У х в а л а

19 жовтня 2023 року

м. Київ

Справа № 465/5184/14-ц

Провадження № 14-67цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.

ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення аліментів

за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Зміст позовної заяви

1. 18 серпня 2014 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягувати щомісячно із відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - син) - у розмірі 30 процентів від усіх видів заробітку відповідача, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 18 серпня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Мотивувала позов так:

- з відповідачем не проживає однією сім`єю з лютого 2014 року. Після розірвання шлюбу з позивачкою залишився проживати їхній син;

- відповідач лише двічі надавав кошти на дитину: 16 червня 2014 року у сумі 2 000,00 грн і 29 квітня 2014 року у сумі 1 000,00 грн. Періодичну матеріальну допомогу на утримання дитини не надає. Аргументує тим, що не має доходу, оскільки не працює;

- оскільки у добровільному порядку відповідач сплачувати аліменти відмовився, згідно з частиною другою статті 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) слід стягувати з нього кошти до досягнення дитиною повноліття.

(2) Зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

2. 25 вересня 2014 рокуФранківський районний суд м. Львова ухвалив заочне рішення (далі - заочне рішення), згідно з яким позов задовольнив: стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина у розмірі 30 процентів від усіх видів його заробітку, але не менше 30 процентів прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 18 серпня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття. Мотивував рішення так:

- під час перебування у шлюбі у сторін народився син, що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ;

- обґрунтованими є вимоги позивачки, враховуючи вік платника аліментів, відсутність доказів перебування на його утриманні інших дітей, непрацездатних дружини, батьків.

3. 11 жовтня 2018 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення. У заяві просив скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

4. 4 березня 2020 року Франківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, згідно з якою залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду. Мотивував ухвалу тим, що відповідач пропустив встановлений статтею 284 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) строк для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а поважної причини, пов`язаної з об`єктивними, істотними, непереборними труднощами щодо неможливості її вчасного подання не навів. Заяву про перегляд заочного рішення відповідачу слід було подати не пізніше 10 днів з 22 січня 2015 року (дата вручення йому копії цього рішення). Тому згідно зі статтями 126 та 127 ЦПК України вказану заяву слід залишити без розгляду.

5. 14 липня 2020 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року. Мотивував постанову так:

- керувався пунктом 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, згідно з яким судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. За змістом частини другої статті 228 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, відповідач міг подати заяву про перегляд заочного рішення впродовж 10 днів із дня отримання його копії. Стаття 74 ЦПК України у вказаній редакції передбачала, що судове повідомлення слід надсилати фізичній особі за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку, а у разі відсутності цієї особи за вказаної адресою повідомлення потрібно вважати врученим належним чином;

- зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 . Ця адреса зазначена у позовній заяві, її відповідач зазначив у всіх заявах, клопотаннях, скаргах тощо, що визнав у судовому засіданні в апеляційному суді. На цю адресу суд першої інстанції надіслав копію заочного рішення суду рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який повернувся до суду 12 листопада 2014 року за закінченням терміну зберігання (т. 1, а. с. 19-20). Крім того, на обкладинці справи є розписка відповідача про отримання копії заочного рішення 22 січня 2015 року;

- відповідач у передбачений строк заяви про перегляд заочного рішення до суду не подав. Тому заочне рішення набрало законної сили і було звернено до виконання на підставі виконавчого листа, який позивачка отримала 4 квітня 2016 року (т. 1, а. с. 22);

- відповідач пропустив десятиденний строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, який необхідно було відраховувати з дня повернення поштового відправлення про направлення відповідачу копії заочного рішення до суду (12 листопада 2014 року) згідно зі статтею 77 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення. Суд першої інстанції правильно зазначив в оскарженій ухвалі, що відповідач особисто отримав копію заочного рішення 22 січня 2015 року, про що розписався на обкладинці справи. Тому, подавши заяву про перегляд заочного рішення суду 11 жовтня 2018 року, відповідач пропустив строк на подання такої заяви;

- згідно зі статтею 127 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом) суд вирішує питання про поновлення пропущеного строку за умови, якщо учасник справи подав заяву про поновлення строку. Оскільки за статтею 126 цього Кодексу відсутня заява відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, вказану заяву слід залишити без розгляду.

(3) Зміст касаційної скарги відповідача

6. 11 серпня 2020 року відповідач подав касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, а заяву про перегляд заочного рішення - задовольнити. Мотивував касаційну скаргу так:

- суд першої інстанції не повідомляв відповідача про розгляд справи;

- апеляційний суд помилково вказав у постанові про надсилання відповідачеві за адресою місця реєстрації копії заочного рішення рекомендованим листом, який повернувся без вручення за закінченням строку зберігання. Відповідачеві про цей лист нічого не відомо;

- висновок суду про те, що підпис відповідача на обкладинці справи підтверджує отримання ним копії заочного рішення від 25 вересня 2014 року, є безпідставним, бо цю відмітку зробила позивачка. Вона понад два роки тому викрала сина та через це знаходиться у розшуку Національної поліції України (№ розшукової справи 444004);

- із повним текстом заочного рішення від 25 вересня 2014 року відповідач ознайомився лише 9 жовтня 2018 року. Тому суди помилково визначили день вручення йому вказаного рішення, який не може бути швидшим ніж 9 жовтня 2018 року. Державний виконавець заочне рішення відповідачеві не вручав. У виконавчому провадженні № 50737912 відсутня інформація, що відповідачеві відомо про заочне рішення чи що він його отримав;

- суд першої інстанції позбавив відповідача права на справедливий судовий розгляд, оскільки належно не повідомив про розгляд справи, зокрема про судове засідання 25 вересня 2014 року, під час якого ухвалив заочне рішення. Крім того, суд не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, не надіслав копію ухвали про відкриття провадження, не надав можливості надати заперечення на позов;

- підстави для залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення «є незаконні та безпідставні, що не опираються на жодні процесуальні докази, а тільки припущення ображеного судді, що допустив безліч процесуальних помилок і боїться визнати їх, дозволивши призначити справу, яку він сфальсифікував, до справедливого, законного, чесного судового розгляду».

(4) Провадження справи у суді касаційної інстанції

7. 29 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження з огляду на те, що відповідач у касаційній скарзі вказує про порушення судом норм процесуального права через відсутність підстав для залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

8. 14 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

9. 26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що необхідно відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 щодо неможливості залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропущенням строку її подання, або якщо причини пропущення строку визнані судом неповажними. Мотивував необхідність відступу так:

9.1. Оскільки глава 11 розділу ІІІ ЦПК України не передбачає наслідки, які настають через пропуск процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, то суд має керуватися частиною другою статті 126 ЦПК України. Згідно з нею документи, подані після закінчення процесуальних строків, слід залишати без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

9.2. До інституту заочного розгляду справи застосовується прийнятий у процесуальній науці, загальній теорії права поділ процесуальних норм на загальні та спеціальні (див. пункт 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22)). Тому до наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення застосовується стаття 72 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення, та стаття 126 ЦПК України, чинного на час розгляду такої заяви. Подану поза межами строку заяву про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення слід залишати без розгляду на підставі ухвали, яку можна оскаржити в апеляційному порядку відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, а не залишати без задоволення.

Таке роз`яснення процесуальних дій суду й алгоритм дій учасників процесу є «практично в усіх підручниках України з Цивільного процесу та Коментарях до ЦПК України (див., наприклад: Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / За заг. редакцією Василини Н. В. , Гулька Б. І. , Кота О. О. Київ : ВД «Дакор», 2021. - С. 566-567; Кравчук В. М. Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. К. : Істина, 2006. - С. 622-623; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Богатиря В. В. К. : ВД «Професіонал», 2015. - С. 267; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. Бичкової С. С . Київ : Атіка , 2008. - С. 485-486; Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О. , Голубєвої Н. Ю. Х. : Одіссей, 2009. - С. 549-550; Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / За заг. ред. Притики Ю. Д. К. : ЦУП, 2011. - С. 408 та багато інших)».

9.3. «Правовий висновок колегії суддів щодо мети інституту заочного розгляду справи, а саме необхідність лише суду першої інстанції вирішувати заяву про перегляд заочного рішення з можливістю залишення заяви без розгляду у разі пропущення строку на подання такої заяви з подальшим обов`язком відповідача оскаржити таку ухвалу районного суду, а не саме заочне рішення суду як процесуальна санкція і відповідальність відповідача узгоджується із загальною доктриною науковців-процесуалістів (див., наприклад : Заочний розгляд справи у цивільному процесі України : монографія / Навроцька Ю. В. - К. : Юрінком Інтер, 2009. - С. 29-30, 119-125; Курс цивільного процесу : підручник / Комаров В. В. , Бігун В. А. , Баранкова В. В. та ін. ; за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 2011. - С. 683-685; Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України / Комаров В. В. - Х. : Право, 2012. - С. 387-388 (з посиланням на ухвалу Верховного Суду України від 12 грудня 2007 року, яка також опублікована у журналі: Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах : Наук.-юрид. журнал. - 2008. - Вип. 1. - С. 104-105; Цивільне судочинство України: основні засади та інститути : монографія / за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 106. - С. 541-567; Позовне провадження : монографія / за ред. Комарова В. В. - Х. : Право, 2011. - С. 459-465, 486-489 та багато інших)»;

9.4. Питання щодо пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суди вирішують на підставі статті ЦПК України, що передбачає наслідком пропуску процесуального строку залишення заяви без розгляду, а не без задоволення. Усталеною була практика, за якою питання про поновлення пропущеного процесуального строку вирішував суд, який ухвалив заочне рішення, а не «вищестоящий» суд, як це запропонувала Велика Палата Верховного Суду. Після того, як суди перевірили додержання строку подання заяви про перегляд заочного рішення і вчинили у разі необхідності певні процесуальні дії, суд перевіряє відповідність форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення вимогам статті 285 ЦПК України. «Такими є структура цивільного процесу і темпоральність дій суду».

9.5. Модель, запропонована Великою Палатою Верховного Суду, згідно з якою перевірку процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснює апеляційний суд під час перегляду заочного рішення суду по суті, породжує для судової практики безліч нових процесуальних проблем, які постановою не вирішені. Зокрема Велика Палата Верховного Суду не вирішила питання «подальших процесуальних дій апеляційного суду у разі, якщо цей суд при перегляді заочного рішення по суті дійде висновку, що відповідач без поважних причин пропустив строк подання заяви про перегляд заочного рішення суду. … у такій ситуації постає питання, як бути апеляційному суду, якщо до районного суду подані відповідні заяви іншими відповідачами, адже перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив, є персоніфікованим правом і обов`язком кожного із залучених до справи відповідачів».

9.6. Запропонований Великою Палатою Верховного Суду підхід, згідно з яким перевірку процесуального строку подання заяви про перегляд заочного рішення здійснює апеляційний суд під час перегляду заочного рішення суду, «по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль», з якою до цивільного судочинства у 2004 році повернули заочний розгляд справи після його скасування у 1929 році. Такий розгляд є процесуальною санкцією, цивільно-процесуальною відповідальністю відповідача (самостійним видом юридичної відповідальності), який не тільки не з`явився до суду (це його право), але й не повідомив суд про причини неявки, маючи таку можливість, і який надалі вимагає (через власну поведінку) скасувати заочне рішення суду. Якщо цивільний процесуальний закон встановлює вимоги до належної поведінки учасників цивільного судочинства, передбачає певні обов`язки у цивільному процесі, то «наявність для відповідача процесуальної санкції, а саме пройти всю процедуру перегляду заочного рішення, є необхідною, оскільки дозволяє забезпечити додержання зобов`язуючих цивільних процесуальних норм».

9.7. Колегія суддів не може погодитись із тлумаченням Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) частини першої статті 286 ЦПК України. Так, відповідно до частини першої статті 286 ЦПК України, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви. У пункті 21 постанови від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «за змістом речення першого частини першої вказаної статті суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої-сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою».

9.8. Застосований законодавцем у частині першій статті 286 ЦПК України термін «прийнявши» та назва цієї статті «Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення» вказують на обов`язок суду вчинити визначені цієї нормою процесуального права дії саме після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення.

9.9. У ЦПК України неодноразово застосований термін «прийняття». Найбільш схожими до вказаної процесуальної ситуації є застосування цього терміну у частині другій статті 52 ЦПК України («про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу») та у частині другій статті 193 ЦПК України («зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову»).

ЦПК України встановлює строки як для пред`явлення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (частина перша статті 52 ЦПК України), так і для подання зустрічного позову - у строк для подання відзиву (частина перша статті 193 ЦПК України).

Частина третя статті 194 ЦПК України передбачає наслідки порушення частини першої статті 193 цього Кодексу (щодо подання зустрічного позову у строк для подання відзиву) і зазначає, що в такому випадку зустрічна позовна заява підлягає поверненню заявнику.

Положення статей 193 і 194 цього Кодексу застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у справі, у якій відкрито провадження (стаття 195 ЦПК України).

9.10. Отже, ЦПК України встановлює обов`язок суду до прийняття зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перевірити як належність оформлення таких процесуальних документів, так і додержання строку їх подання. Інакше кажучи, прийняттю процесуального документа передує перевірка додержання заявником строку його подання, якщо такий встановлений цивільним процесуальним законом.

9.11. Незазначення у главі 11 розділу ІІІ ЦПК України наслідків, які настають із закінченням процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення, не може бути підставою для прийняття судом відповідної заяви, яка подана після закінчення процесуального строку, встановленого статтею 284 ЦПК України, а свідчить лише про те, що застосовуються загальні положення ЦПК України щодо наслідків пропущення процесуального строку (стаття 126 ЦПК України).

9.12. Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), істотно вплинув на судову практику й активно застосовується (може використовуватися, у тому числі, шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення, зокрема рішень, які виконані чи виконуються, для фактичної ревізії рішень шляхом з`ясування фактів щодо обізнаності про рішення, поза розумними строками тощо, ґрунтуючись лише на викладеному Великою Палатою Верховного Суду тлумаченні процесуального права у зазначеній постанові.

9.13. У справі № 465/5184/14-ц суд касаційної інстанції не може переглянути оскаржені судові рішення й ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення суду без відступу від висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, бо строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для суду та для учасників судового процесу. Вони, зокрема, визначають час, протягом якого треба вчинити процесуальну дію (наприклад, подати відповідну заяву). Якщо процесуальну дію вчинено після спливу встановленого для цього процесуального строку, і клопотання про його поновлення не заявлене або якщо в задоволенні такого клопотання відмовлено, процесуальні підстави для подальшого провадження за відповідною заявою відсутні.

9.14. Процесуальне рішення про залишення заяви без розгляду внаслідок пропущення строку на її подання (якщо клопотання про поновлення такого строку не заявлене або в його задоволенні відмовлено) може бути оскаржене в апеляційному порядку (пункт 16 частини першої статті 353 ЦПК України). Підстави для залишення заяви без розгляду можна перевірити. У разі незаконності судового рішення справа після його скасування повертається до суду першої інстанції для продовження розгляду з відповідної стадії процесу; при цьому оцінюються лише питання, пов`язані з процесуальними строками.

9.15. У разі відмови суду першої інстанції поновити строк для подання заяви про перегляд заочного рішення або, тим більше, у разі розгляду заяви про перегляд заочного рішення за відсутності клопотання про поновлення строку на її подання, але з відмовою у задоволенні цієї заяви, уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, в тому числі й виконаного повністю чи частково. У такому разі апеляційний суд без передбачених для того процесуальних підстав постає перед необхідністю перевірки заочного рішення по суті. Тоді як у разі пропуску відповідного процесуального строку оцінку наведеним у заяві про перегляд заочного рішення доводам по суті спору, новим доказам тощо суд першої інстанції не надає.

9.16. «Така ситуація, вочевидь, суперечитиме принципам правової визначеності, сталості, стабільності правовідносин, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, правилам і строкам цивільного процесу, нівелюватиме по суті сенс заочного розгляду справи і такий розгляд як форму цивільного процесу та, надаючи незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу, порушуватиме права позивача, на користь якого було ухвалене заочне рішення».

9.17. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, § 31-32, та «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine») від 11 квітня 2013 року, заява «№ 20372/11, § 65).

9.18. «Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення необхідно керуватися таким: поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; оцінка поважності причин пропущення строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; будь-які поважні причини пропущення строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; необхідно враховувати тривалість пропущення строку, а також можливі наслідки його поновлення для інших осіб».

9.19. «Одним із елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу».

9.20. «Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій та дій інших учасників справи».

9.21. «Учасник справи (у даному випадку - позивач) вправі очікувати, що оскільки у частині другій статті 284 ЦПК України визначений строк для подання заяви про перегляд заочного рішення, питання про додержання строку має бути вирішено судом на стадії прийняття такої заяви до розгляду, а не за результатами розгляду такої заяви по суті».

9.22. «Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії» («Lupeni Greek Catholic Parish And Others v. Romania»), заява № 76943/11, § 123)».

9.23. «Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба з`ясувати неоднозначні моменти і адаптувати норми законодавства до обставин, які змінюються («Vyerentsov v. Ukraine» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, § 65; «Del Rio Prada v. Spain» від 21 жовтня 2013 року, заява № 42750/09, § 93)».

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ЩОДО ПЕРЕДАННЯ ЇЙ СПРАВИ

10. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, визначеної у частині четвертій статті 403 ЦПК України (для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати).

11. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).

12. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу слід повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

13. 9 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 214/5505/16. За обставинами останньої відповідачка у 2020 році звернулася до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, ухваленого 27 травня 2017 року. Просила суд поновити строк на подання такої заяви. Але суд у поновленні відмовив, а вказану заяву залишив без розгляду. Відповідачка оскаржила це судове рішення до апеляційного суду. Останній із нею не погодився та залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Вважаючи, що має право на такий перегляд, відповідачка подала касаційну скаргу. Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу відповідачки задовольнила частково: скасувала ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення і залишення цієї заяви без розгляду та постанову апеляційного суду про залишення без змін вказаної ухвали суду першої інстанції, а справу направила для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотивувала постанову так:

13.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 214/5505/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що необхідно відступити від викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17 (провадження № 14-172цс19) висновку щодо застосування приписів статей 353 і 389 ЦПК України, який унеможливлює гарантоване статтею 129 Конституції України право на апеляційне оскарження судового рішення для особи, заяву про перегляд заочного рішення якої суд першої інстанції залишив без розгляду. Згідно з цим висновком Великої Палати Верховного Суду ухвала про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішенняне підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від судового рішення щодо суті спору, а тому таку ухвалу суду першої інстанції відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України не можна оскаржити і в касаційному порядку. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вирішила закрити касаційне провадження у справі № 761/23218/17.

