Справа № 567/10/20 Провадження №11-кп/802/693/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2023 року                                                                 місто Луцьк

       Волинський апеляційний суд в складі:        

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю

секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

виправданого – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження №12019180000000215за апеляційною скаргою прокурора на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець села Сіянці Острозького району Рівненської області, громадянин України, з середньою освітою, одружений, не працюючий, особа з інвалідністю ІІІ групи, проживаючий в АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

визнаний невинуватим та виправданий за ч.1 ст.263 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України з підстав не доведення, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді особистого зобов`язання скасовано.

Вироком суду вирішено питання про речові докази та арештоване майно.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому що він маючи умисел на придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, за невстановлених обставин та часу придбав бойові припаси, а саме: 109 ручних гранат марки "РГД-5", 39 ручних гранат марки "Ф-1", уніфіковані запали ручних гранат модернізовані марки "УЗРГМ" в кількості 126 штук, 28 гранатометних вистрілів марки "ВОГ-25", 29 реактивних протитанкових ракет марки "РПГ-22", 5 реактивних протитанкових ракет марки "РПГ-26", 6 протитанкових гранат "ПГ-7М", патрони калібру 7,62 мм в кількості 6940 штук та 896 патронів калібру 9 мм, які приблизно 20.11.2018 року, близько 23 години, закопав на земельній ділянці АДРЕСА_2 і зберігав до 7 години 38 хвилин 11.06.2019, до моменту виявлення та вилучення вказаних боєприпасів співробітниками поліції в ході проведення обшуку за даною адресою.

За таких обставин ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.263 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України з підстав не доведення, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

У вироку зазначено, що в ході судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий сторонами обвинувачення та захисту з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку, що висунуте ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення його участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд вважав за необхідне в силу презумпції невинуватості, закріпленої у ст.62 Конституції України, його виправдати

В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає вирок незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло безпідставне виправдання обвинуваченого. Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції, повідомив ким та в якому обсязі він оскаржений, виклав основні доводи скарги, прокурора, який свою апеляційну скаргу підтримав, думку виправданого та його захисника, які проти задоволення апеляційної скарги прокурора заперечили, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст.370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст.94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1 ст.284 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судом першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.

Так, із мотивувальної частини виправдувального вироку стосовно ОСОБА_7 вбачається, що у ній викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого останньому, та підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про відсутність в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При ухвалені виправдувального вироку суд першої інстанції виходив із того, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення його участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження винуватість ОСОБА_7 обґрунтовувалась показаннями свідків та письмовими і речовими доказами.

Однак виправдовуючи ОСОБА_7 суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 - кожен, зокрема, - не підтвердили суду причетність ОСОБА_7 до вчинення даного кримінального правопорушення, оскільки наведені в обвинувальному акті час, місце, спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, ґрунтуються виключно на свідченнях свідка ОСОБА_17 (він же таємний свідок ОСОБА_18 ), та інших недопустимих доказах, здобутих в порушення встановленого КПК України порядку, що не узгоджується з іншими встановленими обставинами кримінального провадження.

Так суд першої інстанції підставно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_17 , дані під псевдонімом « ОСОБА_18 », як доказ сторони обвинувачення, оскільки з його ж показань, даних безпосередньо в судовому засіданні під власним даними, які суд визнав послідовними та логічними, вбачається, що попередньо показання ним надавались під тиском та примусом працівників поліції, а також ствердив, що восени 2019 року в селі Сіянці не був і на дискотеку не ходив.

Крім того надаючи оцінку доказам, які були отримані в ході проведення обшуку 11.06.2019 року за адресою: село Сіянці, вулиця Новини земельна ділянка 12, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із абз.2 ч.4 ст.223 КПК України обшук особи здійснюються з обов`язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії, крім особливостей, встановлених статтею 615 цього Кодексу.

Відповідно до ч.10 ст.236 КПК України обшук житла чи іншого володіння особи проводиться на підставі ухвали слідчого судді та в обов`язковому порядку фіксується за допомогою аудіо та відеозапису.

Згідно із ч.6 ст.107 КПК України незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо визнання ряду доказів недопустимими, апеляційний суд приходить до висновку, що протокол обшуку та додаток до нього у вигляді відеозапису від 11.06.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , є недопустимим доказом, оскільки на відеозйомці час проведення обшуку значно менший, ніж зазначений в протоколі, хід обшуку на відеозапису не відповідає тексту протоколу обшуку, також на відеозйомці не вбачається, яким чином опечатуються, та де саме вилучаються ящики, зазначені в протоколі під № 5-16. Ці предмети, що були вилучені під час обшуку 11.06.2019 року, не були опечатані з застосуванням відеозапису. Зазначене тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів.

Відповідно до ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недопустимість доказів, отриманих за результатами проведення обшуку 11.06.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого було виявлено та вилучено предмети зовні схожі на бойові припаси, мобільний телефон та 57 конвертів з ДНК змивами з предметів, а також похідних від них доказів.

Підтримуючи рішення місцевого суду в частині визнання недопустимими вищевказаних доказів, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу свого висновку концепцію «плодів отруйного дерева», сформульовану Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Відповідно до цієї концепції, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж (справа «Гефген проти Німеччини»). Докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом (справа «Нечипорук і Йонкало проти України»).

Що стосується доводів прокурора про те, що суд не допитав свідків працівників ГУНП Рівненській області ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , то вони є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки місцевий суд відмовляючи прокурору в задоволенні клопотання дійшов вірного висновку, що дане клопотання заявилося виключно після допиту свідка ОСОБА_17 , з метою спростування його показань, і є таким, що суперечить ст.97 КПК України, оскільки відповідно до ч.3 п.7 цієї статті у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимими доказами показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ним кримінального провадження.

Інші докази, які були надані стороною обвинувачення та досліджені судом, також не доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненому злочині, в якому він обвинувачується.

Крім того обвинувачений ОСОБА_7 заперечив вчинення ним кримінального правопорушення. Зазначив, що о 7 годині ранку 11.06.2019 року, співробітники поліції приїхали до будинку його та дружини - ОСОБА_24 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та забрали його для проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві приватної власності його брату ОСОБА_9 . Зазначив, що вказана земельна ділянка розташована на хуторі, трохи далі від самого села та на ній знаходиться баня, погреб, криниця, та що територія, де були знайдені бойові припаси, розташована за хлівом, зі сторони поля, доступ до якої фактично не огороджений та є вільним. Вказав, що при проведені обшуку на вказаній земельній ділянці території АДРЕСА_2 , який тривав фактично весь день, частково здійснювалося фіксування технічними засобами. Крім того вказав, що він при цьому фотографував боєприпаси, деякі брав до рук, та що одному з файлів з обшуку видно як він сидить на ящику з боєприпасами, тому міг він під час цього залишити там свої ДНК, а тому їх змиви і були дослідженні у висновку судової молекулярно-генетичної експертизи.

Також зазначив, що із 2014 року займається волонтерською діяльністю, є учасником бойових дій та знайомий із великою кількістю військових, волонтерів. З 2015 року перебуває у волонтерському русі "Покрова", з січня 2018 року у ДУК "Правий сектор", парамедиком, а на даний час проходить службу в військовій частині НОМЕР_1 на посаді позаштатний начальник служби РАО, та що з кінця 2014 року, вони з братом надавали дозвіл на ночівлю у тому будиночку всім військовим та волонтерам, яким це було необхідно.

Дані показання стороною обвинувачення не спростовані належними та допустимими доказами, а тому суд підставно вважав, що не доведено поза розумним сумнівом обставин конкретних дій обвинуваченого щодо безпосередніх придбання та зберігання бойових припасів.

Апеляційний суд враховує, що усталена практики Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.08.2008 року у справі « Кобець проти України»).

Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄПСЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України», «Яллох проти Німеччини»).

У справах «Нечепорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, згідно зі ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно вимог ст.373 КПК України, п.п.17, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Згідно частин 1 та 2 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Оцінюючи забрані по справі докази в їх сукупності, досліджені під час апеляційного розгляду, враховуючи, що зібрані у справі докази не доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у встановленому законом порядку належними і допустимими доказами та всі можливості по з`ясуванню обставин та перевірці доказів вичерпані, суд апеляційної інстанції вважає, що пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення не доведено, а усі припущення й сумніви стосовно доведеності вини обвинуваченого слід тлумачити на його користь.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження рішення суду про виправдання ОСОБА_7 є правильним. Вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК України, оскільки судом досліджено та надано оцінку всім доказам сторони обвинувачення, у тому числі й тим, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, що свідчить про всебічний, повний та об`єктивний розгляд всіх обставин провадження в їх сукупності.

Суд прийшов до вірного висновку, що отриманих та досліджених судом доказів в їх сукупності не достатньо для постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , а тому його слід повністю виправдати у пред`явленому йому обвинуваченні за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, так як інкриміновані кримінальні правопорушення не знайшли свого підтвердження під час судового слідства по даному кримінальному провадженню.

У апеляційній скарзі прокурора не зазначено жодної обставини, що передбачена ст.412 КПК України, яка б свідчила про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, що перешкодило суду постановити законний та обґрунтований вирок.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин провадження на підставі дослідження наданих доказів, колегія суддів вважає виправдувальний вирок законним і обґрунтованим, у зв`язку з чим залишає апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, та може бути оскаржена протягом трьох місяців в касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: