Справа № 201/11916/23

Провадження 2/201/3754/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Ковтун К.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення факту, що має юридичне значення, визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від лютого 2023р. відповідачка через постійні сварки, обтяжені нервовим станом через повномасштабне вторгнення Росії на територію України 24.02.2022р. переїхала до м. Дніпра, орендувала житло, де постійно проживає, шлюбні відносини не підтримує, батьківські обов`язки стосовно сина повністю виконує позивач.

Позивач вважає, що подальше подружнє життя з відповідачем неможливе, буде суперечити його інтересам та інтересам дитини.

Зазначає, що, повністю взяв на себе батьківські обов`язки, самостійно виховуючи та утримуючи дитину, забезпечуючи його харчуванням, ліками, одягом, піклується про його стан здоров`я, водить на медичні обстеження, займається його навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним і слугує гарним прикладом для виховання хлопця. Крім цього, позивач не судимий, не зловживає алкоголем та тютюном, не вживає наркотики, займається спортом.

Відповідач же перестала приймати будь-яку участь в житті та вихованні сина, не турбується про нього, не цікавиться його станом здоров`я, а тому просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання батьком дитини. Послався й на те, що має наміри в подальшому оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним батьком, а чинним законодавством не передбачено отримання документу на дитину, якою опікується лише батько, від будь-якого органу.

Також, позивач зазначив і просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4 із ним, враховуючи, що дитина фактично з ним проживає з лютого 2023р. і перебуває на його утриманні.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 3000 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 02.10.2023р. до досягнення дитини повноліття.

Всі учасники справи про дату, час і місце слухання справи повідомлені належним чином, у судові засідання не з`явились, однак надали заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідач надала до суду пояснення, в якому фактично визнала обставини справи, зазначені позивачем, пояснивши, що дійсно шлюбні стосунки між нею та чоловіком не склались, в них виникали постійні конфлікти та суперечки, а тому від вересня 2023р. їх відносини фактично припинені.

Зазначила, що через її нервовий стан викликаний війною в Україні, вона вирішила поїхати від родини. Син залишився проживати з батьком та знаходиться на його повному утриманні та вихованні.

Також відповідач пояснила, що вона мешкає окремо від родини в іншому місті, не має можливості займатись вихованням сина, також не має можливості забрати його до себе, оскільки вимушена постійно працювати для забезпечення себе та сплати оренди квартири. Від її постійної відсутності вдома дитина буде лише страждати.

Відповідач вказала, що вона не має претензій до батька, оскільки він має постійний стабільний дохід, житло, вільний час для дитини, зможе забезпечити сина усім необхідним для нього та створити належні умови для його повноцінного розвитку та виховання.

Суд розцінює твердження відповідача як визнання позовних вимог, і в зв`язку з цим ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивши усі обставини справи, встановив наступне.

05.06.2020р. сторони уклали шлюб.

Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторонами визнано, що між ними виникали постійні суперечки та скандали, спроби відновити сімейні стосунки не дали бажаного результату, а тому у вересні 2023р. вони остаточно припинені. З вказаного часу відповідач проживає окремо від родини в Соборному районні м. Дніпра.

Відповідач подавши до суду свої пояснення, підтвердила фактичне припинення шлюбу та не заперечила проти його розірвання.

Відповідно до ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що фактичні взаємовідносини між подружжям припинені, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Майнового спору не заявлено.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а сторони не мають наміру зберегти шлюб.

Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з даним позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачкою. З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд проходить до висновку про необхідність та доцільність задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні;3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Також за частиною 2 статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Судом встановлено, що відповідач, поїхавши від родини, залишила малолітню доньку на повному вихованні та утриманні батька, позаяк винаймає в м. Дніпрі житло, має мінливий заробіток і не може залишати дитину саму вдома.

Відповідач, майже не приймає участі в житті та вихованні дитини, іноді турбується про неї та цікавиться станом її здоров`я, тобто допомогу позивачу з виховання т утримання дітей надавати не може.

Батько в свою чергу забезпечує доньку харчуванням, ліками, одягом, піклується про її стан здоров`я, водить на медичні обстеження, займається її навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним і слугує гарним прикладом для виховання дитини.

Відповідач у тексті своїх пояснень, які вона подала до суду, фактично визнала вказані обставини, тому суд вважає їх доведеними Позивачем. Надала згоду, на проживання дитини разом з батьком, залишивши її на його утриманні та самостійному вихованні без участі відповідача.

Що стосується вимог про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Відповідачка не заперечує щодо стягнення аліментів, але посилається на свій майновий стан, зауважуючи, що не може сплачувати аліменти у розмірі 3000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А відповідно до ч. 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до п. п. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що розмір частки від заробітку (доходу), що приходиться на утримання дитини, законом не встановлюється, а визначається судом у кожному конкретному випадку стягнення аліментів з урахуванням обставин, які передбачені у ст. 182 СК України.

Разом з тим, суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Враховуючи, що відповідач є повнолітньою працездатною людиною, а спільний син сторін - її єдиним утриманцем, то суд вважає, що позов в частині стягнення аліментів слід задовольнити.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Враховуючи вище викладені обставини, суд приходить до висновку про те, що позивач самостійно виховує та повністю утримує свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері дитини - відповідачки, тому вимога про встановлення даного факту підлягає задоволенню в повному обсязі, так як відповідачем ця обставина була визнана.

Також, з позовної заяви вбачається, що позивач просить визначити місце проживання сина разом з ним.

Судом встановлено, що відповідач власного житла не має, немає постійного доходу, переймається лише мінливими заробітками, при цьому буде змушена постійно відлучатись на роботу.

Позивач, в свою чергу, створив необхідні умови для комфортного проживання дитини і відповідач це визнає.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна

Відповідно до положень ст.18 Конвеції ООН про права дитини, проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України «Про охорону дитинства», ч.3 ст.11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Аналізуючи усі вказані обставини у цій справі у їх сукупності, з урахуванням фактичного визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність розірвання шлюбу між сторонами, встановлення факту, що має юридичне значення та визначення місця проживання їх малолітньої дочки із батьком, залишивши дитину на його самостійному утриманні та вихованні.

Судові витрати у вигляді судового збору, згідно вимог ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача.

Згідно ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. 140, 141, 151, 153, 157, 164, 170, 181-183 СК України, ст. ст. 4,5, 12, 13, 76, 81, 89, 130, 141, 210, 223, 280-282 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, встановлення факту, що має юридичне значення, визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів на утримання дитини- задовольнити

Розірвати шлюб, укладений 05 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м. Дніпро), про що складено відповідний актовий запис за № 199.

Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 без будь-якої сторонньої допомоги та без участі ОСОБА_2 .

Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , залишивши дитину на його самостійному вихованні та утриманні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 2000 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.10.2023р. до досягнення нею повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів за місяць виконати негайно.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі - 3 220 (три тисячі двісті двадцять) гривень 80 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Д.О. Покопцева