ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
|
|
справа № 20-4/325 |
ПОСТАНОВА
і м е н е м У к р а ї н и
"19" лютого 2007 р. 16г. 30 хв. м. Севастополь
|
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Остапової К.А., при секретарі судового засідання -Соловей Ю.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу |
|
за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(АДРЕСА_1) до Державної податкової інспекції в Балаклавському районі м. Севастополя (99048, м.Севастополь, вул. 7-го Листопада) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_1 |
За участю представників:
позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1
ОСОБА_2, представник, ІНФОРМАЦІЯ_2
відповідач - Бабенко О.М., старший державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність № 1258/10 від 13.02.2007,
відповідач - Шульга К.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 10596/10
від 01.12.2006,
Суть спору:
Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (далі -ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення НОМЕР_1 про визначення позивачеві податкового зобов'язання із земельного податку в сумі 3304,10 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в період з 01.01.2005 по 25.05.2005 відповідач не був суб'єктом підприємницької діяльності, а тому не був суб'єктом права користування земельною ділянкою, яку надано в постійне користування підприємцю ОСОБА_1 Також позивач, з посиланням на ст. 377 Цивільного кодексу України, зазначає на те, що з 15.06.2002 він не був користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_2, оскільки ним була відчужена належна йому частка ІНФОРМАЦІЯ_3, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці.
Ухвалою суду від 14.11.2006 відкрито провадження по справі, призначене попереднє судове засідання на 28.11.2006.
Ухвалою суду від 12.12.2006 підготовче провадження закінчено і справа призначена до судового розгляду на 23.01.2007.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов.
За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.
Згідно зі ст.ст. 27, 49, 51, 121, 130 Кодексу адміністративного судочинства України представникам сторін роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
в с т а н о в и в :
31.05.2005 Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя (далі -ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя) визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку за землю в сумі 7929,73 грн. за період з 01.01.2006 по 31.12.2005 та направлено йому податкове повідомлення НОМЕР_1.
Вказане повідомлення було оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 в порядку, встановленому пунктом 5.2 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” до ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя.
Рішенням ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя НОМЕР_2 вищевказана скарга була задоволена частково, податкове повідомлення від 31.05.2006 НОМЕР_1 в частині нарахованого податкового зобов'язання в сумі 4625,64 грн. скасовано, в частині стягнення 3304,00 грн. -залишено без змін, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з 01.06.2005 знаходився на спрощеній системі оподаткування.
Державною податковою адміністрацією у місті Севастополі за результатами розгляду скарги суб'єкта підприємницької діяльності НОМЕР_2 прийнято рішення про залишення без змін податкового повідомлення від 31.05.2006 НОМЕР_1 з урахуванням рішення ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя про результати розгляду скарги НОМЕР_2 в частині визначення податкових зобов'язань ОСОБА_1 по сплаті за землю в розмірі 3304,10 грн.
Державна податкова адміністрація України 06.10.2006 прийняла рішення про результати розгляду скарги суб'єкта підприємницької діяльності НОМЕР_2 НОМЕР_3, яким залишила без змін податкове повідомлення НОМЕР_1 з урахуванням рішення ДПІ у Балаклавському районі м. Севастополя про результати розгляду скарги НОМЕР_2 .
Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 2 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Відповідно до статті 5 вищевказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" в редакції Закону від 19 вересня 1996 року за N 378/96-ВР (із змінами і доповненнями), який є законом, що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо оподаткування, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку. Статтею 1 цього Закону визначено, що термін "податок" вживається в значенні: обов'язковий платіж, який справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.
Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про плату за землю" суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Згідно зі статтею 15 вказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування земельного податку згідно зі статтею 13 Закону є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації НОМЕР_9 у постійне сумісне пайове користування для обслуговування сховища АДРЕСА_2 підприємцям ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4надано земельну ділянку площею 1.4598 га, про що виданий Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_8.
