Номер провадження: 22-ц/813/5937/23

Справа № 520/2811/18

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2023 року                                                                 м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

                        за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Чернявської Л.М. 29 березня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У березні 2018 року до Київського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, у якому позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, в розмірі 5000 доларів США, у сумі еквівалентної курсу НБУ на час ухвалення судового рішення.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 березня 2018 року цивільну справу направлено за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ТзОВ «Жива планета» 29.08.2005 року було укладено договір про дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 . Згідно договору, позивач придбала у даному будинку квартиру АДРЕСА_2 . В кінці травня 2008 року працівник ТзОВ «Жива планета», тимчасово виконуюча обов`язки директора ОСОБА_3 , після передачі позивачці технічного паспорту на квартиру, запропонувала переоформити документи на вищевказану квартиру з житлового фонду в нежитловий фонд, так як позивачка повідомили її про те, що бажає використовувати приміщення квартири, як офісне приміщення. Погодившись з пропозицією ОСОБА_3 , позивачка передала їй довіреність та гроші у сумі 5000 доларів США. Таким чином, як вказує позивачка, в червні 2008 року ОСОБА_3 шляхом використання її довіри, як до довіреної особи директора, шахрайським шляхом заволоділа коштами у сумі 5000 доларів США. В короткий проміжок часу ОСОБА_3 передала позивачці оригінал договору про дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_1 з підписом директора ТзОВ «Жива планета» Водовозова В.А. та мокрою печаткою фірми та датою, коли укладався договір при покупці квартири та тим же номером договору, в якому тільки було зазначено, що позивачка придбала не житлову квартиру АДРЕСА_2 , а офісне приміщення, акт прийому передачі на офісне приміщення, оригінал технічного паспорту на офісне приміщення.

ОСОБА_1 зазначала, що навесні 2010 року, перед здачею будинку в експлуатацію, від голови ОСББ вона дізналася, що в документах будинку, її квартира значиться не як офісне приміщення, а як квартира. Таким чином, у травні 2010 року вона з`ясувала, що пакет документів, переданих їй ОСОБА_3 : Договір про дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку та акт прийому-передачі на офісне приміщення з підписом директора ТзОВ «Жива планета» ОСОБА_4 та мокрою печаткою фірми, являються підробленими, а технічний паспорт на офісне приміщення являється незаконним. В подальшому директор ТзОВ «Жива планета» ОСОБА_4 пояснив їй, що підпис на Договорі про дольову участь у будівництві багатоквартирного будинку не його, а ОСОБА_3 не заперечувала факт отримання від позивачки суми в розмірі 5000 доларів США на переоформлення документів з квартири на офісне приміщення. Після цього позивачка звернулася до органів міліції із заявою про заволодіння шахрайським шляхом грошової суми в розмірі 5000 доларів США. Після проведення слідства, 30 листопада 2011 року ОСОБА_3 було вручено обвинувальний висновок, та справу було передано до суду, який 18 червня 2012 року ухвалив вирок, яким ОСОБА_3 була визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, а також було задоволено цивільний позов про стягнення з неї на користь позивачки 5000 доларів США, що становило 24250 грн. Але апеляційним судом Одеської області було проведено судове засідання без участі позивачки по розгляду апеляційної скарги захисника засудженої ОСОБА_3 , ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2012 року було скасовано вирок Київського районного суду м. Одеси, а справу направлено прокурору для проведення додаткового досудового розслідування. В подальшому у зв`язку зі зміною у 2012 році КПК України, розслідування проводилося за новим КПК України та справу було направлено на розгляд суду також за новим КПК України, що на думку позивачки було незаконно та вона вимагала , щоби розгляд справи відносно ОСОБА_3 проводився за старим КПК України, але прокурор, який підтримував державне обвинувачення по цій справі постійно міняв обвинувальні акти на користь ОСОБА_3 , але справа так і не була розглянута, так як була закрита ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2017 року у зв`язку зі смертю обвинуваченої.

Позивач вважала, що вина померлої ОСОБА_3 була доведена вироком суду, зміна кваліфікації злочину після направлення апеляційним судом кримінальної справи для додаткового досудового розслідування не може свідчити про відсутність вини померлої ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_3 є її чоловік ОСОБА_2 , який повинен відшкодувати шкоду, завдану злочином, скоєним померлою.

На підставі зазначеного, посилаючись на ч. 1 ст. 1166, ст. 1177, ст. 1190, ч. 2 ст. 1281 ЦК України, позивачка просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином в розмірі 5000 доларів США, у сумі еквівалентної курсу НБУ на час ухвалення судового рішення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року у задоволенні позову було ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при розгляді даної справи фактично перебрав на себе повноваження суду на стадії судового розгляду кримінальної справи та здійснив заходи щодо реабілітації ОСОБА_3 , визнавши її невинною у інкримінованому кримінальному правопорушенні.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Сповіщення ОСОБА_2 було здійснено шляхом направлення судової повістки у месенджер Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 № 28. В судове засідання не з`явився.

Представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 було сповіщено шляхом надіслання судової повістки н офіційну електронну адресу, у судове засідання не з`явився.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується із правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що вироком Київського районного суду м. Одеси від 18 червня 2012 року ОСОБА_3 було визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч. 1 і 358 ч. 3 КК України (в редакції 2001 року) і призначено їй покарання у вигляді штрафу по ст. 190 ч. 1 КК України - у сумі 850 грн., по ст. 358 ч. 3 КК України у сумі 510 грн. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання ОСОБА_3 у вигляді штрафу в сумі 850 грн. У зв`язку зі спливом строку давності засуджену ОСОБА_3 звільнено від призначеного судом покарання. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 24244 грн. і моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2012 року вирок Київського районного м. Одеси від 18 червня 2012 року відносно ОСОБА_3 було скасовано. Справу направлено прокурору Київського району м. Одеси для організації додаткового досудового розслідування. В ухвалі апеляційного суду Одеської області судом зазначено, що під час досудового розслідування та судового розгляду судом першої інстанції було грубо порушено вимоги ст. 22 КПК України. Звинувачення ОСОБА_3 в інкримінованих їй злочинах пов`язано з договором №122/08 від 29 серпня 2005 року про дольову участь в будівництві багатоквартирного житлового будинку, але належним чином сам факт і спосіб підробки вищезазначеного договору встановлено не було, а також не встановлена особа, яка підробила даний договір. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують покази засудженої ОСОБА_3 , що зазначений договір їй надала сама потерпіла ОСОБА_1 , та відсутні докази, підтверджуючі покази потерпілої ОСОБА_1 про те, що оригінал договору на офісне приміщення з підписом ОСОБА_6 їй разом з техпаспортом на нежитлове приміщення і актом прийому-передачі офісного приміщення передала сама ОСОБА_3 , а тому такі докази здобуті не були. Також в матеріалах справи маються дві постанови про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 , одна по ст. 190 ч. 1 КК України, друга по ст. 358 ч. 3 КК України, прийняті слідчим СВ Київського РВ ОМУ ГУНП України в Одеській області. Але, згідно ст. ст. 425, 430 КПК України, повноваження щодо порушення кримінальної справи по справам про злочинах, передбачених ч. 1 ст. 190 КК України має прокурор, а ст. 112 КПК України не передбачає проведення досудового слідства слідчими ОВС по злочинам, передбаченим ст. 190 ч. 1 КК України. Кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за скоєння злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України міг порушити тільки прокурор, а не слідчий, а досудове слідство по даної кримінальної справі, порушеної прокурором міг проводити слідчий ОВС тільки у випадку, якщо би це визнав за необхідне прокурор. Але органами досудового слідства зазначені вимоги норм КПК України дотримані не були. Також у вироку суду першої інстанції зазначено, що ОСОБА_3 , знаходячись біля авторинку «Успіх», під приводом переоформлення документів, ввела в оману ОСОБА_1 відносно дійсної вартості переоформлення документів по переводу квартири за адресою АДРЕСА_3 із жилого фонду в нежилий фонд і шляхом зловживання довірою останньої, заволоділа її грошовими коштами в сумі 5000 доларів США, що складає 24244 грн. Але на досудовому слідстві та у судовому засіданні не з`ясовувалося дійсна вартість переоформлення зазначених документів. У випадку підтвердження в ході слідства факту отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошей у сумі 5000 доларів США, надати правову оцінку її діям з урахуванням того, що ОСОБА_3 виконала свої зобов`язання перед ОСОБА_1 по оформленню документів.

Відповідно до актового запису про смерть № 5938 від 02 червня 2017 року, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 та внесено відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 02 червня 2017 року № 00135690035.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження №12012170480000918 від 26 грудня 2012 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України було закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченої.

Скасовано арешт, накладений постановою слідчого від 07 жовтня 2011 року на квартиру АДРЕСА_4 , яка належала ОСОБА_3 .

Колегія суддів враховує, що пункт 5 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачає закриття кримінального провадження у разі смерті підозрюваного, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.

У розумінні вимог п. 5 ч. 1ст. 284 КПК України, у разі прийняття рішення про закриття кримінального провадження з цих підстав, орган досудового розслідування повинен з`ясувати, чи є провадження необхідним для реабілітації померлого.

Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування та судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, то смерть особи позбавляє сенсу подальшого провадження щодо можливо вчиненого нею кримінального правопорушення. Померла особа не може бути суб`єктом кримінального правопорушення, тому смерть особи, яка підозрюється, обвинувачується в учиненні кримінального правопорушення, виключає постановку питання про її кримінальну відповідальність. Це відповідає вимогам ст. 61 Конституції України, згідно з якою юридична відповідальність особи має індивідуальний(особистий) характер. Єдиним винятком із такої ситуації є випадок, коли провадження необхідне для реабілітації померлого.

З позиції КПК України, реабілітація померлого-це можливість доведення невинуватості померлого в учиненні кримінального правопорушення шляхом продовження кримінального провадження щодо нього після його смерті, що здійснюється за ініціативи інших осіб.

Закриття кримінального провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України належить до нереабілітуючих підстав, тобто означає, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують учинення нею діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, однак в силу певних обставин подальше провадження виключається. Враховуючи цю обставину, можливість продовження кримінального провадження щодо померлого є позитивним явищем, оскільки дає шанс на встановлення істини в провадженні-винуватості або невинуватості цієї особи.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2017 року про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України, у зв`язку з її смертю, та скасування арешту майна без змін.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що кримінальне провадження було закрито за нереабілітуючими підставами.

Однак, при цьому колегією суддів враховано, що останнім процесуальним документом, ухваленим органами досудового розслідування у кримінальному провадженні №12012170480000918, є Обвинувальний Акт від 14 червня 2016 року, складений Прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 зі зміненим обвинуваченням відповідно до ст. ст. 338, 341 КПК України у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 .

Зокрема, у вказаному Обвинувальному Акті зазначено, що, оцінюючи отримані докази по справі, з точки зору їх допустимості, достовірності, достатності та сторонності, орган досудового розслідування дійшов до переконання, що вони не обґрунтовують та не доводять обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190 КК України, тому її дії кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України – використання завідомо підробленого документу.

Таким чином, під час кримінального провадження №12012170480000918 від 26 грудня 2012 року не було встановлено, що ОСОБА_3 отримувала грошові кошти в сумі 5000 доларів США від ОСОБА_1 , а отже, не був доведений і факт вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, померлою ОСОБА_3 .

Обвинувальний Акт від 14 червня 2016 року не був повернутий судом прокурору, у зв`язку із чим колегія суддів зазначає, що на час постановлення ухвали Київського районного суду м. Одеси про закриття, у зв`язку зі смертю обвинуваченої, кримінального провадження №12012170480000918 від 26 грудня 2012 року, ОСОБА_3 обвинувачувалась тільки у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.358 КК України, а обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190 КК України прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 визнано не доведеним.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, оскільки досудовим розслідуванням кримінального провадження №12012170480000918 від 26 грудня 2012 року не було встановлено вину ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної саме вказаним злочином, вина ОСОБА_3 у скоєнні якого не доведена, то колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми матеріальної шкоди зі спадкоємця ОСОБА_3 - ОСОБА_2

15 грудня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кисельовою О.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, у відповідності до якого ОСОБА_2 отримав спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 .

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків відносять втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі.

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 1231 ЦК України до спадкоємця переходить обов`язок відшкодувати майнову шкоду (збитки) , яка була завдана спадкодавцем.

Отже, в силу принципу універсальності спадкового правонаступництва до складу спадщини включаються не тільки права, але й обов`язки спадкодавця, що не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1218, 1219 ЦК України) . Передусім до спадкоємців переходить невиконане спадкодавцем зобов`язання відшкодувати майнову шкоду та збитки (ч. 1 даної статті) .

Згідно 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31 березня 1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна при розгляді в порядку цивільного судочинства позову, що випливає з кримінальної справи, суд згідно з роз`ясненням, даним у п. 3 постанови N 11 Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року «Про судове рішення», визначає суми, що підлягають стягненню на відшкодування шкоди, з урахуванням доказів, як наявних у кримінальній справі, так і додатково представлених сторонами і зібраних з ініціативи суду.

Згідно вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами статті 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вказані положення колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вини померлої ОСОБА_3 у заволодінні шахрайським способом грошовими коштами в сумі 5000 доларів США, належних ОСОБА_1 , що свідчить про недоведеність позовних вимог в частині стягнення зазначених грошових коштів зі спадкоємця ОСОБА_3 – ОСОБА_2 .

Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції при розгляді даної справи фактично перебрав на себе повноваження суду на стадії судового розгляду кримінальної справи та здійснив заходи щодо реабілітації ОСОБА_3 , визнавши її невинною у інкримінованому кримінальному правопорушенні.

Колегія суддів зазначає, що дослідження судом першої інстанції доказів, які містяться у кримінальному провадженні №12012170480000918, не є збиранням доказів в значенні ч. 7 ст. 81 ЦПК України.

Крім того, висновок про відсутність вини ОСОБА_3 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, був зроблений прокурором Одеської місцевої прокуратури №1 при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження №12012170480000918 від 26 грудня 2012 року, і судом першої інстанції вказаний висновок було прийнято до уваги в якості належного доказу у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги обгрунтовані висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування  немає. 

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 29 березня 2023 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 жовтня 2023 року.

Головуючий                                                        С.О. Погорєлова

Судді                                                        А.П. Заїкін

                                                       О.М. Таварткіладзе