Справа № 755/14626/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)

у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,

за участю

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30 травня 2019 року за № 42019101040000073 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянка України, з середньою освітою, має на утриманні сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу (далі КК) України

у с т а н о в и в :

Суть питання, що вирішується судом

З обвинувального акта, складеного 30 серпня 2023 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в місті Києві ОСОБА_7 та затвердженого того ж дня прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , слідує, що ОСОБА_5 обвинувачується у незаконному придбанні та незаконному збуті психотропної речовини у великих розмірах.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняла обвинувачена діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченої, у випадку доведення її винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 307 КК, з огляду на наступне.

Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 у невстановлений досудовим розслідуванням час отримала від невстановленої досудовим розслідуванням особи, тим самим незаконно придбала, невстановлену кількість психотропної речовини амфетамін з метою подальшого збуту.

В подальшому, ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконний збут психотропної речовини - амфетамін вирішила незаконно збути частину отриманого від невстановленої досудовим розслідуванням особи, психотропної речовини - амфетамін у великих розмірах.

Так, 20 вересня 2019 року в період часу з 15 години 56 хвилин до 16 години 05 хвилин, у службовому кабінеті № 304 Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 2, згідно постанови про оперативну закупку психотропної речовини - амфетамін, працівниками поліції, у присутності двох понятих, ОСОБА_8 , було вручено грошові кошти в сумі 1500 гривень, для проведення оперативної закупівлі психотропної речовини - амфетамін у ОСОБА_5 , окрім того, ОСОБА_8 , була вручена чоловіча сумка, обладнана аудіо- відео пристроєм для фіксації події.

Після цього, ОСОБА_5 , реалізуючи свій злочинний намір, направлений на незаконний збут психотропної речовини - амфетамін у великих розмірах, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_8 , перебувала за адресою: АДРЕСА_2 , де чекала на ОСОБА_8

20 вересня 2019 приблизно о 16 годині 28 хвилин, ОСОБА_8 разом із працівниками поліції на службовому автомобілі «Шкода Октавіа» прослідували за адресою, яку повідомила ОСОБА_5 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі, 20 вересня 2019 року о 16 годині 30 хвилин, ОСОБА_5 реалізуючи свій злочинний намір, направлений на незаконний збут психотропної речовини - амфетамін у великих розмірах, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_8 , знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 .

Після цього, при зустрічі, ОСОБА_8 передав ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 1 500 гривень, які йому були видані для проведення оперативної закупки, в свою чергу ОСОБА_5 взяла грошові кошти в сумі 1 500 гривень та передала ОСОБА_8 поліетиленовий пакетик з пазовим замком, в якому містилась психотропна речовина - амфетамін, масою 1, 940 г, тим самим вчинила незаконний збут психотропної речовини - амфетамін у великих розмірах.

В подальшому, 20 вересня 2019 року в період часу з 17 години 00 хвилин по 17 годину 20 хвилин, за адресою: м. Київ, вул. Харківське Шосе, буд. 2, під час огляду місця події у ОСОБА_8 із правої руки було вилучено поліетиленовий пакетик з пазовим замком, в якому містилась, згідно з висновком експерта № 11-2/7294 від 11 січня 2020 року, психотропна речовина - амфетамін, масою 1, 940 г, яку останній придбав у ОСОБА_5 при проведенні оперативної закупки.

Водночас, амфетамін, згідно з Постанови КМУ від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» «Список № 2 Психотропні речовини, обіг яких обмежено» в «Таблиці ІІ», є психотропною речовиною.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Згідно ст. 307 КК йдеться про

[… 1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів […]

2. Ті самі дії, […] якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах […] …].

Відповідно до положень п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів"(зі змінами та доповненнями згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 16, далі - Постанова) регламентовано, що незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів необхідно вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого. Під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов`язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості. Злочини, передбачені статями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. Під незаконним збутом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів потрібно розуміти будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч законам у сфері обігу (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин ін`єкцій іншій особі за її згодою тощо).

Мотиви суду

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного у своїх висновках.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин та процедура розгляду

Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).

В цьому випадку, будучи допитаною, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачена ОСОБА_5 свою вину у незаконному придбанні та незаконному збуті психотропної речовини у великих розмірах визнала повністю, надала покази, в яких підтвердила обставини вчинення цього кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаялася у вчиненому.

Вказала, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій вчинила придбання та збут психотропної речовини.

