ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року  м. ОдесаСправа № 915/135/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В.,   Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Чеголя Є.О.

За участю представників учасників справи:

від Державного публічного акціонерного товариства "НАК "Украгролізинг" - Пилипенко А.В.

від ОСОБА_1 - адвокат Гамей В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення   Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023

у справі   №915/135/22

за позовом   Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”

до   1) Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ”

2) ОСОБА_1

про   стягнення 296188,34 грн

ВСТАНОВИВ

Державне публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою а якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” (далі – ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ”) та ОСОБА_1 заборгованість в сумі 296188,34 грн., яка складається з 233451,87 грн. – основного боргу, 10622,87 грн. – пені, 4683,77 грн. – індексу інфляції, 15507,07 грн. – 25% річних, 31922,76 грн. – штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” та ОСОБА_1 , як поручителем, умов договору фінансового лізингу в частині повної та своєчасної сплати лізингових платежів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 позов задоволено повністю, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” та ОСОБА_1 на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” заборгованість в сумі 296188,34грн, з яких: 233451,87 грн – сума основного боргу, 10622,87 грн – сума пені, 4683,77 грн – інфляційних втрат, 15507,07 грн – 25% річних, 31922,76 грн – штрафу.

В мотивах оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зазначив, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав, а ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” прийняло у лізинг майно. Однак, до дати розірвання даного договору залишились несплачені відповідачем чергові лізингові платежі.

Як відзначено судом першої інстанції, ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” за час розгляду справи не надано доказів відсутності боргу або контррозрахунку заявленої до стягнення суми, а тому відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов`язаннями.

Отже, за висновками суду першої інстанції, в спірних правовідносинах лізингоодержувачем дійсно порушено умови договору фінансового лізингу в частині повноти та своєчасності здійснення передбачених договором платежів, в зв`язку з чим судом визнано заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулась ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 у справі № 915/135/22 в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 296 188,34 грн., з яких: 233 451,87 грн. - сума основного боргу, 10 622,87 грн. - сума пені, 4 683,77 грн. - інфляційних втрат, 15 507,07 грн. - 25% річних, 31 922,76 грн.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, не з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи.

Так, за твердженням апелянта, судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності ОСОБА_1 , яку не було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи.

Скаржник зазначає, що повідомлення про розгляд справи не отримувала у зв`язку з відсутністю за адресою місця реєстрації з поважних причини, а саме через військову агресію рф та запровадження на території України воєнного стану.

Щодо суті заявлених позовних вимог, скаржник зазначає, що заявлені вимоги про солідарне стягнення заборгованості ґрунтуються, зокрема на договорі поруки, який укладеного між позивачем та апелянтом.

Однак, як стверджує апелянт, ОСОБА_1 не підписувала такий договір поруки та волевиявлення на вчинення такого договору не надавала, їй не було відомо про існування такого договору.

З огляду на те, що ОСОБА_1  не підписувала договір поруки, остання вважає, що по справі слід призначити почеркознавчу експертизу.

Так скаржником разом з апеляційною скаргою завлено клопотання про призначення експертизи в якому останній просить призначити почеркознавчу експертизу у справі № 915/135/22, проведення почеркознавчої експертизи доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення питань експертам, які проводитимуть експертизу поставити наступні питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у правому нижньому куті на всіх сторінках документу під назвою «договір поруки №193 від 21.05.2020 року», ОСОБА_1 , чи іншою особою?; чи виконано підпис ОСОБА_1 на всіх сторінках документу під назвою «договір поруки №193 від 21.05.2020 року» в час, яким він датований?; яким чином, методом, способом виконаний підпис ОСОБА_1 . Для проведення експертизи зобов`язати Державне публічне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ» надати суду оригінал договору поруки №193 від 21.05.2020 року.

В обґрунтування названого клопотання скаржник зазначає, що не підписувала наданий позивачем договір поруки №193 від 21.05.2020 року, волевиявлення на вчинення такого договору не надавав, та їй не було відомо про існування вказаного договору.

Також, разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про витребування доказів в якому останній просить витребувати у Державного публічного акціонерного товариства «Національна Акціонерна Компанія «Украгролізинг» оригінал договору поруки №193 від 21.05.2020.

В обґрунтування заявленого клопотання скаржник зазначає, що заявлені позовні вимоги (в частині солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 ) позивач обґрунтовував тим, що 21.05.2020 року між Позивачем та Відповідачем 2 укладено договір поруки №193 від 21.05.2020 року.

