Справа № 587/1461/23

Провадження № 2/591/862/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2023 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Полякової А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу № 587/1461/23 за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради про визнання незаконними актів, зміну формулювання причин звільнення, зобов? язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що з лютого 2023 року працювала у КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради. Наказом від 04.04.2023 звільнена з 14.03.2023 за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України. З цим наказом не згодна. 03.03.2023 її було ознайомлено з наказом від 03.03.2023 про зміну істотних умов праці, яким її було переведено на неповний робочий час та змінено режим роботи з цього ж дня. Не погоджуючись з такими змінами, проставила відмітку «не згодна». Наступного робочого дня – 06.03.2023 звернулася до відповідача із заявою про звільнення за п. 6 ст. 36 КЗпП України (у зв?язку зі зміною істотних умов праці), на яку роботодавець не відреагував. З 07.03.2023 по 09.03.2023 продовжувала перебувати на робочому місці у робочий час. 09.03.2023 звернулась до відповідача із повторною заявою. У подальшому з 10.03.2023 неодноразово зверталася до відповідача з вимогою звільнити її, однак відповідач не реагував. 17.03.2023 отримала від відповідача лист, яким їй було запропоновано з?явитися до відділу кадрів і надати письмові пояснення причин відсутності на роботі 14.03.2023 та 15.03.2023 та ознайомитися з наказами про накладення дисциплінарних стягнень у зв?язку з відсутністю на роботі 10.03.2023 та 13.03.2023. 06.04.2023 отримала лист від відповідача, у якому їй повідомлено про звільнення з 14.03.2023 за прогул без поважних причин.

В порушення положень ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідач повідомив позивача про зміну істотних умов праці та про їх запровадження в один день. Відповідач здійснив допуск до роботи позивача незважаючи на її незгоду зі змінами істотних умов праці та не намагався врегулювати це питання. Незгода позивача з такими змінами та подальша заява про звільнення поставила відповідача в умови, у яких виникла необхідність у підробці ряду документів з метою виправдання довготривалої бездіяльності, пов?язаної з розглядом заяви та подальшого звільнення за прогул. Відповідач, будучи обізнаним з незгодою позивача продовжувати працювати, проігнорував її заяву та пропонував звільнитися виключно за власним бажанням. Вважає, що позивач не мав жодних правових підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Уточнивши позовні вимоги, просить: визнати незаконним Акт від 03.03.2023 р. № 3 «Про відмову в ознайомленні з наказом від 03.03.2023 р. № 81 «Про зміну істотних умов праці», Акт від 06.03.2023 р. №4 «Про відмову в ознайомленні з наказом від 03.03.2023 р. № 83 «Про скасування переведення на неповний робочий час та зміну режиму роботи ОСОБА_1 »; змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 , зазначивши підставу звільнення – «Звільнена у зв`язку із зміною істотних умов праці п.6 ст.36 КЗпП України», зобов?язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що після проходження інтернатури позивачка 31.01.2023 була прийнята на роботу на посаду лікаря – інфекціоніста інфекційного боксованого відділення, завантаженість на даній посаді становила 1,0 ставки. Наказом від 03.03.2023 була переведена з 03.03.2023 на 0,75 ставки, із ознайомленням під розпис із наказом відмовилась, про що було складено акт. У зв?язку з тим, що факт згоди чи незгоди позивачки на продовження роботи після зміни істотних умов праці було неможливо встановити, було видано наказ від 03.03.2023 про скасування переведення на неповний робочий час та зміну режиму роботи ОСОБА_1 . Від ознайомлення з наказом позивачка відмовилась, про що 06.04.2023 складено акт. Того ж дня позивачка звернулася із заявою про звільнення з 07.03.2023 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, на ній була накладена резолюція: «не заперечую проти звільнення при умові відшкодування коштів за навчання в інтернатурі». Звільнення позивачки за п. 6 ст. 36 КЗпП України не могло відбутися, оскільки не було засвідченої підписом відмови від продовження роботи при змінених умовах праці, станом на дату подання наказу про звільнення роботодавець скасував наказ про переведення позивачки на неповницй робочий день, позивач просила її звільнити з 07.03.2023, однак продовжувала виходити на роботу 08.03.2023 та 09.03.2023, чим підтвердила своє бажання продовжувати роботу на умовах повного робочого часу. Відтак, роботодавець не мав права звільнити її за ч. 6 ст. 36 КЗпП України. 09.03.2023 позивачка знову звернулася із заявою про звільнення, у зв?язку з відрядженням генерального директора заява була розглянута 13.03.2023 та накладена була резолюція про запрошення позивачки для обговорення питання звільнення. Позивачка, не дочекавшись розгляду її заяви, не вийшла на роботу 09 , 10 та 13 березня 2023 року, про що були складені акти. 14.03.2023 позивачку було ознайомлено з актами, проте від підпису та надання пояснень причин відсутності на роботі вона відмовилась. За порушення трудової дисципліни – відсутність на роботі без поважних причин 10.03.2023 та 13.03.2023 на позивачку накладено два дисциплінарних стягнення у вигляді догани. В подальшому позивачка також не виходила на роботу. Посадовими особами відповідача були направлені позивачці вимоги про надання пояснень. У зв?язку з відсутністю позивачки на робочому місці 14.03.2023 її було звільнено за прогул без поважних причин. Зазначає, що позивачка не мала бажання працювати на займаній посаді. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 14.06.2023 передано справу за підсудністю до Зарічного районного суду м. Суми. Ухвалою від 07.07.2023 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

У судовому засіданні позивач та представник позовні вимоги підтримали із зазначених підстав. Додатково пояснили, що з повідомленням про зміну істотних умов праці позивачка була ознайомлена в день, коли такі зміни вже діяли – вона була позбавлена права не приступати до роботи зі зміненими умовами праці. Позивачку не було повідомлено про те, що її поновлено на повній ставці. Працювала 7-9 березня повний робочий день, оскільки не була згодна на переведення на неповну ставку.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти позовних вимог. Зазначила, що свою незгоду із переведенням на 0,75 ставки позивачка не зафіксувала підписом, що унеможливило працівникам відділу кадрів з?ясувати позицію позивачки з приводу зміни істотних умов праці. Наказ про переведення на повний робочий день позивачки був скасований у той же день. У зв?язку із закінченням робочого часу позивачці пропонували ознайомитись із наказом 06.03.2023, однак вона відмовилась. Наказ був зачитаний позивачці у кабінеті відділу кадрів. Складено було відповідний акт. З 10.03.2023 позивачка припинила виходити на роботу. Співробітниками лікарні були складені відповідні акти про відсутність на робочому місці. Направлялись повідомлення про необхідність надати пояснення причин відсутності на робочому місці. Наказом її було звільнено із займаної посади. Вважає таке звільнення правомірним. Просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та свідків, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що позивачка 06.07.2021 уклала договір з КНП «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради про проходження інтернатури з подальшим працевлаштуванням на базі закладу. Пунктом 3.1.8 договору передбачено обов?язок бази стажування працевлаштувати інтерна на постійну роботу у закладі після проходження інтернатури та отримання інтерном відповідних документів щодо підтвердження спеціалізації та кваліфікації Пунктами 3.2.5 та 3.2.6 договору передбачено обов?язок інтерна відпрацювати в КНП «Тростянецька міська лікарня» ТМР після проходження інтернатури не менше 3 років; повернути базі стажування всі отримані кошти за весь час проходження інтернатури в разі невиконання пункту 3.2.5 договору за 5 днів до дати звільнення з роботи або до дня відмови від подальшого працевлаштування (а.с. 61-62).

Наказом від 31.01.2023 №36-к-тр позивачку було прийнято на роботу на посаду лікаря – інфекціоніста інфекційного боксованого відділення за основним місцем роботи з 01.02.2023 (а.с. 63).

03.03.2023 генеральним директором лікарні видано наказ №81, відповідно до якого у зв?язку з недостатнім фінансуванням закладу від НСЗУ, виробничою необхідністю попереджено працівників КНП «Тростянецька міська лікарня» ТМР про зміну істотних умов праці, а саме переведення на неповний робочий час та зміну режиму роботи з 03.03.2023 на березень та квітень місяць 2023 року. Доведено до відома працівників, що в разі відмови працівника від продовження роботи у зв?язку зі зміною істотних умов праці вони можуть бути звільнені на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України через два місяці з дня ознайомлення з наказом з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.

Додатком №12 до наказу був перелік працівників інфекційного боксованого відділення. У графі «Підпис в ознайомленні» ОСОБА_1 про запроваджену кількість штатних одиниць лікаря – інфекціоніста ОСОБА_1 написала «не згодна!» , підпис позивачки у цій графі відсутній (а.с. 10).

03.03.2023 співробітниками закладу складено акт №3 про відмову позивачки від ознайомлення під підпис із наказом (а.с. 4).

У подальшому генеральним директором підписано наказ, датований 03.03.2023 №83, яким з метою впорядкування роботи закладу та у зв?язку з виробничою необхідністю скасовано переведення на неповний робочий час та зміну режиму роботи ОСОБА_1 згідно додатку до наказу від 03.03.2023 №81 «Про зміну істотних умов праці» з 03.03.2023 (а.с. 12). 06.03.2023 співробітниками закладу складено акт №4 про відмову позивачки від ознайомлення під підпис із наказом (а.с. 13).

06.03.2023 позивачка склала та надала роботодавцеві заяву, у якій зазначила, що повідомляла роботодавця про незгоду зі зміною істотних умов праці, проставивши відмітку у додатку №12 до наказу №81. Просила звільнити її з посади з 07.03.2023 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України. Просила 07.03.2023 ознайомити її з наказом про звільнення та зробити відповідний запис у трудовій книжці. Повідомила також, що у випадку виробничої необхідності з метою надання якісних послуг пацієнтам та передачі історії хвороб готова відпрацювати час за домовленістю (а.с. 14).

На вказаній заяві проставлена резолюція генерального директора закладу: «не заперечую проти звільнення при умові відшкодування коштів за навчання в інтернатурі згідно договору від 06.01.2021 «Про проходження інтернатури з подальшим працевлаштуванням на базі КНП «Тростянецька міська лікарня» п. 3.2.6 (так як звільнення є підставою порушення п. 3.2.5 даного договору)», резолюція датована 06.03.2023 (а.с. 64)

09.03.2023 позивачка звернулася із заявою, у якій зазначила, що станом на 09.03.2023 її не звільнено, про виробничу необхідність відпрацювання певного часу не доведено, про розгляд заяви не повідомлено. Наполягає на звільненні за п. 6 ст. 36 КЗпП України . Заяву надала безпосередньо роботодавцеві, а також направила електронною поштою (а.с. 15,65-67). На вказаній заяві керівником закладу проставлена резолюція « ОСОБА_4 ; прошу запросити до мене ОСОБА_5 для обговорення питання звільнення» (а.с. 70).

З 10.03.2023 позивачка припинила виходити на роботу. Вказана обставина не заперечується сторонами у справі.

Уповноваженими особами відповідача починаючи з 10.03.2023, кожного робочого дня, складались доповідні та акти про відсутність позивачки на робочому місці (а.с. 24,25). 14.03.2023 складено акти про відмову працівника надати письмове пояснення причин відсутності на роботі 10.03.2023 та 13.03.2023.

Наказом від 15.03.2023 №86 накладено дисциплінарне стягнення за порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни – відсутність на роботі без поважних причин 10.03.2023. Оголошено догану (а.с. 80).

Наказом від 16.03.2023 №87 накладено дисциплінарне стягнення за порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни – відсутність на роботі без поважних причин 13.03.2023. Оголошено догану (а.с. 81).

16.03.2023 роботодавцем складено повідомлення про надання письмових пояснень причин відсутності на роботі 14 та 15 березня 2023 року та необхідність ознайомитися з наказами про накладення дисциплінарних стягнень у зв?язку з відсутністю на роботі 10 та 13 березня 2023 року (а.с. 16).

Відповідно до листа від 23.03.2023 ОСОБА_1 повідомила, що не ознайомлена з результатами розгляду її заяви від 06.03.2023, що повідомляла про небажання продовжувати роботу та невихід на роботу з 10.03.2023. Вважає акти від 14 та 15 березня 2023 року про відсутність її на робочому місці незаконними. Лист отриманий відповідачем 24.03.2023 (а.с. 17, 87).

Наказом №101 від 04.04.2023 за порушення трудової дисципліни – відсутність на роботі без поважних причин 14.03.2023 вирішено звільнити позивачку з посади за прогул без поважних причин з 14.03.2023 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (а.с. 23).

Наказом від 04.04.2023 №115-к-тр позивачку звільнено з посади лікаря – інфекціоніста за прогули без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України, з 14.03.2023 на підставі наказу №101 про накладення дисциплінарного стягнення (а.с. 22).

Листом від 04.04.2023 позивачку повідомлено про звільнення та необхідність з?явитися для ознайомлення з наказом (а.с. 18)

Відповідно до графіку обліку робочого часу тривалість робочого часу позивачки не змінювалась протягом березня 2023 року - з 08-00 год. до 15-42 год (а.с. 68).

Відповідно до табеля обліку робочого часу позивачка працювала у робочі дні з 01 по 09 березня 2023 року по 7,2 год; 10 та 13 березня значаться як прогули (а.с. 69).

Оплата за відпрацьовані у березні робочі дні здійснювалась позивачці виходячи з повної ставки (а.с. 117-124).

Допитана в якості свідка позивачка пояснила суду, що наказ про переведення на неповний робочий день співробітників лікарні був наданий на ознайомлення 03.03.2023 (п?ятниця) приблизно о 16 годині – по закінченню робочого дня. По п?ятницях робочий день триває до 15-42. Позивачка проживає у м. Сумах, їздить до м. Тростянець щоденно на роботу, тому працювати на 0,75 ставки їй було незручно. У зв?язку з цим повідомила роботодавцю, що не згодна з наказом. У наказі в графі про ознайомлення написала «не згодна». Після цього зі старшою медичною сестрою, яка ознайомлювала з наказом, пішли до відділу кадрів, а згодом – до головного лікаря (ці події відбувались коли вже робочий день закінчився). Спілкувалися з приводу незгоди її з переведенням на неповний робочий день. У роботодавця не було зауважень стосовно того, що у графі про згоду з наказом вона не проставила підпис. Підписати свій напис «не згодна» їй не пропонували, акт про відмову від підпису був складений за її відсутності.

06.03.2023 написала заяву про звільнення. 07.03.2023 її разом із завідувачем відділення викликали до головного лікаря. У ході цієї розмови їй не повідомляли про скасування наказу про переведення на неповний робочий час. З 07 по 09 березня 2023 року перебувала на робочому місті повний робочий день. У ці дні не приймала нових пацієнтів, передавала документацію, збирала особисті речі. 10 та 13 березня на роботу не виходила. 13.03.2023 зателефонувала до відділу кадрів щоб дізнатись про рух її заяви про звільнення, їй повідомили, що питання на контролі у головного лікаря. У другій половині дня їй подзвонили та запросили приїхати поспілкуватися з головним лікарем. 14.03.2023 приїхала до лікарні. У розмові з головним лікарем, на якій також були присутні юристконсульт та начальник відділу кадрів, керівник пропонував написати заяву на звільнення за власним бажанням. З цим позивачка була не згодна. Також їй було запропоновано написати пояснення причин відсутності на роботі 10,13 та 14 березня 2023 року, на що вона відмовилась, оскільки була написана заява про звільнення. Їй не повідомляли про переведення на повний робочий день, ніяких документів на ознайомлення не надавали. Ознайомилась зі змістом наказу про переведення на повну ставку із відповіді на адвокатський запит у квітні 2023 року. Заяву про звільнення у зв?язку з незгодою на зміну істотних умов праці не розглядали.

Допитана у якості свідка завідувач відділення, у якому працювала позивачка, ОСОБА_6 пояснила суду, що 03.03.2023 протягом дня працівників ознайомлювали з наказом про переведення на 0,75 ставки. Позивачка говорила їй, що не згодна працювати на 0,75 ставки, оскільки вона є молодим спеціалістом, їй незручно їздити з м. Суми та оплачувати проїзд, працюючи неповний робочий день та не на повну ставку. Позивачка повідомляла їй, що написала заяву на звільнення. У період з 03.03.2023 по 09.03.2023 позивачка працювала повний робочий день, оскільки не була згодна з переведенням її на 0,75 ставки. У судовому засіданні свідок повідомила, що не знала про існування наказу, яким ОСОБА_1 залишено повну ставку. Не бачила співробітників лікарні, які б складали акти про відсутність позивачки на роботі.

Свідок ОСОБА_7 , яка є лікарем – стажистом та працює у КНП «Тростянецька міська лікарня» суду пояснила, що 13.30.2023 до неї звернулася позивачка, просила зайти до відділу кадрів спитати, чому не вирішено питання по її заяві. У відділі кадрів свідку повідомили, що питання по заяві ОСОБА_1 ще не вирішено.

Свідок ОСОБА_8 , яка є старшою медичною сестрою інфекційного боксованого відділення, суду пояснила, що здійснює табелювання працівників у відділенні за дорученням керівництва. 03.03.2023 відділ кадрів уповноважив її ознайомити працівників відділення із наказом про зміну істотних умов праці. ОСОБА_1 при ознайомленні з наказом сказала, що вона з ним не згодна, написала про це у додатку до наказу. Підписати відмовилась. 06.03.2023 співробітник відділу кадрів надала їй наказ, що позивачку переведено на повну ставку та повідомила, що вони самі сповістили позивачку про наявність цього наказу. Протягом 3-9 березня 2023 року позивачка була табельована як така, що працювала повний робочий день, а з 10.03.2023 припинила виходити на роботу. З 10.03.2023 всі три дні комісія у складі свідка, заступника начальника відділу кадрів та юриста наприкінці робочого дня приходили та перевіряли присутність позивачки на робочому місці. Складали відповідні акти.

Свідок ОСОБА_9 , яка є начальником відділу кадрів, суду пояснила, що ознайомити під розпис із наказом про зміну істотних умова праці вона доручила старшій медсестрі відділення, яка здійснює табелювання працівників відділення. Наказ їй повернули без підпису ОСОБА_1 про ознайомлення. Доповіла про це керівнику закладу, той прийняв рішення про скасування наказу у частині переведення позивачки на 0,75 ставки, було видано відповідний наказ. 06.03.2023 викликала позивачку для ознайомлення з цим наказом, вона відмовилась підписувати, про це складено відповідний акт. Позивачка не була звільнена за п. 6 ст. 36 КЗпП України, оскільки наказ про зміну істотних умов праці втратив дію, кошти за проходження інтернатури позивачка не повернула. З 10.03.2023 позивачка припинила виходити на роботу. Кожного робочого дня про це складалися доповідні та акти. 14.03.2023 на запрошення керівника з?явилася. У кабінеті генерального директора відбулася розмова з позивачкою, на якій також була присутня свідок. В ході розмови керівник закладу повідомив позивачці про необхідність сплатити кошти за навчання, пропонував дати пояснення причин відсутності на робочому місці. Позивачка причини відсутності не пояснила. Не знає, чи записувалась ця розмова позивачкою. За візою керівника закладу на заяві про звільнення свідок повинна була запросити позивачку до керівника на обговорення заяви, 14.03.2023 позивачка з?явилася і відбулася розмова.

