КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

з участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12022105060000514 стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:

- 01.12.2022 року Голосіївським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 194 КК України на 3 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 2 роки,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за апеляційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

Також цим вироком вирішено питання щодо речових доказів.

_________________________________________________________________

Справа №11-кп/824/3459/2023 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9

Категорія: ч. 1 ст. 296 КК України Доповідач ОСОБА_1

Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , 23.05.2022 року близько 06:25 год., перебував в громадському місці, за адресою: м. Київ, вул. Курганівська 3, а саме на відкритій ділянці місцевості, яка вільно доступна для населення, неподалік ОСББ «Будинку Художників», де у останнього виник кримінально протиправний умисел, спрямований на вчинення хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а саме: знищення (пошкодження) майна шляхом підпалу.

Перебуваючи у зазначеному місці, ОСОБА_7 , маючи ключі від легкового автомобіля червоного кольору, марки Honda CR-V, державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_10 , сів за кермо та перепаркував зазначене авто біля проїжджої частини.

Реалізуючи свій протиправний задум, ОСОБА_7 , грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, ігноруючи загальноприйняті норми моральності та поведінки в суспільстві, свідомо передбачаючи негативні та протиправні наслідки своїх дій, вперто не бажаючи припиняти свої хуліганські дії, які виразилися в знищенні (пошкодженні) майна, перебуваючи в салоні автомобіля, умисно підпалив легковий автомобіль червоного кольору, марки Honda CR-V, державний номерний знак НОМЕР_1 , та в подальшому залишивши палаюче авто та місце вчинення кримінального правопорушення.

В апеляційній скарзі перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просить скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 296 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, визначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та покарання, призначеного вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2022, які виконувати самостійно.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2022 ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Відповідно до оскаржуваного вироку інкриміноване кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив 23.05.2022, тобто до ухвалення попереднього вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2022.

Згідно ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Також вказує, що, згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.02.2021 (справа № 760/26543/17), якщо до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вироком застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, а надалі встановлено, що вона винна у вчиненні інших кримінальних правопорушень, які вчинено до постановлення цього вироку, у таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись залежно від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена на підставі ст. 75 КК, на час ухвалення нового вироку і яке рішення приймає суд під час ухвалення нового вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

При цьому, у разі коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально, виконуються самостійно.

Однак, при призначені ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції

вказані вимоги закону проігнорував, та не призначив необхідне покарання за

сукупністю кримінальних правопорушень в порядку ч. 4 ст. 70, 72 КК України.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, тобто не застосував до обвинуваченого ч. 4 ст. 70, 72 КК України, які підлягали обов`язковому застосуванню.

Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого, які не заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її формальною, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю (хуліганство), що відповідає юридичній кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 296 КК України за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки фактичні обставини кримінального провадження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не заперечуються вони прокурором і в апеляційній скарзі.

Суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків, є умисним, а також дані про особу винного, який вину визнав повністю, усвідомив протиправність своїх дій, на час вчинення кримінального проступку не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, його вік та поведінку після вчиненого, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, та відсутність обставин, які його обтяжують, та правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в межах санкції відповідного закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому вид та розмір призначеного ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 296 КК України покарання прокурором не оспорюється.

Що стосується доводів прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не призначив ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень в порядку ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, то колегія суддів приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. 70 ККУкраїни визначені підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Згідно ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 70 КК України, викладеної у постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17, якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 2 ст. 194 КК України, та йому призначено покарання у виді3 років позбавлення волі, і на підставі 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

Оскаржуваним вироком Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року встановлено, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України, 23 травня 2022 року, тобто до постановлення вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року.

Поряд з цим, вироком Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., тобто до покарання, що належить відбувати реально.

За таких умов кожен із вказаних вироків, ухвалених стосовно ОСОБА_7 - Голосіївського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року та Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року, має виконуватись самостійно, і незазначення про це безпосередньо у вироку Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року із посиланням на ч. 4 ст. 70 КК України не впливає на правове становище засудженого ОСОБА_7 .

Тим більше, що, як слідує з матеріалів провадження, ОСОБА_7 01.03.2023 року вже й сплатив штраф в сумі 17000 грн., що був йому призначений вироком Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2023 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Таким чином, доводи прокурора з приводу того, що судом першої інстанції в порушення вимог чинного законодавства не призначено ОСОБА_7 покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, є безпідставними, а відтак, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року, як просить про те прокурор в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

____________________ ____________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3