03.10.2023   Справа №469/704/22

                                                                                                                       2/469/246/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

27 вересня 2023 року                                                                   смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді                                                                                Тавлуя В.В.,           

за участю секретаря судового засідання                                           Рогозевич С.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явився,

представник позивача - адвокат Щур В.А.,

відповідач ОСОБА_2 - не з`явився,

представник третьої особи, яка не заявляє самостійних

вимог щодо предмета спору – Товариство

з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , третя особа. яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», про визнання права власності на земельну ділянку, –

в с т а н о в и в:

Позивач 26 жовтня 2022 року звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0839 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 4820982200:12:023:0054, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ІІ-МК №024608, виданого 05 січня 2000 року Коблівською сільською Радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Коблівської сільської Ради народних депутатів від 15.04.1997 року №42.

   Заява обґрунтована тим, що позивач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року придбав у відповідача житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, яка й дотепер належить ОСОБА_2 , будь-яких цивільно-правових угод з приводу даної земельної ділянки відповідач не укладав; рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 28 травня 2012 року у справі №2/1522/10936/11 зі ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 278465,98 грн.; 13.04.2020 року за заявою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» приватним виконавцем накладено арешт на спірну земельну ділянку; відповідач перебуває за межами України і вирішити будь-яким чином у позасудовому порядку спірне питання щодо цієї земельної ділянки є неможливим.

       Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначено підготовче судове засідання.

       Ухвалою суду від 04 травня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи АТ «Райффайзен Банк Аваль» Теленик О.А. про заміну третьої особи у справі - АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника АТ «Оксі Банк», клопотання представника позивача адвоката Щура В.А.  про заміну третьої особи у справі - АТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задоволено, - до участі у справі замість третьої особи АТ «Райффайзен Банк Аваль» залучено її правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.

Ухвалою суду від 30 серпня 2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Щур В.А., в судове засідання не з`явилися, представник позивача подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести за відсутності позивача та представника позивача у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач   ОСОБА_2 07 грудня 2022 року надав заяву про розгляд справи за його відсутності та визнання позовних вимог.

Представник  третьої особи  ТОВ “Діджи Фінанс”  належним чином повідомлялось судом про розгляд справи, однак своїм правом на подачу письмового пояснення щодо позову не скористалось, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у не надано, свого представника для участі в справі не направило.

Оскільки сторони висловили свою позицію щодо заявлених вимог у поданих до суду заявах та їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 41Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права від порушень і протиправних посягань особи, яка припустилася правопорушення у спірних правовідносинах, із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. Зокрема, за змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Загалом, право власності набувається особами з підстав, що не заборонені законом, в тому числі, з правочинів (стаття 328 ЦК України). Якщо інше не випливає із закону, або не встановлено судом - право власності вважається набутим правомірно.

Судом встановлено, що 31.10.2002 року, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 2264, позивач купив, а відповідач продав цілий кам`яний житловий будинок з прилеглими надвірними господарчими та побутовими спорудами та будівлями, житловою площею 33,6 кв.м., розташований на земельній ділянці, на якій знаходяться та позначені в плані літерами такі споруди та приміщення: № 3 – басейн, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Право власності на зазначений житловий будинок зареєстроване Березанською філією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації 31.10.2002 року за реєстровим №352 в реєстровій книзі № 2, за ОСОБА_1 , та підтверджується долученою до матеріалів справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належність зазначеного будинку позивачу на праві власності (а.с.8).

Придбаний позивачем житловий будинок з прилеглими господарчими та побутовими будівлями та спорудами, знаходяться на земельній ділянці площею 0,0839 га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, якому у 2016 році був визначений кадастровий номер ділянки: 4820982200:12:023:0054, що досі рахується за попереднім власником житлового будинку, відповідачем по справі - ОСОБА_2 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку II-МК № 024608, виданого 05.01.2000 року Коблівською сільською Радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Коблівської сільської Ради народних депутатів від 15.04.1997 року № 42. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку, площею 0,0839 га, з кадастровим номером 4820982200:12:023:0054, зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.21-22).

28.05.2012 року Приморський районний суд м. Одеси, розглянув матеріали цивільної справи № 2/1522/10936/11, провадження № 2/1522/3787/12 за  позовом Публічного  акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2   про стягнення заборгованості за кредитним договором, вирішив, -  стягнути з ОСОБА_2    на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»  суму заборгованості 278 465,98 грн. (а.с.18-19).

13.04.2020 року за заявою ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”, на виконання рішення Приморського районного суду м.Одеси, цивільна справа № 2/1522/10936/11, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно, яке зареєстровано на ОСОБА_2 - земельну ділянку загальною площею 0,0839 га, із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 4820982200:12:023:0054, яка знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.20,22).

Відповідач ухиляється від добровільного вирішення спірного питання зі спірною земельною ділянкою, на якій знаходиться належний позивачу житловий будинок, що був придбаний останнім, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку.