Остання також виразила готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини. Крім повного визнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачена просила визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченою фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому вона обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останньою цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують її особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченої, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, за обставин встановлених судом.

Щодо кваліфікації дій

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Примітка до ст. 305 КК вказує, що поняття великий та особливо великий розмір наркотичних засобів, психотропних речовин, що застосовується в цьому розділі, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу.

Згідно з висновком експерта № 11-2/7294 від 11 січня 2020 року надана на дослідження порошкоподібна речовина світло-бежевого кольору містить у своєму складі психотропну речовину. Надана на дослідження порошкоподібна речовина світло-бежевого кольору містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін. Маса амфетаміну в речовині становить 1, 940 г.

Амфетамін є психотропною речовиною.

Згідно наказу МОЗ України №188 від 01 серпня 2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться в незаконному обігу», кримінальна відповідальність за придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини - амфетамін, у великих розмірах настає в тому разі, коли таке придбання та зберігання перевищує вагу зазначеної в таблиці граничної величини, а саме: від 1, 5 грама.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 307 КК, оскільки вона вчинила незаконне придбання та збут психотропної речовини у великих розмірах.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Мотиви призначення покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченій Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує

(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;

(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;

(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК, є:

?щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачена висловила щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПКУкраїни.

Обставин, що обтяжували б покарання, відповідно до ст. 67 КК, не встановлено.

Також, Суд враховує, що обвинувачена на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя, наявність на його утриманні членів сім`ї, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останньою; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченої до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання за ч. 2 ст. 307 КК, із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі, й зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 79 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК.

Суд вбачає підстави для застосування ст. 69 КК, яка регламентує, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, оскільки

(1) дійсними є кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;

(2) обвинувачена характеризується прийнятно за місцем мешкання у 2021 році - будинку милосердя «Відкрите Серце» (ГО «Наступне покоління»), а саме, згідно характеристики від 09 листопада 2021 року, ОСОБА_5 зарекомендувала себе дуже позитивно, характеризується відмінно, дотримується всіх правил проходження реабілітації, не порушує загального режиму та розпорядку дня, охоче виконує доручення співпрацівників центру. Більш того, завжди проявляє ініціативу в спілкуванні з новими людьми, допомагає у виконанні програм центру, прибиранні, приготуванні їжі, догляду за іншими дітьми та іншій роботі. Завжди має позитивний настрій, часто підбадьорює людей навколо себе, пропагандує правильний спосіб життя. Дуже переймається через свою поведінку та спосіб життя. ОСОБА_5 має тверде рішення змінити своє життя, прагне виправлення своєї поведінки в суспільстві;

(3) діяння за ст. 307 КК не пов`язане з корупцією;

(4) причини злочину (скрутне становище), зокрема обвинувачена отримує психологічну підтримку та супроводу в соціальній адаптації у ГО «Нагодуй голодних», відповідно до листа-повідомлення від 11 жовтня 2023 року № 237;

(5) вік обвинуваченої;

(6) вік сина, котрий перебуває на її виховані;

(7) складний стан здоров`я (конкретний діагноз не розкривається у розрізі права на нерозголошення конфіденційної інформації про людину, котре гарантується ст. 32, 34 Конституцією України та права на медичну таємницю, що закріплене в ст. 39, 39-1, 40, 43 Основах законодавства України про охорону здоров`я), однак хвороба знаходиться на клінічній стадії (див. виписку № 060322 та іншу медичну документаці) та у зв`язку з чим у неї наявна друга група інвалідності;

(8) після подій щодо збуту психотропної речовини у 2019 році, надалі, в період з 03 жовтня 2021 року по 20 березня 2022 року пройшла реабілітацію ГО «Наступне покоління»;

(9) позитивну характеристику голови правління ГО «Нагодуй голодних» ОСОБА_10 , яку останній надав обвинуваченій будучи допитаним в суді, як свідок, 13 жовтня 2023 року;

(10) відсутність обставин, котрі обтяжували б покарання в силу ст. 67 КК, котрі в своїй сукупності вказують на те, що, в цій ситуації, у відношенні обвинуваченої можливим є застосування ст. 69 КК при визначенні покарання нижче від найнижчої межі, адже наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винної.

Ці обставини, на переконання суду, не знімають вини з обвинуваченої, однак істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому Суд визначає покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо відсутності судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші, в їх сукупності.

Урахував Суд додатково факт утримання самостійно обвинуваченою дитини. Відомості щодо поведінки після подій, а саме те, що за час досудового розслідування та розгляду справи в суді (йдеться про час від 21 вересня 2019 року по сьогодні) обвинувачена стала на шлях виправлення, за весь час має відмінну процесуальну поведінку, а також беручи до уваги її вік, що до кримінальної відповідальності притягається вперше, усе це свідчить в своїй сукупності про можливість її виправлення без реального покарання із застосуванням звільненням у порядку ст. 79 КК України.

Понад це, Суд не може ігнорувати факту того, що покарання із застосуванням положень ст. 79 КК відповідає і найкращим інтересах сина обвинуваченої, котрого вона виховує та утримує самостійно. Позаяк, призначення реального покарання тягтиме за собою вкрай болючі наслідки для родини, які будуть пов`язані з розлученням з матір`ю з огляду на направлення до державних установ перебування. Враховує в цьому ключі Суд і те, що у ст. 3 Конвенції ООН про права дитини найкращі інтереси дитини мають бути пріоритетом при прийнятті публічними органами будь-яких заходів (див., до прикладу, умови застосування Конвенції постанову ЄСПЛ у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», заява № 41615/07, §135). Таким чином, Суд в цій справі не впевнений в тому, що ізоляція обвинуваченої та розлучення з сином щонайменше на 5 років, за обставин цієї справи, становитиме справедливу рівновагу між публічним інтересом та найкращими інтересами дитини, тим паче в період воєнної агресії РФ.

Проаналізувавши саме ці обставини в їх сукупності, Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визнаючи вид обов`язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у об`ємі необхідному і достатньому для виправлення.

Що стосується тривалості іспитового строку, то Суд зауважує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 79 КК у разі призначення покарання у виді позбавлення волі жінкам, які мають дітей віком до семи років, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку,

(і) на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і

(іі) до досягнення дитиною семирічного віку.

Тобто, у разі застосування ст. 79 КК межі іспитового строку визначаються частиною 1 цієї статті, а не на підставі ч. 4 ст. 75 КК.

Отже, передбачена у ст. 79 КК тривалість іспитового строку визначається в кожному конкретному випадку в межах строку, на який жінка відповідно до закону може бути звільнена від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнення останньою семирічного віку (ч. 1 ст. 79 КК).

Відповідно, у кожному разі звільнення такої жінки від відбування покарання з випробуванням суд повинен визначити тривалість іспитового строку в межах того строку, який залишився з дня її засудження і до досягнення дитиною семирічного віку.

На це ж вказує і позиція ККС ВС у справі № 750/11045/21 (постанова від 24 листопада 2022 року).

При цьому, слід зауважити, що мінімальної межі іспитового строку законом у ст. 79 КК не встановлено, тобто, інакше кажучи, закон не виключає можливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням як до жінок, які мають дітей віком, наприклад, шість з половиною років (з шестимісячною тривалістю іспитового строку), так і до вагітних жінок (з максимальною тривалістю іспитового строку до семи років і 90 днів).

Цього ж підходу (щодо відсутності мінімальної межі іспитового строку за ст. 79 КК) притримуються і в науковій спільноті, до прикладу див. науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - 9-те вид., переробл. та допов. - К. : Юридична думка, 2012. - 1316 с. (коментар до ст. 79 КК на сторінці 203). Про відсутність мінімального строку йдеться і в науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров , В.К. Гришук , А.В. Савченко [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужі, А.В. Савченка , В.В. Чернєя . 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2018. 1104 с. (коментар до ст. 79 КК на сторінці 197).

Таким чином, Суд, в цій справі, визначає, у порядку ч. 1 ст. 79 КК, тривалість іспитового строку до досягнення сином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , семирічного віку.

Ураховуючи наведене, на переконання суду, дане покарання зі застосуванням в т.ч. положень ст. 69, 76, 79 КК, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Це покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 69, 79, 76 КК.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

Позаяк йтиметься, за обставин цієї справи, про порушення принципу індивідуалізації покарання, визначений ч. 2 ст. 61 Конституції України, адже в рішенні від 15 червня 2022 року у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності КСУ зазначив: «призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Встановлення недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, форми вини і мотивів злочину та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом

Процесуальні витрати розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання, з застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

В силу ст. 79 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку до досягнення її сином ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , семирічного віку.

Відповідно до ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_5 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітної та працевлаштуватися, якщо їй буде запропоновано відповідну посаду (роботу).

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 1 256 грн. 08 коп.

Речові докази: амфетамін - знищити.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, захиснику та прокурору.

С у д д я ОСОБА_1