Справа № 353/861/23

Провадження № 2/353/306/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,

з участю: секретаря судового засідання Мороз М.І.,

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кеміня С.В.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Кемінь С.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом, вимоги якого уточнив 10.08.2023 року, до ОСОБА_2  про стягнення боргу за договором позики, а саме за борговою розпискою від 24.12.2021 року, в сумі 419758,0 грн., в т т.ч.: 399760,0 грн. - основного боргу, 19998,0 грн. – заборгованості за відсотками за період з 24.12.2021 року по 01.06.2022 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконував, у зв`язку з чим допустив виникнення заборгованості по договору позики в загальній сумі 419758,0 грн., яку слід стягнути на користь позикодавця. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу та по сплаті судового збору.

09.08.2023 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

10.08.2023 року представник позивача уточнив позовні вимоги, а тому 11.08.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву та роз`яснено право пред`явити зустрічний позов. Також вказаною ухвалою явку позивача та його представника в підготовче судове засідання було визнано обов`язковою.

14.08.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області було відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Кеміня С.В. про його участь в судовому засіданні в режимі відео конференції.

27.09.2023 року ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання 20.10.2023 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, причин неявки суду не повідомив, однак його представник – адвокат Кемінь С.В. в судовому засіданні просив розгляд справи провести у відсутності позивача. Щодо позовних вимог представник позивача пояснив, що правовою підставою позовних вимог є ст.ст. 1046-1049 ЦК України. Сторони договору позики домовились, що за користування позиченими коштами ОСОБА_2 сплачує 5 % річних, тобто сума 19998,0 грн. є платою за користування позикою у процентному відношенні (5%) до суми позики, а не нараховані відсотки за період з 24.12.2021 року по 01.06.2022 року, як зазначено в заяві про уточнення позовних вимог. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача 13000,0 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, згідно долученого звіту. Також просив не брати до уваги суму 2000,0 грн., яка зазначена у вказаному звіті за складання процесуальних документів, копіювання матеріалів додатків позовної заяви відповідно до кількості сторін, оскільки позов було подано через підсистему «Електронний суд». Позов, з урахуванням уточнених позовних вимог, підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Ствердив, що він дійсно власноручно написав розписку, однак вказаних коштів не позичав. Розписка була написана ним під впливом обману. Зазначив, що позивач погрожував членам його сім`ї, однак ні вони, ні він особисто до правоохоронних органів не звертались. Ствердив, що після написання розписки жодних дій для її анулювання не вчиняв, бо не вважав за потрібне.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов договору позики шляхом стягнення заборгованості за договором позики.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд приходить до висновку, що позов, з урахуванням уточнених позовних вимог, підлягає до задоволення з наступних підстав.  

Судом встановлено, що 24.12.2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 24.12.2021 року (а.с. 59), за якою відповідач ОСОБА_2 отримав у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 399760,0 грн., які зобов`язався повернути у термін до 01.06.2022 року та сплатити 5 % від суми позики за користування коштами, проте цього обов`язку так і не виконав. Зазначена обставина нічим не спростована.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність  другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Верховний Суд України при розгляді справи № 6-63 цс 13 від 18.09.2013 року, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.12.2021 року по справі № 501/1243/20 та від 26.04.2022 року по справі № 753/1349/20.

Приймаючи рішення по справі, суд виходить з того, що згідно вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України зазначена розписка є належним та допустимим доказом на підтвердження укладання договору позики та його умов. Зазначене також не заперечується і самими відповідачем, який в судовому засіданні ствердив, що власноручно писав розписку, яка є предметом судовому розгляду. Жодних доказів про те, що розписка була написана під впливом обману відповідач не надав.

Статтею 202  ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно частин першої та другої  статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг  грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визнані родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцеві) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 ЦК України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (абзац перший частини першої статі 1046 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 25.05.2021 року по справі № 149/1499/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному відношенні до суми позики, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату слід внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести, то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики. Отже, способи визначення такої плати у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.

Отже, з врахуванням вищевказаної позиції Верховного Суду, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача, окрім суми позики, ще п`яти відсотків від суми позики за користування коштами, що становить 1998,0 грн.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач прийняті на себе зобов`язання за договором позики від 24.12.2021 року щодо своєчасного повернення коштів не виконував та відповідно до розрахунку позивача допустив виникнення заборгованості в розмірі 419758,0 грн., яка складається з: 399760,0 грн. основного боргу, 19998,0 грн. п`яти відсотків від суми позики за користування коштами. Також про те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики, свідчить наявність у позивача оригіналу розписки.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором позики, відповідачем по справі суду не представлено.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач та його представник подали достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за договором позики від 24.12.2021 року, та те, що відповідач не надав жодних письмових чи електронних доказів на спростування позовних вимог, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним договором є обгрунтованими та такими підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При такому вирішенні позову, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4197,58 грн. (платіжна інструкція № 102 від 08.08.2023 року, а.с. 11), а також фактичні підтверджені витрати понесені на професійну правничу допомогу в сумі 13000,0 грн. (копія договору про надання правової допомоги від 06.06.2023 року, копія Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 06.06.2023 року, копія акту № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) від 19.10.2023 року відповідно до договору про надання правової допомоги від 06.06.2023 року, копія звіту № 1 про витрачений час на надання правової допомоги по справі від 19.10.2023 року, а.с. 76-81).

Виходячи із викладеного на підставі ст.ст. 3, 6, 525, 526, 527, 530, 533, 610, 611, 627, 629, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 31, 32, 81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд, -

                                                       У Х В А Л И В :

Позов, з врахуванням уточнених позовних вимог, задовольнити.

Стягнути з  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , на користь  ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 24.12.2021 року  (розпискою від 24.12.2021 року), яка становить 419758,0 грн. (чотириста дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят вісім гривень 00 копійок), та складається з: 399760,0 грн. (триста дев`яносто дев`ять тисяч сімсот шістдесят гривень 00 копійок) – основна сума боргу, та 19998,0 грн. (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 00 копійок) – п`ять відсотків від суми позики за користування коштами.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , 4197,58 грн. (чотири тисячі сто дев`яносто сім гривень 58 копійок) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору та 13000,0 грн. (тринадцять тисяч гривень 00 копійок) понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.                

ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА

Повний текст судового рішення cкладено «23» жовтня 2023 року.