Зазначене унеможливлює здійснити захист прав позивача на спірну земельну ділянку, у спосіб інший ніж судовий. Позивач оформив право власності на придбаний житловий будинок, але не оформив права на земельну ділянку на своє ім`я. Право власності на спірну земельну ділянку рахується за попереднім власником, й поскільки на спірну земельну ділянку приватним виконавцем накладено арешт, по фінансовим зобов`язаням відповідача, то зазначена обставина є перешкодою для реалізації прав позивача на землю, та підлягає захисту шляхом визнання права на неї, так як належний позивачу на праві приватної власності будинок розташований на земельній ділянці, яка належить його попередньому власнику (відповідачу), що є порушенням принципу цілісності об`єкта нерухомості, коли збудоване на землі слідує за нею.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 03.11.2021 року по справі №698/121/19 зазначає, що «…при застосуванні положеньстатті 120 ЗК Україниу поєднанні з нормоюстатті 125 ЗК Українислід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасноз виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першійстатті 120 ЗК Україниособи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), а саме, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права суд зазначає, що таким варто розуміти стан порушення права пов`язаний з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання права власності на земельну ділянку, спрямовані на подальшу можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписамистатті 120 ЗК Українив редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачаластаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України N 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакціястатті 120 ЗК України (зі змінами, внесенимиЗаконом України N 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (Правова позиція Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК Українивизначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд враховує вимогист. 80 ЦПК України,зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Враховуючи те, що належний позивачу на праві приватної власності будинок розташований на земельній ділянці, яка належить його попередньому власнику (відповідачу), дана обставина позбавляє ОСОБА_1 можливості здійснювати усі правомочності власника житлового будинку та порушує принцип цілісності об`єкта нерухомості, коли збудоване на землі слідує за нею.

У поданій до суду заяві, ОСОБА_2 повідомив, що у 2002 році, він, що діяв як продавець, домовився із ОСОБА_1 що діяв як покупець, щодо продажу житлового будинку з прилеглими надвірними господарчими та побутовими спорудами та будівлями, що розташовані на земельній ділянці в АДРЕСА_1 . мої і ОСОБА_1 наміри та наші домовленості стосувались того, що я продавав, а ОСОБА_1 купував житловий будинок з прилеглими надвірними господарчими та побутовими спорудами та будівлями та до нього переходили права на земельну ділянку, яка знаходитья за цією ж адресою. При укладанні 31.10.2002 року договору купівлі-продажу житлового будинку, відповідач вважав що у нього автоматично припинилося, а у позивача автоматично виникло право на земельну ділянку загальною площею 0,0839 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , на якій розташований проданий ним будинок. Позовні вимоги ОСОБА_1 до нього визнав.

Враховуючи, що перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній власник земельної ділянки порядку припинення прав на земельну ділянку, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення (Суд у цьому висновку враховує mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 8.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16).

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об`єкта нерухомості, розміщеного на ній.

За висновками, викладеними упостанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Наведеними вище приписами ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час розгляду і вирішення цієї справи) введена нова підстава припинення права власності на земельну ділянку, яка доповнює перелік таких підстав, що закріплені у ст. 140 Кодексу (Підстави припинення права власності на земельну ділянку). Суть цієї підстави полягає в тому, що якщо власник будівлі (споруди) відчужує її іншій особі, то таке відчуження тягне за собою такий юридичний наслідок, як припинення права власності цієї ж особи на земельну ділянку, на якій розташована будівля (споруда). Причому припинення права власності на землю в даному випадку слід розглядати не як примусове, а як добровільне. Власник, відчужуючи належну йому на праві власності будівлю (споруду), тим самим виражає свою волю на припинення належного йому права власності на земельну ділянку під даною будівлею (спорудою).

Саме ця особливість наведених правових приписів дає підстави говорити про задум законодавця забезпечити автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача будівлі (споруди) та про ефективність приписів ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та інших норм, які вимагають одночасно із відчуженням будівлі та споруди відчужувати і земельну ділянку.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Верховний Суд у справі №521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Відтак, враховуючи принцип слідування землі за будівлею, ту обставину, що позивач на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01.10.2002 року придбав у відповідача житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, яка й дотепер належить ОСОБА_2 , будь-яких цивільно-правових угод з приводу даної земельної ділянки відповідач не укладав, слід визнати право власності на зазначену земельну ділянку за позивачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.141, 259, 263-265, 268, 273  ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

       Позовну заяву  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , третя особа,  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», про визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити у повному обсязі.

       Визнати за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0839 га із цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 4820982200:12:023:0054, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ІІ-МК №024608, виданого 05.01.2000 року Коблівською сільською радою народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради народних депутатів від 15.04.1997 року №42.

       Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.

       Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2023 року

Суддя: