Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 331/7277/14-ц

провадження № 61-1745св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

16 вересня 2014 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 20 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 2333, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 40 000 доларів США строком на 12 років до 20 вересня 2019 року для придбання квартири зі сплатою 12,5 % річних щомісячно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між сторонами 20 вересня 2007 року було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

23 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про збільшення процентів за користування кредитом до 13,5 % річних, а 23 грудня 2008 року - додатковий договір № 2, яким збільшено розмір щомісячного платежу до 284,92 доларів США.

Оскільки відповідач свої зобов`язання з повернення коштів за договором про іпотечний кредит належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 24 червня 2014 року складає 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом 24 червня 2014 року становить 438 954,60 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2333 від 02 вересня 2011 року в розмірі 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ складає 438 954,60 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 21 974,13 доларів США; заборгованість за відсотками - 4 630,68 доларів США; пеня за прострочення відсотків - 868,68 доларів США; пеня за прострочення кредиту - 4 010,28 доларів США; заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 601,28 доларів США; заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту - 2 388,91 доларів США; сума простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції - 2 437,60 доларів США.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2014 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» суму боргу у розмірі 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом 24 червня 2014 року складає 438 954,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2021 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2014 року скасовано, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального провадження.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість у розмірі 15 178,73 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 24 червня 2014 року складає 180 507,24 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у січні 2010 року банк вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки і рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості в сумі 301 241,90 грн, тобто за всією сумою заборгованості по кредиту, шляхом реалізації через проведення прилюдних торгів квартири. 01 червня 2012 року квартира реалізована за ціною 141 652,50 грн, стягувачу перераховано 120 734,66 грн, а залишок заборгованості складав 180 507,24 грн. Тому банк має право тільки на суму, яка не покрита продажем квартири, а саме - 180 507,24 грн, оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року виконано лише частково.

При цьому, стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 15 178,73 доларів США, суд застосував курс НБУ, встановлений на час складення банком розрахунку про заборгованість - 24 червня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 4 630,68 доларів США, пені за прострочення відсотків 868,68 доларів США, пені за прострочення кредиту 4 010,28 доларів США, місцевий суд виходив з того, що у 2012 році банк також звертався до суду з позовом до відповідача про розірвання договору та стягнення відсотків та пені і рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2013 року розірвано кредитний договір № 2333 від 20 вересня 2007 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року у розмірі 27 474,90 грн, яка складається з заборгованості по відсоткам - 23 224,78 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 4 250,13 грн. Тому суд вважав, що з моменту розірвання договору банк не має права на стягнення суми відсотків та пені за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про стягнення 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту 601,28 доларів США, 3 % річних від простроченої суми кредиту 2 388,91 доларів США, суми простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції 2 437,60 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

03 лютого 2023 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

20 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2333 на суму 40 000 доларів США строком на 12 років до 20 вересня 2019 року на придбання квартири. За користування кредитом, згідно умов договору, встановлено плату у розмірі 12,5% річних, які повинні сплачуватися щомісячно.

З метою забезпечення виконання умов указаного договору про іпотечний кредит між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. за реєстровим номером 5731 від 20 вересня 2007 року, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

23 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про збільшення відсотків за користування кредитом до 13,5% річних.

23 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 про збільшення розміру щомісячного платежу до 284,92 доларів США.

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, тому у січні 2010 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року в рахунок погашення заборгованості у сумі 301 241,90 грн за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року звернуто стягнення на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом реалізації через проведення прилюдних торгів квартири з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 277 750 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року станом на 12 січня 2010 року у загальному розмірі становить 37 700,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 301 241,90 грн.

На виконання виконавчого листа № 2-1542/201 від 22 грудня 2011 року, трикімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 01 червня 2012 року реалізована за ціною 141 652,50 грн, стягувачу перераховано 120 734,66 грн.

Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ЗМУЮ Косіновим І. В. від 27 червня 2012 року виконавчий документ № 2-1542/201 від 22 грудня 2011 року повернуто стягувачу.

