П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2023 року м. Київ

Справа №2-1811/2011

Апеляційне провадження №22-ц/824/11152/2023

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Володька І.С., 25 листопада 2011 року в м. Біла Церква, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В

У березні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 01 грудня 2011 року до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування заявлених вимог вказувала на те, що з 10 липня 2004 року вона та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі та мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка фактично проживає разом із нею та знаходиться на її повному утриманні. Позивач зазначала, що незважаючи на встановлений Сімейним кодексом України обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, з 01 жовтня 2010 року відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає. У свою чергу, як зауважувала позивач у своєму позові, спільна з відповідачем донька постійно хворіє та знаходиться на диспансерному обліку у лікаря нефролога.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що відповідач є приватним підприємцем та має постійний дохід, позивач звернулася до суду з цим позовом, який просила задовольнити з підстав, передбачених ст.ст. 181, 183 СК України.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 березня 2011 року і до повноліття дитини.

Рішення суду мотивовано тим, що, всупереч вимогам ст. 180 СК України, відповідач не виконує своїх зобов'язань щодо утримання своєї дитини - ОСОБА_3 (а.с. 29).

24 квітня 2023 року до суду першої інстанції надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2011 року.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2011 року (а.с. 105-110).

Не погодився із вказаним рішення суду відповідач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що він не повідомлявся судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, а тому не міг подати свої заперечення щодо пред'явлених до нього позовних вимог. При цьому, зазначає, що йому та позивачеві на праві спільної сумісної власності подружжя належить квартира АДРЕСА_1 , яку у період з 01 вересня 2011 року по 23 березня 2023 року позивач здавала в оренду та отримувала орендну плату, у тому числі і за користування орендарем його часткою квартири, у загальному розмірі 4000,00 грн. А тому вважає, що ці доходи повністю покривають витрати на утримання дитини (а.с. 115).

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Ковбасюк-Боброва А.І. вказує на те, що відповідач дізнався про оскаржуване рішення суду 10 жовтня 2012 року та на вказану дату погоджувався із заборгованістю по аліментах, і не звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а тому його твердження, що він не був поінформований про заочне рішення завчасно не відповідає дійсності.

Також представник позивача вказує на те, що посилання ОСОБА_1 щодо домовленості між ним та позивачем про зарахування орендної плати від здачі квартири в рахунок аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , не підтверджена жодними допустимими доказами, а тому дане твердження не відповідає дійсності. Кім того, відповідачем надано копію договору оренди від 2022 року, в той час як оскаржуване рішення суду ухвалено в 2011 році.

Крім цього, представник позивача також зазначає, що відповідачем не надано суду достатніх доказів щодо сумлінної сплати аліментів на користь позивача у період з 2014 року по теперішній час на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі визначеному оскаржуваним рішенням суду. Тобто, відповідач не надав доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Враховуючи положення п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, згідно з якими порушення норм процесуального права щодо розгляду справи за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, апеляційним судом перш за все перевіряються доводи апеляційної скарги відповідача щодо розгляду справи без його належного повідомлення.

З матеріалів справи вбачається, що до відкриття провадження у справі, в порядку визначеному процесуальним законом судом першої інстанції був здійснений запит щодо встановлення зареєстрованого місця проживання відповідача (а.с.13).

Відповідно до довідки СГІРФО Білоцерківського МВ ГУМВС України в Київській області від 11 квітня 2011 року за № 7730, наданої у відповідь на запит суду від 04 березня 2011 року, за наявними обліками СГІРФО Білоцерківського МВ гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.14).

З матеріалів справи також вбачається, що судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи з підстав неявки відповідача в судове засідання та відсутності даних щодо його належного повідомлення ( а.с.15-24).

Про судове засідання, призначене на 09 годину 25 листопада 2011 року, судом першої інстанції було повідомлено відповідача за допомогою повідомлення телеграфом та згідно з повідомленням про отримання телеграми, вказана телеграма 22 листопада 2011 року була отримана матір'ю відповідача за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.26,27).

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 74 ЦПК України 2004 року, який був чинним на момент ухвалення оскаржуваного заочного рішення, особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 76 ЦПК України 2004 року, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-якому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній особі житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи вищенаведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач вважається таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм правом на подання заперечень на позовну заяву, а також доказів, які могли б бути враховані при визначені розміру аліментів.