13.2. Вирішуючи питання про те, чи необхідно відступати від висновку, викладеного в ухвалі від 12 червня 2019 року у справі № 761/23218/17, Велика Палата Верховного Суду у справі № 214/5505/16 мала, зокрема, з`ясувати, чи повноважний суд першої інстанції постановити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду у зв`язку з відмовою у поновленні строку на подання такої заяви. Вирішила, що якщо суд вважатиме за неможливе поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він з цієї підстави залишає вказану заяву без задоволення (пункти 35, 45 постанови). Обґрунтувала цей висновок так:

13.2.1. Глава 11 «Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так, відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, який це рішення ухвалив, на предмет наявності передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для його скасування, і оскаржити таке рішення у загальному порядку (статті 284-288 ЦПК України) (пункт 17 постанови).

13.2.2. За змістом речення першого частини першої статті 286 ЦПК України суд зобов`язаний прийняти до розгляду заяву про перегляд заочного рішення, якщо вона відповідає вимогам частин першої - сьомої статті 285 ЦПК України, тобто є належно оформленою (пункт 22 постанови).

13.2.3. Не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку (пункт 24 постанови).

13.2.4. Оскільки кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та незастосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України (пункт 26 постанови).

13.2.5. Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення (пункт 27 постанови).

13.2.6. З огляду на приписи частини четвертої статті 287 ЦПК України (про те, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення строк на апеляційне оскарження такого рішення починає відраховуватися саме з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення) у випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (пункт 29 постанови).

14. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року не погодився з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16. Прямо вказав на те, що «не може погодись із тлумаченням Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21) частини першої статті 286 ЦПК України». Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незгода з інтерпретацією певних правил не є підставою для прийняття справи Великою Палатою Верховного Суду для відступу від її висновку.

15. Проаналізувавши наукові джерела, згадані в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що узагальнені висновки цієї колегії не відповідають змісту наукових ідей авторів відповідних праць.

16. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з тим, що підставою для відступу від сформульованого у її постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 висновку може бути пропозиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду тлумачити частину другу статті 126 ЦПК України (про залишення без розгляду документів, поданих після закінчення процесуальних строків, крім випадків, передбачених цим Кодексом) якспеціальну щодо приписів глави 11 розділу ІІІ ЦПК України (зокрема щодо приписів статей 286 і 287 ЦПК України), бо ця глава не передбачає наслідки, які настають через пропуск процесуального строку, встановленого для подання заяви про перегляд заочного рішення.

17. Приймаючи постанову від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, Велика Палата Верховного Суду вважала, що спеціальними є норми глави 11 розділу ІІІ ЦПК України, зокрема щодо загального правила частини другої статті 126 ЦПК України. Протилежне тлумачення (співзвучне з тим, про яке зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року) є у такому джерелі: Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар / За заг. редакцією Василини Н. В. , Гулька Б. І. , Кота О. О. К. : ВД «Дакор», 2021. С. 566. Автори лише цього коментаря (з числа перелічених в ухвалі від 26 квітня 2023 року) зазначили, що «якщо подано заяву про перегляд заочного рішення після спливу встановленого строку без клопотання про його поновлення, така заява підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України. При цьому існування поважних причин пропуску вказаного строку за відсутності клопотання про його поновлення не впливає на залишення заяви без розгляду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд може поновити пропущений процесуальний строк, установлений законом, лише за заявою учасника справи. Якщо заява про перегляд заочного рішення подана після спливу встановленого строку разом з клопотанням про його поновлення, суд за результатом розгляду такого клопотання або відмовляє в його задоволенні та залишає заяву без розгляду, або задовольняє клопотання, поновлює пропущений строк та призначає відповідну заяву до розгляду в судовому засіданні».

18. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у зазначеній книзі вказано, що вона була підписана до друку 1 жовтня 2021 року. Тобто могла стати доступною для ознайомлення широкою аудиторією після того, як Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16. В інших перелічених в ухвалі від 26 квітня 2023 року джерелах відсутня інформація про перевагу припису частини другої статті 126 ЦПК України над правилами статей 286 і 287 ЦПК України і про необхідність постановлення судом першої інстанції ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої з пропуском відповідного процесуального строку за відсутності підстав для його поновлення.

19. Те, що не є загальноприйнятим підхід, згідно з яким припис частини другої статті 126 ЦПК України встановлює спеціальне правило щодо приписів статей 286 і 287 ЦПК України, підтверджують, наприклад, висновки Навроцької Ю. В. і Воробель У. Б. , викладені у статті «Залишення без розгляду та закриття провадження під час заочного розгляду цивільної справи» (Часопис цивілістики. 2022. № 45. С. 75-81). Автори вказали, що «питання можливості залишення без розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення, якщо суд не знайде підстав для поновлення строку на її подання, а також співвідношення в заочному провадженні такої процесуальної дії, відповідно до ст. 126 ЦПК України, та залишення заяви без розгляду, відповідно до ст. 257 ЦПК України, як форми закінчення заочного розгляду без ухвалення рішення по суті позовних вимог» можуть стати лише «предметом подальших наукових розвідок» (с. 80). Отже, відповідних, так би мовити, аксіоматичних положень з цього приводу у доктрині цивільного процесу України немає.

20. Щодо необхідності прийняти справу № 465/5184/14-ц для відступу від висновку, викладеного у постанову від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, через потребу застосувати до перегляду заочних рішень аналогію закону (із правилами, що стосуються прийняття судом зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), то Велика Палата Верховного Суду критично оцінює цей аргумент. Для вирішення питань про прийняття зустрічного позову та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ЦПК України не встановлює таких правил, які передбачені для заочного розгляду справи, виділеного у самостійну главу 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

21. Так само критично Велика Палата Верховного Суду оцінює твердження в ухвалі від 26 квітня 2023 року про те, що: (а) метою інституту заочного розгляду справи нібито є «необхідність лише суду першої інстанції вирішувати заяву про перегляд заочного рішення з можливістю залишення заяви без розгляду у разі пропущення строку на подання такої заяви з подальшим обов`язком відповідача оскаржити таку ухвалу районного суду, а не саме заочне рішення суду»; (б) висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 «по суті нівелює (знищує) ту мету і ціль», з якою до цивільного судочинства у 2004 році повернули заочний розгляд справи. Вочевидь метою (ціллю) заочного розгляду справи не може бути ні створення можливості для суду першої інстанції постановити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, ні створення «обов`язку» для відповідача оскаржити цю ухвалу, ні створення додаткової процесуальної перешкоди для апеляційного оскарження заочного рішення.

22. З приводу твердження Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року про те, що згідно із «загальною доктриною науковців-процесуалістів» заочне рішення суду є «процесуальною санкцією» і «відповідальністю відповідача», то, на думку Навроцької Ю. В. , висловлену у монографії, на яку є посилання у цій ухвалі, «не досить обґрунтованим розглядати заочне провадження як міру відповідальності недобросовісного відповідача, котрий свідомо затягує процес, не заявляючись у судові засідання. У такому випадку не враховується той фактор, що будь-які санкції можуть застосовуватися до учасників процесу виключно за невиконання покладених на них обов`язків. Адже участь у судових засіданнях - це право, а не обов`язок відповідача (стаття 27 ЦПК України). Безумовно, у багатьох випадках особиста, безпосередня участь сторін у розгляді справи сприяє кращому з`ясуванню дійсних обставин справи і недооцінювати її роль не варто. Тому окремі вчені позитивно оцінювали встановлення у законодавстві санкцій за ухилення від явки в судове засідання. Однак у кінцевому підсумку, відповідно до принципу змагальності цивільного процесу, право вибору - брати участь у судових засіданнях чи ні - залишається за відповідачем. І якщо явка в суд - це право сторін, то повідомлення суду про причини неявки в судове засідання сформульоване законом як обов`язок (стаття 77 ЦПК України). Зроблено це з тієї причини, що відкладення розгляду справи збільшує строки розгляду цивільних справ, чим порушуються права другої сторони на своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ та інтереси правосуддя. З метою уникнення подібних наслідків і передбачено заочний розгляд цивільних справ. Тому, якщо ж, все-таки, схилятися до думки, що заочний розгляд - це санкція, то, на наш погляд, доцільно обґрунтовувати її тим, що заочний розгляд виступає несприятливим процесуальним наслідком для відповідача, який не виконує обов`язок повідомляти суд про причини неявки в судове засідання. Заочний розгляд справи можна розглядати також і як санкцію за невиконання відповідачем передбаченого статтею 27 ЦПК України його обов`язку добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки» ( Навроцька Ю. В . Заочний розгляд справи в цивільному процесі України : монографія. К. :Юрінком Інтер, 2009. С. 30).

