Справа № 449/469/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/648/23 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року у м.Львові.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 ,

з участю: прокурора ОСОБА_9 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

встановила:

Вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 травня 2023 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, й призначено йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Згідно з п.1 ч.1 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_8 : повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; періодично з`являтися у вказані органи для реєстрації.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 5193 гривні 08 коп. матеріальної шкоди та 150 000 гривень моральної шкоди.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду, 14 квітня 2022 року близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_8 , знаходячись на вулиці Кінцевій неподалік власного господарства, що за адресою АДРЕСА_1 , під час конфлікту (між обвинуваченим, його дружиною ОСОБА_12 , сином ОСОБА_13 , ОСОБА_14 з одного боку та потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_15 з іншого боку) умисно наніс удар обрізком дерева по голові ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який в цей момент знаходився у напівсидячому положенні біля металевої огорожі обличчям до ОСОБА_8 , внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_11 тілесні ушкодження у вигляді багатоуламкового проникаючого вдавленого перелому тім`яної кістки, який згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

На вказаний вирок суду апеляційні скарги подали прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 ..

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить оскаржуваний вирок скасувати у частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підтримку своїх апеляційних вимог прокурор покликається на допущені місцевим судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК України.

Вказує, що висновок місцевого суду про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України обґрунтовано обставинами, які місцевий суд врахував про призначенні обвинуваченому покарання. Вважає такий висновок місцевого суду є немотивований, суперечить положенням ст. 75 КК України, а також встановленим під час судового провадження обставинам вчинення злочину.

Звертає увагу, що ОСОБА_8 вчинив умисний тяжкий злочин проти життя та здоров`я особи, своєї провини у вчиненому не визнав, у своїх показах повідомив суд, що вказаний злочин скоїв свідок ОСОБА_15 . Крім цього, встановлено, що ОСОБА_8 умисно наніс удар обрізком дерева по голові ОСОБА_11 , який у цей момент знаходився у напів сидячому положенні біля металевої огорожі обличчям до ОСОБА_8 . Тобто у момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілий не становив загрози для обвинуваченого, не наніс йому жодного тілесного ушкодження, а навпаки намагався втекти від обвинуваченого.

Зазначає, що наведеним обставинам суд першої інстанції не дав відповідної оцінки, зокрема з точки зору суспільної небезпечності винної особи. Вважає, що у даному випадку звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням не сприятиме досягненню мети покарання.

В апеляційній скарзі представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати оскаржуваний вирок у частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, та ухвалити у цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчинені злочину, передбачено ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 7 років позбавлення волі. Також просить задоволити у повному обсязі цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 .

На підтримку своїх апеляційних вимог представник потерпілого покликається на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК України.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував і не надав об`єктивної оцінки всім обставинам, які мають значення для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, а саме: ступеня тяжкості вчиненого, обставин вчинення злочину, даних про особу обвинуваченого та дійшов необґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання, при цьому належних і достатніх мотивів прийняття такого рішення не навів. Судом не надано оцінки тому, що ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності.

Вказує, що обвинувачений у скоєному злочині не розкаявся, вибачення у потерпілого не попросив, жодним чином навіть не намагався відшкодувати шкоду, як завдану здоров`ю потерпілого, так і моральну, спричинену його протиправними діями.

Звертає увагу, що визначені ст. 75 КК України підстави для звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням відсутні, і таке звільнення не здатне запобігти вчиненню ним інших злочинів. Вважає, що судом помилково враховано обставини, які позитивно характеризують особу обвинуваченого. Такі обставини не відповідають фактично встановленим у ході судового розгляду та вказують на його посередню характеристику.

Крім цього, представник потерпілого не погоджуюсь із частковим задоволенням цивільного позову. Вважає, що суд безпідставно вказав про недоведеність отримання ОСОБА_11 інвалідності внаслідок отриманої травми. При цьому, суд вказує на відсутність частини черепної коробки у потерпілого, який і досі не може пройти вартісну операцію краніопластики. Внаслідок цього, збільшується ризик отримання травм, оскільки ОСОБА_11 внаслідок протиправних дій обвинуваченого і далі має частину черепа з незахищеним головним мозком. Також вказує, що необґрунтованість висновку місцевого суду про передчасність болей і дискомфорту при майбутньому встановленні потерпілому пластини на черепній коробці, оскільки навіть встановити для захисту таку пластину потерпілий не має змоги, і з кожним днем ризик отримання травми зростає.

При апеляційному розгляді справи прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора, навівши аналогічні доводи, та просив таку задоволити. Апеляційну скаргу представника потерпілого підтримав в частині, що не суперечить вимогам апеляційної скарги прокурора.

Представник потерпілого підтримави апеляційну скаргу, подану в інтересах потерпілого, з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи та просив таку задоволити. Апеляційну скаргу прокурора підтримав в частині, що не суперечить вимогам його апеляційної скарги.

Обвинувачений та його захисник заперечили апеляційні вимоги прокурора та представника потерпілого, зазначивши про безпідставність та необґрунтованість таких. Просили скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, кваліфікація його дій, в апеляційних скаргах не оспорюються, а тому, з урахуванням вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційним судом не переглядаються.

Згідно поданої апеляційної скарги прокурор також не оскаржує призначене ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді 5 років позбавлення волі, однак не погоджується із рішенням місцевого суду про звільнення ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, вважаючи, що обвинувачений повинен відбувати призначене йому покарання реально.

В апеляційній скарзі представник потерпілого також покликається на безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, та необхідність призначити обвинуваченому більш суворе покарання, а ніж призначив суд першої інстанції. Крім цього, не погоджується із вирішенням місцевим судом цивільного позову потерпілого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

В силу вимог ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.

Згідно матеріалів справи суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання врахував характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, який класифіковано як тяжкий злочин, дані про особу винного, який раніше не судимий, працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на психіатричному та наркологічному обліках, а також відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Урахувавши наведене місцевий суд дійшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, покарання у межах санкції інкримінованої статті, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання, а саме у виді позбавлення волі на строк 7 років, як просить представник потерпілого в апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

При цьому, колегія суддів враховує, що наведені представником в апеляційній скарзі доводи на обґрунтування своїх апеляційних вимог фактично стосуються безпідставного звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Перевіривши апеляційні доводи прокурора та представника потерпілого щодо звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до роз`яснень п.2, п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» всі питання, пов`язані з призначенням покарання, мають бути належним чином мотивовані у вироку. Суди мають призначати покарання з урахуванням ступеня тяжкості, обставин вчиненого злочину, його наслідків і даних про особу винуватого. Рішення суду про звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Згідно оскаржуваного вироку, рішення про звільнення ОСОБА_8 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням мотивовано судом наявними документами, що характеризують особу обвинуваченого та обставинами вчинення ним даного злочину.

Водночас, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду про звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням прийнято судом без належного врахуванням усіх передбачених законом підстав та встановлених судом обставин. При цьому в оскаржуваному вироку, на переконання колегії суддів, не наведено належних та достатніх мотивів щодо застосування до ОСОБА_8 ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з наведеними в апеляційних скаргах доводами про те, що суд першої інстанції, хоча і врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який є тяжким, однак фактично не надав належної оцінки обставинам вчиненого злочину та протиправним діям обвинуваченого, який, як встановлено у ході судового розгляду, умисно наніс удар обрізком дерева по голові ОСОБА_11 , який у цей момент знаходився у напівсидячому положенні біля металевої огорожі обличчям до ОСОБА_8 . Тобто, тілесні ушкодження обвинувачений спричинив потерпілому у момент, коли останній не становив загрози ні для обвинуваченого, ні для інших осіб.

Також, поза увагою суду залишився той факт, що згідно матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_8 , умисно спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, не вжив жодних заходів для усунення заподіяної ним шкоди потерпілому, і як на досудовому слідстві, так і в суді своєї вини не визнав та стверджував, що вказаний злочин вчинила інша особа.

Крім цього, у даному випадку слід враховувати, що з урахуванням положень ч.3 ст.88 КК України ОСОБА_8 хоча і вважається таким, що не має судимості, однак згідно даних вимоги про судимість вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 14.07.2020р. ОСОБА_8 був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України із призначенням покарання у виді 1700 грн. штрафу, від якого ОСОБА_8 було звільнено на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України. Даний вирок вступив в законну силу 11.03.2021р. (а.с. 178).

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, колегія суддів вважає слушними апеляційні доводи прокурора та представника потерпілого щодо необґрунтованого застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 ст. 75 КК України та вважає, що висновок місцевого суду про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства, зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням, із застосуванням ст. 75 КК України, є очевидно помилковим і свідчить про неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до вимог ст.ст. 413, 420 КПК України, неправильне застосування кримінального закону, тобто застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, що привело до неправильного звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції у частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку апеляційним судом на підставі вимог ст. 409 КПК України.

Ухвалюючи новий вирок, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке класифікується як тяжкий злочин, конкретні обставини кримінального правопорушення та його наслідки, дані про особу винного, який раніше не судимий, працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на психіатричному та наркологічному обліках, а також відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що призначене місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі, однак без застосування ст.75 КК України, буде відповідати вимогам ст.65 КК України та за своїм видом і розміром у достатній мірі сприятиме виправленню обвинуваченого та попередженню нових кримінальних правопорушень.