Наданий договір поруки №193 від 21.05.2020 року, як стверджує апелянт, не підписувався Відповідачем 2, волевиявлення на вчинення такого договору він не надавав та йому не було відомо про існування вказаного договору.

При цьому, як зазначає скаржник, на підтвердження позовних вимог позивач надав суду копію Договору поруки, однак Відповідач 2 позбавлений можливості перевірити оригінал цього договору, в частині відповідності підпису, адже у нього відсутній оригінал відповідного договору.

У зв`язку з тим, що лише з оригіналу договору поруки №193 від 21.05.2020 року можна встановити чи підписувався відповідний договір Відповідачем 2 та з метою з`ясування обставин, які мають значення для справи, для проведення почеркознавчої експертизи Відповідач 2 заявляє дане клопотання про витребування доказів.

Скаржник також зазначає, що 04.05.2023 року Відповідачем 2 направлено до Державного публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «УКРАГРОЛІЗИНГ» лист з метою отримання оригіналу відповідного договору. Однак, 22.05.2023 позивачем надано відповідь на запит № 12/369 в якому зазначено про відмову у наданні договору. Таким чином, у Відповідача 2 відсутня можливість самостійно отримати оригінал договору поруки №193 від 21.05.2020 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №915/135/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 та призначено справу до розгляду на 14.09.2023.

Також даною ухвалою запропоновано учасникам справи, зокрема Державному публічному акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” та Товариству з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” надати свої міркування або заперечення щодо клопотань апелянта про витребування доказів та призначення експертизи по справі.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що вже звертався до суду із позовом про розірвання договору фінансового лізингу, вилучення предмету лізингу та солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за договором лізингу. За результатами розгляду таких позовних вимог прийнято рішення, яким вимоги позивача було задоволено та наразі рішення частково виконано.

При цьому, як стверджує позивач, ОСОБА_1 в межах такої справи не заперечувала щодо дійсності договору поруки та щодо заявлених позовних вимог.

Щодо посилання апелянта не неналежне повідомлення її судом про розгляд справи, позивач зазначає, що місцевим господарським судом було здійснено відповідні запити задля встановлення відомостей про реєстрацію місця проживання скаржника та отримано відповідні відомості щодо місця проживання ОСОБА_1 , за яким судом й здійснено направлення процесуальних документів.

В свою чергу, як зазначає позивач, ОСОБА_1 не повідомляла ані позивача, ані суд першої інстанції про нове місце свого проживання (перебування).

З приводу дійсності договору поруки, позивач наголошує, що на момент укладення договору фінансового лізингу та договору поруки, ОСОБА_1 була засновником ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ”, а тому їй було відомо, у тому числі про укладення договору поруки.

Крім того, на думку позивача, підписи ОСОБА_1 у договорі поруки та паспорті останньої є абсолютно схожими.

Щодо клопотання скаржника про призначення по справі почеркознавчої експертизи позивач зазначає, що оскільки дійсність договору поруки не є предметом спору у даній справ та має розглядатись в іншому позовному провадженні, таке клопотання є безпідставним та не підлягає задоволенню.

З приводу клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу договору поруки, позивач відзначає, що за умовами укладеного між сторонами договору його складено у трьох примірних один з яких перебуває у апелянта.

Позивач зазначає, що у нього немає підстав вважати, що ОСОБА_1 не підписувала договір поруки та немає його примірника, однак оригінал договору може бути наданий позивачем для ознайомлення в судовому засіданні або на вимогу суду згідно з чинним законодавством.

Також, 31.08.2023 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішення Господарського суду м. Києва по справі №910/9715/23.

В обґрунтування даного клопотання апелянт зазначає, що   ОСОБА_1 у червні 2023 звернулась до  Господарського суду м. Києва із позовом про визнання недійсним договору поруки №193 від 21.05.2020, який укладений між ОСОБА_1 та Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” за договором фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68ств-фл/185.

За твердженням апелянта, ухвалою  Господарського суду м. Києва по справі №910/9715/23 відкрито провадження по справі та витребувано у Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” оригінал оспорюваного договору поруки.

На переконання скаржника, справи №915/135/22 та №910/9715/23 є пов`язаними, оскільки у справі №915/135/22 предметом позову є стягнення заборгованості, як забезпечена договору поруки, який у справі №910/9715/23 є предметом позову про визнання його недійсним. Вирішення спору у межах справи №910/9715/23 впливає на оцінку доказів по справі, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, оскільки встановлені у справі №910/3715/23 обставини щодо правомірності підписання і дійсності цього договору матимуть преюдиційне значення та є істотними для справи №915/135/22.

При цьому, як стверджує апелянт, оригінал договору поруки відповідач передав до Господарського суду м. Києва для проведення експертизи в межах розгляду справи №910/9715/23, наявність інших оригіналів примірників в учасників справи не встановлено. Тому оригінал договору поруки не може бути надано до суду апеляційної інстанції.

Скаржник також вважає, що неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи №910/9715/23 Господарським судом м. Києва полягає в тому, що обставини, які розглядаються вказаним судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у цій справі, що є підставою для зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 277 ГПК України.

Колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду під час судового засідання від 18.10.2023 розглянуто наведені клопотання апелянта та вирішено їх відхилити, з огляду на таке.

Так, щодо клопотання про зупинення провадження по справі колегія суддів зазначає таке.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Визначальним є встановлення, які саме обставини входять до предмету доказування у межах заявлених позовних вимог у справі та чи має суд можливість встановити саме ці обставини самостійно, або вони встановлюються іншим судом в іншій справі.

Встановлення лише факту взаємопов`язаності справ не є достатнім для прийняття рішення щодо зупинення провадження у справі до розгляду іншої.

Враховуючи положення п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.01.2021 у справі №904/8122/17, від 20.01.2021 у справі №906/129/20, від 04.12.2020 у справі №917/514/19, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі №905/1728/14-908/4808/14.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом позову у справі №915/135/22, яка наразі переглядається судом апеляційної інстанції, є вимога позивача до відповідачів про солідарне стягнення заборгованість в сумі 296188,34 грн., яка складається з 233451,87 грн. – основного боргу, 10622,87 грн. – пені, 4683,77 грн. – індексу інфляції, 15507,07 грн. – 25% річних, 31922,76 грн. – штрафу та виникла у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” договору фінансового лізингу.

При цьому, з огляду на предмет позовних вимог у справі №915/135/22, обставини, що підлягають доведенню у межах цієї справи, полягають у встановленні факту наявності заборгованості, яка виникла за договором фінансового лізингу, її розміру та порушення ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” строку її оплати, та, як наслідок, правомірність нарахування пені, інфляційних втрат та відсотків річних та штрафу, а також наявність підстав для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів.

На суд в межах розгляду вказаної справи не покладений обов`язок визначати наявність або відсутності підстав для визнання договору поруки недійсним, оскільки у даному випадку судом застосовується презумпція правомірності правочину, визначена у ст. 204 Цивільного кодексу України, на підставі якого виникли зобов`язання сторін.

Відповідно, у разі відсутності доказів на спростування презумпції правомірності договору (рішення суду про визнання його недійсним, що наявне на момент розгляду справи) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відтак, оскільки зібрані у справі №915/135/22 докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом даного судового розгляду, тоді як сама лише наявність справи №910/9715/23  не може бути підставою для зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі №910/9715/23.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

При цьому, порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Слід також відзначити, що у разі визнання у подальшому договору поруки у судовому порядку недійсним зацікавлена сторона не позбавлена права на звернення до суду із відповідною заявою про перегляд рішення суду про стягнення заборгованості, підставою виникнення якої було невиконання такого правочину, за нововиявленими обставинами.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про зупинення провадження у справі.

Щодо клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу договору поруки та призначення по справі судової експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

У відповідності до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Як вже було зазначено вище, предметом позову у даній справі є вимога позивача до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості, яка виникла у зв`язку із неналежним виконанням договору фінансового лізингу.

При цьому, визнання недійсним договору поруки не є предметом спору у даній справі, а отже з`ясування обставин (не)підписання ОСОБА_1 такого договору не входить до предмету доказування у даній справі.

Разом з цим, під час судового засідання від 18.10.2023 представник ОСОБА_1 зазначив, що у межах справи №910/9715/23, яка перебуває на розгляді Господарського суду м. Києва, предметом позову в якій є визнання недійним договору поруки, судом ухвалою від 14.09.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 910/9715/23 та доручено її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставлені питання: 1) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у правому нижньому куті на всіх сторінках документу під назвою «Договір поруки № 193 від 21 травня 2020 року»; 2) чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у правому нижньому куті на всіх сторінках документу під назвою «Договір поруки № 193 від 21 травня 2020 року» в час, яким він датований?; 3) яким чином, методом, способом виконаний підпис ОСОБА_1 у правому нижньому куті на всіх сторінках документу під назвою «Договір поруки № 193 від 21 травня 2020 року».

Також, ухвалою  Господарського суду м. Києва від 26.06.2023 по вказній справі №910/9715/23 витребувано у Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” оригінал оспорюваного Договору поруки № 193 від 21.05.2020.

Наведене підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, питання щодо визнання договору поруки недійсним вирішується в межах іншої справи в якій, серед іншого, витребувано оригінал Договору поруки № 193 від 21.05.2020 та призначено почеркознавчу експертизу, а тому колегія суддів не вбачає за доцільне задовольняти клопотання ОСОБА_1 про витребування оригінал договору поруки та признання по справі почеркознавчої експертизи, оскільки вирішення таких питань не входить до предмету доказування по справі №915/135/22 та є предметом розгляду в іншій справі.

Під час судового засідання від 18.10.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 12.05.2020 між Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”, як лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ”, як лізингоодержувачем, був укладений Договір фінансового лізингу № 14-20-68ств-фл/185 (далі – Договір фінансового лізингу), відповідно до предмета якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець зобов`язується набути у власність у постачальника предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати його (предмет лізингу) за плату (лізингові платежі) у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому Договорі строк не менше одного року (п. 1.1).

У відповідності до п. 3.4.3. названого договору лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов цього договору.

Пунктами 4.2.1., 4.2.2., 4.2.3. договору фінансового лізингу визначено, що з моменту підписання акту лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу. Комісію за організацію лізингової операції в розмірі 2 (двох) відсотків (без ПДВ) від вартості предмету лізингу відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість, яка сплачується одночасно із сплатою першого, другого та третього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу та комісії за супроводження договору згідно з графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору. Комісію за супроводження договору в розмірі 16 (шістнадцяти) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими лізинговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України; щодо оподаткування податком на додану вартість. Комісія за супроводження договору є складовою частиною лізингового платежу, не відноситься до послуг та не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Якщо з дня отримання повідомлення про готовність передати предмет лізингу, надісланого лізингодавцем відповідно до п. 3.4.1. договору, лізингоодержувач відмовляється від його отримання, лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати лізингові платежі, визначені у п. 4.2. договору, починаючи з 6-го календарного дня отримання від лізингодавця повідомлення про готовність передати предмет лізингу та сплачуються щомісячно.

Лізингові платежі у частині відшкодування вартості предмета лізингу сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця один раз на 3 (три) місяці. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж у частині відшкодування вартості сплачується через 3 місяці з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі – через три місяці. Лізингові платежі у частині комісії за супроводження договору сплачуються лізингоодержувачем на користь лізингодавця щомісячно. Термін сплати кожного лізингового платежу у частині комісії за супроводження договору встановлюється числом дати підписання акта. Перший лізинговий платіж сплачується через 1 місяць з дати підписання акта, всі наступні лізингові платежі – щомісячно (п. 4.3. договору фінансового лізингу);

Згідно з п. 4.4. договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються графіком сплати лізингових платежів, що є додатком до цього договору.

Відповідно до п. 7.1. зобов`язання лізингоодержувача за цим договором забезпечуються шляхом укладання договору/договорів застави та/або іпотеки, та/або банківської гарантії, та/або шляхом забезпечення укладання між лізингодавцем та третьою особою договору поруки, та/або іншим незабороненим законодавством України шляхом або додаткового збільшення попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості техніки.

У п.8.1. договору фінансового лізингу сторони домовилися і встановили, що за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4 цього договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору вдруге лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 3% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов Договору втретє лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 5% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. За кожне наступне порушення умов договору лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 10% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу.

Пунктом 8.3. договору фінансового лізингу сторони визначили, що за кожен день прострочення сплати лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до цього договору “Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу”, та виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором, якщо інше не визначено цим Договором (п. 9.1. договору фінансового лізингу).

Згідно з п. 9.3. договору фінансового лізингу лізингодавець має право повністю або частково відмовитись від договору (достроково припинити дію договору) з наступних підстав: за несплату (повністю чи частково) лізингоодержувачем протягом 30 календарних днів лізингового платежу; встановлення порушення лізингоодержувачем правил користування чи зберігання предмета лізингу, що може завдати шкоди предмету лізингу чи призведе до зниження його вартості; за неукладення лізингоодержувачем відповідних правочинів або невиконання інших зобов`язань, передбачених договором (в тому числі невиконання лізингоодержувачем у встановлений і цим Договором строк умов договору щодо забезпечення своїх зобов`язань або нездійснення попередньої оплати у встановлений строк, нездійснення страхування предмету лізингу та страхових ризиків, пов`язаних з експлуатацією предмета лізингу).

У відповідності до п. 9.4. у випадках дострокового припинення дії договору (відмови від договору) відповідно до п. 9.3 дія цього договору вважається достроково припиненою за угодою сторін з 10 (десятого) дня дати відправлення цінного листа з повідомленням про відмову від договору (про дострокове припинення дії договору) на адресу лізингоодержувача, зазначену у договорі, з урахуванням п. 10.2 договору. При цьому, на дату дострокового припинення дії договору лізингоодержувач зобов`язаний сплатити лізингодавцю усі лізингові платежі, визначені договором (в тому, числі в частині відшкодування вартості техніки).

У випадках дострокового припинення дії цього договору (відмови від договору) лізингові платежі підлягають сплаті у повному обсязі в розмірі, що визначений графіком сплати лізингових платежів, а строк сплати цих платежів вважається таким, що настав, у момент припинення цього договору (п. 9.5. договору фінансового лізингу).

В інших випадках дострокове розірвання, припинення дії цього договору допускається за взаємною згодою сторін (п. 9.6 договору фінансового лізингу).

У п. 9.7. договору фінансового лізингу сторони погодили, що протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту дострокового припинення цього договору (відмови від договору) та/або з моменту закінчення терміну для сплати викупного платежу лізингоодержувач зобов`язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу до визначеного лізингодавцем місця разом з технічною документацією одержаною від постачальника згідно акту в технічно справному та комплектному стані та сплатити лізингові платежів, в тому числі частині відшкодування вартості техніки) до моменту дострокового припинення строку дії цього договору, а також неустойку в розмірі подвійного лізингового платежу (з розрахунку останнього діючого лізингового платежу) до дати фактичного повернення предмета лізингу. У разі невідповідності нормальному ступеню спрацювання предмету лізингу або його некомплектності, лізингодавець проводить експертну оцінку предмета лізингу за рахунок лізингоодержувача. Якщо вартість предмета лізингу, визначена експертним шляхом, менша ніж залишкова вартість, розрахована за графіком, різницю між залишковою вартістю предмета лізингу та вартістю предмета лізингу за експертною оцінкою відшкодовує лізингоодержувач, який користувався предметом лізингу (п. 9.7);

Також, 21.05.2020 між ОСОБА_1 , як поручителем, та Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”, кредитором, був укладений Договір поруки № 193 (далі – Договір поруки), відповідно до предмета якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором у повному обсязі, солідарно, за виконання ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” (код ЄДРПОУ 42484588) (далі – боржник) зобов`язань, що виникають із договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68ств-фл/185 з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього (далі – основний договір), укладеним між кредитором (в основному договорі – лізингодавець) та боржником (в основному договорі – лізингоодержувач), в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати визначеної неустойки, індексу інфляції, відсотків річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору (п. 1.1).

За умовами наведеного Договору поруки передбачений п. 1.1 договору обов`язок поручителя перед кредитором не обмежується певною сумою та встановлюється в повному обсязі, визначеному в основному договорі (п. 2.1. договору поруки).

Згідно з п. 3.1. договору поруки разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником своїх зобов`язань за основним договором, кредитор вправі звернутися з вимогою про усунення таких порушень та виконання зобов`язань за основним договором як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

Пунктом 3.4. договору поруки визначено, що у випадку порушення боржником зобов`язань, що випливають із основного договору, в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати основного боргу, неустойки, індексу інфляції, відсотків, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору, у поручителя виникають всі обов`язки боржника і поручитель відповідає солідарно з боржником перед кредитором своїм майном, майновими правами та грошовими коштами, на які може бути накладено стягнення згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.1. договору поруки порушенням основного договору є невиконання або неналежне виконання зобов`язань боржника за основним договором.

За порушення поручителем зобов`язань за цим договором, що випливають із основного договору, після одержання вимоги кредитора, вказаної в п. 3.1-3.3 Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу (невиконаного зобов`язання основного договору) за кожен день такого прострочення (п. 4.2. договору поруки).

Згідно з п.п. 4.3., 4.4., 4.5. договору поруки сторона не несе відповідальності за порушення договору, якщо воно сталося не її вини. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання договору. Усі спори, пов`язані з виконанням договору, вирішуються сторонами шляхом переговорів. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в суді відповідної юрисдикції за місцезнаходженням кредитора.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (повноважними представниками сторін) та діє до моменту припинення поруки відповідно до п. 5.1 договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення та виконання зобов`язань за основним договором (п. 5.2. договору поруки).

