ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Черкаси  

Справа № 2-4347/07

Провадження № 22-ц/821/1540/23

категорія на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Василенко Л.І.

секретаря: Винник І.М.

учасники справи:

позивач: Кредитна спілка «Федерація»

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

особа, що подає апеляційну скаргу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2023 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» про покладення солідарно на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 2-4347/07.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05 травня 2023 року ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулася до суду з заявою про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні під час примусового виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2007 року по справі № 2-4363/2007.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2023 року заяву задоволено.

Замінено сторону (стягувача) КС «Федерація» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-4363/2007 Придніпровського районного суду м. Черкаси на правонаступника ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС».

06 червня 2023 року ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулася до суду з заявою про покладення солідарно на відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому ст.ст. 43, 48, 49, 133, 137, 141 ЦПК України.

Заява мотивована тим, що ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2023 року було задоволено заяву ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні.

При цьому, не було вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, яку компанія понесла підчас розгляду вказаної заяви.

ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» просила стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Додатковою ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2023 року в задоволенні заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що покладання на боржників відповідальності у вигляді відшкодування правонаступнику кредитора (новому кредитору) витрат на правову допомогу у зв`язку із розглядом судом заяви про заміну сторони (стягувач) у справі № 2-4347/07 є непропорційним процесуальним заходом, який суперечить засадам справедливості і розумності з урахуванням того, що понесення таких витрат зумовлено обставинами, які настали не з вини боржників, а отже на підставі статті 11, частини 3,9 статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування ТОВ «Компанія «Ніко-ТАЙС» таких витрат за рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» оскаржила її в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі компанія просила скасувати ухвалу суду першої інстанції як незаконну та прийняти нову постанову, якою стягнути з відповідачів на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час постановлення ухвали суду, суд не врахував рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Крім того, фактично суд втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару та не навів жодного обґрунтування чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані.

Також, зазначено, що суд надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат. Позиція суду є недобросовісною, необґрунтованою та суперечливою, адже не враховує, що саме боржник допустив невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора. В даному випадку необхідно застосувати аналогію права та аналогію закону за відсутності правового регулювання, однак суд в порушення приписів ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду. Розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши мотиви суду першої інстанції, доводи апеляцінйої скраги, суд апеляцінйої інстанції дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 листопада 2007 року Придніпровським районним судом м. Черкаси було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги КС «Федерація» задоволено.

На примусовому виконанні у Придніпровському ВДВС у місті Черкаси Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчих листів по справі № 2-4347/2007, виданих на виконання заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 листопада 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КС «Федерація» заборгованості. На даний час ні рішення суду, ні виконавчий лист не виконані.

Крім того, КС «Федерація» на підставі постанови Господарського суду Черкаської області від 02 лютого 2021 року по справі № 14/1313 перебуває в стані припинення, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Носань Н.С.

31 березня 2023 року між КС «Федерація» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» укладено договір № 31-03-2023/4 купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості, метою якого є оформлення результатів купівлі-продажу майнових прав банкрута КС «Федерація» на відкритих електронних торгах (аукціоні) у відповідності до чинного законодавства України, результати котрого оформлено Протоколом про результати електронного аукціону.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 травня 2023 року замінено сторону (стягувача) КС «Федерація» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-4347/2007 Придніпровського районного суду м. Черкаси на правонаступника ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС».

При розгляді цієї заяви ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» понесено судові витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн., які товариство просило відшкодувати згідно заяви, вимоги якої відхилено оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування заявнику понесених при розгляді заяви про заміну сторони справи витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує таке правове регулювання.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 даної статті зазначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 2 статті 141 передбачає, що судові витрати, пов`язані, зокрема, з наданням правової допомоги, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина 3 статті 141 ЦПК України зобов`язує суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Крім того, окремий порядок вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження регламентується положеннями ст. 442 ЦПК України, яка не передбачає відшкодування учасникам судового розгляду судових витрат при прийнятті судового рішення по суті вказаного питання.

Також цих питань не регламентує і ст. 55 ЦПК України щодо залучення до участі у справі правонаступника сторони.

Саме вказані норми процесуального права були покладені в основу вимог ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» щодо заміни сторони у справі та висновків суду в ухвалі суду, якою вимоги товариства задоволено.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, уповноважений здійснювати свої повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, визначений  Конституцією та законами України.

Питання розподілу судових витрат в межах цивільного судочинства врегульовано вищенаведеними приписами ЦПК України.

Так за змістом ч.1 та п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу, питання про можливість розподілу яких порушує заявник, визначається через пов`язаність з розглядом справи.

Загальне правило про порядок розподілу таких витрат, приведене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пов`язує такий розподіл з результатами розгляду позовних вимог тобто вирішення справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Стаття 142 ЦПК України передбачає спеціальні застереження щодо можливості розподілу судових витрат у разі завершення провадження ухвалою суду про його закриття чи залишення позову без розгляду; спеціальний припис відносно розподілу судових витрат при постановленні ухвали суду передбачено і ст. 452 ЦПК України відносно результатів розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного/приватного виконавця при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень.

Оскільки, як вказувалося вище, ні норми ст. 55 ні норми ст. 442 ЦПК України, які були застосовані судом при розгляді заяви товариства про заміну сторони у справі (на відміну від згадуваних положень ст.ст. 142, 452 ЦПК України), не містять окремого порядку розподілу судових витрат при вирішенні вказаних процесуальних питань, суд першої інстанції правомірно відмовив заявнику у відшкодуванні за рахунок протилежної сторони понесених витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після ухвалення рішення суду по суті спору.

Відтак до правовідносин у справі щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу при вирішенні питання про заміну сторони у справі після вирішення спору по суті норми ст. 141 ЦПК України, на які вказав заявник, застосовані бути не можуть.

Апеляційний суд наголошує, що положення ЦПК України не містять спеціальної норми, яка б передбачала покладення судових витрат на сторону (позивача чи відповідача) у разі заміни сторони у виконавчому провадженні на стадії виконання рішення суду.

Заміна сторони стягувача обумовлюється виключно вчиненням відповідного правочину між первісним та новим кредитором щодо передачі права вимоги, що не пов`язується з жодними діями відповідача, які б стосувалися безпосередньо нового кредитора. З огляду на це, намагання останнього покласти на відповідача необов`язкові та невідворотні витрати за відсутності відповідної процесуальної підстави їх розподілу фактично перетворює такі витрати на позадоговірну штрафну санкцію для боржника за вчинену без його участі цесію. Про це вірно зазначив суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог заяви у справі.

Зважаючи на основні засади цивільного судочинства, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, відсутність правової норми, яка б передбачала порядок розподілу судових витрат (витрат на правничу допомогу) у разі звернення особи із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, або сторони у справі та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення, покладення таких витрат на іншу сторону - відповідача призведе до порушення основних засад судочинства.

У аспекті викладеного вище, посилання скаржника на те, що позиція суду не враховує, що саме боржник допустив невиконання кредитних зобов`язань та судового рішення про стягнення боргу, що обумовило вступ у справу нового кредитора, є безпідставним, оскільки спір щодо кредитних зобов`язань боржника при вирішенні питання про заміну сторони у справі правонаступником не вирішувався та щодо зазначених правовідносин кредитора та боржника суд висновків не робив.

Відтак, висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі, є вірними.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що згідно постанови ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, а також інших правових висновків ВС – від 04 червня 2019 року у справі № 910/21516/17, від 24 липня 2018 року у справі № 918/560/16, від 06 березня 2019 року у справі № 910/15357/17, від 03 травня 2019 року у справі № 910/10911/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/4783/19, від 25 червня 2019 року у справі № 904/66/18 та ВП ВС від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, судові витрати мають відшкодовуватися відповідачем. Жодне із зазначених рішень ВС та ВП ВС не містить висновку про можливість покладення при вирішення процесуального питання про заміну сторони у справі судових витрат особи, яка ініціювала розгляд такого питання, на інших учасників справи.

Суд критично оцінює посилання скаржника у справі на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи стосовно полегшення доступу до правосуддя у спосіб відшкодування стороною, що програла, судових витрат переможця у спорі. Адже при розгляді заяви про заміну сторони у справі, як у даному випадку, судовий мір не вирішувався, а встановлювалася обґрунтованість вимог заявника щодо вступу у справу як нового позивача (кредитора, що придбав права вимоги до боржника).

Апеляційні доводи скаржника на те, що суд втрутився у принцип свободи договору між сторонами правовідносин щодо надання правової допомоги в частині визначення розміру гонорару, апеляційний суд вважає необґрунтованими, адже жодних висновків щодо розміру гонорару адвоката заявника оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить.

Посилання скаржника на те, що суд не навів жодного обґрунтування чому саме витрати заявника не можуть бути відшкодовані та надмірно формально застосував процесуальні норми щодо відшкодування судових витрат, мають бути відхилені, адже їх повністю спростовано мотивувальною частиною оскарженої ухвали, в якій надано оцінку всім доводам заявника у справі та зазначено належні та достатні мотиви їх відхилення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи скаржника про те, що суд мав застосувати аналогію права та аналогію закону слід оцінити критично, оскільки, з урахуванням такої засади цивільного судочинства, як відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), право на відшкодування має сторона, яка отримала рішення про перемогу у спорі з протилежною стороною, а в даному випадку боржник не має невирішеного спору із заявником, який ініціює свій вступ у справу, як правонаступник кредитора.

Доводи скаржника про те, що суд в порушення приписів ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» та ст. ст. 55, 452 ЦПК України не вказав, як могла бути замінена сторона у справі без звернення до суду, а також про те, що розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи, не свідчать про помилковість ухвали суду першої інстанції та про наявність у боржника обов`язку відшкодовувати судові витрати особи, яка порушувала перед судом питання про вступ у справу, як правонаступник позивача.

Інших доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій справі подана апеляційна скарга не містить.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в  :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» - залишити без задоволення.

Додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 липня 2023 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» про покладення солідарно на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 2-4347/2007 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 19 жовтня 2023 року.

       Головуючий                                                        В.Г. Бородійчук        

       Судді                                                                        О.В. Карпенко

                                                                               Л.І. Василенко