ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2023 року м. Чернівці

Справа № 720/927/23

Провадження №22-ц/822/757/23

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Литвинюк І. М.

суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,

секретар - Петранюк Ю.Т.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2023 року, головуючий у І-й інстанції - Ляху Г.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у квітні 2023 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району Чернівецької області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позов обґрунтований тим, що з 05 вересня 2004 року по 19 грудня 2016 року позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Мілан, Республіка Італія. Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати з ним, однак між сторонами постійно виникають конфлікти стосовно місця проживання дитини. Оскільки позивач часто перетинає кордон, йому не вдається отримати своєчасно дозвіл на такий перетин від відповідачки, у зв`язку з чим він змушений звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

Просив визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , а також стягнути з ОСОБА_2 аліменти на його користь для утримання спільної дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) до її повноліття починаючи з дня звернення до суду.

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Роз`єднано в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини.

Заочним рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про наявність спору між сторонами щодо місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , саме за адресою - АДРЕСА_1 .

Як позивач, так і дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лише зареєстровані по АДРЕСА_1 , однак тривалий час (протягом декількох останніх років) обидва проживають в м. Мілан, Республіка Італія.

Судом першої інстанції констатовано, що позивач та дитина ОСОБА_4 протягом останніх років знаходяться за кордоном й на території Мамалигівської громади не проживають, суду не надано підтверджень наявності будь-якого спору між батьками щодо місця проживання дитини; суд погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, які могли б свідчити, що задоволення позову відповідає найвищим інтересам дитини.

Також суд визнав безпідставним звернення позивача до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком з мотивів необхідності безперешкодного перетину державного кордону України позивачем разом з дитиною, оскільки чинним законодавством передбачений інший порядок для надання судом дозволу для виїзду дитини за кордоном без згоди одного з батьків (Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57).

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Зазначає, що порушуються права дитини на спілкування та зустрічі зі своїм дідом та бабою, які проживають в с. Подвірне.

Між сторонами був спір стосовно місця проживання доньки, однак останнім часом зв`язку із відповідачкою у позивача не було. Про місце її перебування позивачу не відомо.

Вважає, що є спір стосовно місця проживання дитини, оскільки відповідачка заявляла про те, що хоче, щоб дитини була з нею.

Органом опіки та піклування була порушена процедура розгляду заяви про визначення місця проживання дитини з батьком.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 з 05 вересня 2004 року по 19 грудня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 грудня 2016 року шлюб між сторонами розірваний.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м. Мілан, Республіка Італія.

Позивач разом з дитиною зареєстровані по АДРЕСА_1 . Відповідачка також була зареєстрована за вказаною адресою до 27 лютого 2015 року, після чого була знята з реєстрації.

В той же час, як позивач, так і дитина ОСОБА_4 постійно проживають в м. Мілан, Республіка Італія, де позивач забезпечений роботою, а дитина відвідує навчальний заклад (зі слів представника позивача).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Мамалигівської сільської ради Дністровського району, затвердженого рішенням виконкому від 12 червня 2023 року за № 76, прийнято рішення вважати недоцільним визначення місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

З вказаного висновку слідує, що підставою для прийняття такого рішення стало те, що позивач і дитина ОСОБА_4 протягом останніх років знаходяться за кордоном та на території Мамалигівської громади не проживають, що було підтверджено актом опитування сусідів та батька позивача ОСОБА_1 від 04 травня 2023 року за № 62.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач просив визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 з підстав, що проживання дитини з позивачем забезпечить як найкраще задоволення інтересів дитини.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

При цьому, питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).

Так, частиною 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

У частині четвертій статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про наявний спір між сторонами щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими доказами. В матеріалах справи відсутні докази, що сторони не дійшли згоди щодо того, з ким з них буде проживати малолітня дитина. До того ж позивач не довів, що йому чиняться перешкоди в участі у спілкуванні та вихованні дитини.

Колегія суддів констатує, що позивач та дитина ОСОБА_4 протягом останніх років знаходяться за кордоном й на території Мамалигівської громади не проживають, та не надано підтверджень наявності будь-якого спору між батьками щодо місця проживання дитини. Судом першої інстанції правильно враховано висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, які могли б свідчити, що задоволення позову відповідає найвищим інтересам дитини.

Доводи апелянта по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом при розгляді зазначеної справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Заочне рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 23 жовтня 2023 року.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: О.О. Одинак

І.Б. Перепелюк