КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 761/17488/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11672/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дашо Андрія Юрійовича на ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року (суддя Савицький О.А.) про передачу за підсудністю цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя та просив визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , стягнути з відповідачки грошову компенсацію, що становить 50% вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ВТ Девелопмент», у розмірі 85 525 950грн, та стягнути судові витрати.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 15 червня 2016 року уклав з відповідачкою шлюб, який розірваний рішенням Франківського районного суду міста Львова від 7 вересня 2022 року.

Позивач посилався на те, що відповідачка за кошти, які отримала від нього, придбала квартиру та після розірвання шлюбу оформила право власності на себе. Крім того, ним на ім`я відповідачки було придбано частку у розмірі 100% статутного капіталу ТОВ «ВТ Девелопмент», тому зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними після розірвання шлюбу.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року справу передано на розгляд до Франківського районного суду міста Львова за підсудністю.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Дашо А.Ю. просить ухвалу судді скасувати та передати справу до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Представник позивача посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки позивачем не заявлені вимоги стосовно поділу нерухомого майна, яке належить ТОВ «ВТ Девелопмент», так як воно не підлягає поділу між колишнім подружжям. Тобто, даний спір не виник із приводу нерухомого майна, яке входить до статутного капіталу товариства.

Представник позивача зазначає, що позивач просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на частину квартири, яка територіально відноситься до Шевченківського району міста Києва, а тому справа у відповідності до ч.1 ст.30 ЦПК України підсудна саме Шевченківському районному суду міста Києва.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Передаючи справу на розгляд до Франківського районного суду міста Львова, суддя першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлена позовна вимога про поділ частки у статутному капіталі товариства, до якого входить нерухоме майно, що розташоване у Залізничному та Франківському районах міста Львова, а тому дана справа відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком судді.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За загальним правилом територіальної підсудності, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку за місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина 1 статті 27 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , тобто знаходиться в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачки грошової компенсації, що становить 50% вартості частки у статутному капіталі ТОВ «ВТ Девелопмент».

У статті 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», статті 100, 116 ЦК України).

Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду по справі №916/2813/18 дійшла висновків, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону, за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна, як вкладу, таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, з якими Велика Палата Верховного Суду погодилася.

Тобто, внесене на формування статутного фонду його учасником майно стає власністю товариства.

Позивачем заявлено вимогу про грошову компенсацію 50% вартості частки у статутному капіталі товариства. Тобто, позивачем не заявлено вимоги щодо розподілу нерухомого майна, яке входить до статутного капіталу товариства.

За таких обставин, суддя дійшов безпідставного висновку про застосування правил виключної підсудності до вимоги про компенсацію частки у статутному капіталі товариства.

Виходячи з вищевикладеного, позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з даним позовом, застосувавши правила ч. 1 ст. 30 ЦПК України, оскільки заявив вимогу про визнання права власності на нерухоме майно в порядку поділу майна подружжя, яке розташоване у Шевченківському районі міста Києва.

Отже, суддя першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що даний позов поданий з порушенням правил підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Колегія суддів вважає, що ухвала судді першої інстанції про передачу справи на розгляд до іншого суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дашо Андрія Юрійовичазадовольнити.

Ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 рокускасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжянаправити до Шевченківського районного суду міста Києва для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук