Номер провадження: 11-кп/813/2231/23

Справа № 521/4438/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:                

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 23.08.2023, якою під час судового розгляду к/п №12022231040000335 від 01.12.2022 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Херсоні, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз:

- 12.02.2020 Іванівським райсудом Херсонської обл. за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 5 років 4 місяці;

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 23.08.2023 під час судового розгляду к/п за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України було задоволено клопотання прокурора Херсонської окружної прокуратури Херсонської обл. ОСОБА_9 та продовжено строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із утриманням в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 22.10.2023, без визначення розміру застави.

Мотивуючи зазначене рішення, суд дійшов висновку про те, що заявлені органом досудового розслідування ризики, які були підставою для застосування стосовно ОСОБА_7 найбільш суворого запобіжного заходу, не зменшились, з огляду на обвинувачення останнього у вчиненні тяжкого злочину, вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання винуватим, вік та стан його здоров`я, відсутність міцних соціальних зв`язків та його майновий стан, зокрема, обвинувачений не одружений, утриманців не має, не має постійної роботи, стабільного доходу, раніше неодноразово судимий.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваною ухвалою, зазначивши, що вона є невмотивованою, її висновки не відповідають фактичним обставинам провадження та не підтверджуються жодними наданими прокурором доказами з огляду на наступне:

- задовольняючи клопотання прокурора, судом не було враховано того, що воно не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема, в ньому не зазначено посилань на матеріали, що підтверджують обставини, що дають підстави обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення; відсутній виклад обставин, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, зазначених у клопотанні, та посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини; не зазначено обґрунтування неможливості запобігання ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів;

- поза увагою суду 1-ої інстанції залишилось те, що висунуте йому обвинувачення є необґрунтованим, не підтверджується наявними матеріалами провадження;

- поставлена судом ухвала не відповідає вимогам ст. 196 КПК України, зокрема, в ній не обґрунтовані обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також не зазначені обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам та відсутнє посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;

- судом вдруге проведено судовий розгляд без його участі, при цьому, підстави, на які посилається суд, не підтверджені належним чином, оскільки невиконання законних вимог працівників слідчого ізолятору є порушенням, яке фіксується та затверджується підписом начальника установи; використання вимог ст. 615 КПК України є незаконним; участь захисника ОСОБА_10 в судовому засіданні є незаконною, оскільки він надіслав до суду клопотання про відмову від даного захисника;

- суд не врахував того, що чинним КПК України не передбачено подвійних ухвал з тих самих підстав, внаслідок чого судом порушені норми кримінального процесуального закону та принцип правосуддя.

Посилаючись на викладені обставини, обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати запобіжний захід, продовжений ухвалою Малиновського райсуду м. Одеси від 23.08.2023 та відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

В свою чергу, ч. 2 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

На підставі аналізу мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не в повному обсязі з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді в Малиновському райсуді м. Одеси знаходиться обвинувальний акт в к/п №12022231040000335 від 01.12.2022 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження – це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Разом з тим, аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.

Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає передчасними твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що висунуте йому обвинувачення не є обґрунтованим та не підтверджується наявними матеріалами провадження, натомість, відповідно до вимог ст. 89, 94 КПК України, оцінка доказів з точки зору належності та допустимості, а загалом сукупності доказів – з точки зору вагомості, достатності та взаємозв`язку буде здійснена судом 1-ої інстанції за результатами судового розгляду зазначеного кримінального провадження, після дослідження та відповідної правової оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів, при цьому, на теперішній час предметом апеляційного оскарження є ухвала суду 1-ої інстанції про продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та, як наслідок, наявності або відсутності визначених кримінальним процесуальним законом підстав для такого продовження.

В цьому контексті, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, пов`язаних із таємним заволодінням чужим майном, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від 5-ти до 8-ми років), а також характеристику особи обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, не одружений, не має утриманців, тобто в останнього відсутні міцні соціальні зв`язки, є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, також вважає, що в зазначеному кримінальному провадженні існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, останній раз 10.02.2020 Іванівським райсудом Херсонської обл. за вчинення аналогічного умисного тяжкого корисливого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, знову обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення та схильність до вчинення злочинів корисливої спрямованості.

З огляду на викладене, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду 1-ої інстанції, вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочину, стосовно ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.

Не відповідають дійсності посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на те, клопотання прокурора про продовження строку застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, натомість, на підставі аналізу змісту наявного в матеріалах провадження клопотання вбачається, що воно в повному обсязі відповідає вимогам ст. 184 КПК України, зокрема, детальний виклад обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , правова кваліфікація його діяння, перелік наявних у кримінальному провадженні ризиків та чіткий та конкретний виклад обставин, які підтверджують їх існування, а також обґрунтування неможливості запобігання зазначеним ризикам шляхом застосування більш м`яких, не пов`язаних із триманням під вартою, запобіжних заходів (а.с. 1-5).

Критично оцінює також колегія суддів доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу невідповідності оскаржуваної ухвали суду 1-ої інстанції вимогам ст. 196 КПК України, натомість, ухвала містить всі передбачені зазначеними вимогами кримінального процесуального закону відомості стосовно обставин, які свідчать про існування передбачених положеннями ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, а також обґрунтування стосовно неможливості застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов`язаного із позбавленням волі.

Водночас, є слушними та заслуговують на увагу посилання обвинуваченого на те, що розгляд питання стосовно продовження строку застосування стосовно нього запобіжного заходу здійснювався без його участі.

Так, вимогами ч. 4 ст. 199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Системний аналіз вимог ст. 193 КПК України дає підстави дійти висновку про те, що розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу (в даному випадку продовження строку застосування такого запобіжного заходу) здійснюється за участю підозрюваного, обвинуваченого, за винятком випадків наявності достатніх підстав вважати, що останній виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.

Разом із тим, положеннями ст. 615 КПК України, яка визначає особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, встановлено, що, у разі відсутності об`єктивної можливості доставити затриману особу до суду, розгляд клопотання стосовно обрання стосовно неї запобіжного заходу здійснюється із застосуванням доступних технічних засобів відео-зв`язку з метою забезпечення дистанційної участі затриманої особи.

В свою чергу, вимоги ч. 2 ст. 336 КПК України встановлюють, що суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 утримується в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», при цьому, судове засідання Малиновського райсуду м. Одеси від 23.08.2023 було розпочато в режимі відео-конференції із зазначеним слідчим ізолятором, в якому представник ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» повідомив, що обвинувачений ОСОБА_7 відмовився прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 8-10), що й послугувало підставою для розгляду судом невідкладного питання – питання стосовно продовження строку застосування стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – без особистої участі самого обвинуваченого, проте за участю його захисника ОСОБА_10 .

Зазначені обставини, на переконання апеляційного суду, не свідчать про допущення судом 1-ої інстанції будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, та, як наслідок, порушень прав обвинуваченого ОСОБА_7 .

Суд апеляційної інстанції не має об`єктивної можливості пересвідчитись у достовірності доводів обвинуваченого з приводу того, що він відмовився від захисника ОСОБА_10 до початку судового засідання суду 1-ої інстанції від 23.08.2023, оскільки у розпорядженні апеляційного суду, як вже було зазначено вище, відповідно до вимог ст. 422-1 КПК України, є лише оскаржувана ухвала та відповідне клопотання сторони обвинувачення.

Водночас, при загалом вірному та обґрунтованому продовженні стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та всупереч вимог ч. 4 ст. 199 та ч. 3 ст. 183 КПК України, при продовженні стосовно обвинуваченого строку тримання під вартою, всупереч наявному клопотанню сторони обвинувачення, припустився помилки щодо встановлення строку продовження дії запобіжного заходу та не визначив обов`язковий альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.

Одними із основних засад кримінального провадження є законність та забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, зміст яких визначається положеннями чинного кримінального процесуального закону.

Частиною 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

На підставі аналізу матеріалів провадження, зокрема, клопотання прокурора Херсонської окружної прокуратури Херсонської обл. ОСОБА_9 від 17.08.2023 (а.с. 1-5) вбачається, що остання просила продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Відповідно до резолютивної частини оскаржуваної ухвали, суд 1-ої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора, зауважив на тому, що продовжує строк застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, визначивши кінцевий його термін до 22.10.2023 (а.с. 14).

Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 115 КПК України, при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.

Враховуючи те, що ухвала про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була постановлена 23.08.2023, то, на підставі положень вищезгаданих ст.ст. 115 та 197 КПК України, останнім днем 60-денного строку продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого є 21.10.2023.

Системний аналіз вищевикладених положень кримінального процесуального закону та засад кримінального провадження дає підстави дійти висновку про те, що законом не передбачено права суду погіршувати становище обвинуваченої особи та виходити за межі клопотання сторони обвинувачення в частині строку застосування або продовження застосування певного запобіжного заходу, в даному випадку – тримання під вартою.

Відтак, суд апеляційної інстанції доходить переконання про те, що в даному випадку суд 1-ої інстанції вийшов за межі поданого стороною обвинувачення клопотання та допустився помилки, неправильно обчисливши строк продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , чим, як наслідок, допустив істотне порушення вищенаведених вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування зазначеного рішення та постановлення нової ухвали.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно положень ч. 4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Таким чином, аналіз вищевикладених вимог кримінального процесуального закону дає підстави дійти висновку, що застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави під час обрання (продовження строку) тримання під вартою є обов`язком, а не правом суду, від якого він має право відступити лише в певних визначених законом випадках.

Разом із тим, на підставі аналізу наявних у розпорядженні апеляційного суду матеріалів провадження вбачається, що у поданому клопотанні прокурор Херсонської окружної прокуратури Херсонської обл. ОСОБА_9 просить продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів із визначенням застави в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та покладенням на обвинуваченого у разі внесення застави певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 (а.с. 1-5).

Натомість, розглядаючи клопотання прокурора та продовжуючи стосовно ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, вийшовши за межі поданого стороною обвинувачення клопотання та погіршивши становище обвинуваченого, фактично, забравши на себе функції обвинувачення, безпідставно не визначив у якості альтернативного запобіжного заходу розмір застави, зазначивши при цьому в резолютивній частині оскаржуваної ухвали про задоволення клопотання прокурора в повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи допущені судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, пов`язані із неправильним обчисленням строку продовження тримання під вартою та не визначенням розміру застави, апеляційний суд доходить висновку про існування підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та постановлення нової, якою, з огляду на обставини злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , характеристику його особи та наявність доведених ризиків переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , необхідно продовжити строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 21.10.2023 включно, проте із визначенням розміру застави.

Визначаючи розмір застави, апеляційний суд враховує вимоги п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, відповідно до якого розмір застави  щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, тобто постійного джерела прибутку не має, не одружений, утриманців не має, а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, колегія суддів вважає за необхідне визначити обвинуваченому ОСОБА_7 у якості альтернативного запобіжного заходу заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із покладенням на останнього у разі внесення застави обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому, ч. 1 ст. 412 КПК України наголошує на тому, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про існування підстав для відмови в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого, скасування ухвали суду із постановленням нової ухвали про задоволення клопотання прокурора, продовження строку застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21.10.2023 включно, із визначенням розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 409, 412, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 – задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського райсуду м. Одеси від 23.08.2023, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України під час судового розгляду кримінального провадження продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора Херсонської окружної прокуратури Херсонської обл. ОСОБА_9 та продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 21.10.2023 включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_7 заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 53 680 грн.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами:

Отримувач: Одеський апеляційний суд; Код отримувача за ЄДРПОУ: 42268321

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача: 820172

Рахунок отримувача: UA308201720355299001001086720

Призначення платежу: згідно ухвали суду від 11.10.2023, заставна сума за ОСОБА_7 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У разі внесення застави обвинуваченого ОСОБА_7 звільнити з-під варти та покласти на нього строком до 21.10.2023 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду, прокурора за викликом;

- не відлучатись з м. Херсон без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватись від спілкування з потерпілими;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт/паспорти (за наявності) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_7 та заставодавцю наслідки невиконання покладених на них обов`язків, передбачених ч.ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4