ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року           справа №200/973/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В. ,  Компанієць І.Д. , секретаря судового засідання Азарової К.В., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Резнікової І.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції Бюро економічної безпеки України  на ухвалу  Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 р.  у справі  № 200/973/23 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.)   за позовом    ОСОБА_1   до   Бюро економічної безпеки України    про  визнання бездіяльності протиправною, визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на посаді та надання відпустки, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

                                                              ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1   (далі – позивач, ОСОБА_1 )  звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (далі – відповідач, БЕБ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненаданні позивачу за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993; визнати Наказ БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП “Про звільнення ОСОБА_1 ” протиправним та скасувати його; поновити позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки з дня звільнення та зобов`язати Бюро економічної безпеки України надати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 14.02.2023 по день поновлення судом на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 158 474, 44 грн.; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача, на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України та стягнення суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць вимушеного прогулу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав бездіяльність  Бюро економічної безпеки України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993, протиправною; визнав протиправним та скасував Наказ Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП “Про звільнення ОСОБА_1 ”; поновив ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України з дня звільнення; стягнув з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.02.2023 по день постановлення рішення у справі в розмірі 208 502,34 грн. з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

30.06.2023 від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі та постановлення окремої ухвали судом, в якій просив: встановити судовий контроль за виконанням судового рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/973/23 від 23.06.2023 суб`єктом владних повноважень - Бюро економічної безпеки України шляхом визнання його бездіяльності з невиконання даного рішення протиправною та шляхом зобов`язання його подати звіт про виконання даного судового рішення, встановивши для цього строк у 3 робочі дні; постановити відповідну ухвалу про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/973/23 від 23.06.2023 та направити її для виконання до Бюро економічної безпеки України;  постановити ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 КАС України.

Заява вмотивована тим, що відповідач не виконує вимоги суду в частині негайного виконання рішення суду, а саме не допускає позивача до місця проходження служби та не виплачує суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць позивачу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 року задоволено заяву позивача – ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду у справі та зобов`язано Бюро економічної безпеки України подати до суду звіт про виконання рішення суду від 23.06.2023 щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць – в 3 денний строк з дня отримання цієї ухвали засобами електронного зв`язку.

Прийнято до розгляду заяву позивача – ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених керівництвом суб`єкта владних повноважень – відповідача на виконання рішення суду. Розгляд та вирішення заяви здійснювати в порядку письмового провадження. Зобов`язано Бюро економічної безпеки України впродовж 3х днів з дня отримання цієї ухвали засобами електронного зв`язку надати суду письмові пояснення з приводу виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 200/973/23 в межах негайного виконання рішення суду, а також надати докази на підтвердження цих пояснень. Зобов`язано відповідача надати (надіслати) витребувані докази засобами електронного зв`язку через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» або на електронну пошту суду (е-mail: inbox@adm.dn.court.gov.ua) в п`ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.

Відповідач, не погодившись з цим судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду про встановлення судового контролю скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та постановлення окремої ухвали у порядку, передбаченому ст. 249 КАС України, у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що звернення БЕБ до суду з заявою про роз`яснення судового рішення та оскарження відмови суду у такому роз`ясненні свідчать про вжиття БЕБ заходів, направлених на добровільне виконання рішення суду від 23.06.2023 року.

В оскаржуваній ухвалі суд, стверджуючи про докладання значних зусиль для виконання рішення суду від 23.06.2023 року, не надаючи роз`яснення щодо його виконання, при тому що у резолютивній частині рішенні відсутня повна посада, на яку необхідно було поновити позивача, створює фактично умови для неможливості БЕБ виконати таке рішення, оскільки у судовому рішенні відсутній механізм виконати таке рішення у законний спосіб. Скаржник зазначає, що судом при винесенні ухвали про встановлення судового контролю, було порушено принципи змагальності та рівності адміністративного судочинства, а також судом не в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема, наявність належних та допустимих доказів у підтвердження заяви позивача про встановлення судового контролю на дату винесення спірної ухвали.

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Зобов`язуючи відповідача подати звіт, суд першої інстанції виходив з того, що  на підтвердження не виконання відповідачем рішення суду (в частині, що підлягає негайному виконанню) позивачем надано копію заяви (пояснення) до органу досудового розслідування та протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 27.06.2023. Докази, які б свідчили, що на час звернення позивача із заявою про встановлення судового контролю або на час її розгляду судом рішення у цій справі, щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць, повністю виконано відповідачем, у суду відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини  (Справа "Горнсбі проти Греції", рішення від 19.03.1997 року, п.40.)

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду по справі №760/1899/17 від 04.05.2023р. та по справі № 816/2026/18 від 09.04.2020р.

Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження і КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі №820/4261/18, від 09 липня 2019 року у справі №826/17587/18 та від 02 листопада 2021 року у справі №620/1528/19.

Суд зазначає, що державні органи, які діють як суб`єкти владних повноважень, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, у тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

За приписами частин 1 та 2 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання

З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Норма статті 382 КАС України не містить застереження, що суд може встановити судовий контроль за виконанням судового рішення лише одночасно з ухваленням останнього.

У випадку ухилення боржника - суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення суд може постановити ухвалу про зобов`язання останнього подати звіт і після постановлення рішення у справі, якщо цього потребують обставини справи.

Як свідчать матеріали справи підставою для висновків суду по цій справі про протиправну бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання рішення суду першої інстанції щодо допущенного до негайного виконання у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов`язок його виконання щодо поновлення позивача на посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу, та виплаті сум заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За частиною 2 статті 372 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Суд зазначає, що наведені відповідачем пояснення не є достатніми та поважними доказами на підтвердження вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою виконання судового рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у пункті 54 Рішення Європейського суду з прав людини, справа «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04), звертав увагу, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до вимог Конвенції.

В пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини зауважував, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З огляду на наведене вище, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідач не виконав рішення суду а повному обсязі, заява позивача, про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення підлягає задоволенню.

Щодо посилання скаржника на скасування ухвалу суди в частині постановлення окремої ухвали у порядку, передбаченому ст. 249 КАС України, суд зазначає, що вказані вимоги є передчасними, оскільки суд не приймав окремої ухвали у порядку, передбаченому ст. 249 КАС України, а лише прийняв до розгляду заяву.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

                                                            ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України  - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 10 липня 2023 р.  у справі  № 200/973/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 18 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач:                                                                                  Е.Г. Казначеєв

Судді:                                                                                            А.В. Гайдар

                                                                                                          І.Д. Компанієць