Також слід вказати, що викладені у запереченні захисника доводи щодо вчинення місцевим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного вироку, а саме щодо відсутності записів фіксування судового розгляду та не вирішення клопотань про призначення експертизи,- не відповідають дійсності та були обґрунтовано спростовані прокурором під час пояснення на підтримання апеляційних вимог, що зафіксовано на звуко/відео записі судового засідання та у журналі судового засідання суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого у частині стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди, колегія суддів враховує наступне.

Згідно позовних вимог потерпілого ОСОБА_11 діями обвинуваченого ОСОБА_8 йому спричинено матеріальну шкоду у розмірі 300000 грн., який обґрунтовано тим, що на проведення операції та медикаменти він витратив 30000 грн. і ще стільки ж йому буде потрібно на наступну операцію з встановленням пластини, вартість якої 40000 грн. Окрім того в нього розвинулась хвороба, яка негативно впливає на підтримання існуючих та розвиток майбутніх соціальних зв`язків.

Згідно ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно із ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст.22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як передбачено ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно матеріалів справи на підтвердження заявленого потерпілим розміру заподіяної йому матеріальної шкоди (300000 грн.) суду надано квитанції за придбані ліки та надані медичні послуги на загальну суму 5193,08 грн., а також посилання на сайт клініки у позові.

Будь-яких інших доказів на підтвердження вже понесених потерпілим витрат, а також на підтвердження понесення потерпілим витрат у майбутньому, ні при розгляді справи місцевим судом, ні при апеляційному розгляді потерпілим чи його представником не представлено.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вирішив частково задоволити вимоги потерпілого про відшкодування майнової шкоди та стягнув з обвинуваченого на користь потерпілого 5193,08 грн. заподіяної потерпілому матеріальної шкоди, оскільки саме такий розмір матеріальної шкоди було доведено потерпілим.

Щодо вирішення судом першої інстанції позову потерпілого у частині стягнення з обвинуваченого моральної шкоди, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Згідно позовних вимог потерпілого ОСОБА_11 діями обвинуваченого ОСОБА_8 йому спричинено моральну шкоду у розмірі 400000 грн., який обґрунтовано наявністю у потерпілого фізичних страждань внаслідок злочинних дій обвинуваченого, а також моральних страждань, які пов`язані з поведінкою обвинуваченого, який вини не визнав, пробачення не просив. Окрім того, отримана травма призвела до прогресуючої хвороби - епілепсії, що призвело до істотних змін у житті потерпілого та негативно позначилось на його моральному та психологічному стані.

Згідно вироку суду, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_11 , місцевий суд врахував форму вини обвинуваченого, який умисно заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до фізичного болю та страждань потерпілого, який вимушено переніс операцію, втратив частину черепа та згідно виписки з медичної картки у нього прогресує захворювання. Також враховано, що після вчинення протиправних дій обвинувачений не просив вибачення у потерпілого, а відшкодувати заподіяну шкоду навіть не намагався.

При цьому, всупереч апеляційним доводам представника потерпілого, суд першої інстанції правильно визначив про недоведеність отримання потерпілим інвалідності саме внаслідок отриманої травми. Так, дані наданого акту огляду медико-соціального експертною комісією від 24.08.2022р. та довідки від 20.10.2022р., згідно яких потерпілому ОСОБА_11 присвоєна третя група інвалідності загального захворювання, не містять конкретних та чітких даних про те, у зв`язку із чим потерпілому було встановлено інвалідність.

Також, вирішуючи цивільний позов потерпілого у частині відшкодування моральної шкоди, місцевий суд обґрунтовано зазначив про передчасність покликання потерпілого на те, що встановлена у майбутньому пластина спричинятиме постійний дискомфорт та болі, адже оцінити на перед глибину будь яких страждань та їх тривалість неможливо. При цьому, суд правильно відзначив, що дана обставина може бути предметом розгляду у майбутньому.

Таким чином, ураховуючи наведене у сукупності, а також врахована місцевим судом відсутність висновку чи доказів щодо глибини душевних, емоційних, моральних страждань, їх тривалості, які вже переніс потерпілий, та зважаючи на обставини при яких було заподіяно моральну шкоду, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілого у частині моральної шкоди та ухвалив рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_11 150 000 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

На переконання колегії суддів таке рішення суду першої інстанції ґрунтується на вимогах закону та прийнято з урахуванням засад розумності та справедливості.

Отже апеляційна скарга представника потерпілого у частині задоволення цивільного позову потерпілого у повному обсязі до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 413, 420, 426, ч.15 ст.615 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задоволити.

Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 задоволити частково.

Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 травня 2023 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати.

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: