Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 200/10484/16-ц

провадження № 61-4254св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом в якому просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272,47 долари США - заборгованості за кредитом; 24 612,02 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 315,75 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 жовтня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 18 жовтня 2016 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки

№ DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Посилаючись на те, що позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконав та станом на 02 червня 2016 року допустив заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США позивач просив стягнути з відповідачів суму боргу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 02 грудня 2016 року під головуванням судді Єлісєєвої Т. Ю. позовні вимоги задовольнив.

Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року

№ DNHLGВ00000620 в розмірі 81 349,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2016 року складає 2 041 049,42 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 23 272,47 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 24 612,02 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 3 315,75 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 30 148,88 доларів США, судовий збір в розмірі 30 615,74 грн, а всього - 2 071 665,16 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 обумовлену суму коштів, а боржник та поручитель належно не виконували своїх зобов`язань щодо повернення кредиту.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 25 листопада

2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 02 грудня

2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишив без задоволення.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 04 січня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 02 грудня 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишив без задоволення.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.

В решті заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 02 грудня 2016 року залишив без змін.

Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 45 923,61 грн.

Приймаючи постанову про часткове задоволення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив з того, що 29 листопада 2011 року банком на адресу боржника було направлено досудову вимогу щодо дострокового виконання боргових зобов`язань протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. З позовом банк звернувся до суду 10 червня 2016 року, а тому позивач не скористався своїм правом протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

Одночасно апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про наявність підстав для скасування рішення повністю та відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі відхилив з тих мотивів, що позичальник

ОСОБА_1 рішення суду не оскаржував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Пац Є. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в якій просить оскаржене судове рішення в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» скасувати та залишити в цій частині в силі заочне рішення місцевого суду.

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» також містила клопотання в якому представник заявника просила розгляд справи здійснювати за участі представника банку.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанцій не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах: від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17 та від 08 вересня 2021 року у справі № 201/4913/20.

Аргументом касаційної скарги також є те, що відповідно до пункту 12 договору поруки № DNHLGB00000620 від 18 жовтня 2018 року порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Таким чином, на думку представника заявника, згідно умов договору поруки остання припинилась 29 листопада 2016 року крім того умовами вимоги банку встановлено ще 30-ти денний строк виконання боргових зобов`язань з моменту її отримання.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у серпні 2022 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу

ОСОБА_2 просив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідач зазначає, що ніякої письмової вимоги до поручителя кредитор не направляв, проте ігноруючи необхідність направлення такої вимоги банк відразу звернувся до суду з солідарними вимогами і до позичальника і до поручителя. Отже, оскільки банк вимог до поручителя не пред`являв, у нього не було підстав вказувати у позові, що поручитель не виконав умови договору поруки.

Вважає, що оскільки банк направив вимогу про дострокове повернення кредиту боржнику 29 листопада 2011 року, а із позовом звернувся тільки 10 червня

2016 року, висновок суду апеляційної інстанції про пропуск шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України правильний.

22 червня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання в якому просив розгляд справи проводити за його участі.

15 серпня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду клопотання в яких просили долучити до справи нові докази.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська.

15 червня 2022 року цивільна справа № 200/10484/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 жовтня 2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі

38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 18 жовтня 2016 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 жовтня

2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки

№ DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.

Станом на 02 червня 2016 року за кредитним договором № DNHLGВ00000620 від 18 жовтня 2006 року банком рахується заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272, 47 долари США заборгованості за кредитом, 24 612,02 долари США заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 315,75 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Частинами першою та другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов`язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У справі, яка переглядається, сторони договору поруки від 18 жовтня 2006 року визначили строк чинності поруки у пункті 12, погодивши, що порука ОСОБА_2 припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (а. с. 12 том 1).

У порушення статті 382 ЦПК України апеляційний суд вказаних вимог закону та обставин справи не врахував, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.

Аналізуючи зміст частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки.

Зазначений правовий висновок висловлено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, зазначивши у пункті 12 договору поруки, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, сторони погодили п`ятирічний строк чинності поруки.

З матеріалів справи вбачається, що 29 листопада 2011 року банк на адресу боржника направив досудову вимогу щодо дострокового виконання боргових зобов`язань протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги

(а. с. 100 том 1).

Доказів отримання вимоги матеріали справи не містять, проте відповідач у справі ОСОБА_2 у заяві про перегляд заочного рішення та у поданій 24 грудня 2019 року апеляційній скарзі вказував на те, що у листопаді 2011 року банк достроково змінив строк виконання зобов`язання.

Тобто, позивач змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором на 29 грудня 2011 року та мав право звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості.

Отже, звернення банку до суду з позовом відбулося у межах строку чинності поруки, тому порука ОСОБА_2 не є припиненою.

Разом із тим Верховний Суд зазначає, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження

№ 14-10цс18).

Відтак, у межах строку кредитування до 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування кредитними коштами.

Таким чином, кредитні правовідносини між банком та ОСОБА_1 припинилися 29 грудня 2011 року, як і припинилося право банку нараховувати проценти, пеню та комісію за кредитним договором.

Отже, вимоги про стягнення передбачених договором процентів, пені та комісії, нарахованих після закінчення строку кредитування, а саме, після 29 грудня

2011 року, задоволенню не підлягають.

Разом з тим, розрахунок кредитної заборгованості, з яким погодився суд першої інстанції, банком здійснено станом на 02 червня 2016 року, що не відповідає вимогам статей 1048, 1050 ЦК України.

Отже, періодом, за який має бути здійснено стягнення заборгованості є період

з 18 жовтня 2006 року по 29 грудня 2011 року.

Колегія судів зазначає, що станом на 29 грудня 2011 року загальний залишок заборгованості за процентами за користування кредитом становив -

1 596,57 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом становила - 78,77 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за кредитним договором - 954,54 доларів США.

Разом із тим із розрахунку заборгованості вбачається, що після 29 грудня 2011 року ОСОБА_1 частково здійснював погашення заборгованості за кредитним договором та сплатив грошові кошти на загальну суму 1 420, 77 доларів США.

Згідно з пунктом 3.8 Кредитного договору, зокрема, при непогашенні кредиту в строки, зазначені пунктах 1.1, 2.3.3 договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою.

Пунктом 3.3. кредитного договору визначено, що кошти, отримані від позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно пунктів 2.2.9., 2.3.8. цього договору, далі - пені згідно з розділом 4 цього договору, далі - простроченої комісії за кредитом; далі - простроченої винагороди; далі - прострочених процентів; далі - простроченої заборгованості за кредитом, частина суми, що залишилася, направляється на погашення заборгованості за кредитом, далі комісії, далі винагороди, далі процентів, далі кредиту.

Таким чином, враховуючи черговість погашення заборгованості, та з урахуванням того, що сума коштів, сплачених після 29 грудня 2011 року повністю покриває заборгованість за простроченими платежами щодо пені та комісії, та частково покиває заборгованість за прострочення сплати процентів, у ОСОБА_1 мала місце заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у розмірі

1 209, 11 доларів США ((1 596,57 + 954,54 + 78,77) - 1 420,77)).

Отже, зважаючи на солідарний характер зобов`язань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед банком, відповідач ОСОБА_2 має відповідати перед позивачем разом із ОСОБА_1 за неналежне виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором, тобто позовні вимоги у визначеній судом сумі мають бути задоволені і щодо ОСОБА_2 .

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За встановлених обставин, оскаржена постанова апеляційного суду, як і заочне рішення суду першої інстанції підлягають скасування з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів.

Таким чином, враховуючи принцип диспозитивності та ту обставину, що у апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржував лише ОСОБА_2 на користь банку з нього, як із солідарного боржника підлягають стягненню: основна сума боргу у розмірі 23 272,47 доларів США та 1 209,11 доларів США заборгованість за відсотками.

Оскільки заочне рішення місцевого суду в частині позовних вимог банку до ОСОБА_1 ним не оскаржувалось, судові рішення в цій частині не можуть бути предметом перегляду Верховним Судом.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на приписи частини десятої статі 141 ЦПК України з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню 18 653,23 грн у відшкодування судових витрат за подання зави про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги.

Щодо клопотань про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане касаційна скарга розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Щодо клопотань про долучення доказів у справі

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, його повноваження визначені главою 2 Розділу V Перегляд судових рішень ЦПК України.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а отже, не може приймати нові докази.

Відповідно до визначених процесуальним законом повноважень Верховний Суд здійснює перевірку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість вирішення питання про долучення доказів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про долучення доказів не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Пац Євгенії Олегівни про розгляд справи за участі представника позивача відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи письмових доказів відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за його участі та долучення до матеріалів справи письмових доказів відмовити.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості скасувати.

Стягнути з солідарного боржника ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року у розмірі: 23 272,47 доларів США - заборгованості за кредитом та 1 209,11 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 18 653 (вісімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят три) гривні 23 копійки на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Пророк