Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 497/1385/18

провадження № 51-654 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ( в режимі

відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №112018160270000179,12018160150001171, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ізмаїл Одеської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п.6, 12 ч.2 ст.115, ч.4 ст.187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 травня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за:

- п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, на підставі ч.2 ст.98 КК України без конфіскації майна;

- ч.4 ст.187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, на підставі ч.2 ст.98 КК України без конфіскації майна.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, на підставі ч.2 ст.98 КК України без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту затримання, з 31 березня 2018 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання зараховано період попереднього ув`язнення, з розрахунку день за день.

Вирішено цивільні позови, а також питання щодо речових доказів, процесуальних витрат у провадженні та скасовано арешт на майно.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судові рішення щодо яких не оскаржуються.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.

За вироком суду ОСОБА_8 засуджено за відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя потерпілого, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.186 КК України), у потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 3761,67 грн. та у потерпілого ОСОБА_12 на суму 735 грн., що мало місце 22 лютого 2018 року о 03:00 та 06:30 годині відповідно.

Крім того, ОСОБА_8 засуджено за те, що він, 22 лютого 2018 року близько 06:00 год., за попередньою змовою групою осіб, вчинив напад на потерпілого ОСОБА_13 , поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, заволоділи майном ОСОБА_13 на суму 1290 грн.(ч.2 ст.187 КК України).

Що стосується оскаржуваної частини вироку, то суд встановив, що з 24 по 27 березня 2018 року ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , перебуваючи у нежилому будинку АДРЕСА_2 , діючи з корисливих мотивів, вступили між собою у змову, спрямовану на скоєння розбійного нападу на ОСОБА_14 , який, у той час, тимчасово проживав один у будинку АДРЕСА_3 . Готуючись до вчинення нападу, у зазначений період часу, ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 розподілили між собою ролі, з метою усунення перешкод підшукали та пристосували знаряддя та засоби, а саме мотузку для зв`язування потерпілого, металеву трубу та пристрій, який за зовнішніми ознаками та принципом дії схожий на пневматичний пістолет, за допомогою яких планували застосувати насильство до потерпілого під час нападу, з метою пригнічення його волі до опору, та підготували маски для приховання облич.

В ніч з 27 на 28 березня 2018 року, приблизно о півночі, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , діючи спільно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою на вчинення розбійного нападу, згідно розподілених ролей, взявши з собою раніше приготовлені знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення: мотузку, металеву трубу, пристрій, який за зовнішніми ознаками та принципом дії схожий на пневматичний пістолет та маски для приховання облич, прибули до будинку АДРЕСА_3 , де проживав ОСОБА_14 . В подальшому, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з метою попередження у випадку появи сторонніх осіб залишилися у нежилій будівлі, неподалік цього будинку, а ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , одягнувши на обличчя маски, проникли на подвір`я домоволодіння, де зімітували сторонній шум, тим самим змусили ОСОБА_14 вийти з будинку у двір, де одразу ж здійснили напад на потерпілого із застосуванням насильства, небезпечного для його життя та здоров`я, а саме ОСОБА_8 наніс металевою трубою не менше двох ударів по голові ОСОБА_14 , спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого останній, вдарившись головою об кут віконного укосу, впав на землю та втратив свідомість. Після цього, ОСОБА_8 разом з ОСОБА_6 перенесли ОСОБА_14 до будинку, де мотузкою зв`язали йому руки. У подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , під час пошуку майна, побачили, що потерпілий прийшов до свідомості та намагається звільнитися і встати, діючи за попередньою змовою лише між собою, вийшли за межі спільного з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 умислу, спрямованого на розбійний напад, діючи з умислом на протиправне позбавлення життя ОСОБА_14 , ОСОБА_6 предметом, схожим на пневматичний пістолет, здійснив один постріл металевою кулькою в обличчя потерпілого, після чого рукояткою вказаного предмета наніс останньому не менше п`яти ударів по обличчю та голові. Потім, ОСОБА_8 кулаками та ногами наніс не менше п`яти ударів ОСОБА_14 по обличчю та голові, спричинивши йому, спільними діями, тяжкі тілесні ушкодження, які мають прямий причинний зв`язок з настанням смерті ОСОБА_14 .

Після чого, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 викрали з будинку ОСОБА_14 : телевізор марки «Samsunq» LED- UE 40 J5500AU» вартістю 14 950 грн; мобільний телефон марки «NOKIA» BL-5CB» вартістю 280 грн; телевізійний кабель вартістю 3,12 грн з двома адаптерами вартістю 18,10 грн за один, загальною вартістю 39,92 грн; сім-картку оператора мобільного зв`язку «Life» вартістю 10 грн; наручний годинник «Steinless Steel» вартістю 4 020 грн; фотоапарат «CАNON» EOS1300 D вартістю 7 199 грн; сережки золоті вартістю 2 000 грн; сережки золоті у формі кілець вартістю 2 000 грн; сережки золоті з рубіном вартістю 2 300 грн; золоту каблучку вартістю 1 000 грн; комплект жіночих прикрас загальною вартістю 820 грн; браслет вартістю 200 грн; комплект жіночих прикрас загальною вартістю 750 грн; USB флешнакопичувач вартістю 200 грн., та разом з ОСОБА_9 й ОСОБА_10 з місця скоєного зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_15 матеріальну шкоду на загальну суму 35 768,32 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 за п.п.6, 12 ч.2 ст.115 КК України тому, що умислу на вбивство потерпілого у обвинуваченого не було, вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК України.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не зазначив мотивів з яких відхилив доводи ОСОБА_6 про необхідність призначення йому покарання із застосуванням ст.69-1, 69 КК України тому, що обвинувачений вчинив злочини у неповнолітньому віці, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, має позитивні характеристики з місць навчання.

Крім того, апеляційний розгляд здійснив формально, без повідомлення та участі сторін, зокрема обвинуваченого ОСОБА_6 , чим порушив вимоги ст.135, 405 КПК України.

Також, не навів підстав, з яких апеляційну скаргу обвинуваченого визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Від прокурора ОСОБА_16 , яка приймала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на касаційну скаргу сторони захисту надійшли письмові заперечення, у яких вона, посилаючись на безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити її без задоволення.

Аналогічну позицію висловив прокурор ОСОБА_5 у суді касаційної інстанції.

Захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Апеляційний суд, під час перевірки рішення встановив, що місцевий суд, дотримуючись норм ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, зазначив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Сторона захисту у касаційній скарзі не заперечує винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст.187 КК України, та не оспорює судові рішення в цій частині.

Захисник не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_6 за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, посилаючись на відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_14 та вважає, що дії засудженого необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Умисним вбивством (в тому числі кваліфікованим ч.2 ст. 115 КК України) є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

В свою чергу, частина 2 статті 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Визначальним при розмежуванні умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.

Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Вчинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага, уникнути матеріальних витрат або досягти іншої матеріальної вигоди. Сукупність злочинів матиме місце в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України ) та розбій (ч. 4 ст. 187 КК України).

Суди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, що підтверджені доказами, всебічно перевірили та правильно визнали неспроможною версію сторони захисту, з приводу застосування засудженими ОСОБА_6 та ОСОБА_8 насильства до потерпілого ОСОБА_14 саме з метою придушення його опору, а не з метою позбавити життя.

Суди правильно врахували, що обвинувачені обрали та заздалегідь підготували знаряддями вчинення злочину - металеву трубу та пристрій, який за зовнішніми ознаками та принципом дії схожий на пневматичний пістолет, а тому була велика ймовірність того, що при їх застосуванні можна заподіяти смерть людині. Взято до уваги і спосіб вчинення злочину, а саме, здійснюючи напад на потерпілого, ОСОБА_8 наніс ОСОБА_14 не менше двох ударів по голові металевою трубою, в результаті чого останній впав та втратив свідомість, після цього обвинувачені мотузкою зв`язали йому руки, тим самим подолали опір потерпілого. Однак, коли ОСОБА_14 прийшов до свідомості та намагався звільнитись, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , вважаючи, що вчинених ними дій замало, вийшли за межі спільного з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 умислу, спрямованого лише на розбійний напад, та діючи за попередньою змовою лише між собою, ОСОБА_6 пристроєм, який за зовнішніми ознаками та принципом дії схожий на пневматичний пістолет, спочатку вистрелив металевою кулькою в обличчя ОСОБА_14 , після чого рукояткою вказаного предмета наніс потерпілому не менше п`яти ударів по обличчю та голові, а потім ОСОБА_8 наніс потерпілому ще не менше п`яти ударів кулаками та ногами по обличчю та голові. Завдаючи цілеспрямовані, численні удари, зі значною силою, а також здійснюючи постріл в життєво важливий орган потерпілого (голову та обличчя), обвинувачені не могли не передбачати, що в результаті їх дій він отримає тілесні ушкодження, від яких може померти, тобто вони діяли з умислом саме на позбавлення життя ОСОБА_14 .Спільними діями, засуджені спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які згідно висновку судової медичної експертизи знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Значення має також те, що після заподіяння численних ушкоджень, засуджені заволоділи майном та втекли, залишивши ОСОБА_14 лежати на підлозі, зв`язаного, без сторонньої допомоги. Тобто вони не могли не усвідомлювати те, що його смерть неминуче настане, і вона настала, в невеликий проміжок часу. Сукупність всіх обставин вчиненого діяння свідчать про спрямованість дій ОСОБА_6 та ОСОБА_8 саме на досягнення бажаного результату - смерті ОСОБА_14 , з метоюодержати у зв`язку з цим матеріальні блага - заволодіти його майном.

Таким чином, суди вірно встановили, що ОСОБА_6 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілому, з корисливих мотивів, під час розбійного нападу, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а тому його дії за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковано вірно.

Посилання захисника на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про необхідність призначення йому покарання із застосуванням ст.69-1, 69 КК України, є неприйнятними.

Нормами ст.69 КК України визначено, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 69-1 КК України передбачає, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди), відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Таким чином, умовою для застосування як ст.69, так і ст. 69-1 КК України є наявність декількох (дві і більше) обставин, що пом`якшують покарання.

Будь-яка з обставин, що пом`якшує чи обтяжує покарання враховується за умови, що цю обставину було дійсно встановлено, її може бути покладено в основу вироку і включено до мотивування призначеного судом покарання. Суд може посилатися у вироку лише на ті обставини, які були предметом дослідження і підтверджені в судовому засіданні.

Місцевим судом встановлено відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , однак, в судовому засіданні встановлено лише єдину обставину, що пом`якшує його покарання - вчинення кримінальних правопорушень неповнолітнім (п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України). З огляду на наявність лише однієї пом`якшуючої обставини, правових підстав для застосування положень як ст.69, так і ст. 69-1 КК України, при призначенні покарання засудженому, не було. Тому суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції з цього приводу, правомірно відхилив доводи ОСОБА_6 .

Стосовно тверджень захисника про те, що апеляційний суд розглянув справу формально, без участі обвинуваченого ОСОБА_6 , слід зазначити таке.

Апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 (ст.405 КПК України).

Частиною 4 ст. 401 КПК України чітко визначені підстави за яких обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, а саме якщо: в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що апеляційна скарга була подана лише обвинуваченим ОСОБА_6 , у якій, відповідно, питання про погіршення його становища не порушувалося. Крім того, зі змісту скарги убачається, що обвинувачений не виявляв бажання бути присутнім під час апеляційного розгляду і суд апеляційної інстанції не визнавав обов`язковою його участь в апеляційному розгляді, тому підстав, визначених ст.401 КПК України, для обов`язкового виклику обвинуваченого в судове засідання не було.

У той же час, суд апеляційної інстанції направляв на адресу Державної установи «Ізмаїльський слідчий ізолятор» для відома та вручення обвинуваченому ОСОБА_6 копії ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційного розгляду, де було зазначено дату, час та місце апеляційного розгляду. Втім, від обвинуваченого ОСОБА_6 не надходило клопотань про його виклик в судове засідання для участі в апеляційному розгляді.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження («Олександр Шевченко проти України», «Пономарьов проти України» ).

Заслуговує на увагу те, що апеляційний розгляд був досить тривалим - більше п`яти місяців. За цей час, обвинувачений ОСОБА_6 не цікавився станом розгляду поданої ним апеляційної скарги й жодних клопотань, в тому числі, про участь в судовому засіданні, не подавав.

Судом апеляційної інстанції, в умовах воєнного стану та за відсутності належного фінансування для відправки кореспонденції, було вжито всіх можливих заходів для повідомлення та забезпечення явки учасників судового провадження в судове засідання.

Зважаючи на те, що участь захисника згідно вимог ст.52 КПК України у провадженні є обов`язковою, апеляційний суд забезпечив участь захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_17 в апеляційному розгляді, в режимі відеоконференції.

Згідно із зафіксованим на технічному носії звукозаписом судового провадження апеляційного суду, захисник ОСОБА_17 активно здійснювала захист ОСОБА_6 , підтримала вимоги та доводи викладені в апеляційній скарзі обвинуваченого. Водночас, на обов`язковій участі засудженого в суді апеляційної інстанції не наполягала та клопотань про відкладення судового розгляду з цих підстав також не заявляла.

За таких обставин апеляційний суд не мав перешкод для розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за його відсутності, інтереси якого в судовому засіданні в апеляційній інстанції представляла захисник ОСОБА_17 .

З урахуванням зазначеного, а також процесуальної поведінки обвинуваченого протягом апеляційного розгляду кримінального провадження, колегія суддів не убачає порушень прав обвинуваченого ОСОБА_6 .

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги обвинуваченого та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони захисту в цій частині теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду, а тому підстав для задоволення касаційної скарги адвоката немає.

Беручи до уваги викладене та, керуючись статтями 434, 436, 441,442 КПК України, Суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 рокущодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3