23. Висновок в ухвалі про те, що фактично через постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 «уможливлюється оскарження заочного рішення без законних для того підстав через будь-який строк, що сплив після ухвалення заочного рішення, в тому числі й виконаного повністю чи частково», не відповідає дійсності. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що якщо суд першої інстанції ухвалив рішення у загальному порядку розгляду справи у позовному провадженні, то непоодинокими є випадки, коли відповідач подає апеляційну скаргу на це рішення теж після спливу значного часу, зокрема і під час виконавчого провадження. Таке апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не є обмеженим можливими «фільтраційними» діями цього самого суду, спрямованими на залишення апеляційної скарги без розгляду, а суд апеляційної інстанції має відповідні засоби реагування на апеляційну скаргу. Аналогічно і у випадку залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення й апеляційного оскарження останнього після спливу значного часу з дня його ухвалення апеляційний суд за наявності для цього підстав повинен використовувати належні юридичні засоби.

24. Приймаючи постанову від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що право на апеляційне оскарження відповідачем заочного рішення у разі пропуску строку на подання заяви про його перегляд, відмови суду першої інстанції у поновленні цього строку (чи відсутності заяви відповідача про таке поновлення) не може бути додатково обмеженим можливістю суду першої інстанції постановити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду та необхідністю оскаржувати цю ухвалу для того, щоби, ймовірно, отримати можливість апеляційного оскарження самого заочного рішення.

25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що висновки, сформульовані у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, були спрямовані на те, щоб гарантія апеляційного перегляду справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, частина перша статті 17 ЦПК України) застосувалася як у випадку такого оскарження рішення суду, ухваленого у загальному порядку розгляду справи у позовному провадженні (зокрема і зі спливом значного строку після його ухвалення), так і у випадку апеляційного оскарження заочного рішення з урахуванням, зокрема, спеціальних приписів статей 287-288 ЦПК України (без створення процесуальної перешкоди для оскарження заочного рішення у вигляді ухвали про залишення без розгляду заяви про його перегляд, можливість постановлення якої у частині третій статті 287 ЦПК України не передбачена). Про ніяку «незаконну процесуально-правову перевагу відповідачу», порушення, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року, принципів юридичної визначеності, рівності сторін перед законом і судом, змагальності тощо (зокрема у тій інтерпретації, яку цим принципам надав ЄСПЛ), у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 мова не йшла.

26. Правильність підходу Великої Палати Верховного Суду підтверджена і у тих джерелах, які згадав Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року, обґрунтовуючи протилежну позицію. Так, відразу у двох із цих джерел вказано, що «ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, виходячи з процедури заочного розгляду справи, взагалі не може бути постановлена» (див.: Позовне провадження : монографія / Комаров В. В. , Луспеник Д. Д. , Радченко П. І. та ін. : за ред. Комарова В. В. X. : Право, 2011. С. 487; Цивільне судочинство України : основні засади та інститути : монографія / Комаров В. В., Гусаров К. В. , Сакара Н. Ю. та ін. : за ред. Комарова В. В. X. : Право, 2016. С. 570).

27. Коментуючи припис про те, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, авторський колектив іншого згаданого в ухвалі від 26 квітня 2023 року науково-практичного коментаря ЦПК України поставив під сумнів так званий спрощений порядок перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. А саме задав питання про те, «навіщо передбачати такий спрощений порядок перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, якщо існують загальні процесуальні інститути апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, в порядку яких можна, в тому числі, переглянути і заочне рішення» (Цивільний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Бичкова С. С. , Білоусов Ю. В. , Бірюков В. І. та ін. ; За заг. ред. Бичкової С. С. К. : Атіка , 2008. С. 486).

28. Учені Кравчук В. М. і Угриновська О. І. , працю яких колегія суддів теж вказала в ухвалі від 26 квітня 2023 року, взагалі стверджують, що «відповідач має право подати одразу апеляційну скаргу, оминаючи процедуру перегляду заочного рішення» ( Кравчук В. М. Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. К : Істина, 2006. С. 629). А можливість залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення зазначені автори допускали за обставин, які тягнуть за собою залишення її без розгляду лише відповідно до статті 207 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, «зокрема, якщо заяву про перегляд заочного рішення подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності, заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, відповідач подав заяву про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без розгляду тощо» (Там само. С. 628).

29. Щодо права відповідача оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку автори згаданих в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року праць за редакцією Комарова В. В. відзначають, що «в деяких країнах узагалі існує заборона оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку. Поряд з цим є інші підходи - оскарження в апеляційному порядку відповідачем (пасивною стороною) взагалі можливе після використання спеціального порядку перегляду заочного рішення. Перший підхід використовується, як правило, в англосаксонській системі права, якій притаманна модель заочного рішення, яке ухвалюється в окремому, самостійному заочному провадження при формальній оцінці наявних доказів у справі, тобто у спрощеній процедурі цивільного судочинства. Другий використовується, як правило, у континентальній системі права. … Незважаючи на те, що в ЦПК не згадується про право відповідача оскаржити заочне рішення в загальному порядку без звернення із заявою про його перегляд до суду першої інстанції, право на апеляцію у нього є» (Курс цивільного процесу : підручник / Комаров В. В. , Бігун В. А. , Баранкова В. В. та ін. ; за ред. Комарова В. В. X. : Право, 2011. С. 685-686; Позовне провадження : монографія / Комаров В. В. , Луспеник Д. Д. , Радченко П. І. та ін. : за ред. Комарова В. В. X. : Право, 2011. С. 488).

30. Зрештою, навіть в ухвалі від 26 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказує, що «наявність для відповідача процесуальної санкції, а саме пройти всю процедуру перегляду заочного рішення, є необхідною, оскільки дозволяє забезпечити додержання зобов`язуючих цивільних процесуальних норм». Тобто колегія суддів прямо вказала, що відповідач має «пройти всю процедуру» саме «перегляду заочного рішення», а не перегляду заочного рішення у разі, якщо буде успішним оскарження ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду.

31. Твердження Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року про неможливість перегляду у справі № 465/5184/14-ц оскаржених судових рішень і ухвалення законного судового рішення без відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), є необґрунтованим. Застосування цього висновку не є перешкодою ні для перегляду судових рішень, ні для ухвалення законного рішення у справі № 465/5184/14-ц.

32. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду не могла і не мала вирішувати всі можливі проблеми щодо оскарження заочного рішення, зокрема ті, які можуть постати перед судом апеляційної інстанції. Сформульовані Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року питання про процесуальні дії апеляційного суду «у разі, якщо цей суд при перегляді заочного рішення по суті дійде висновку, що відповідач без поважних причин пропустив строк подання заяви про перегляд заочного рішення суду», а також про те, як бути апеляційному суду, якщо до районного суду відповідні заяви подали інші відповідачі (адже перегляд заочного рішення судом, що його ухвалив, є «персоніфікованим правом і обов`язком» кожного відповідача), може вирішити відповідна колегія суддів, палата чи об`єднана палата Касаційного цивільного суду.

33. Аргумент Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, наведений в ухвалі від 26 квітня 2023 року, про те, що висловлена у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 позиція Великої Палати Верховного Суду «істотно вплинула на судову практику і активно використовується (може використовуватися, у тому числі шляхом зловживання процесуальними правами) відповідачами для перегляду постановлених проти них заочних рішень судів за спливом значного часу після їх ухвалення», вже був предметом оцінки Великою Палатою Верховного Суду. Згідно з ухвалою від 16 лютого 2023 року у справі № 2-7852/11 (провадження № 14-4цс23) вона повернула на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу № 2-7852/11, передану для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21). У тій ухвалі Велика Палата Верховного Суду критично оцінила вищевказаний аргумент колегії суддів. Мотивувала повернення справи № 2-7852/11 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду тим, що ця колегія не вказала на неоднозначність чи суперечливість відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду, на їхню непослідовність чи неможливість застосування.

34. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що саме періодичне передання їй на розгляд справ для вирішення однієї і тієї ж проблеми за відсутності обґрунтованих підстав та лише з мотивів незгоди з раніше сформульованими Великою Палатою Верховного Суду висновками не сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, на необхідність застосування якого звернув увагу Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 26 квітня 2023 року. Крім того, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, ніяк не перешкоджають судам застосовувати визначені ЦПК України заходи реагування на випадки зловживання відповідачем правом на оскарження заочного рішення суду першої інстанції.

35. З огляду на все вищевикладене справу слід повернути для продовження розгляду до Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів.

Керуючись частиною шостою статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

у х в а л и л а :

1. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за касаційною скаргою відповідача на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 4 березня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 липня 2020 року повернути на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

2. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. Гудима

Судді: О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв

Ю. Л. ВласовК. М. Пільков

І. А. ВоробйоваО. Б. Прокопенко

І. В. Григор`єваО. М. Ситнік

М. І. ГрицівІ. В. Ткач

І. В. ЖелєзнийВ. Ю. Уркевич

Л. Ю. КишакевичН. В. Шевцова

Л. М. Лобойко