо). Тому з 01.10.2020 позивачу зберігається встановлений раніше розмір пенсії – 45038,44 грн. Доплата пенсії після проведеного перерахунку відсутня.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивачу здійснювалися перерахунки пенсії з 01.10.2020 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 на підставі постанов Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 та №168 від 24.02.2023, за підсумками яких її розмір збільшувався, проте, пенсія позивача обмежувалась максимальним розміром 45038,44 грн та, як наслідок, зберігався встановлений раніше розмір пенсії.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром при здійсненні її перерахунків, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Водночас, позивачем зауважено, що предметом даного позову, є протиправні дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром виплати нарахованої пенсії, а не дії щодо перерахунку її розміру. З підсумком пенсії (з надбавками) станом на 01.10.2020, 01.03.2022, 01.03.2023, відображеними в рахунках з автоматизованої системи розрахунку пенсій ПФУ позивач погоджується та не оспорює здійснені розрахунки, але не погоджується із застосуванням (урахуванням) під час виплати максимального розміру пенсії в сумі 45038,44 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі по тексту – Закон №2262), відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Частина вісімнадцята статті 43 Закону №2262 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що у разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20.12.2016 з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 14.05.2019 у справі № 591/2109/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17 та від 17.05.2021 у справі № 343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача при здійсненні її перерахунків, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.

Крім того, як було вказано вище, право позивача на отримання пенсії без її обмеження максимальним розміром підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.07.2018 в адміністративній справі №640/2908/18. Вказане судове рішення містить дату, з якої пенсія позивача не підлягає обмеженню – з 29.12.2017, та не містить кінцевої дати, що свідчить про те, що при здійсненні у подальшому перерахунків пенсії позивача вона також не підлягає обмеженню максимальним розміром.

Натомість фактично з матеріалів справи вбачається, що пенсія у вищевказаному розмірі – 45038,44 грн., була нарахована позивачеві з 01.01.2018, так саме цим розміром була обмежена до виплати при подальших перерахунках.

Нормативне обґрунтування правомірності застосування відповідачем такого алгоритму дій під час розгляду даної справи суду не надано, що свідчить про протиправність дій територіального органу ПФУ.

Відповідно до статті 64 Закону № 2262, в редакції Закону №2040-IX від 15.02.2022, яка застосовується з 01.03.2022, у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим  Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63  цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої  статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до  статті 63 цього Закону.

Згідно з  пунктом 2  постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі по тексту – Постанова №118)  з 01 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей  13,  21  і  36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»  (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї  постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі по тексту – Постанова №168)  з 01 березня 2023 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України  Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб  (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2  постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118  Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році  (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї  постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї  постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Стосовно наявності у постановах №118 та №168  положень про підвищення пенсій з 01.03.2022 та з 01.03.2023 «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою  статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта  Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а виклала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У спірних правовідносинах наведені положення постанов №118 та №168 суперечать приписам Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем, наслідком чого є протиправне обмеження розміру пенсії позивача при здійсненні перерахунків 01.03.2022 та 01.03.2023.

Крім того, закон не передбачає випадків обмеження пенсійної виплати максимальним розміром, визначеним за результатами перерахунку пенсії, здійсненого на підставі довідки від 18.01.2022 №21-08зп з 01.10.2020, як це зробив відповідач у спірних відносинах.

Так, закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави та умови для обмеження пенсійних виплат, а тому відповідні дії ГУ ПФУ є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини другої статті 19 Конституції України.

Суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення обмеження при виплаті йому пенсії максимальним розміром 45038,44 грн.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях також сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Зокрема, у пункті 64 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи обмеження пенсії позивача максимальним розміром при здійсненні її перерахунків 01.10.2020 на підставі довідки, з 01.03.2022 та з 01.03.2023 відповідно до постанов №118 та №168, суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів прав позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при здійсненні перерахунків та виплати пенсії, починаючи з 01.10.2020.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ здійснювати виплату нарахованої позивачу пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, цільових грошових допомог, індексацій та інших доплат, передбачених пенсійним законодавством) без обмеження її розміру, починаючи з 01.10.2020, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

У зв`язку з означеним, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.10.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Таким чином, позов слід задовольнити повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при здійсненні перерахунків та виплати пенсії, починаючи з 01.10.2020.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.10.2020, з урахуванням раніше виплачених сум

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя                                                                                 Дудін С.О.