У подальшому банк звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогами про розірвання кредитного договору № 2333 від 20 вересня 2007 року та стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року (відсотків та пені).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2013 року розірвано кредитний договір № 2333 від 20 вересня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» суму заборгованості за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року у розмірі 27 474,90 грн, яка складається з заборгованості по відсоткам - 23 224,78 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 4 250,13 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили з 07 квітня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При таких обставинах належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закон України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 20 вересня 2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2333 на суму 40 000 доларів США строком на 12 років до 20 вересня 2019 року для придбання квартири.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання умов указаного договору про іпотечний кредит між сторонами укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором, у січні 2010 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на іпотечне майно.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року в рахунок погашення заборгованості у сумі 301 241,90 грн за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року звернуто стягнення на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом реалізації через проведення прилюдних торгів квартири з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 277 750 грн.

Вказаним рішенням суду встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року станом на 12 січня 2010 року у загальному розмірі становить 37 700,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 301 241,90 грн.

01 червня 2012 року в межах виконавчого провадження спірна квартира реалізована на прилюдних торгах за ціною 141 652,50 грн, стягувачу перераховано 120 734,66 грн, що по курсу НБУ станом на 01 червня 2012 рокускладає 15 110,72 доларів США (120 734,66 грн х 7,9925).

Отриманих коштів від примусової реалізації спірної квартири виявилося недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.

Залишок заборгованості за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року станом на 01 червня 2012 року становить 22 589,28 доларів США (37 700,00 -15 110,72).

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 47 Закону України «Про іпотеку» якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника в порядку, встановленому законом.

Таким чином, АТ «Державний ощадний банк України», на підставі статті 591 ЦК України та статті 47 Закону України «Про іпотеку», має право на стягнення залишку боргу за кредитним договором.

Ураховуючи, що сплачених боржником та виручених від продажу спірної квартири коштів виявилося недостатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, тому з ОСОБА_1 на користь банку слід стягнути 22 589,28 доларів СШАзаборгованості за кредним договором, що нарахована станом на 12 січня 2010 року та не покрита за рахунок суми, одержаної від реалізації предмета іпотеки

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості лише у розмірі 15 178,73 доларів США.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення суми простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за відсотками та пені

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлено, що банк після звернення стягнення на предмет іпотеки звертався до суду з позовом до відповідача з вимогами про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року (відсотків та пені).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2013 року розірвано кредитний договір № 2333 від 20 вересня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» суму заборгованості за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року у розмірі 27 474,90 грн, яка складається з заборгованості по відсоткам - 23 224,78 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 4 250,13 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 07 квітня 2013 року.

Ураховуючи зазначене, після розірвання кредитного договору № 2333 від 20 вересня 2007 року - з 07 квітня 2013 року право банку нараховувати передбачені договором відсотки та пеню за кредитним договором припинилося.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення пені за прострочення відсотків у розмірі 868,68 доларів США, пені за прострочення кредиту у розмірі 4 010,28 доларів США та процентів за користування кредитними коштами у розмірі 4 630,68 доларів США, оскільки вони нараховані за період після 07 квітня 2013 року.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій помилково відмовили у стягненні передбачених частиною другою статті 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми, нарахованих за період після 07 квітня 2013 року, оскільки за період після прострочення боржника підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

При таких обставинах з позивача на користь відповідача підлягають стягненню передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 241,78 доларів США (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року (443 дні)) та 3% річних від простроченої суми кредиту - 800,10 доларів США (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року (443 дні))

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга АТ «Державний ощадний банк України» підлягає частковому задоволенню.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2333 від 20 вересня 2007 року у сумі 23 631,16 доларів США, із яких: 22 589,28 доларів США - заборгованість за кредним договором, що нарахована станом на 12 січня 2010 року та не покрита за рахунок суми, одержаної від реалізації предмета іпотеки; 241,78 доларів США -3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року); 800,10 доларів США - 3% річних від простроченої суми кредиту - (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 а на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2333 від 20 вересня 2007 року у сумі 23 631,16 доларів США, із яких: 22 589,28 доларів США -заборгованість за договором кредиту, що нарахована станом на 12 січня 2010 року та не покрита за рахунок суми, одержаної від реалізації предмета іпотеки; 241,78 доларів США - 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року); 800,10 доларів США - 3% річних від простроченої суми кредиту - (за період з 07 квітня 2013 року по 24 червня 2014 року).

У задоволенні інших позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов