Справа №706/875/19

                                                               2/705/357/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2023 року               Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді     Піньковського Р.В.

при секретарі                Романовій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на договором позики, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу за борговою розпискою з ОСОБА_2 , в обґрунтування зазначивши наступне.

В лютому 2019 року в м. Христинівці зустрів ОСОБА_2 , який звернувся до нього з проханням позичити йому 1500 доларів США, які обіцяв повернути до 01.05.2019 року, а у разі неповернення у визначений строк буде сплачувати 5 % в день неустойки.

Так як він отримав гроші за спадщину, яку переписав на онука, тому під письмову розписку ОСОБА_3 від 25.02.2019 позичив останньому 1360 доларів США.

На звернення до ОСОБА_3 про повернення боргу ОСОБА_3 запевнив, що кошти поверне, але якщо він хоче, то може звернутися з позовом до суду.

На час звернення до суду загальна сума позики становить 1360 доларів США, а разом з неустойкою 2040 доларів США. З урахуванням ставки банку заборгованість становить 54670,00 грн.

Просить суд стягнути з ОСОБА_2 борг та пеню в сумі 54670,00 грн., згідно умови з врахуванням відсотків за договором позики.

В подальшому позивач неодноразово направляв до суду заяви про збільшення позовних вимог і в останній, направленій до суду 29.01.2022, яка зареєстрована 09.02.2022 за вх. № 3677, просив суд розгляд справи проводити у його відсутність, а також просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь борг з відсотками у розмірі 1 123 360,00 грн., судовий збір у розмірі 1248,80 грн., судові витрати у розмірі 4318,00 грн. та різницю судового збору в рахунок держави.

В обґрунтування збільшення позовних вимог зазначив наступне. Щодо стягнення судових витрат, вважає, що у зв`язку із наявністю боргу за розпискою та небажанням повернення цих коштів ОСОБА_2 , він вимушений звертатися до поліції та прокуратури, писати різноманітні заяви, витрачати кошти на їх поштове відправлення та виготовлення коштів, на проїзд для реалізації таких завдань. Усі ці витрати ним підраховані і він їх оцінює саме в розмірі 4318,00 грн.

Крім того, збільшилася сума основного боргу, оскільки відповідач сам у своїй розписці зазначив, що за кожен день прострочення повернення коштів він буде сплачувати 5 % від суми позичених коштів, що у грошовому еквіваленті становить 68 доларів США за день, тому врахувавши, що кошти так і не повернуті та враховуючи курс долару в Україні він і вважає, що сума, яка підлягає стягненню з відповідача на його користь становить 1 123 360 грн.

При зверненні до суду ним була сплачена сума судового збору з урахуванням ціни позову, але оскільки, у зв`язку зі сплином часу, основний борг збільшився, розмір судового збору має збільшитися, тому відповідач має сплатити на його користь сплачені 1248,80 грн., а на користь держави іншу частину.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомляв. Разом з тим, попередньо неодноразово подавав до суду заяви про відкладення розгляду справи, підставою зазначаючи зайнятість його представника, але будь яких доказів достовірності таких причин не надавав.

Крім того, раніше ним був направлений на адресу суду відзив на позову заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позову, а також просив стягнути з позивача на його користь понесені ним витрати на професійну допомогу у розмірі 3000,00 грн., посилаючись на наступне.

У відповідності до вимог чинного законодавства, стягувач в підтвердження позову про стягнення боргу має надати оригінал розписки, а позивачем надано лише копію такої.

Угода позики між ним та ОСОБА_1 могла мати місце при наявності грошових коштів у ОСОБА_1 – валюти в доларах США, а отже вважає, що від ОСОБА_1 слід витребувати письмові докази, підтверджуючі наявність у нього заощаджень в іноземній валюті.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що він перебуває у тяжкому майновому становищі і тому не спроможний сплатити судові витрати, тому зрозуміло, що через такий його стан він не спроможний надати позику у розмірі 1300 доларів США.

ОСОБА_1 , будучи людиною корисливою, бажає збагатитися за його рахунок, тому вдається до шахрайських форм у сподіванні, що суди України не здатні надати правильну юридичну оцінку правовідносинам та постановлять рішення на його користь.

ОСОБА_1 має досвід заволодіння чужим майном у формі шахрайства. Так, він демонстрував йому свій успіх заволодіння коштами ОСОБА_4 шахрайським способом, тобто таким способом, який використаний ним у цьому позові і це підтверджується запереченням ОСОБА_4 у справі Гайсинського районного суду.

Звертаючись з відзивом на позов, уникаючи від шахрайського переслідування зі сторони ОСОБА_1 , він змушений звернутися за юридичною допомогою до професійного адвоката, що обумовлює витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій позивача, який вирішив заволодіти його коштами у формі шахрайства, використовуючи для досягнення фактично злочинних цілей судову систему України, такі витрати мають бути компенсовані шляхом їх стягнення з відповідача.

Позивачем ОСОБА_1 до суду направлено пояснення (відповідь) на відзив, у якому зазначає на те, що відповідач безпідставно ставить під сумнів наявність у нього заощаджень, оскільки він же, ОСОБА_2 неодноразово брав у нього, ОСОБА_1 , в борг кошти, в тому числі і долари США, які повертав іноді і частинами. На його думку підтвердженням шахрайських дій ОСОБА_2 та його небажання повернути позичені кошти є і прийняте Христинівським районним судом рішення суду про стягнення коштів.

З урахуванням повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, а також ненаданням останнім та його представником будь-яких доказів поважності причин неявки, суд вважає поведінку сторони відповідача спрямована такою, що суперечить завданню цивільного судочинства та спрямована на безпідставне та невиправдане затягування розгляду справи, а тому у відповідності до положень ч.4 ст.223 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Суд, врахувавши позицію сторін у справі та дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийшов до наступного.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ст. ст. 80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, судом встановлено, що згідно наданої позивачем розписки, оригінал якої був наданий позивачем до суду для огляду в судовому засіданні, ОСОБА_2 , 1952 року народження, позичив у ОСОБА_1 1360 доларів США, які має повернути до травня 2019 року. У випадку неповернення буде нараховано пеню 5 % від позиченої суми за день. В цій же розписці зазначено, що ОСОБА_2 кошти у розмірі 1360 доларів отримані 27.02.19 р. Зазначене підтверджено підписом позичальника – ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України у своїх правових висновках, висловлених в постановах від 18 вересня 2013р. по справі № 6-63цс13, від 11 листопада 2015р. по справі № 6-1967цс15, а саме: письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), якими також зазначено про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2019 року ОСОБА_2 , взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1360 доларів США, які зобов`язувався повернути в строк до 01.05.2019 року. На підтвердження отримання грошових коштів було укладено боргову розписку. Також у вказаній розписці було зафіксовано, що зазначені кошти позичальником від кредитора отримані.

Даних, які б свідчили про повернення відповідачем вказаної суми заборгованості позивачу судом не встановлено.

Судом не приймається до уваги посилання представника відповідача на безпідставність позовних вимог через відсутність у позивача фінансової можливості надання в борг зазначеної в розписці суми коштів, оскільки такі твердження не доведені будь-якими належними та допустимими доказами та не спростовують факту укладення між сторонами договору та виниклих в зв`язку з ним зобов`язань відповідача з повернення заборгованості.

Суд зауважує, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).

Зазначене узгоджується зі змістом статті 545 ЦК України, відповідно до якої кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанову Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі No 128/891/20-ц (провадження No 61-4560св21).

Крім того, у розписці позичальник зобов`язався у разі несвоєчасного повернення коштів сплачувати пеню у розмірі 5 % від суми позики за кожен день прострочки.

У відповідності до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, та також позичкодавець має право отримати від позичальника процентів від суми позики.

Пунктом 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз`яснено, що положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України, можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання).

Відповідач в суді даним правом не скористався, тому вказана обставина не може бути врахована судом при винесенні рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем в ході розгляду неодноразово збільшувалися позовні вимоги в частині саме збільшення розміру нарахування пені в зв`язку зі сплином часу, але суд, враховуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 49 ЦПК України, а саме те, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, бере до уваги заяву про збільшення позовних вимог від 21.10.2019, оскільки ухвалою суду від 21.10.2019 було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність досліджених у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми боргу за договором позики в розмірі 1360 доларів США, а також неустойки (пені) за порушення боржником зобов`язання в розмірі 11764 долари США (5 % від основного боргу становить 68 доларів США; з дня початку прострочення зобов`язання 02.05.2019 до призначення справи до судового розгляду 21.10.2019 – 173 дні; 173х68=11764), а тому вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК у разі задоволення позову судові витрати, зокрема судовий збір – покладається на відповідача. Оскільки позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 гривень, що підтверджується квитанцією № 0.01392184012.1 від 25.06.2019 року, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 202, 207, 509, 510, 526, 530, 549, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики у розмірі основного боргу 1360 (одна тисяча триста шістдесят) доларів США та пеню за невиконання умов договору у розмірі 11764 (одинадцять тисяч сімсот шістдесят чотири) долари США.

Стягнути з ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 11.09.2023 року.

       Суддя:        Р. В. Піньковський