Відповідно до цього Акту у постійне користування підприємця НОМЕР_2 передано земельну ділянку площею 0.4866 га.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, та, відповідно, обов'язок сплачувати земельний податок, виникло у НОМЕР_2 з моменту видачі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою тобто з 14.05.2001.
Суд не може прийняти до уваги доводи позивача, стосовно того, що скасування реєстрації позивача в якості суб'єкта підприємницької діяльності позбавила його права користування земельною ділянкою, виходячи з наступного.
Так, ОСОБА_1 04.01.2000 був зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності Балаклавською районною державною адміністрацією міста Севастополю.
02.07.2002 розпорядженням голови Балаклавської районної державної адміністрації м. Севастополя НОМЕР_4 державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності НОМЕР_2 була скасована.
25.05.2005 Гагарінською державною районною адміністрацію м. Севастополя ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.
Стаття 141 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, передбачає, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Тобто законодавством не передбачена така підстава припинення права користування земельною ділянкою як скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи.
Доводи позивача про те, що він в добровільному порядку відмовився від права постійного користування земельною ділянкою, не підтверджуються матеріалами справи.
Так, відповідно до статті 142 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Позивач не надав суду доказів звернення до власника земельної ділянки із відповідною заявою про відмову від права користування земельною ділянкою. Надані ним заява підприємця ОСОБА_5 та листи Севастопольського міського управління земельних ресурсів (арк. справи 67-69) не підтверджують звернення позивача до власника земельної ділянки із відповідною заявою.
Крім того є безпідставними доводи позивача з посиланням на ст. 377 Цивільного кодексу України, які полягають в тому, що в результаті відчуження об'єкту нерухомого майна позивач не є користувачем земельної ділянки, на якій такий об'єкт розташований.
Так, відповідачем надана суду копія договору дарування об'єкта нерухомості від 15.02.2002, засвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу, зареєстрованого у реєстрі за НОМЕР_5, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 1/3 частку ІНФОРМАЦІЯ_3 загальною площею 1155 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, тобто після вчинення вищевказаного правочину, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, який діяв на момент вчинення вищевказаного правочину, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Тобто право користування чи власності на земельну ділянку під час переходу права власності на об'єкт нерухомості повинно бути оформлено відповідною цивільно-правовою угодою. Перехід права власності на об'єкт нерухомого майна не змінює суб'єкта права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташованій цій об'єкт.
Крім того, Цивільний кодекс України, на статтю 377 якого посилається позивач, набрав чинності з 01.01.2004, тобто після укладення договору дарування, а відповідно до ч. 2 п. 4 його Прикінцевих і перехідних положень, щодо цивільних відносин, що виникли до вступу в силу Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після вступу його в силу.
Позивачем не надано суду доказів, що на момент прийняття податкового повідомлення до земельного кадастру були внесені зміни стосовно користувачів земельної ділянки АДРЕСА_2. Севастополя.
Відповідно до листа Севастопольського міського головного управління земельних ресурсів від НОМЕР_6 станом на 16.03.2006 за підприємцем ОСОБА_1 зареєстровано право постійного користування спільно з підприємцями ОСОБА_3 таОСОБА_4на земельну ділянку площею 1,4598 у рівних частках, що розташована АДРЕСА_2 . Цільове призначення ділянки -обслуговування сховища.
Довідкою про грошову оцінку земельної ділянки площею 14598 кв.м, виданою Севастопольським міським головним управлінням земельних ресурсів НОМЕР_7, складеною на підставі заявки підприємців НОМЕР_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, грошова оцінка вказаної земельної ділянки складала 2378917 грн.
Перевіривши розрахунок земельного податку, враховуючі все вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Примирники постанови направити сторонам та третім особам.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя К.А. Остапова
Постанова складена та підписана
в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України
26.02.2007
Розсилка:
1. позивач -СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
2. відповідач -ДПІ в Балаклавському районі м. Севастополя (99048, м.Севастополь, вул. 7-Листопада, 3) -
3. справа
4. наряд.