ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2023 року                                                                                

м. Чернівці

справа № 721/390/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого        Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

секретар Тодоряк Г. Д.

позивачка ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 , законний представник якого є ОСОБА_3 ,

апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  ОСОБА_4 , на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Стефанко У. Д.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Позивачка просила визнати недійсним заповіт, складений 01 жовтня 2020 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 .

Посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після смерті батька їй стало відомо про наявність складеного останнім, під час перебування на лікуванні в реанімаційному відділенні Комунального некомерційного підприємства «Путильська багатопрофільна лікарня» Путильської селищної ради Вижницького району Чернівецької області (далі – КНП «Путильська БЛ») 01 жовтня 2020 року, заповіту на користь свого правнука ОСОБА_6 . Вказаний заповіт був посвідчений медичним директором КНП «Путильська БЛ» Вовк Г. В.

Зазначає, що мати відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з онуком спадкодавця - ОСОБА_7 . Вона працює в КНП «Путильська БЛ» санітаркою. Скориставшись своїми службовими зв`язками вона підбурила посадових осіб медичного закладу на організацію незаконного оформлення заповіту від імені ОСОБА_5 .

Вважає, що даний заповіт є незаконним. ОСОБА_5 фізично не мав змоги скласти такий заповіт, перебуваючи в лікарні у важкому стані, не усвідомлював значення свої дій та не міг ними керувати, а його волевиявлення не було вільним і не відповідало його волі внаслідок тяжкої хвороби.

Покійний ОСОБА_5 практично ніколи не спілкувався зі своїм правнуком ОСОБА_2 , останній до нього не приходив, по господарству не допомагав, під час хвороби не навідував.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що експертом психіатром не виключається наявність в цей період часу у підекспертного ОСОБА_5 будь-якого із станів порушеної свідомості, що міг здійснювати вплив на його психічну діяльність в цей період часу.

Зазначене саме по собі не є підставою для визнання складеного ОСОБА_8 в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених частиною 1 статті 225 ЦК України.

Суд не надав оцінку доказам, які не відносяться до підстав позову, а саме показанням допитаних в судовому засіданні свідків, оскільки такі покази є суперечливими, з них неможливо встановити, чи усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними ОСОБА_5 під час складання заповіту, чи було його волевиявлення вільним і відповідало його волі внаслідок тяжкої хвороби.

Отже, під час розгляду справи не було встановлено належними і допустимими доказами того, що під час вчинення заповіту ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Суд виходив із презумпції психічного здоров`я ОСОБА_5 , суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених ЗУ «Про психіатричну допомогу» та іншими законами України.

Сам по собі факт наявності у заповідача низки захворювань не є достатнім доказом його абсолютної неспроможності розуміти значення своїх дій та/або керувати ними при складенні оспорюваного заповіту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  ОСОБА_4 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що ОСОБА_5 за день до складання заповіту був доставлений в КНП «Путильська БЛ» в тяжкому стані без свідомості та станом на 12 годину 01 жовтня 2020 року перебував у реанімаційному відділенні у стані сопору, йому проводилась дотація кисню. Також у заповідача був дуже поганий слух. У вказаному стані ОСОБА_5 не міг ініціювати складення заповіту, обрати та запросити на підписання заповіту двох свідків, а також доручити іншій особі підписати заповіт замість нього. ОСОБА_5 фактично не знав правнука ОСОБА_2 , останній його не провідував, не допомагав йому по господарству. Мати спадкоємця є працівницею КНП «Путильська БЛ», як і свідки та особа, яка підписувала заповіт замість ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції не надав оцінку показанням свідка ОСОБА_9 .

Висновок комісійної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи може свідчити про те, що ОСОБА_5 перебував у стані, в якому не усвідомлював своїх дій, не міг ними керувати, а запис лікаря про покращення стану його здоров`я не відповідав дійсності та зроблений для того, щоб приховати реальний стан здоров`я заповідача.

Судом першої інстанції також не надано оцінку тому, що заповіт складений з порушенням порядку його посвідчення, оскільки не зачитувався вголос свідками, які підписали заповіт.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_10 , яка є законним представником ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу.

Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Посилалась на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що твердження позивачки про важкий стан заповідача під час складення заповіту є припущенням та не підтверджене належними та допустимими доказами.

Мати ОСОБА_10 піклувалась про ОСОБА_5 за час його перебування в лікарні і була єдиною з родини, хто його навідував.

Свідки, які допитувались в судовому засіданні, підтвердили ту обставину, що вони спілкувалися з заповідачем, який зрозуміло та усвідомлено висловлював свою волю, розумів значення своїх дій та керував ними. Запис лікаря про покращення стану його здоров`я на час складення заповіту відповідає дійсним обставинам.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено ту обставину, що під час вчинення заповіту ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

У позовній заяві чітко вказано її предмет та підстави. Про нікчемність заповіту та його недійсність внаслідок порушення порядку його посвідчення в такій заяві не йшлося.

Заповіт був складений без порушень порядку його посвідчення.

Права позивачки не є порушеними, оскільки в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують, що вона є донькою спадкодавця ОСОБА_5 .

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15 жовтня 2020 року Путильським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 50 (а.с.17 т.1).

Із змісту заповіту вбачається, що 01 жовтня 2020 року ОСОБА_5 усе своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право заповів правнуку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт посвідчений медичним директором КНП «Путильська БЛ» Вовк Г. В. У зв`язку із тим, що ОСОБА_5 за станом здоров`я був таким, що не може підписати заповіт власноручно, на його прохання та в його присутності, а також в присутності свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , медичного директора КНП «Путильська БЛ» Вовк Г. В., текст заповіту підписала ОСОБА_13 о 20 годині 00 хвилин 1 жовтня 2020 року. Заповіт записаний медичним директором КНП «Путильська БЛ» Вовк Г. В. зі слів заповідача ОСОБА_5 . У зв`язку з тим, що ОСОБА_5 хворий та не може особисто прочитати текст заповіту уголос, за його дорученням, в його присутності та присутності ОСОБА_14 , текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними заповідачем свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (а.с.85 т.1).

З копії спадкової справи № 16/2021 після смерті ОСОБА_8 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_5 (а.с.247-269 т.1).

Відповідно до інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 23 червня 2023 року, у державному нотаріальному архіві у Чернівецькій області зберігається заповіт ОСОБА_5 , за номером у реєстрі нотаріальних дій 5/2020, посвідчений 01 жовтня 2020 року в КНП «Путильська БЛ» медичним директором Вовк Г. В., зареєстрований 06 жовтня 2020 року (а.с.247-269 т.1).

З медичної карти стаціонарного хворого № 312 КНП «Путильська БЛ» вбачається, що ОСОБА_5 29 вересня 2020 року був госпіталізований з діагнозом: пневмонія неуточнена, церебральний атеросклероз ІІІ. Хронічна недостатність мозкового кровообігу ІІІ в ст. декомпенсації. УХС. Дифузний кардіосклероз. У вказаному медичному закладі ОСОБА_5 перебував з 29 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року (а.с.219 т.1).

З щоденника медичної карти хворого ОСОБА_5 за наслідками огляду у відділенні анестезії та інтенсивної терапії станом на 12 годину 05 хвилин 01 жовтня 2020 року вбачається, що останній переведений з інфекційного відділення з діагнозом: серцево-легенева недостатність. Двобічна н/дольова пневмонія. ДНІІ. Загальний стан хворого важкий за рахунок серцево-легеневої недостатності. Свідомість на рівні сопору.

Згідно з записом лікаря цього ж дня, загальний стан хворого покращився. В свідомості, адекватний, скарги на загальну слабкість. Лікування згідно листка призначень (а.с.235 т.1).

Згідно з висновком експерта №006 комплексної посмертної судово-медичної та судово-психіатричної експертизи від 6 березня 2023 року, зважаючи на записи у щоденниковому записі в медичній карті стаціонарного хворого №312, неможливо оцінити об`єктивний психічний стан підекспертного ОСОБА_5 в конкретний юридично значимий період часу, а саме на час складання правочину – 01 жовтня 2020 року о 20.00 годині. Зважаючи на ці ж обставини і той факт, що стан свідомості підекспертного ОСОБА_5 01 жовтня 2020 року був хвилеподібним, мінливим, від стану «сопору» до поновлення свідомості та зважаючи на відсутність щоденникового запису щодо стану його свідомості та відповідно психічного стану у період часу, що безпосередньо передував укладеному правочину, експертом психіатром не виключається наявність в цей період часу у підекспертного ОСОБА_5 будь-якого із станів порушеної свідомості, що міг здійснювати вплив на його психічну діяльність в цей період часу. З причин, викладених вище, надати категоричну відповідь на питання: «Чи усвідомлював значення своїх дій та чи міг керувати ними, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на момент складання заповіту 01 жовтня 2020 року, посвідченого медичним директором КНП «Путильська БЛ» Вовк Г.В., зареєстрований в реєстрі за №5/2020», не представляється можливим (а.с. 207-218 т.2).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що позивачкою не доведено ту обставину, що під час вчинення заповіту ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1267 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 19 вересня 2023 року у справі №694/637/20.

Щодо порушеного права позивачки

Згідно з частиною 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що позивачка є донькою померлого ОСОБА_5 та за відсутності заповіту є спадкоємцем першої черги після смерті батька.

За таких обставин наявність заповіту унеможливлює спадкування позивачкою майна після смерті батька, а тому такий заповіт порушує її права.

Суд не бере до уваги аргумент відповідачки, викладений у відзиві на апеляційну скаргу про те, що позивачкою не доведено ту обставину, що вона є донькою померлого ОСОБА_5 , зокрема через невідповідність прізвища, ім`я позивачки та її батька у свідоцтві про народження (а.с.266 т.1).

Вказаний аргумент відповідачки спростовується іншими матеріалами справи, зокрема довідкою виконавчого комітету Путильської селищної ради від 9 грудня 2020 року №2324 (а.с.251 т.1).

З свідоцтва про народження від 29 грудня 1959 року серії НОМЕР_2 вбачається, що дата народження ОСОБА_1 співпадає з датою народження позивачки.

Також вказані обставини визнавались сторонами в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Щодо встановлення нікчемності заповіту

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

За статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Згідно з частиною другою статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Відповідно до частин 1, 7, 8, 9 статті 1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї статті, посвідчуються при свідках. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій - шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі №530/1995/18 зробив висновок про те, що нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Верховний Суд у постанові від 30 червня 2022 року у справі №725/3419/20 зробив висновок, що заповідач прочитує заповіт для себе, а не для інших осіб, тому техніка його читання має бути сприйнятною саме і лише для нього. Зачитування документу вголос має пересвідчити інших осіб, в даному випадку нотаріуса, оскільки лише в його присутності посвідчувався заповіт, в тому, що заповідач дійсно, а не уявно (умовно) знайомиться зі змістом виконаного ним (нотаріусом) тексту. Нездатність прочитати заповіт вголос має бути абсолютною. Законодавство не встановлює обмеження осіб, які мають дефекти мовлення, в їх праві особистого прочитання вголос документів та не пов`язує наявність таких дефектів у особи з обов`язковим зачитуванням такій особі змісту документів, що тягнуть за собою настання правових наслідків, іншими особами чи посвідчення таких документів в присутності інших осіб.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Із змісту заповіту вбачається, що він записаний медичним директором КНП «Путильська БЛ» Вовк Г. В. зі слів заповідача ОСОБА_5 . В заповіті також зазначено, що ОСОБА_5 сам не міг прочитати заповіт у зв`язку з хворобою.

Колегією суддів встановлено, що заповіт не був прочитаний вголос свідками, що підтверджується показаннями свідків  ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 . Зокрема свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 зазначали, що заповіт кожен з свідків прочитав особисто, про себе.

Зазначення в заповіті тієї обставини, що заповіт був зачитаний запрошеними заповідачем свідками вголос є неправдивим та спростовується показаннями свідків.

Також в заповіті не містяться будь-які відомості про прочитання вголос заповіту ОСОБА_5 іншими особами.

Судом встановлено, що ОСОБА_5  сам не міг прочитати заповіт у зв`язку з хворобою та йому такий заповіт не був прочитаний вголос, а тому особа, яка посвідчувала заповіт та свідки не пересвідчились в тому, що заповідач дійсно, а не уявно (умовно) знайомиться зі змістом тексту заповіту. Вказане є порушенням вимог щодо посвідчення заповіту.

Отже, заповідач не був ознайомлений зі змістом заповіту, який був складений від його імені.

Також з показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що вона підписала заповіт замість ОСОБА_5 за пропозицією директора ОСОБА_14 оскільки у заповідача не працювала рука. Отже, заповіт був складений з порушенням його форми, що суперечить положенням частини 4 статті 207, статті 1247 ЦК України, оскільки заповіт має бути підписаний за дорученням саме заповідача ОСОБА_5 .

За таких обставин судом апеляційної інстанції встановлено, що заповіт, оформлений 01 жовтня 2020 року від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_2 , складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому відповідно до правил статті 1257 ЦК України є нікчемним.

Щодо способу захисту прав позивачки

В постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 195/1200/18, від 30 березня 2022 року у справі № 202/3816/18, від 12 серпня 2022 року у справі № 126/483/20 викладено правовий висновок про те, що нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Таким чином, на заповіт, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц вказано, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на вказані вище правові позиції Верховного Суду апеляційний суд робить висновок про те, що визнання недійсним заповіту в даному випадку є неналежним способом захисту прав позивачки, оскільки судом встановлена нікчемність заповіту. За таких обставин в позові слід відмовити саме з цієї підстави.

Суд апеляційної інстанції не дає оцінку іншим аргументам апеляційної скарги, оскільки вони не мають юридичного значення у даному випадку.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382  ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє  ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Змінити рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2023 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 19 жовтня 2023 року.

Головуючий                                                        Олександр ОДИНАК

Судді                                                                Мирослава КУЛЯНДА

                                               Ірина ПЕРЕПЕЛЮК