Доводи відповідача про те, що у період з 01 жовтня 2011 року по 12 грудня 2022 року він проживав у м. Одеса, що, у свою чергу, підтверджує його фактичну відсутність за місцем реєстрації проживання, колегія суддів відхиляє, адже надані ним докази на підтвердження вказаних обставин стосуються періоду часу з 2013 року, а дана цивільна справа перебувала у провадженні суду в 2011 році.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо його належного повідомлення не знайшли свого підтвердження, а тому з цих підстав рішення суду першої інстанції не підлягає до скасування.

По суті спору судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).

Згідно з довідкою КП Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 2 від 17 лютого 2011 року за № 712 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на утриманні матері, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , але не зареєстрована за даною адресою (а.с.12).

Станом на 2011 рік дитина ОСОБА_5 знаходилась на диспансерному обліку з діагнозом «гострий пієлонефрит», що підтверджується довідкою лікаря від 28 січня 2011 року та відвідувала дошкільний заклад № 7 «Орлятко» (а.с.6,10)

В заяві про перегляд заочного рішення відповідачем вказується на обставини належності сторонам у справі на праві спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_1 , та отримання позивачем орендної плати за передачу цієї квартири в оренду. Вказані обставини підтверджуються копіями витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 грудня 2015 року та договору оренди квартири укладеного позивачем, як орендодавцем 10 червня 2022 року (а.с.54-56).

Крім того, відповідачем в ході розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду були надані в копіях: відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів за період 2020-2023 роки (а.с.71-72); довідка про взяття відповідача на облік, як безробітного від 11 квітня 2023 року (а.с.74); інші посвідчення та довідки (а.с.76).

Також матеріали справи містять копії документів з матеріалів виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, що є предметом даного апеляційного перегляду, які свідчать про обізнаність відповідача щодо стягнення з нього аліментів з 10 жовтня 2012 року, відсутність його фактичного виконання, вжиття заходів щодо розшуку відповідача, як боржника у виконавчому провадженні, та наявність визначеної державним виконавцем заборгованості відповідача станом на 12 квітня 2023 року у розмірі 218903,75 грн (а.с.31-50, 92-102).

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Тлумачення положень ст. 180 СК України свідчить, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано.

При цьому, аналіз глави 15 СК України дозволяє зробити висновок, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

У відповідності до ст. 181 СК України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України в редакції, як діяла на момент виникнення спірних відносин, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 183 СК України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка станом на час розгляду справи (2011 рік) була малолітньою дитиною.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказувала, що відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає. Матеріали справи станом на час розгляду справи судом першої інстанції не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем його обов`язків щодо утримання дитини або про безумовну відсутність у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу на утримання своєї дитини. Не надані такі докази відповідачем при зверненні з заявою про перегляд заочного рішення та з апеляційною скаргою. Разом з цим, не можна стверджувати, що відповідач не був обізнаний про свій обов`язок щодо утримання дитини.

Посилання відповідача на те, що позивач отримувала орендну плату в тому числі від належної йому частини квартири не можуть бути прийняті до уваги суду, так як один укладений в 2022 році договір не свідчить про отримання коштів у період з 2011 року, і в матеріалах справи відсутні дані про досягнення між сторонами у справі відповідної домовленості.

Не можуть бути прийняті до уваги суду і посилання відповідача на зміну його майнового стану в 2023 року у зв`язку з безробіттям, так як у разі зміни матеріального або сімейного стану, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів, проте вказані обставини не є підставою для скасування рішення суду про визначення аліментів у часті від доходу відповідача.

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши означені вище норми права, які регулюють виниклі правовідносини сторін, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про обов`язок та наявність у відповідача можливості утримувати власну дитину.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частки від доходу, у повній мірі врахував вимоги ст. 182 СК України, адже матеріалами справи підтверджується відсутність перешкод для виконання відповідачем обов`язку по утриманню власної дитини у повному обсязі і сплати аліментів у розмірі, достатньому для забезпечення дитині можливості нормального розвитку.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Також колегія суддів враховує принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії»).

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (п. 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України»).

У даній справі рішення суду було ухвалено 25 листопада 2011 року, матеріали справи містять дані про обізнаність відповідача щодо стягнення з нього аліментів на тримання дитини в примусову порядку з 10 жовтня 2012 року, а тому його звернення в 2023 році щодо його перегляд розцінюється як намагання домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі з метою уникнення відповідальності за його невиконання.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочного рішення суду без змін.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2011 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: Соколова В.В.

Судді: Мережко М.В.

Поліщук Н.В.