З дослідженого у судовому засіданні аудіозапису вбачається, що 14.03.2023 у кабінеті генерального директора відбулась розмова позивачки та керівника закладу, пізніше також була присутня юрисконсульт та начальник відділу кадрів. В ході цієї розмови ОСОБА_10 пропонував позивачці написати заяву на звільнення за власним бажанням, на що позивачка відмовилась. Повідомив, що перевів позивачку на повну ставку. З аудіозапису вбачається, що позивачка не була обізнана із наявністю наказу про переведення її на повну ставку та дізналась про існування цього наказу під час розмови. Позивачка приходила 7,8,9 березня до відділу кадрів щоб дізнатись про стан розгляду її заяви про звільнення. Як зазначила юрисконсульт, позивачці відповідали про стан розгляду тієї заяви, про яку вона запитувала, стосовно ознайомлення із наказом про переведення на повну ставку позивачці повідомили, що не повинні її розшукувати. Наприкінці розмови керівник закладу повідомив позивачці, що з цього дня відсутність її на роботі буде фіксуватися як прогул з відповідними наслідками.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти долучення цього доказу до матеріалів справи у тому числі з тих підстав, що він є недопустимим, оскільки отриманий із порушенням прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Суд не погоджується із твердженням відповідача щодо недопустимості такого доказу, як аудіозапису розмови. Сторонами визнається той факт, що розмова, яка була записана позивачем, відбулась 14.03.2023 приблизно о 10 годині у кабінеті директора між співробітниками лікарні. Тобто розмова була здійснена на робочому місці, у робочий час та на ній були присутні лише посадові особи лікарні, не стосувалась особистого або приватного життя жодної з осіб, які були присутні. Аудіозапис був здійснений під час виконання професійних обов`язків. В такому аспекті запис не містить відомостей особистого характеру, а тому його здійснення не може бути визнаним втручанням у особисте чи приватне життя. Тому аудіозапис як доказ в цивільному процесі може бути використаний.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Судом встановлено, що наказом від 03.03.2023 було одночасно попереджено працівників та змінено істотні умови праці. При цьому зміни набували чинності у день видання наказу. Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зменшено передбачений статтею 32 КЗпП України термін попередження про зміну істотних умов праці, однак закон покладає на роботодавця обов?язок попередити про зміну істотних умов праці не пізніше, ніж до їх запровадження.

Істотні умови праці (переведення на неповний робочий час) були введені у закладі у день попередження, а позивачка була ознайомлена із наказом наприкінці робочого дня. Такі дії роботодавця не відповідають вимогам наведених вище положень закону.

Також суд не погоджується із твердженням відповідача про те, що написання позивачкою у аркуші ознайомлення про незгоду із наказом про зміну істотних умов праці без проставлення підпису свідчить про відсутність волевиявлення позивачки.

Судом також встановлено, що наказом від 03.03.2023 було скасовано переведення ОСОБА_1 на неповний робочий час з 03.03.2023. 06.03.2023 складено акт про відмову від ознайомлення позивачки із цим наказом. З матеріалів справи вбачається, що позивачка була присутня на робочому місці у період з 06 по 09 березня 2023 року, 06.03.2023 та 09.03.2023 надавала заяви про звільнення на підставі п. 6 ст. 6 КЗпП України, зі змісту яких не вбачається, що вона була обізнана про наявність наказу від 03.03.2023 №83. З аудіозапису розмови у кабінеті керівника закладу, яка відбулась 14.03.2023, також вбачається, що позивачка до 14.03.2023 не була обізнана із наявністю наказу про скасування переведення її на неповний робочий час. Таким чином, суд констатує, що роботодавець не вжив передбачених законом заходів для ознайомлення позивачки із наказом №83 від 03.03.2023, обмежившись лише складанням акту про відмову позивачки від підпису у наказі.

06.03.2023 позивачка склала заяву про звільнення її з 07.03.2023 за власним бажанням у зв?язку з незгодою на зміну істотних умов праці, а згодом, 09.03.2023, у зв?язку з неотриманням відповіді на цю заяву, направила заяву з проханням повідомити про результати розгляду заяви від 06.03.2023. На ці заяви не було надано письмової відповіді. Матеріали справи не містять інформації, що зміст резолюцій на наказах був доведений позивачці у будь-який спосіб. Таким чином, позивачка позбавлена була можливості дізнатись про результати розгляду її заяв.

Констатуючи неправомірність дій роботодавця які полягали у недотриманні термінів попередження працівників про зміну істотних умов праці, неознайомленні у належний спосіб позивачки із наказом про скасування зміни режиму її роботи, ненаданні відповіді на заяви позивачки про звільнення, суд зазначає, що наведені порушення не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Відносно вимог про визнання незаконними та скасування актів від 03.03.2023 №3 та від 06.03.2023 №4 про відмову у ознайомленні з наказом суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1,2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просила суд визнати акти про відмову у ознайомленні з наказом. Вказані акти не впливають на права і обов?язки позивачки, мають суто інформаційний характер. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом скасування актів не свідчить про порушення прав позивачки та не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, оскільки вказані документи не мають обов`язкового характеру та самі по собі не порушують права позивача. Відтак, вимоги про скасування актів про відмову позивачки від підпису про ознайомлення з наказом не підлягають задоволенню.

Відносно вимоги про зміну формулювання причин звільнення, суд зазначає таке.

З аудіозапису розмови вбачається, що станом на 14.03.2023 позивачка була обізнана із наявністю наказу №83 від 03.03.2023 та тим, що вона повинна працювати повний робочий день. З матеріалів справи вбачається, що облік робочого часу позивачки у період з 03.03.2023 по 09.03.2023 виходячи з режиму роботи на повний робочий день, заробітна плата виплачувалась виходячи з роботи на повну ставку. Разом з цим, позивачка припинила виходити на роботу з 10.03.2023. 14.03.2023 після того, як їй було повідомлено про скасування наказу про зміну істотних умов праці, вона не приступила до виконання обов?язків.

Відповідно до ч. ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасником справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачка не оскаржує наказ, яким скасовано наказ про зміну режиму її роботи. Накази про накладення дисциплінарних стягнень у вигляді оголошення догани та звільнення, про звільнення позивачка також не оскаржує.

Станом на 10.03.2023, коли позивачка припинила виходити на роботу, наказ №83 від 03.03.2023 був чинний, а наказ №81 від 03.03.2023 у частині зміни режиму роботи позивачки – скасований. Відтак, позивачка мала працювати повний робочий день, режим її роботи не змінився. Тому, у роботодавця станом на 04.04.2023 не було підстав звільняти позивачку за власним бажанням у зв?язку з незгодою на зміну істотних умов праці. Роботодавець мав передбачені законом підстави для видання наказу про звільнення позивачки у зв?язку з відсутністю її на робочому місці без поважних причин.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для зміни формулювання причин звільнення позивачки та зобов?язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки позивача.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, на підставі ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради про визнання незаконними актів від 03.03.2023 № 3, від 06.03.2023 №4 про відмову в ознайоленні з наказами; зміну формулювання причин звільнення, зобов?язання внести відповідний запис до трудової книжки відмовити у зв?язку з необгрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 18.10.2023.

Суддя О.О. Ніколаєнко