У відповідності до акту № 1 приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 13.05.2020, на виконання умов договору фінансового лізингу № 14-20-68ств-фл/185, позивач передав, а відповідач-1 прийняв у платне користування предмет лізингу (одна одиниця) косарку-плющилку ротаційну трисекційну начіпну КПР-9-04 в комплекті з ЗІП зав. № 02331/0381, та зобов`язання по сплаті вартості переданої техніки в сумі 1330115,00 грн на умовах цього договору.

Неналежне виконання Відповідачем-1 своїх зобов`язань щодо сплати лізингових платежів, стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Миколаївської області із позовом про стягнення солідарно з відповідачів 364439,22 грн, розірвання договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68 ств-фл/185 та вилучення і передачу позивачу Косарку-плющилку ротаційну трисекційну начіпну КПР-9-04 в комплекті з ЗІП зав. №02331/0381, залишковою вартістю 709394,68 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі №915/1006/21 позовні вимоги задоволено, вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” та ОСОБА_1 на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” заборгованість в сумі 364439,22 грн, з яких: 320376,50 грн – сума основного боргу, 13288,68 грн – сума пені, 5209,63 грн – сума інфляції, 24500,32 грн – 25% річних, 1064,09 грн – штраф, розірвати Договір фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68 ств-фл/185, укладений між Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” та вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАГРО ТРАСТ” косарку-плющилку ротаційну трисекційну начіпну КПР-9-04 в комплекті з ЗІП зав. № 02331/0381, залишковою вартістю 709394,68 грн та передати Державному публічному акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень назване рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі № 915/1006/21 не оскаржувалось та набрало законної сили 18.01.2022.

Зі змісту вищевказаного рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі № 915/1006/21 вбачається, що предметом розгляду суду була, зокрема, заборгованість по лізинговим платежам за період з 13.11.2020 до 13.06.2021 (щодо 6-13 платежів).

Разом з цим, у справі, що наразі є предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції за позовом Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” що стягнення лізингових платежів за період з 13.07.2021 по 05.01.2022 (щодо 14-20 платежів, до моменту розірвання договору) у розмірі 233451,87 грн.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 28.01.2022 позивач направив відповідачам вимоги № 14/79, № 14/80 щодо сплати заборгованості, у тому числі лізингових платежів станом на 24.01.2022, з урахуванням річних і індексу інфляції та штрафних санкцій, що підтверджується копіями поштових накладних, квитанцій, фіскальних чеків та описів вкладення у цінний лист від 28.01.2022.

Однак, відповідач-1 акт повернення передачі сільськогосподарської техніки не підписав, лізингові платежі не сплатив, орендовану техніку позивачу не повернув.

Наявність заборгованості лізингоодержувача стала підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Цивільні зобов`язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

В ст.806 ЦК України (із змінами) закріплено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частинами 1, 2, 3, 7 ст.292 ГК України (із змінами) передбачено, що лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно з абз.6 ч.1 ст.1 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” (із змінами) фінансовий лізинг – вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1 – 4 частини першої статті 5 цього Закону.

Відповідно до п.п.2,3,4,5 ч.1 ст.20 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” (із змінами) лізингодавець має право: здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов володіння та користування об`єктом фінансового лізингу, його утримання та експлуатації; у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об`єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу – сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об`єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об`єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об`єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов`язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства.

В п.3 ч.2, ч.3 ст.21 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” (із змінами) визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі. Лізингоодержувач може мати також інші права та обов`язки відповідно до умов договору фінансового лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють відносини фінансового лізингу.

Згідно з п.7 ст.17 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” (із змінами) лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, а також збитки, неустойку (штраф, пеню), інші витрати, у тому числі понесені лізингодавцем у зв`язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

У відповідності до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі…

Частинами 1 та 2 ст.554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем належним чином виконано взяті на себе зобов`язання за договором та передано Лізингоодержувачу обумовлений Об`єкт лізингу, а саме косарку-плющилку ротаційну трисекційну начіпну КПР-9-04 в комплекті з ЗІП зав. №02331/0381, що підтверджується актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки № 1 від 13.05.2020.

Однак, до дати розірвання договору фінансового лізингу, за відповідачем-1 рахувались несплачені чергові лізингові платежі: № 14 в сумі 9458,60 грн, що наступив 13.07.2021, № 15 в сумі 98132,93 грн, що наступив 13.08.2021, № 16 в сумі 8276,27 грн, що наступив 13.09.2021, № 17 в сумі 8276,27 грн, що наступив 13.10.2021, № 18 в сумі 96950,60 грн, що наступив 13.11.2021, № 19 в сумі 7093,95 грн, що наступив 13.12.2021, № 20 в сумі 5263,25 грн, що наступив 05.01.2022.

Відтак, наявними матеріалами справи підтверджується, що станом на момент звернення позивача до суду з позовною заявою, лізингоодержувач не здійснив у повному обсязі оплату лізингових платежів, передбачених договором фінансового лізингу, внаслідок чого за останнім рахується заборгованість в розмірі 233451,87 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що Адруг О.В. поручилась за належне виконання усіх зобов`язань ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” перед позивачем за договором фінансового лізингу, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів 233451,87 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами є обґрунтованими та такими, підлягають задоволенню.

З приводу заявлених до стягнення пені, інфляційних нарахувань, 25% річних та штрафу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.4 ст.21 Закону України ,,Про фінансовий лізинг” (із змінами) невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Відповідно до п. 8.1. Договору фінансового лізингу, за будь-яке порушення умов договору (у тому числі строків розрахунків та сум платежів), що не передбачене п. 8.4. договору, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 0,1% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору вдруге лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 3% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. У разі порушення умов договору втретє лізингоодержувач зобов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 5% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. За кожне наступне порушення умов договору лізингоодержувач пбов`язаний сплатити на користь лізингодавця штраф у розмірі 10% від невідшкодованої вартості предмета лізингу. Для розрахунку штрафу, визначеного цим пунктом, сума невідшкодованої вартості предмета лізингу становить різницю між первинною вартістю предмета лізингу та сумою попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості предмета лізингу.

У п. 8.3 наведеного Договору фінансового лізингу сторони домовилися і встановили, що за кожен день прострочення сплати лізингових платежів (встановлюється графіком) нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, та відсотки (проценти) у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Сплата лізингоодержувачем на користь лізингодавця пені та процентів за договором, не звільняє лізингоодержувача від сплати штрафу, встановленого п. 8.1 цього договору.

Крім того, згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 8.3 Договору фінансового лізингу сторони погодили, що розмір процентів річних за кожен день прострочення сплати лізингових платежів складає 25%.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів дійшла висновку, що вони виконані вірно, є арифметично правильними та здійснені з урахуванням сум та дат прострочення виконання зобов`язань, а тому з відповідачів солідарно на користь позивача підлягають стягненню 10622,87 грн – сума пені, 4683,77 грн – інфляційних втрат, 15507,07 грн – 25% річних, 31922,76 грн – штрафу.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу не підписання ОСОБА_1 договору поруки, з огляду на таке.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

У даному випадку, стверджуючи про не підписання договору поруки, ОСОБА_1 не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема але не виключно, висновку експерта, рішення суду про визнання такого правочину недійсним, тощо.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що предметом спору у даній справі не є оспорення сторонами договору поруки.

Слід також відзначити, що у провадження Господарського суду Миколаївської області перебувала справа №915/1006/21 за позовом ДП акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” до ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості в розмірі 364 439,22 грн, розірвання Договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68 ств-фл/185 та вилучення предмета лізингу залишковою вартістю 709      394,68 грн.

Позовні вимоги у дані справі ґрунтувались на невиконанні товариством умов договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68 ств-фл/185 та наявності договору поруки у відповідності до якого ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання щодо солідарного виконання зобов`язань ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ”, що виникають із договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68ств-фл/185.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2021 у справі №915/1006/21 позовні вимоги задоволено, вирішено стягнути солідарно з ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” та ОСОБА_1 на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” заборгованість в сумі 364439,22 грн, розірвати Договір фінансового лізингу та вилучити у ТОВ “УКРАГРО ТРАСТ” об`єкт лізингу.

При цьому, у даній справі суд першої інстанції встановив, що у Договорі поруки сторони погодили, що поручитель ( ОСОБА_1 ) поручився перед кредитором (Державним публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”) у повному обсязі, солідарно, за виконання ТОВ «УКРАГРО ТРАСТ» зобов`язань, що виникають із договору фінансового лізингу від 12.05.2020 № 14-20-68ств-фл/185 з урахуванням додаткових договорів та додатків до нього, укладеним між лізингодавцем та лізингоодержувачем, в тому числі, але не виключно, зобов`язань щодо строків/термінів та розмірів сплати лізингових платежів, сплати визначеної неустойки, індексу інфляції, відсотків річних, збитків та будь-яких інших умов відповідно до умов основного договору.

За такого, суд дійшов висновку, що у відповідачів виник солідарний обов`язок щодо погашення перед лізингодавцем/кредитором (позивач) відповідної заборгованості.

Назване рішення, як свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили та сторонами не оскаржувалось.

Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неналежного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, колегія суддів зазначає таке.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 1, 2, 4, 5, 8, 10, 11 частини третьої статті 2 ГПК України).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Статтею 120 ГПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ст. 242 ГПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач надав докази, зокрема, направлення апелянту копії позовної заяви з додатками до неї на адресу АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).

Однак, під час розгляду справи, суд першої інстанції, листами від 09.02.2022 та 11.10.2022 звернувся до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради із запитом щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (а.с. 67, 69).

У відповідь на дані листи Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради повідомив, що згідно з відомостями реєстру територіальної громади міста Миколаєва місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 (а.с. 70).

Ухвалою суду першої інстанції від 31.10.2022 позовну заяву залишено без руху, зокрема, через те, що в позовній заяві невірно зазначено місцезнаходження відповідачів, що суперечить вимогам п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України та не подано доказів надсилання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачам з описом вкладення на їх дійсні адреси місцезнаходження.

17.11.2022 позивачем було надано до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків до якої, зокрема додано докази на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками на адресу ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_2 (а.с. 112).

Також, позивач надано докази на підтвердження направлення на адресу апелянта копії заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 79). Дану заяву направлено на адресу ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_2 .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2022 відкрито провадження по справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дану ухвалу було надіслана апелянту, однак повернуто відділенням поштового зв`язку з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с. 123-127).

За приписами ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Однак, про зміну адреси місця проживання ОСОБА_1 суд першої інстанції не повідомляла.

Також, відповідно до частин 5, 7 статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Згідно з пунктом 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21 (далі – Положення), особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до пункту 42 Положення засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Надсилання судом процесуальних документів через "Електронний кабінет" в системі ЄСІТС відповідає приписам частин 5, 7 статті 6 ГПК України та зазначене судове рішення вважається врученим відповідно до частини 5 статті 242 цього Кодексу (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14088/21).

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 21.02.2023 представником ОСОБА_1 адвокатом Шаховим Д.А. було подано до суду першої інстанції заяву про ознайомлення з матеріалами справи у електронному вигляді (а.с. 138-139). На підтвердження повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 представником було надано ордер від 20.02.2023.

Згідно з відомостями комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду документ в електронному вигляді – ухвала від    22.11.2022 по справі №915/135/22 було надіслано одержувачу ОСОБА_2 в його електронний кабінет.

Документ доставлено до електронного кабінету: 21.02.2023 о 10:26.

Слід відзначити, що відповідно до ч. 1, 4 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У даному випадку, наявними матеріалами справи підтверджується, що представництво інтересів апелянта у суді першої інстанції здійснював адвокат Шахов Д.М.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності (статті 4, 5 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтями 20, 21 вказаного Закону передбачено професійні права та обов`язки адвоката, а статтею 23 Закону закріплено гарантії адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.

Згідно з приписами ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) підвищувати свій професійний рівень; 5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; 6) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 8 Правил адвокатської етики, затверджених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 у межах дотримання принципу законності адвокат зобов`язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта.

У відповідності до статті 11 Правил адвокатської етики адвокат зобов`язаний надавати професійну правничу (правову) допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.

Приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокат повинен зважити на свої можливості щодо його виконання. Адвокат інформує клієнта щодо ведення дорученої йому справи, у тому числі щодо правової позиції у справі (ст.ст. 17, 18 Правил адвокатської етики).

Статтею 26 Правил адвокатської етики визначено, що адвокат зобов`язаний інформувати клієнта про його законні права та обов`язки. Адвокат повинен з розумною періодичністю інформувати клієнта про хід та результати виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання.

Наведене, на переконання колегії суддів, покладає на представника фізичної особи, адвоката, певні обов`язки, які останній має виконувати добросовісно та виходячи перш за все із інтересів довірителя, зокрема щодо повідомлення про хід розгляду справи в якій він здійснює інтереси довірителя.

Отже, як Адруг О.В., так й її представник були належним чином сповіщені про розгляд справи у суді першої інстанції, а тому жодних порушень норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду справи допущено не було, що спростовує твердження апелянта про звортнє.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 31.03.2023 у справі №915/135/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.10.2023.

Головуючий суддя                                                                      Аленін О.Ю.

Суддя                                                                                Богатир К.В.

Суддя                                                                                Філінюк І.Г.