Справа № 604/709/23

Провадження № 2/604/258/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі

головуючого судді Сидорак Г.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ілик Г.М.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в сел. Підволочиськ позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (юридична адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ), третя особа приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович (адреса: вул. Торговиця, 32 А, м. Тернопіль), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Калінін С.К., який здійснює представництво інтересів на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/23 від 12 травня 2023 року, звернувся до суду із позовною заявою до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що виконавчий напис нотаріуса про стягнення з позивача в користь відповідача грошових коштів за кредитним договором є протиправним, та таким, що винесений з порушенням вимог чинного законодавства України та не підлягає виконанню. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача судові витрати, зокрема витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 5500,00 грн.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області 23.06.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач та її представник у судове засідання не прибули, представник позивача подав заяву в якій просить справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримують повністю, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечують.

Інші учасники в судове засідання не прибули, про день, час та місце проведення були повідомлені належним чином та завчасно. Відповідач відзиву не подав.

У зв`язку з наведеним, враховуючи розумні строки розгляду справи, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача, в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Верховний Суд в постанові від 27.08.2020 р. у справі №419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, та, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а саме виконавчого напису, вчиненого 24.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Бригідою В.О., зареєстрованого в реєстрі за №49173.

Судом встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А.І., проводяться дії в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №49173 від 24.12.2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший український міжнародний банк» заборгованості у розмірі 38181,55 грн.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (ст. 87 Закону України «Про нотаріат»).

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Статтею 90 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (п. 3.1 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 р. №1172 (п. 3.2 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Як передбачено п. 2.11 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

В постанові Верховного Суду від 11.07.2019 р. у справі №461/4609/16-ц зазначено, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України Про нотаріат ). Але характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Судом встановлено, що підставою для вчинення виконавчого напису є кредитний договір №2001033896901 від 10.05.2018 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Перший український міжнародний банк», правонаступником усіх прав і обов`язків якого є АТ «Перший український міжнародний банк».

Варто також зазначити, що як на підставу вчинення виконавчого напису, нотаріус посилається на Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 р.

Проте вказана Постанова не відносить кредитний договір до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідні зміни до Постанови та віднесення кредитного договору до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, були внесені Постанову Кабінету Міністрів України за №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Разом з тим, Постанова Кабінету Міністрів України за №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» відповідно до Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі №826/20084/14 визнана судом незаконною та нечинною.

Так, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 р., залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 р. у справі №826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з пунктом 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 р. «Про судове рішення в адміністративній справі», визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 р. «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» №1172 в редакції від 29.11.2001 р., тобто в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку п. 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у своїй Постанові по справі 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Також, пп. б п. 2 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, зокрема, подаються засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Таким чином, у нотаріуса були відсутні повноваження на вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який не був нотаріально посвідчений та не відносився до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З наведеного вбачається, що відповідачем, всупереч вимог закону не було надано документів, які б підтверджували право його вимоги до позивача за Кредитним договором, а нотаріус помилково, всупереч вимог закону, не перевірив зміст договорів на які відповідач посилався як на підставу виникнення у нього права вимоги до позивача за Кредитним договором, та стягнув спірну заборгованість.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», прийнятого на підставі Постанови ВССУ № 2 від 07.02.2014 року, вказано, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом №3425-ХII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.

Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначати, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі. У виниклому спорі заборгованість ОСОБА_1 є спірною.

Враховуючи викладене, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, беручи до уваги те, що заборгованість боржника не є безспірною, що свідчить про вчинення виконавчого напису 24.12.2021 року з порушенням вимог ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням повного задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору.

Крім цього, у позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача вирати на правову допомогу в сумі 5500,00 грн. На підтведження понесення позивачем вказаних витрат до позовної заяви долучено договір №23 від 12.05.2023 року про надання професійної правничої (правової допомоги), додаток №1 до вказаного договору від 12.05.2023 року, рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару (винагороди, затверджені рішенням засновником адвокатського бюро «Калінін і партнери» №3/2018 від 17 липня 2018 року.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Із долучених до позовної заяви документів вбачається, що між позивачем, ОСОБА_1 , та адвокатським бюро «Калінін і партнери» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №23 від 13.05.2023 року. Згідно умов вказаного договору клієнт зобов`язана оплатити Бюро гонорар (винагороду) та витрати, необхідні для виконання його доручень, в розмірі та в строк погоджений сторонами у договорі.

Згідно додатку №1 до договору, за надання професійної правничої (правової) допомоги, передбаченої в п.п. 1.1 договору клієнт оплачує Бюро гонорар (винагороду) в розмірі 5500, 00 грн у строк до набрання судового рішення законної сили.

Cуду надано платіжну інструкцію №14/07/2023 на підтвердження оплати позивачем зазначеної в договорі винагороди адвокату в сумі 4500,40 грн.

Згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підставі наведеного, з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатомна виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, а також враховуючи те, що позовні вимоги задоволено, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення із АТ «Перший український міжнародний банк» 4500,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (юридична адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ), третя особа приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович (адреса: вул. Торговиця, 32 А, м. Тернопіль), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №49173, вчинений 24.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором №2001033896901 від 10.05.2018 року в розмірі 38181 (тридцять вісім тисяч сто вісімдесят одна гривня) гривня 55 (п`ятдесят п`ять) копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (юридична адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок понесених витрат на сплату судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (юридична адреса: вул. Андріївська, 4, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 40 (сорок) копійок понесених витрат на правову допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сидорак Г.Б.