Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2023 року                                                             Справа№200/4830/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

                                                          ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.07.2023 року № 057150004859; зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 23 січня 2020 року; стягнення сплаченої суми гонорару адвоката за надання правничої допомоги в розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача.

За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 їй виповнилось 50 років, та 17.12.2019 року звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком. 30.01.2020 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з недосягненням віку 55 років. Зазначила, що 05 жовтня 2020 року повторно звернулась із заявою про призначення пенсії за віком через портал електронних послуг Пенсійного фонду України, та 22.10.2020 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України прийнято рішення №114 про відмову в призначенні пенсії. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №200/9927/20-а скасовано вищезазначені рішення та зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області вирішити питання про призначення пенсії із зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи позивача з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018, розглянути питання щодо наявності підстав для включення до пільгового стажу періоду роботи позивача з 23.07.1987 по 21.08.1992. Зазначила, що тривалий час зазначене рішення не виконувалось відповідачем. На звернення представника позивача із адвокатським запитом з питань виконання рішення від 03 березня 2021 року у справі №200/9927/20-а, відповідачем було прийнято додаткове рішення від 27.07.2023 №057150004859 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. Пільговий стаж за Списком 2 становить 13 років 6 місяців 14 днів, страховий стаж - 34 роки 06 місяців 14 днів. Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 27.07.2023 року № 057150004859 вважає протиправним, просила задовольнити позов.

Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 17.12.2019 позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду з відповідною заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Станом на день звернення ОСОБА_1 виповнилось 50 років, загальний стаж роботи становить 33 років 2 місяці 04 дні, пільговий стаж складає 13 років 01 місяць 16 днів. Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №3 від 30.01.2020 в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено через відсутність необхідного віку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.05.2021 по справі №200/9927/20-а скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №3 від 30.01.2020 про відмову в призначенні пенсії, скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №114 від 22.10.2020 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018, розглядом питання щодо врахування у складі пільгового стажу періоду роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992. На виконання рішення суду до пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018. Страховий стаж заявниці склав 34 роки 6 місяців 14 днів. Загальна тривалість пільгового стажу за Списком №2 становить 13 років 6 місяців 14 днів. Період роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992 електрослюсарем на “Жданівському ордену Леніна і ордену Жовтневої революції металургійному комбінаті ім. Ілліча” не зараховано до пільгового стажу роботи за Списком №1 через відсутність довідки про підтвердження пільгового характеру роботи, передбаченій Постановою кабінету міністрів №637 від 12.08.1993 ”Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній”, а трудова книжка не містить всієї необхідної інформації для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.07.2023 №057150004859 за результатами повторного розгляду пенсійної справи від 28.05.2021 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03.05.2021 по справі №200/9927/20-а, яке набрало чинності 28.05.2021, відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058 у зв`язку з недосягненням встановленого пенсійного віку 55 років. Зазначив, що враховуючи законодавче врегулювання спірних відносин з 11 жовтня 2017 року виключно Законом № 1058-IV, Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року щодо застосування статті 13 Закону № 1788-XII впливає на призначення пенсії на пільгових умовах лише до вказаної дати, тобто до 11 жовтня 2017 року. Проте станом на 11 жовтня 2017 року позивач не набула віку 50 років, через що до неї не можуть застосовуватися норми статті 13 Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020. Крім того, зазначив, що на момент подання заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2, а саме 17.12.2019, Рішення Конституційного суду по справі 1-5/2018 (746/15) не було ухвалено і застосовуватися висновки суду до призначення пенсії позивачці на пільгових умовах за заявою від 17.12.2019 року не можуть. Стосовно витрат на надання правничої допомоги зазначив, що приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, вважаємо, що розмір видатків позивача за надання професійної правничої допомоги в розмірі 20 000 грн є необґрунтованим та безпідставним.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іллічівським РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 27 липня 1999 року, РНОКПП НОМЕР_2 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб`єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №200/9927/20-а встановлено, що 17.12.2019 позивач звернулася до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

30.01.2020 відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком. За змістом викладеного в рішенні позивачу на час звернення за призначенням пенсії виповнилося 50 років, загальний стаж роботи становить 33 роки 2 місяці 4 дні, загальний пільговий стаж, що надає право на призначення пенсії на пільгових умовах 13 років 1 місць 16 днів. За змістом рішення на час звернення позивач не досягла віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, через що їй відмовлено в призначенні пенсії. За змістом рішення позивач набуде право на пенсію після досягнення 55 років.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім того, 05 жовтня 2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком.

22.10.2020 року Маріупольським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення №114 про відмову в призначенні пенсії. Рішення було обґрунтоване тим, що відповідно до наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки та 4 дні, в тому числі пільговий (список №2) стаж складає 13 років 1 місяць 16 днів. До пільгового стажу не враховано: з 23.07.1987 р. по 01.02.1995р. на ПРАТ «ММК імені Ілліча», з 07.05.2019р. по 17.12.2019р. на ПРАТ «ММК імені Ілліча». Станом на день звернення ОСОБА_1 виповнилось 51 рік. За таких обставин, через відсутність необхідного віку відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за нормами п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №200/9927/20-а задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними та скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 3 від 30.01.2020 про відмову в призначенні пенсії, та № 114 від 22.10.2020 про відмову в призначенні пенсії. Зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії за віком із зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи позивача з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018, розглядом питання щодо врахування у складі пільгового стажу періоду роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2021 року у справі №200/9927/20-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 р. у справі № 200/9927/20-а - залишено без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2021 р. у справі № 200/9927/20-а - залишено без змін.

На звернення представника позивача із адвокатським запитом стосовно виконання рішення від 03 березня 2021 року у справі №200/9927/20-а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 17.07.2023 року, відповідно до якої у зв`язку з необхідністю додаткового вивчення питань, викладених у запиті, відповідь буде надана пізніше, в строки, визначені статтею 24 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Окрім того, на звернення представника позивача із адвокатським запитом з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 31.07.2023 року №0500-0202-8/65045, відповідно до якої на виконання рішення суду до пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018. Страховий стаж заявниці склав 34 роки 6 місяців 14 днів. Загальний пільговий стаж за Списком №2 склав 13 років 06 місяців 14 днів. Період роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992 електрослюсарем на «Жданівському ордену Леніна і ордену Жовтневої революції металургійному комбінаті ім. Ілліча» неможливо зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 через відсутність довідки про підтвердження пільгового характеру роботи, передбаченій постановою кабінету міністрів №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а трудова книжка не містить всієї необхідної інформації для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. За результатами повторного розгляду 27.07.2023 Головним управлінням прийнято рішення №057150004859 відмовити ОСОБА_1 з 28.05.2021 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини другої статті 114 Закону №1058 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

27.07.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято додаткове рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №057150004859.

Рішення обґрунтоване тим, що датою народження є 03.07.1969. Дата вступу в силу рішення суду - 28.05.2021. Вік заявника - 51 рік. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.05.2021 по справі №200/9927/20-а (далі-рішення суду) скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №3 від 30.01.2020 про відмову в призначенні пенсії, скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №114 від 22.10.2020 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути повторно заяву позивача про призначення пенсії за віком із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивача з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018, розглядом питання щодо врахування у складі пільгового стажу періоду роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992. У зв`язку з відсутністю у резолютивній частині рішення суду дати заяви про первинне призначення, яку необхідно повторно розглянути, прийнято рішення виконувати зобов`язання по рішенню суду з дати вступу рішення в законну силу, тобто з 28.05.2021. На виконання рішення суду до пільгового стажу за Списком №2 зараховано періоди з 03.08.2016 по 30.11.2016, з 24.12.2016 по 31.12.2016, 31.03.2017, з 15.05.2017 по 31.05.2017, з 26.02.2018 по 28.02.2018, 31.03.2018. Загальний пільговий стаж за Списком №2 склав 13 років 6 місяців 14 днів. Період роботи з 23.07.1987 по 21.08.1992 електрослюсарем на «Жданівському ордену Леніна і ордену Жовтневої революції металургійному комбінаті ім. Ілліча» неможливо зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №1 через відсутність довідки про підтвердження пільгового характеру роботи, передбаченій Постановою кабінету міністрів №637 від 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а трудова книжка не містить всієї необхідної інформації для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Страховий стаж заявниці склав 34 роки 6 місяців 14 днів. За результатами повторного розгляду пенсійної справи від 28.05.2021 прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини другої статті 114 Закону № 1058  у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку та не зарахування до страхового та пільгового стажу певних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно до п. «б» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі Закон № 1788) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.

Відповідно до п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.

Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з ч. 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Законом № 2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами: п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».

За п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. «б» ч. 1 ст.13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.

Судом встановлено, що станом на дату подання первісної заяви про призначення пенсії (17.12.2019 року) позивач досягла віку 50 років, повторної заяви про призначення пенсії (05.10.2020 року) - 51 рік.

Щодо позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за ст. 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.

Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

За частиною 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.

За частиною 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За пунктом 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Згідно пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Згідно до пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).

Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Згідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.

Згідно до п. 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

За п. постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв`язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.

При цьому, норми п. 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.

За ст.ст. 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.

Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.

В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).

Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.

З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачем 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Стосовно дати, з якої необхідно призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Згідно до частини 1 статті 82 Закону №1788-ХІІ документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 83 Закону № 1788-ХІІ пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.

Отже, судом встановлено, що згідно положень статті 83 Закону №1788-ХІІ пенсія за віком на пільгових умовах призначається або з дня звернення за такою пенсією, або з дня досягнення пенсійного віку, у випадку звернення до органу Пенсійного фонду України протягом 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку.

Інших строків призначення пенсії положеннями Закону № 1788-ХІІ не передбачено.

Судом встановлено, що первісно позивач звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії 17.12.2019 року.

Враховуючи положення частини 1 статті 82 Закону № 1788-ХІІ орган пенсійного фонду України повинен був розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 17.12.2019 року протягом 10 днів, тобто, до 28.12.2019 року включно.

Водночас, судом встановлено, що згідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, станом на дату первісного звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» діяла зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а саме із вимогою про досягнення пенсійного віку 55 років як однією з умов призначення пенсії.

Оскільки після визнання неконституційними статті 13, частини другої статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, позивач повторно звернулась за призначенням пенсії 05.10.2020 року, враховуючи положення статті 83 Закону №1788-ХІІ, пенсія за віком на пільгових умовах підлягає призначенню позивачу з 05.10.2020 року.

Оскільки позивач на час повторного звернення (05.10.2020 року) із заявою про призначення пенсії досягла віку 51 рік, мала страховий стаж роботи більше 20 років, з них не менше ніж 10 років на пільгових роботах, що підтверджується матеріалами справи, суд дійшов вірного висновку, що позивач має право на пенсію, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.

Враховуючи зазначене, спірне рішення відповідача №057150004859 від 27.07.2023 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування додаткового рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №057150004859 від 27.07.2023 року та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 05.10.2020 року пенсію за віком відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до положень частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3178949612.1 від 03.09.2023 року позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у розмірі 859 грн.

Суд звертає увагу на те, що у зв`язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки у цій справі позивач позовну заяву подав в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору становить 858,88 грн (1073,60 грн. * 0,8).

Таким чином, судовий збір у розмірі 858,88 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, зокрема, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Позивачем до суду надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги від четвертого липня дві тисячі двадцять третього року; додатковий договір до договору про надання правової (правничої) допомоги тридцять першого серпня дві тисячі двадцять третього року; платіжна інструкція №Р24АР24А1643598454D6390 на суму 10 000 грн.

Відповідно до пункту 1 договору про надання правової (правничої) допомоги від четвертого липня дві тисячі двадцять третього року (далі - Договір), укладеного між адвокатом Звонарьовим Валентином Вадимовичем (далі - адвокат) та Савельєвою Оленою Віталіївною (далі - довіритель) в межах цього договору довіритель доручає, а адвокат приймає доручення щодо надання правової допомоги відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики на передбачених договором умовах.

Відповідно до пункту 3 Договору Адвокат, діючи від імені довірителя є представником, зокрема, у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях.

Відповідно до пункту 8 Договору Ціна визначається за домовленістю сторін та може бути сплачена в інтересах довірителя іншою особою.

Згідно до пункту 1 Додаткового договору до Договору  від тридцять першого серпня дві тисячі двадцять третього року (далі - додатковий договір) довіритель доручає, а адвокат приймає доручення щодо надання правничої допомоги в справі щодо призначення пенсії, оскарженні рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27 липня 2023 року №057150004859.

Відповідно до пункту 2 Додаткового договору гонорар адвоката за правовий супровід справи до та під час провадження в суді першої інстанції, а також на стадії виконання судового рішення становить 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Відповідно до пункту 3 Додаткового договору гонорар адвоката, передбачений п. 2 Договору може бути сплачений частинами. При цьому частина гонорару адвоката сплачується довірителем не пізніше трьох календарних днів з дня підписання даного договору. Інша частина гонорару сплачується не пізніше 31 жовтня 2023 року.

Згідно до пункту 4 Додаткового договору гонорар адвоката сплачується довірителем або донькою довірителя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), безготівково за наступними реквізитами:  Банк отримувача АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК", Отримувач Звонарьов В. В., ІПН отримувача НОМЕР_4 , Номер рахунку / IBAN НОМЕР_5 , Номер картки НОМЕР_6 , Валюта рахунку НОМЕР_7 .

Окрім того, відповідно до пункту 7 Додаткового договору гонорар адвоката може бути сплачений у будь-який інший спосіб, не заборонений законом. На вимогу довірителя адвокат надає підтвердження отримання грошових коштів.

При вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування на користь позивача витрат на оплату професійної правової допомоги, суд враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20, відповідно до яких, однією з особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Враховуючи викладене та умови пункту 7 Додаткового договору, суд звертає увагу, що факт оплати наданих адвокатом послуг на інші реквізити, ніж зазначені в Договорі, не може слугувати підставою для відмови у стягненні зазначених вище витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача по справі.

Водночас, суд враховує критерії розумності та реальності, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18, від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Виходячи з аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд звертає увагу, що заявлена адвокатом сума до відшкодування не є співмірною із складністю справи та часом, витраченим на виконання відповідних робіт.

Оцінюючи характер наданої адвокатом правової допомоги відповідно до представлених документів суд враховує, що дана справа є справою незначної складності, типовою справою про призначення пенсії, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, підготовка та написання позовної заяви професійним/кваліфікованим адвокатом у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи. Пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків судів про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.

Суд зауважує, що судових засідань в даній справі не було призначено, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 20 000,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною в частині їх необхідності. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн. Такий розмір витрат є цілком обґрунтованим та пропорційним до предмета задоволеного позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд

                                                       В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати додаткове рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №057150004859 від 27.07.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )  пенсію за віком відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, з 05.10.2020 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (юридична адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень 88 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять  тисячі) гривень.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 жовтня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.     

Суддя                                                                                   О.В. Троянова